04 червня 2025 року м. Житомир справа № 240/20061/24
категорія 112010201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати додаткової винагороди в день звільнення з військової служби та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні (невиплати додаткової винагороди у розмірі 384777,92 грн) за період з 18 березня 2023 року по 16 вересня 2024 року в сумі 721589,13 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при звільненні з військової служби 18 березня 2023 року йому не було виплачено додаткову винагороду, збільшену до 100000 грн, у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (надалі - Постанова № 168). На виконання рішення суду 16 вересня 2024 року було перераховано на банківський рахунок 384777,92 грн, що не спростовує несвоєчасного розрахунку при звільненні з військової служби. Зазначає, що відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, відповідач був зобов'язаний провести остаточний розрахунок з позивачем у день звільнення, у тому числі виплатити додаткову винагороду, яка, в силу висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 ("під належними звільненому працівнику сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем) належить до грошового забезпечення, остаточний розрахунок за яким має бути проведений у день звільнення. Оскільки такий розрахунок проведено із затримкою, з посиланням на положення статті 117 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) позивач зазначає про обов'язок відповідача виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи провадити за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач позов не визнав. Подав відзив на позовну заяву, у якому зазначає про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України, оскільки на військовослужбовців норми КЗпП України не поширюються, а порядок проведення розрахунку при звільненні з військової служби регулюється Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон № 2011-XII). У таких доводах покликається на висновки Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 804/1782/16 та від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17. Натомість відповідачем повною мірою виконано рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року у справі № 240/18904/23 й 16 вересня 2024 року виплачено присуджену позивачу додаткову винагороду. При цьому, на переконання відповідача, позивач не має права на отримання компенсації за затримку виплати грошового забезпечення відколи сума до виплати встановлена судом. З таких відстав просить суд відмовити у позові.
Ухвалою від 21 січня 2025 року суд залишив без задоволення клопотання Військової частини НОМЕР_1 про зупинення провадження у справі № 240/20061/24.
Розглянувши доводи та заперечення сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 й відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18 березня 2023 року № 87 рядового ОСОБА_1 , оператора 3 відділення радіорозвідки взводу радіорозвідки, звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 03 березня 2023 року № 27-РС з військової служби у відставку відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за підпунктом "б", з 18 березня 2023 року виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року у справі № 240/18904/23, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2024 року, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період: з 06 березня 2022 року по 14 лютого 2022 року; з 14 березня 2022 року по 23 березня 2022 року; з 24 березня 2022 року по 24 квітня 2022 року; з 29 квітня 2022 року по 05 травня 2022 року; з 06 травня 2022 року по 06 червня 2022 року; з 04 липня 2022 року по 25 липня 2022 року; з 30 вересня 2022 року по 19 жовтня 2022 року; з 20 жовтня 2022 року по 13 листопада 2022 року; з 14 листопада 2022 року по 28 листопада 2022 року; з 06 січня 2023 року по 23 січня 2023 року; з 06 лютого 2023 року по 24 лютого 2023 року; та з 24 лютого 2023 року по 17 березня 2023 року додаткову грошову винагороду на підставі Постанови № 168 за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого закладу, у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, із розрахунку до 100000,00 грн на місяць, пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні, з урахуванням проведених виплат за цей період.
На виконання цього судового рішення відповідач виплатив позивачу 16 вересня 2024 року 384777,92 грн, що підтверджується випискою по банківському картковому рахунку позивача в матеріалах справи та сторонами не заперечується.
Оскільки відповідачем не було проведено виплату додаткової винагороди за Постановою № 168 при звільненні з військової служби, що має наслідком, як вважає позивач, виплату середнього заробітку за час затримки, позивач звернувся до відповідача із заявою, у відповідь на яку листом відповідача від 02 грудня 2024 року за вих. № 32/2 отримав відмову із аналогічно викладених у відзиві на позовну заяву підстав.
Отже, спірні правовідносини у цій справі склались щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує, що відповідно до статей 1, 2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом 1 частини першої статті 9 Закону № 2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (надалі - Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
В аспекті доводів відповідача про непоширення на спірні відносини норм статті 117 КЗпП України суд звертає увагу на висновки Конституційного Суду України у Рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), згідно з якими при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у якому визначені основні трудові права працівників.
Суд погоджується, що трудові відносини, які складаються під час проходження військової служби, мають специфічну правову природу, а тому потребують детального регулювання спеціальним законодавством, яке визначатиме, зокрема, норми оплати праці, соціальні гарантії, тощо.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд доходить висновку про можливість застосування норм статті 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби зокрема.
З урахуванням наведеного безпідставними є доводи відповідача про те, що дія норм КЗпП України не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.
За правилами статті 116 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності з 19 липня 2022 року (далі - Закон № 2352-ІХ) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті, у редакції Закону № 2352-ІХ, встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, законодавець обмежив виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку піврічним терміном.
За приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Буквальний аналіз норми статті 116 КЗпП України у взаємозв'язку з нормами цього Положення дає підстави для висновку, що у день звільнення з військової служби з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок, затримка проведення якого зумовлює правові наслідки згідно зі статтею 117 КЗпП України, а саме виплату середнього заробітку за увесь час затримки проведення розрахунку.
Такий висновок суду відповідає висновкам Конституційного Суду України у Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, згідно з яким за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, непроведення відповідачем у день звільнення позивача з військової служби (18 березня 2023 року) виплати належних при звільненні сум грошового забезпечення доводить протиправність такої бездіяльності та обґрунтованість застосування наслідків згідно зі статтею 117 КЗпП України.
При цьому слід врахувати, що частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Варто зазначити, що на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168, у пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил України, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 грн щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
01 квітня 2022 року до Постанови № 168 постановою Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2022 року № 400 внесено зміни, згідно якими до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у пункті 1, у тому числі тих, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану, яка встановлена Постановою № 168, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема військовослужбовців, виплата якої обмежена строком дії воєнного стану в Україні.
При цьому, правова природа такої виплати невід'ємно пов'язана із особливим характером служби, зі здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають із статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни.
У постанові від 31 січня 2025 року у справі № 460/2645/24 Верховний Суд зауважив, що за своєю правовою природою, додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, яка має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов (пункт 66).
Як видно, стаття 116 КЗпП оперує поняттям всі суми, що належать працівнику, а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Указане повною мірою кореспондується з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
У цій же постанові Велика Палата вказала на те, що "частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.".
З цих підстав доводи відповідача про те, що додаткову винагороду позивачу виплачено на виконання рішення суду, що не охоплюється обов'язком проведення такого розрахунку при звільненні позивача з військової служби, а відповідно, й не зумовлює виплату середнього заробітку у разі затримки розрахунку, - суд відхиляє, при цьому зауважуючи на тому, що у судовому порядку було захищено право позивача на виплату додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, та, відповідно, встановлено право позивача на таку винагороду упродовж несення військової служби, розрахунок при звільненні з якої включає виплату й означеної допомоги.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам в частині розрахункової суми середнього заробітку суд враховує правові висновки Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, які підлягають урахуванню в силу положень частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
У цій постанові судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду визнала неможливим розповсюдження викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц підходу щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19 липня 2022 року. У таких висновках судова палата виходила з того, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток, шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності. Тому судова палата відступила від висновку, викладеному в постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі № 120/10686/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, а саме, можливості застосування критеріїв щодо зменшення розміру відповідного відшкодування виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Як встановлено судом і сторонами не заперечується, спірні правовідносини у цій справі пов'язані з непроведенням повного розрахунку при звільненні та виникли 18 березня 2023 року, а остаточний розрахунок проведено відповідачем 16 вересня 2024 року у сумі 384777,92 грн.
Отже, у цих правовідносинах спірним періодом є 19 березня 2023 року - 15 вересня 2024 року, а тому до спірних правовідносин у цій справі підлягає застосуванню норма статті 177 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ із врахуванням правових висновків Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 без застосування принципу співмірності суми відшкодування щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові, проте не більш як за шість місяців, тобто обмежується 182 календарними днями.
Вирішуючи спір у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06 серпня 2020 року у справі № 813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (надалі - Порядок № 100).
Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що, зокрема, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 року, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 про середньоденний розмір грошового забезпечення від 26 грудня 2024 року № 742, середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 становить 604,90 грн (35688,90 грн (грошове забезпечення за січень-лютий 2023 року) / 59 календарних днів).
Відтак, сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більше як за шість місяців, обчислена відповідно до положень статті 117 КЗпП України з урахуванням Порядку № 100, становить 604,90 грн х 182 = 110091,80 грн.
При цьому, зазначена сума є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів (постанова Верховного Суду 08 листопада 2018 року у справі № 805/1008/16-а).
Отже, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні суд визнає обґрунтованими частково, які, у відповідній частині підлягають задоволенню судом, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо виплати належних позивачу при звільненні з військової служби сум (а не дії як зазначено у позові) та стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців, у сумі 110091,80 грн.
Тому, враховуючи висновки суду за результатом судового розгляду цієї справи, заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню частково.
За відсутності документально підтверджених понесених позивачем судових витрат у цій справі питання їх розподілу відповідно до положень статті 139 КАС України судом не вирішується.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 КАС України, суд,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 належних при звільненні з військової служби всіх сум, а саме додаткової винагороди.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні у сумі 110091,80 грн (сто десять тисяч дев'яносто одна гривня 80 коп.).
У решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Г. Приходько
04.06.25