Україна
Донецький окружний адміністративний суд
04 червня 2025 року Справа№200/2090/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кошкош О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
24.03.2025 (21.03.2025 направлено засобами поштового зв'язку) до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 262340028509 від 31.01.2025 щодо відмови зарахувати до загального стажу період роботи з 01.01.1991 по 06.10.1993 та відмови у перерахунку пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до загального стажу роботи з 01.01.1991 по 06.10.1993 та перерахувати пенсію за віком з дати виникнення права на її призначення, а саме з 01.11.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити перераховану пенсію за віком з дати виникнення права на її призначення, а саме з 01.11.2024.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-VI. Ознайомившись із протоколом врахованого страхового стажу, позивач виявив, що при призначенні пенсії до його страхового стажу не зараховано період роботи з 01.01.1991 по 06.10.1993.
З метою зарахування періоду роботи з 01.01.1991 по 06.10.1993 до страхового стажу, позивач 24.01.2025 звернувся через веб-портал Пенсійного фонду України із відповідною заявою.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 31.01.2025 № 262340028509 позивачу відмовлено у зарахуванні періоду роботи з 01.01.1991 по 06.10.1993 до страхового стажу.
Позивач з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 31.01.2025 № 232340028509 не погоджується, а тому з метою захисту своїх прав та законних інтересів, звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27.03.2025 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу протягом 10-ти днів надати докази про сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн., або клопотання про відстрочення сплати судового збору з доказами майнового стану сторони.
У встановлений судом строк недоліки позовної заяви були усунуті, а саме надано докази про сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04.04.2025 відкрито провадження у справі та вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні згідно ст. 263 КАС України. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надати суду у строк до 18.04.2025: заяву про призначення пенсії з додатками, розрахунок стажу, індивідуальні відомості про застраховану особу позивача (форма ок-5).
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Донецьким окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
21.04.2025 на адресу суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач-1) на позовну заяву, в якому відповідач-1 заперечив щодо задоволення позовних вимог.
Обґрунтовуючи відзив відповідач-1 зазначив, що 24.01.2025 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві звернувся ОСОБА_1 із заявою щодо зарахування до загального стажу роботи з 01.01.1991 по 06.10.1993 та перерахувати пенсію за віком з дати виникнення права на її призначення, а саме з 01.11.2024.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 31.01.2025 № 262340028509 позивачу відмовлено перерахунку пенсії, оскільки за результатом розгляду наданих документів, позивачу не зараховано період роботи з 01.01.1991 по 06.10.1993 за межами України на території Латвійської Республіки згідно записів трудової книжки від 26.11.1985 НОМЕР_2 , так як відповідно до «Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав» від 10.12.1991 Латвійська Республіка не входить з 01.01.1999.
21.04.2025 на адресу суду від відповідача-1 на виконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 04.04.2025 надійшли витребувані документи.
29.04.2025 на адресу суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач-2) на позовну заяву, в якому відповідач-2 заперечив щодо задоволення позовних вимог.
Обґрунтовуючи відзив відповідач-2 зазначив, що 24.01.2025 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві звернувся ОСОБА_1 із заявою щодо перерахунку пенсії за віком.
За принципом екстериторіального прийняття рішень заява була передана для розгляду та ухвалення відповідного рішення до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 31.01.2025 № 262340028509 позивачу відмовлено перерахунку пенсії
Відповідач-2 вказав, що підстави для зарахування періоду роботи позивача з 01.01.1991 по 06.10.1993 до страхового стажу відсутні, оскільки у вказаний період позивач працював в Латвійській Республіці, однак договір між Україною та Латвійською Республікою про співробітництво в галузі соціального забезпечення набрав чинності 11.06.1999.
29.04.2025 на адресу суду від відповідача-2 на виконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 04.04.2025 надійшли витребувані документи.
15.05.2025 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив. Однак вказана заява судом до уваги не береться, адже справа розглядається з особливостями передбаченими ст. 263 КАС України, а згідно ч. 3 ст. 263 КАС України, у справах визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Позивач з 01.11.2024 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-VI.
Позивач зазначив, що при призначенні йому пенсії пенсійним органом не зараховано до його страхового стажу період роботи в Латвійській Республіці з 01.01.1991 по 06.10.1993.
З метою зарахування періоду роботи з 01.01.1991 по 06.10.1993 до страхового стажу, позивач 24.01.2025 звернувся через веб-портал Пенсійного фонду України із відповідною заявою.
За принципом екстериторіального прийняття рішень заява була передана для розгляду та ухвалення відповідного рішення до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 31.01.2025 № 262340028509 позивачу відмовлено у зарахуванні періоду роботи з 01.01.1991 по 06.10.1993 до страхового стажу, оскільки відповідно до Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 10.12.1991, Латвійська Республіка не входила з 01.01.1991.
Також зазначено, що Договір між Україною та Латвійською Республікою про співробітництво в галузі соціального забезпечення набрав чинності 11.06.1999. Відповідно до вказаного договору, якщо особа працювала на території Латвійської Республіки, то такий стаж враховується до 31.12.1990.
Не погоджуючись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 31.01.2025 № 232340028509 позивач з метою захисту своїх прав та законних інтересів, звернулася з цим адміністративним позовом до суду.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У спірних правовідносинах із 01.01.2004 таким законом є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, страховий стаж здобутий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.
До набрання чинності Законом № 1058-IV порядок обчислення страхового стажу для призначення пенсій унормовувався Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII)
Згідно вимог ст. 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Норма про пріоритетність трудової книжки як документу, що підтверджує стаж роботи міститься й у Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (далі - Порядок № 637 від 12.08.93).
І лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відтак, за чинними на момент розгляду заяви позивача нормами законодавства про пенсійне забезпечення, саме трудова книжка вважається основним документом, що підтверджує стаж роботи працівника.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16.
Як слідує із трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 26.11.1985, позивач у період з 05.06.1989 по 06.10.1993 працював матросом в Латвійській базі «Океанрибфлот».
Так, судом встановлено, що відповідач відмовився зараховувати частково період роботи в Латвійській Республіці з 01.01.1991 по 06.10.1993, оскільки відповідно до Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 10.12.1991, Латвійська Республіка не входила з 01.01.1991. Договір між Україною та Латвійською Республікою про співробітництво в галузі соціального забезпечення набрав чинності 11.06.1999. Відповідно до вказаного договору, якщо особа працювала на території Латвійської Республіки, то такий стаж враховується до 31.12.1990.
Визначаючись щодо правомірності такої відмови, суд враховує наступне.
Стаття 9 Конституції України встановлює, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст. 4 Закону № 1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України та складається, зокрема з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Між Україною і Латвійською Республікою укладений Договір про співробітництво в галузі соціального забезпечення підписаного 26.02.98 в м. Києві та ратифіковано Україною 19.03.99 відповідно до Закону України "Про ратифікацію Договору між Україною і Латвійською Республікою про співробітництво в галузі соціального забезпечення" № 525-XIV (далі - Договір).
Статтею 2 Договору встановлено, що цей Договір регулює соціальне забезпечення осіб, а також членів їхніх сімей, на яких поширювалось або поширюється законодавство України чи Латвійської Республіки в галузі соціального забезпечення.
Підпункт 5 п. 1.1 ч. 1 ст. 3 Договору визначено, що цей Договір поширюється на вказані нижче сфери соціального забезпечення, які регулюються законодавством в Україні, зокрема, пенсії за віком.
Згідно з п.п. 5 п. 1.2 ч. 1 ст. 3 Договору, цей Договір поширюється на вказані нижче сфери соціального забезпечення, які регулюються законодавством в Латвійській Республіці, зокрема, пенсії за віком.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Договору для встановлення права на пенсію, зумовлену накопиченням періодів страхування, в цілях підсумовування періодів зараховуються періоди страхування, накопичені згідно із законодавством обох Сторін за умови, що вони не збігаються повністю або частково у часі.
Частиною 3 ст. 16 Договору визначено, що трудовий стаж (періоди) і прирівняні до них періоди, набуті на території України або Латвійської Республіки до 1 січня 1991 року особами, які проживають на території обох Сторін, складає страховий стаж, незалежно від сплати внесків соціального страхування, і враховується при призначені і нарахуванні пенсії на території обох Сторін за умови, що одна із Сторін вже не здійснює виплату пенсій за вказані періоди.
Згідно з ст. 17 Договору якщо право на пенсію згідно із законодавством Сторін виникає тільки в результаті підсумовування періодів страхування, набутих згідно із законодавством обох Сторін, розмір пенсії кожна Сторона обчислює і виплачує відповідно до страхового стажу, набутого на її території.
Зі змісту наведеного слідує, що помилковими є висновки відповідачів щодо зарахування періоду роботи в Латвійській Республіці тільки до 31.12.90, оскільки Договором передбачено різні правила для врахування періодів роботи для визначення права на пенсію та для визначення розміру пенсії, при цьому, факт сплати чи несплати страхових внесків не має значення для зарахування страхового стажу позивача за спірний період. Тобто для визначення права на пенсію враховується весь стаж, накопичений у Латвійській Республіці.
Суд враховує, що трудовою книжкою позивача серії НОМЕР_3 від 26.11.1985 підтверджено спірний період роботи з 01.01.1991 по 06.10.1993 в Латвійській Республіці, а тому відповідач-2 дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для зарахування періодів роботи в Латвійській Республіці після 31.12.1990.
Щодо періоду роботи в Латвійській Республіці з 01.01.1991 по 06.10.1993, який позивач просить зарахувати до страхового стажу, суд зазначає наступне.
Відповідно до протоколу розрахунку стажу позивача форми РС-право від 18.04.2025, судом встановлено, що період роботи позивача з 11.01.1993 по 06.10.1993 зараховано органом Пенсійного фонду України до страхового стажу позивача, а тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Разом з тим, період роботи з 01.01.1991 по 10.01.1993 (включно) не зараховано до страхового стажу позивача.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що відповідачем-2 протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи в Латвійській Республіці з 01.01.1991 по 10.01.1993 (включно).
Перевіривши доводи позивача, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд доходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 31.01.2025 № 262340028509 про відмову позивачу в перерахунку пенсії та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи в Латвійській Республіці з 01.01.1991 по 10.01.1993 (включно) та провести перерахунок та виплату пенсії за віком з дня її призначення, тобто з 01.11.2024, з врахуванням раніше виплачених сум пенсії.
При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити перераховану пенсію за віком з дати виникнення права на її призначення, а саме з 01.11.2024, то така не підлягає задоволенню, оскільки як встановлено судом, заяву позивача від 24.01.2025 було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області та на підставі якої ним прийнято оскаржуване рішення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що фактично позовні вимоги задоволені, оскільки дії відповідача визнано протиправними, а зобов'язання вчинити певні дії є похідною вимогою, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 262 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 31.01.2025 № 262340028509 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в Латвійській Республіці з 01.01.1991 по 10.01.1993 (включно) та провести перерахунок та виплату пенсії за віком з дня її призначення, тобто з 01.11.2024, з врахуванням раніше виплачених сум пенсії.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 гривень (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Повний текст рішення складено та підписано 04 червня 2025 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя О.О. Кошкош