05 червня 2025 року м. Житомир справа № 240/993/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Семенюка М.М.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України як одинокій матері за 2014-2024 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України як одинокій матері, за 2014-2024 роки,
В обґрунтування позову зазначає, що відповідач при звільненні 11.11.2024 не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України як одинокій матері.
Ухвалою від 21.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що чинне законодавство та актуальна судова практика перебувають на позиції, згідно з якою аби підтвердити право на зазначену відпустку (її компенсацію в разі звільнення) працівник пред'являє роботодавцю офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, який з достатньою достовiрнiстю підтверджує відсутність участі батька у вихованні дитини. Рішення про надання зазначеної соціальної відпустки приймає роботодавець з урахуванням наданих документів. При цьому сам по собі факт розлучення не надає автоматично статусу одинокої матері. Якщо працівниця не доведе факту, що вона справді виховує дитину сама, без участі батька, роботодавець вправі відмовити їй у наданні такої відпустки (її компенсації в разі звільнення).
Позивач відповіді на відзив не надав.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи ОСОБА_1 з 19.07.2004 по 11.11.2024 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 і їй в 2014-2024 роках не надавалась додаткова відпустка як одинокій матері, передбачена ст. 182-1 КЗпП України і при звільненні з військової служби відповідач не виплатив позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері за 2014-2024 роки.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 08.02.2007 позивач мала неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Батьком дитини є ОСОБА_3 (а.с. 15).
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано на підставі рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07.09.2012 у справі №0603/4077/12 (а.с. 13-14).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати їй при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері за 2014-2024 роки, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 182-1 КЗпП України, одинокій матері надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 цього Кодексу).
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з п. 5 ст. 11 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці-жінки користуються всіма пільгами, передбаченими законодавством з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства. Ці пільги поширюються на батьків з числа військовослужбовців, які виховують дітей без матері (у разі її смерті, позбавлення батьківських прав, на час перебування у лікувальному закладі охорони здоров'я та в інших випадках відсутності материнського піклування про дітей).
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України (абзац перший пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII).
Статтею 19 Закону України «Про відпустки» визначено, що одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Отже, чинним законодавством закріплено гарантії військовослужбовців-жінок, - одиноких матерів, - на отримання, окрім основної щорічної відпустки, за наявності передбачених законом підстав, додаткових відпусток, зокрема, щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.
Термін «одинока матір» на законодавчому рівні не визначено, водночас 06.11.1992 поняття «одинокої матері» було визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». Згідно з пунктом 9 цієї постанови одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує та утримує дитину сама.
За цим визначенням для визнання статусу «одинокої матері» було необхідно встановити дві ознаки: вона і виховує дитину, і сама її утримує.
Отже, право на додаткову соціальну відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька.
Міністерство праці та соціальної політики України в листі від 14.04.2008 № 235/0/15-08/13 роз'яснює, що для встановлення права на додаткову відпустку має застосовуватися таке визначення одинокої матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі й у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (у т. ч. і розлучена жінка, яка сама виховує дитину, якщо батько не проживає разом із дитиною та відсутні інші докази його участі у вихованні дитини, і за цих самих умов жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не всиновлена).
Законодавством не передбачено, які саме документи має подати жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не всиновлена) на підтвердження факту виховання дитини без участі батька. Питання виховання батьками дитини визначено Сімейним кодексом України.
Згідно зі статтею 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.
Як передбачено статтею 158 Сімейного кодексу України, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування ухвалює на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. У разі ухилення батька від виконання своїх обов'язків з виховання дитини мати має право звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав.
З урахуванням зазначеного для підтвердження факту, що батько не бере участі у вихованні дитини, можуть бути пред'явлені, наприклад, ухвала суду на підставі клопотання слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів, рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав, рішення органів опіки та піклування або суду про відсутність участі батька у вихованні дитини тощо. Наявність відомостей про те, що дитина проживає разом з матір'ю, не дає достатніх підстав стверджувати, що батько не бере участі у її вихованні.
Отже, для підтвердження права на зазначену відпустку роботодавцю має бути надано будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.
Враховуючи те, що додаткова соціальна відпустка надається один раз протягом календарного року і за цей час статус одинокої матері може змінитися, роботодавець має право вимагати поновлення зазначених документів один раз на рік. Отже, якщо жінкою буде надано будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини, то вона матиме право на зазначену відпустку за підставою «одинока мати».
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач мала в період з 2014 по 2024 роки неповнолітнього сина, з батьком якого розірвано шлюб.
З огляду на викладене, суд вважає, що позивач відповідає статусу одинокої матері, на утриманні якої, перебуває неповнолітня дитина, а тому позивач має право, окрім основної щорічної відпустки, на додаткову відпустку на підставі статті 19 Закону України «Про відпустки» протягом періоду, до досягнення дитиною повноліття.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII установлено, зокрема, що у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України, свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в рішенні від 16.05.2019 по зразковій справі № 620/4218/18 (постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 рішення суду від 16.05.2019 залишено без змін)
У постанові від 21.04.2021 у справі № 380/2427/20 Верховний Суд наголошує, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо надання додаткових відпусток, останні набули відповідне право на них, а тому у разі неотримання цих відпусток мають право на отримання передбаченої законом відповідної грошової компенсації.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 КАС України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_4 ) задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України як одинокій матері, за 2014-2024 роки.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як одинокій матері, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України як одинокій матері, за 2014-2024 роки.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Семенюк