05 червня 2025 року м. Ужгород№ 260/1594/25
Закарпатський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Луцович М.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над ОСОБА_2 , котрий визнаним недієздатним;
2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини, у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над ОСОБА_2 , визнаним недієздатним.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у березні 2025 року позивач, молодший сержант, військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із необхідністю здійснювати опіку над своїм дідусем, визнаним недієздатним. До рапорту додав копії документів, зокрема, рішення суду від 17.12.2024 у справі №303/3511/24, паспорт громадянина України позивача та ОСОБА_2 .. Листом № 50/115-10 від 04.03.2025 року відповідач повідомив ОСОБА_1 про повернення матеріалів рапорту без реалізації. Вказаним листом позивача повідомлено, що ним документально не підтверджено необхідність здійснення саме ним опіки над особою, визнаною судом недієздатною та не здійснення такої опіки іншими членами сім'ї чи близькими родичами. Позивач вважає бездіяльність відповідача такою, що порушує його права на звільнення з військової служби, тому просить, з метою відновлення його порушеного права, зобов'язати відповідача звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що розгляд справи буде проводитись за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. Вказує, що за результатами розгляду рапорту було надіслано лист позивачу від 04 березня 2025 року № 50/115-10 «Про надання відповіді», в якому прийнято рішення про повернення матеріалів рапорту без реалізації через відсутність доказів наявності чи/або відсутності у військовослужбовця членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, відсутність доказів нездійснення такими особами піклування (опіки), або не можливості здійснення таких дій. При цьому вказано про наявність у ОСОБА_3 кілька потенційних опікунів. Зазначає, що рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 грудня 2024 року по справі № 303/3511/24, яке було долучене до матеріалів рапорту на звільнення є одним із доказів, що має інформативний характер та підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений. Водночас із вищевказаного судового рішення вбачається, що факт проходження військової служби позивачем не може знаходитись на заваді виконання обов'язків опікуна. Отже, дії відповідача не перебувають на заваді реалізації такого судового рішення. Звертає увагу, що відповідь, надана відповідачем, є повною, розгорнутою та такою, що містить обґрунтоване пояснення з посиланням на норми чинного законодавства, та є документальним підтвердженням того, що відповідь на рапорт позивача була надана у встановленому порядку відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян» № 393/96-ВР. Вказує на суперечливість позиції позивача, який у змісті позову одночасно зазначає про протиправність відповіді відповідача та про відсутність розгляду рапорту. Ці твердження є взаємовиключними, оскільки факт надання відповіді вже свідчить про розгляд рапорту.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що молодший сержант ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 .
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.12.2024 року у справі № 303/3511/24, яке набрало законної сили 17 січня 2025 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано недієздатним та встановлено над ним опіку; призначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , опікуном над ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною встановлена на два роки.
Позивач подав рапорт командиру військової частини НОМЕР_2 про звільнення з військової служби, у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою визнаною недієздатною на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», за яким військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами. До рапорту додані копії наступних документів: паспорта громадянина України ОСОБА_2 серії НОМЕР_4 , паспорта громадянина України № НОМЕР_5 , рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.12.2024 року у справі № 303/3511/24.
Листом військової частини НОМЕР_2 №50/115-10 від 04.03.2025 позивача повідомлено про розгляд рапорту про звільнення з військової служби. За результатами розгляду прийнято рішення про повернення рапорту без реалізації. Вказано, що із копії рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.12.2024 у справі № 303/3511/24 вбачається, що факт проходження особою військової служби не може знаходитися на заваді виконання обов'язків опікуна. Окрім цього, матеріали рапорту не містять доказів щодо наявності чи/або відсутності у військовослужбовця членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення. Відсутні також докази нездійснення такими особами піклування (опіки), або не можливості здійснення таких дій. Водночас з матеріалів справи вбачається, що у ОСОБА_4 є у наявності кілька потенційних опікунів. Зазначено, що наявне судове рішення не позбавляє права та водночас обов'язку здійснювати піклування (опіку) іншим особам першого та другого ступеня споріднення, які в силу положень Сімейного кодексу України зобов'язані таке здійснювати. А відтак лише копія рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.12.2024 у справі № 303/3511/24, що долучена до матеріалів рапорту для звільнення із військової служби є недостатніми. А вказане судове рішення є одним із доказів, що несе інформативний характер, та вказаному документу може бути надана оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не звільнення з військової служби протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами.
Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Укази Президента України про мобілізацію щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-ХІІ (далі - Закон №1932-ХІІ) особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон №2232-ХІІ.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з частиною 6 статті 2 Закону України №2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Підстави для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, передбачені частиною 4 цієї статті. Пунктом 1 визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), пунктом другим під час дії воєнного стану.
Згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами (абзац 15 пункту 3 частини 12 статті 26 «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Порядок звільнення з військової служби визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі Порядок №1153). Відповідно до ст. 233 Порядку №1153 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
З наявних матеріалів справи суд встановив, що позивач подав рапорт командиру військової частини НОМЕР_2 про звільнення з військової служби, у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою визнаною недієздатною на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», за яким військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами. До рапорту додані копії наступних документів: паспорта громадянина України ОСОБА_2 серії НОМЕР_4 , паспорта громадянина України № НОМЕР_5 , рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.12.2024 року у справі № 303/3511/24.
Суд зі змісту рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.12.2024 року у справі № 303/3511/24, яке набрало законної сили 17 січня 2025 року, встановив, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано недієздатним та встановлено над ним опіку; призначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , опікуном над ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною встановлена на два роки.
Окрім того, в рішенні від 17.12.2024 року у справі № 303/3511/24 зазначено про те, що відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками такого є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . З копії свідоцтва про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками такої є ОСОБА_2 , та ОСОБА_8 .
Судом також встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 хворіє на хронічний психічний розлад і не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому суд прийшов до висновку, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , слід визнати недієздатним.
Суд звертає увагу, що відповідно до вимог частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Отже, відповідач зобов'язаний виконати (врахувати, взяти до уваги) приписи суду, що викладені в рішенні суду, яке набрало законної сили.
Суд зауважує, що відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Тобто, за змістом частини 4 статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені.
Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України.
Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.
Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28.04.2018 у справі №825/705/17, від 06.03.2019 у справі №813/4924/13-а, від 15.11.2019 у справі №826/198/16 та від 12.10.2020 у справі №814/435/18.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. Отже, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 18.04.2024 у справі №120/14574/21-а.
Суд звертає увагу на той факт, що матеріали справи не містять доказів того, що рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.12.2024 року у справі № 303/3511/24 будь-якими особами оскаржувалось та в подальшому скасовувалось, а відтак таке рішення є чинним, зокрема строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначений на два роки, при цьому рішення набрало законної сили 27.01.2025, а відтак повинно було враховуватись відповідачем під час прийняття ним рішення щодо звільнення позивача зі служби.
Окремо суд зазначає, що згідно з частиною 4 статті 63 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника.
Відповідно до частини 1 статті 67 ЦК України опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.
Слід звернути увагу на те, що згідно частини 1 статті 60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Судом встановлено, що у рішенні Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.12.2024 року у справі № 303/3511/24, яким позивача призначено опікуном над недієздатним ОСОБА_2 міститься посилання на те, що відповідно до подання органу опіки та піклування Кольчинської сільської ради від 09.04.2024 року № 02-9-4/419, орган опіки та піклування вважає доцільним призначити ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Окрім того суд звертає увагу, що абзацом 15 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ передбачено підставу для звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами.
Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів та відповідачем не доведено, що за недієздатним ОСОБА_2 здійснюється піклування (опіка) іншими особами, за якими визначено такий обов'язок, при цьому в матеріалах справи є чинне рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.12.2024 року у справі № 303/3511/24, яким саме на позивача покладено обов'язок зі здійснення опіки за недієздатною.
Враховуючи наведене, суд вважає, що визнання Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області від 17.12.2024 року у справі № 303/3511/24 недієздатним ОСОБА_2 та призначення йому опікуна ОСОБА_1 (позивача у цій справі) дає йому право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 (зокрема абз. 15 п. 3 ч. 12 ст. 26) Закону №2232-ХІІ.
Так, згідно з частиною 1 статті 60 Цивільного кодексу України, суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає їй опікуна, тобто такий опікун призначається лише судом, що і мало місце у спірних правовідносинах.
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 (зокрема абз. 15 п. 3 ч. 12 ст. 26) Закону №2232-ХІІ у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами, а відтак відповідач протиправно відмовив позивачу у звільненні його з військової служби.
Стосовно компетенції відповідача щодо прийняття рішення про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 , суд звертає увагу на таке.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Згідно з частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04.09.2021 року у справі №320/5007/20, від 14.09.2021 року у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 року у справі №480/4737/19 та від 13.10.2022 року у справі №380/13558/21.
Також суд ураховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 року у справі №806/965/17 та від 27.09.2021 року у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
Як установлено судом та підтверджено матеріалами справи, рапорт позивача був розглянутий відповідачем, і в його задоволенні відповідачем відмовлено, оскільки матеріали рапорту не містять доказів щодо наявності чи/або відсутності у військовослужбовця членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, відсутні також докази нездійснення такими особами піклування (опіки), або неможливості здійснення таких дій.
Водночас судом зроблено висновок, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.12.2024 року у справі № 303/3511/24, яке ніким не оскаржувалось та є чинним, саме на позивача покладено обов'язок зі здійснення опіки за недієздатною особою і при цьому відповідачем не доведено, що за недієздатним ОСОБА_2 здійснюється піклування (опіка) іншими особами за якими визначено такий обов'язок.
Варто наголосити, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.
Зважаючи на це та враховуючи, що норма абз. 5 підпункту «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ містить імперативний припис, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), - у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами (тобто відсутня дискреція щодо прийняття рішення за наявності цих обставин звільняти чи не звільняти), суд уважає, що обраний спосіб захисту порушеного права позивача є ефективним і відповідає завданню адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.04.2024 року у справі №140/12873/23 і суд не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи наведене та оцінюючи надані учасниками справи докази в сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 90, 139, 242-246, 255 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над ОСОБА_2 , визнаним недієздатним.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 звільнити з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над ОСОБА_2 , визнаним недієздатним.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМ.М. Луцович