04 червня 2025 року м. Житомир справа № 240/11525/25
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Нагірняк М.Ф., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому з урахування уточненої позовної заяви просить:
- визнати дії Богунського ВДВС у м. Житомир Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) неправомірними;
- зобов'язати Богунський ВДВС у м. Житомир Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі: головного державного виконавця Гордійчук Ольгу Володимирівну, відновити провадження, за яким повернути незаконно стягнуті кошти на пенсійний рахунок Позивача та закрити провадження по справі;
- стягнути моральну шкоду з Богунського ВДВС у м. Житомир Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в розмірі 30 000,00 (тридцяти тисяч) гривень.
- стягнути з Богунського ВДВС у м. Житомир Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 (двадцять п'ять тисяч) гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Відповідач, відкриваючи 10.04.2025 року виконавче провадження про стягнення з Позивача штрафу за порушення правил дорожнього руху, не переконалася, що стягувачем надана для відкриття виконавчого провадження постанова, яка набрала законної сили. При цьому Відповідачем Позивачу не була направлена постанова про відкриття виконавчого провадження у паперовій формі.
Позивач вважає, що у Відповідача були відсутні законні підстави для накладання арешту та стягнення з "пенсійного" банківського рахунку Позивача 3 940,00 грн. Такі протиправні дії Відповідача, на думку Позивача, що мали місце в день народження Позивача та позбавили його, як особи з інвалідністю 2 групи на придбання послуг з реабілітації спричинили йому моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року після усунення недоліків позовної заяви відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання.
Відповідач, Богунський відділ державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у відзиві на позов просить відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначає, що за зверненням Відділу адміністративної практики Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України 10.04.2025року було відкрито виконавче провадження №77779129 про стягнення з Позивача на користь держави адміністративного штрафу в подвійному розмірі (3 400 грн.).
Копія постанови про відкриття виконавчого провадження була направлена Позивачу в його Електронний кабінет ЄСІТС, який зареєстрований з 16.01.2024 року.
В день відкриття виконавчого провадження державним виконавцем у відповідності до вимог статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" був накладений арешт коштів в межах суми боргу з урахуванням суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. З метою перевірки майнового стану боржника були направлені електронні запити і встановлено, що на рахунках боржника достатньо коштів для виконання виконавчого документу.
У відзиві наголошується, що 10.04.2025 року на депозитний рахунок Відповідача надійшли кошти в сумі 3 940,00 грн., що слугувало підставою для закриття виконавчого провадження у відповідності до вимог п.9 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження".
23.05.2025 року до суду надійшло клопотання представника Позивача про долучення до справи інформації про відкриття 01.05.2025 року Богунським районним судом м.Житомира провадження №2-а/295/145/25 про оскарження Позивачем постанови ЕАН №3939377 від 26.01.2025 року.
23.05.2025 року до суду надійшла заява представника Позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн.
Розглянувши в порядку письмового провадження подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, безпосередньо та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню за таких підстав.
Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку і підстав вчинення виконавчих дій, оскарження рішень, дій або бездіяльності державних виконавців, регулюються правовими нормами Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (надалі - Закон № 1404-VIII), що були чинні на день виникнення таких відносин.
За змістом пункту 6 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII примусовому виконанню відповідно до цього Закону підлягають постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
За приписами ч.1 ст.5 цього Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Судом встановлено, що 28.03.2025 року до Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), Відповідача у справі, надійшло звернення Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про примусове виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення від 26.01.2025 року відносно ОСОБА_1 , Позивача у справі, про стягнення штрафу в розмірі 3 400,00 грн.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що на підставі вказаного звернення 10.04.2025 року Відповідачем було відкрито виконавче провадження №77779129 про стягнення з Позивача на користь держави адміністративного штрафу в подвійному розмірі (3 400 грн.).
Суд вважає безпідставними доводи представника Позивача, наведені у позові, що при відкритті вказаного виконавчого провадження державний виконавець не переконалась, що "стягувач" для відкриття виконавчого провадження надав постанову, що набрала законної сили, з огляду на таке.
Як зазначено в долученій до відзиву та дослідженій судом копії постанови ЕАН №3939377 від 26.01.2025 року, Позивач був притягнений до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 1 700,00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 122 КУпАП (перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п'ятдесят кілометрів на годину).
В пунктах 8 та 9 вказаної постанови наявні відмітки, що ОСОБА_1 відмовився від підпису на підтвердження роз'яснення йому прав, передбачених статтею 268 та 289 КУпАП, та про відмову від підпису на підтвердження отримання копії цієї постанови (а.с.38,39).
Позивач не врахував, що за приписами частини 2 статті 291 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або під час її виконання у випадках, передбачених частиною першою статті 300-1 цього Кодексу.
Таким чином, в розумінні вимог частини 2 статті 291 КУпАП постанова ЕАН №3939377 від 26.01.2025 року набрала чинності 27.01.2025 року, тобто після відмови Позивач в її отриманні, про що прямо зазначено в цій постанові, яка була подана для примусового виконання (а.с.39).
Суд вважає безпідставними доводи представника Позивача, наведені у позові, що державним виконавцем всупереч вимогам Закону № 1404-VIII не була направлена копія постанови про відкриття виконавчого провадження в паперовій формі, з огляду на таке.
Позивач та його представник не врахували, що за приписами абзацу першого частини другої статті 28 Закону № 1404-VIII документи виконавчого провадження органам та особам, які мають електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), яка забезпечує обмін документами, надсилаються виключно в електронній формі.
В Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі з 16.01.2024року у Позивача наявний електронний кабінет, про що пересвідчився державний виконавець і саме на вказаний електронний кабінет у повній відповідності до вимог Закону № 1404-VIII Позивачу як боржнику за виконавчим провадженням була направлена копія постанови про відкриття такого виконавчого провадження.
Позивач та його представник не врахували, що за приписами абзацу другого частини другої статті 28 Закону № 1404-VIII лише за письмовим зверненням таких осіб документи виконавчого провадження їм додатково надсилаються за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі.
Разом з тим, жодних доказів щодо наявності такого відповідного звернення Позивача як боржника до державного виконавця суду не надано.
Судом встановлено, що 10.04.2025 року державним виконавцем у відповідності до вимог статей 13,18 Закону № 1404-VIII було вжито заходи щодо перевірки майнового стану боржника шляхом подання відповідних запитів.
Як зазначається у відзиві, 10.04.2025 року на запити державного виконавця надійшли відповіді від:
- МВС України щодо наявності у власності Позивача трьох транспортних засобів (а.с.44);
- від ДПС України щодо наявності у боржника 9 рахунків, відкритих в конкретних банківських установах (а.с.46);
- від Пенсійного фонду України про виплати Позивачу пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області та про отримання заробітної плати Позивачем від Адвокатського бюро "Володимира Ткачука" (а.с.45) .
Судом встановлено, що 10.04.2025 року державним виконавцем у відповідності до вимог статей 18,48,56 Закону № 1404-VIII було винесено постанову про арешт коштів боржника в межах сум стягнення, яка становила 3940,00 грн. (3400,00 грн штрафу у подвійному розмірі + 340,00 грн. виконавчого збору + 200,00 грн. мінімальних витрат виконавчого провадження).
Судом встановлено, що 10.04.2025 року згідно платіжної інструкції №6690 від 10.04.2025 року з одного із банківських рахунків Позивача на депозитний рахунок Відповідача надійшли 3 940,00 грн., які згідно розпорядження Відповідача від 14.04.2025 року №77779129 були перераховані на відповідні рахунки Державної казначейської служби України (а.с.49).
В той же день, 14.04.2025 року державним виконавцем у відповідності до вимог пункту 9 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VIII було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження та про припинення чинності арешту майна боржника (а.с.51).
Суд вважає безпідставними та помилковими доводи представника Позивача, наведені у позові, що державним виконавцем всупереч вимогам пункту 10-2 розділу ХІІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1404-VIII в період дії на території України воєнного стану в межах даного виконавчого провадження звернув стягнення на пенсійні виплати Позивача, з огляду на таке.
Безспірно, приписами пункту 10-2 розділу ХІІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1404-VIII, окрім іншого, передбачено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX припиняється звернення стягнення на пенсію, стипендію (крім рішень про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок кримінального правопорушення, та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації).
Разом з тим, представник Позивача не врахував, що порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, арешт і вилучення майна (коштів) боржника врегульовано правовими нормами відповідно статті 48 та статті 56 Закону № 1404-VIII.
Умови звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника та особливості відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника врегульовано правовими нормами відповідно статті 68 та статті 69 Закону № 1404-VIII.
Спірна постанова від 10.04.2025 року про арешт коштів боржника в межах сум стягнення, яка становила 3 940,00 грн. державним виконавцем приймалася саме у відповідності до вимог статей 18,48,56 Закону № 1404-VIII, а не відповідно статті 68 та статті 69 Закону № 1404-VIII.
Представник Позивача не врахував, що під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому стаття 48 Закону України № 1404-VIII встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.
Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом.
При цьому представник Позивача не врахував, що саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України № 1404-VIII повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 цього ж Закону України.
Якщо рахунок, на який здійснюється зарахування зарплати, пенсії, стипендії чи соціальних виплат, є поточним, то арешт може бути накладено на усі доступні кошти відповідно до резолютивної частини постанови про арешт коштів боржника. Якщо ж банк відкрив клієнту окремий рахунок для зарахування цільових надходжень, то банк повертає без виконання отриману від виконавця постанову про арешт коштів боржника із зазначенням причин повернення.
Наявна в матеріалах справи інформація не свідчить про віднесення наявних у Позивача та зазначених 9 рахунків чи окремого із них рахунку до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, а лише інформує Відповідача про те, що у Позивача наявні конкретні відкриті рахунки у банківських установах.
Крім того, дана інформація не містить підтвердження того, що певний окремий рахунок, в тому числі за рахунок якого мало місце стягнення коштів, використовується виключно для отримання пенсії.
Оскільки АТ «Ощадбанк», який виконував оскаржувану постанову про арешт коштів боржника, не визначив статус коштів, які надходять на конкретний рахунок Позивача, як такі, накладення арешту на які заборонено законом, не повідомляв державного виконавця про спеціальний режим коштів боржника та не повертав виконавцю його постанову без виконання, суд робить висновок, що у виконавця були відсутні підстави для врахування положень статей 68 та 69 Закону України № 1404-VIII та зняття арешту з рахунку, на який надходять пенсійні кошти боржника.
Аналогічний правовий висновок наведено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2022 року у справі 760/18128/20 (провадження № 61-11598св21).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.04.2022 № 756/8815/20 (14-218цс21) також акцентується, що частина перша та друга стаття 48 Закону № 1404-VIII чітко визначають порядок звернення стягнення на майно боржника та обмеження щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться на банківських рахунках боржника, у випадках визначених Законами зазначеними у частині другій цієї статті та на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Таким чином, Позивач та його представник без врахування положень частини третьої та четвертої статті 52 Закону України № 1404-VIII помилково зробили висновок, що постановою Відповідача від 10.04.2015 року був накладений арешт на пенсію Позивача.
Суд вважає безпідставними також доводи представника Позивача, наведені у позові, що державним виконавцем при винесенні постанови про арешт коштів Позивача, що мали місце в день народження Позивача та позбавили його, як особи з інвалідністю 2 групи на придбання послуг з реабілітації чим спричинили йому моральну шкоду в розмірі 30000,00грн.
Як вже зазначалося судом, за інформацією ДПС України станом на 10.04.2025 року у Позивача були наявні 9 рахунків, відкритих в конкретних банківських установах, на яких сумарно зберігалися кошти, що в рази перевищують суму в 3 940,00 грн., в межах якої був накладений арешт. Накладання арешту на кошти в сумі в 3 940,00 грн. не перешкоджали Позивачу вільно розпоряджатися іншими належними йому коштами в цих банківських установах.
При вирішенні даного спору суд враховує, що в численних постановах (зокрема, від 02.08.2019 у справі №0240/3532/18-а, 30.04.2020 у справі №826/10631/17, 14.05.2020 у справі №805/1479/16- а) Верховний Суд сформував правову позицію, відповідно до якої обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №18-рп/2004 термін «порушене право», який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 6 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Правова позиція аналогічного змісту викладена у постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №687/1539/16-а та від 04.02.2020 у справі №320/7969/17.
Аналізуючи наведені положення законодавства та обставини справи суд зазначає, що наведені Позивачем доводи свідчать виключно про наявність певних спірних відносин Позивача саме з Управлінням патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо правомірності постанови ЕАН №3939377 від 26.01.2025 року, згідно якої Позивач був притягнений до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 1 700,00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 122 КУпАП, яка оскаржується Позивачем в межах іншої справи (№2-а/295/145/25).
Правові наслідки скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення визначені приписами статті 296 КУпАП.
Враховуючи вищезазначене, суд робить висновок, що позовні вимоги до Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Одночасно суд враховує, що відповідно до положень ч.3 ст.287 КАС України Відповідачем у справах з приводу рішень державного виконавця є саме відповідний орган державної виконавчої служби.
Підстави, передбачені ст.ст.139-143 КАС України для відшкодування або стягнення судових витрат по даній справі, відсутні.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) відмовити в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.Ф. Нагірняк
04.06.25