(про залишення заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності без задоволення)
05 червня 2025 року м. Житомир
справа № 240/40299/21
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд
у складі головуючого судді Горовенко А.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження, у приміщенні суду за адресою: 10014, м.Житомир, вул. Лятошинського Бориса, 5, заяву позивача про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.05.2022, позов ОСОБА_1 задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати з 01 червня 2021 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01 червня 2021 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
14 травня 2025 року позивач надіслала до суду заяву (за вх.№39629/25), у якій просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, які полягають у невиконанні рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.05.2022 у справі №240/40299/21 та просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, вчинені на виконання рішення рішення суду від 12.05.2022 у справі №240/40299/21, а саме: щодо визначення при перерахунку підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення з 01.01.2025, розмір якого повинно становити 3200,00 грн;
- направити відповідачу окрему ухвалу про зобов'язання відповідача вжити заходів, щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону під час виконання судового рішення.
Аргументуючи підстави звернення до суду із вказаною заявою, позивач (стягувач) вказує, що пенсійним органом до її пенсії нараховувалося і виплачувалося підвищення до пенсії, передбачене ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Однак, починаючи з 01.01.2025 виплату такого підвищення відповідачем протиправно не виплачується у розмірі 3200,00 грн.
20 травня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області через систему "Електронний суд" подало заперечення на заяву, в якому просить відмовити у задоволенні заяви.
Вказує, що за результатами звірки з Єдиним державним демографічним реєстром, дата реєстрації за місцем проживання позивача у населеному пункті, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, визначена з 05.09.2018, а тому з 01 січня 2025 року підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, визначеного статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не встановлено, в силу вимог статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».
Керуючись приписами ч.9 ст.205 КАС України та ч.5 ст.383 КАС України, суд вважає за можливе розглянути заяву по суті без участі представників сторін в порядку письмового провадження та на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, зазначає наступне.
Судом встановлено, що зазначене рішення Житомирського окружного адміністративного суду набрало законної сили, відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Матеріали справи свідчать, що не погоджуючись із діями Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на виконання рішення суду у справі №240/40299/21 щодо ненарахування розміру доплати позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, відповідно до ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01.01.2025 на рівні 3200 грн (1600,00 грн х 2), позивач звернувся до суду із заявою у порядку ст.383 Кодексу адміністративного судочинства України.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Таким чином право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
За змістом частини 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи. Із зазначеного вбачається, що виконуючи рішення суду, відповідач зобов'язаний враховувати обставини встановленні судовим рішенням.
Відповідно до частини 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Аналіз зазначених норм права свідчить, що правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого визначено у тому числі і приписами статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача.
Як вже зазначалося, застосування судом до суб'єкта владних повноважень приписів ст. 383 КАС України можливе у разі встановлення факту невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами, поданими позивачем.
При цьому, в контексті розуміння вимог чинного законодавства дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єктів владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та/чи юридичних осіб.
В даному випадку позивач звернулася до суду із вимогами в порядку статті 383 КАС України, обґрунтовуючи необхідність застосування судом окремої ухвали з підстав неналежного розрахунку розміру пенсії.
При цьому, суд акцентує увагу на тому, що при встановленні неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій, важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності та/або дії, її фактичні підстави, а також шкідливість/протиправність для прав та інтересів заінтересованої особи.
Згідно зі ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII (Закон - №1404-VIII).
Відповідно до ч.6 ст.26 Закону №1404-VIII встановлено, що при виконанні рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Після закінчення наданого строку, державний виконавець перевіряє виконання рішення суду. У разі невиконання рішення суду, державним виконавцем складається акт, після чого виноситься постанова про накладання штрафу в якій зазначає розмір штрафу, вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі повторного невиконання рішення державним виконавцем складається акт, після чого виноситься постанова про накладання штрафу в якій зазначає розмір штрафу та попередження про кримінальну відповідальність, після чого звертається до органу досудового розслідування з повідомленням про вчинення боржником кримінального правопорушення за ст. 382 Кримінального кодексу України.
Положеннями статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Натомість, суд вважає за необхідне наголосити, що позивачем не надано суду доказів, що державним виконавцем використано всі передбачені чинним законодавством засоби щодо належного та повного виконання судового рішення, до суду надано лише докази про відкриття виконавчого провадження, а відтак, звернення позивача із заявою в порядку ст.383 КАС України до суду є передчасним, оскільки повнота та правомірність виконання рішення суду у порядку Закону №1404-VIII першочергово підлягає контролю зі сторони державного виконавця.
Крім того суд враховує, що відповідач подав до суду письмові пояснення щодо предмета розгляду, в яких зазначив, що на виконання статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» Кабінетом Міністрів України 27 грудня 2024 року прийнято постанову №1524 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення», якою установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:
- особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.
Суд зазначає, що статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року №4059-IX (далі Закон України №4059-IX) визначено:
«Установити, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.».
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» від 27 грудня 2024 року №1524 (далі Постанова №1524), відповідно до статті 45 Закону України №4059-IX постановлено:
«Установити, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:
- особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.».
Отже, зазначеними вище нормами законодавства визначено:
(1) дві зони радіоактивного забруднення: зона безумовного (обов'язкового) відселення (II зона) та зона гарантованого добровільного відселення (III зона);
(2) умова «постійного» проживання в цих зонах.
(3) періоди постійного проживання у зонах: станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року;
(4) дії пенсійного органу щодо: «встановлення», «продовження» чи «припинення» доплат;
(5) сукупність таких обставин: особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року».
Суд наголошує, що відповідач був зобов'язаний на виконання судового рішення нараховувати та виплачувати позивачу підвищення до пенсії у порядку статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до моменту настання таких обставин: (1) зміна правого статусу позивача; (2) зміна законодавства.
У розглядуваному випадку має місце настання такої обставини, як «зміна законодавства», яке регулює питання «встановлення», «продовження» чи «припинення» доплати.
Відповідно, з 01 січня 2025 року змінилося правове регулювання спірного питання, яке передбачає встановлення, зокрема, безперервного проживання пенсіонерів у зоні гарантованого добровільного відселення після 01 січня 1993 року.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду у справі за її позовом, у зв'язку із безпідставністю.
Вирішення питання про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду відкладалось у зв'язку з перебуванням головуючої судді у відпустці з 19.05.2025 по 02.06.2025.
Керуючись статтями 248, 256, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
ухвалив:
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду від 12.05.22 в адміністративній справі № 240/40299/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, - відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя А.В. Горовенко