04 червня 2025 року м. Житомир справа № 240/33022/23
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шимоновича Р.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо незарахування під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 08.08.2023 року про зарахування до страхового стажу періоду роботи та перерахунок пенсії до страхового стажу періоду роботи з 04.09.1987 по 15.01.1992 в Любарській будівельно-монтажній дільниці;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 період роботи з 04.09.1987 по 15.01.1992 в Любарській будівельно-монтажній дільниці та провести ОСОБА_1 , перерахунок та виплату пенсії з січня 2022 року (дати призначення пенсії).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно, на думку позивача, відмовив у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 04.09.1987 по 15.01.1992 в Любарській будівельно-монтажній дільниці, з підстав наявності недоліків у заповненні трудової книжки, у зв'язку з чим позивачу відмовлено у призначенні пенсії.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обгрунтування відзиву вказано, що при призначенні позивачу пенсії за віком до страхового стажу не враховано період роботи з 04.09.1987 по 15.01.1992 в Любарській будівельно-монтажній дільниці, на підставі записів трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок відсутня повна назва підприємства, у записі №20 про звільнення, дата звільнення «09.12.1991» виправлена на «15.01.1992» та дата наказу про звільнення не відповідає даті звільнення, а документів, які підтверджують стаж, що передбачені Порядком, не надано. Відповідно до запису №19 трудової книжки НОМЕР_1 період роботи з 01.02.1987 по 09.04.1988 не зараховується в загальний та неперервний трудовий стаж.
Дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 з 10.01.2022 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
08.08.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою щодо перерахунку пенсії.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 13.09.2023 позивачу повідомлено, що його заяву розглянуто відповідно до Закону України "Про звернення громадян" та вказано, що при призначенні позивачу пенсії за віком до страхового стажу не враховано період роботи з 04.09.1987 по 15.01.1992 в Любарській будівельно-монтажній дільниці, на підставі записів трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок відсутня повна назва підприємства, у записі №20 про звільнення, дата звільнення «09.12.1991» виправлена на «15.01.1992» та дата наказу про звільнення не відповідає даті звільнення, а документів, які підтверджують стаж, що передбачені Порядком, не надано. Відповідно до запису №19 трудової книжки НОМЕР_1 період роботи з 01.02.1987 по 09.04.1988 не зараховується в загальний та неперервний трудовий стаж.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 44 Закону №1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу ПФУ або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням ПФУ за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.
Частиною п'ятою статті 45 цього Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
На виконання названих норм Закону №1058-IV Правлінням Пенсійного фонду затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1 в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 2.7 Порядку №22-1 до заяви про перерахунок пенсії у зв'язку з урахуванням страхового стажу (заробітної плати) після призначення пенсії, у зв'язку зі зміною кількості членів сім'ї, а також в інших випадках, які спричиняють збільшення чи зменшення розміру пенсії, надаються документи, передбачені підпунктами 2-4 пункту 2.1, пунктом 2.6 цього розділу.
За приписами пункту 4.3 Порядку № 22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії приймається без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що у разі звернення пенсіонера з заявою про перерахунок пенсії, уповноважений орган Пенсійного фонду України має за результатами розгляду такої заяви прийняти рішення про перерахунок або про відмову в перерахунку пенсії. При цьому, рішення про відмову в перерахунку пенсії має містити зазначення причин відмови та порядку його оскарження.
Щодо посилання відповідача на те, що прийняття заяв про призначення/перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший надісланих поштою чинним законодавством не передбачено.
Верховний Суд у справі №757/12134/14-а (постанова від 20.02.2018) дійшов висновку про можливість подання заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, та дійшов висновку, що у Порядку №22-1 відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.
В подальшому такі висновки підтримано Верховним Судом у справах №200/8218/20-а (постанова від 14.07.2023), №229/4165/17 (постанова від 21.12.2020), №489/473/17 (постанова від 09.06.2021).
В той же час, суд звертає увагу на положення пункту 1.8 Порядку №22-1 та зазначає, що цим пунктом передбачено правила визначення дня звернення за призначенням пенсії, який, в разі пересилання заяви поштою, не може визначатись датою, що зазначена на поштовому штемпелі.
Натомість, за змістом цього пункту вбачається, що Пенсійний Фонд України, який затвердив Порядок №22-1, допускає можливість надсилання заяви про призначення пенсії поштою.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що при розгляді заяви позивача про перерахунок пенсії, відповідачем в порушення частин п'ятої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пункту 4.3 Порядку № 22-1, рішення про перерахунок пенсії або відмову у перерахунку пенсії не приймалось, а лише надано відповідь листом від 13.09.2023, чим фактично допущено протиправну бездіяльність.
Щодо доводів відповідача, викладених у листі від 13.09.2023 щодо відсутності підстав для зарахування період роботи з 04.09.1987 по 15.01.1992 в Любарській будівельно-монтажній дільниці, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
З 29.07.1993 порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58 від 29.07.1993), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.
За приписами пункту 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 1.2 Інструкції №58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення конституційного права на соціальний захист.
Суд зазначає, що позивач не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, через порушення порядку/інструкції заповнення трудової книжки, та не засвідчені належним чином виправлення, не можуть бути самостійною підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи згідно із записами у трудовій книжці, які в решті, виконані у відповідності до вимог Інструкції.
Верховний Суд у постанові від 04.07.2023 року у справі № 580/4012/19 дійшов висновку про те, що громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав - певних недоліків трудової книжки.
Визначаючись зі способом порушеного права, суд враховує наступне.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Така позиція суду ґрунтується на позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 28 листопада 2019 року у справі № 2340/3933/18.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що судове рішення має бути спрямоване на реальний захист порушених прав та забезпечувати їх ефективне відновлення з метою запобігання подальших протиправний діянь та рішень суб'єкта владних повноважень.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст.8 КАС України, застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням може бути здійснене також шляхом використання практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у справі "Звежинський проти Польщі" (зава №34049/96) дійшов наступного висновку "Суд підкреслює, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти коректно і дуже послідовно. Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов'язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок" (п.73).
Зважаючи на встановлені обставини, застосовуючи механізм належного захисту прав позивача та їх відновлення, користуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про перерахунок пенсії та прийняти рішення відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням висновків суду.
Щодо клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, у зв'язку із пропуском строку звернення до суду, суд зазначає, що 08.08.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою щодо перерахунку пенсії. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 13.09.2023 позивачу повідомлено, що його заяву розглянуто.
До суду з адміністративним позов позивач звернувся 18.11.2023, тобто в межах встановленого законом строку.
Отже, клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задоволенню не підлягає.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено суду правомірність своїх дій при розгляді заяви позивача про перерахунок пенсії.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, сплачений позивачем судовий збір необхідно відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2,9,77,90,139,242-246,260-262,295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7,Житомир,10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про перерахунок пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.08.2023 про перерахунок пенсії та прийняти рішення відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 04 червня 2025 року.
Суддя Р.М.Шимонович