Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 червня 2025 року Справа№200/729/25
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) - відповідач 1,
Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500) - відповідач 2,
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Лозинську О.О., звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України у Київській області № 057150013399 від 29.01.2025 року про відмову у призначенні пенсії за вислугою років, згідно п. “а» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.01.2025р. про призначення пенсії за вислугою років, зарахувавши ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , періоди роботи: з 16.03.1995 р. по 28.02.2022 р. до пільгового стажу роботи відповідно до п. “а» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
12 лютого 2025 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
25 лютого 2025 року до суду від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якій відповідач 1 просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.
25 лютого 2025 року до суду від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якій відповідач 2 просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Дослідивши матеріали адміністративної справи суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування адміністративного позову представник позивача зазначив, що 21.01.2025 року позивач звернувся через ВЕБ портал до УПФУ із заявою про призначення пенсії та надав трудову книжку, довідки, уточнюючі спеціальній характер роботи від № 414 від 27.06.2024р., №643 від 27.06.2024 р. та додатково РОЗПОРЯДЖЕННЯ від 09.01.2025р. № 3-к про звільнення.
За принципом екстериторіальності заява про призначення пенсії від 21.01.2025 р. розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.
Відповідач 2 прийняв рішення № 057150013399 від 29.01.2025 року про відмову у призначенні пенсії за вислугою років, згідно п. «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Підставою для відмови було те, що у заявника стаж вислуги років відсутній, до стажу вислуги років не зараховано період роботи згідно пільгової довідки № 414, від 27.06.2024, оскільки необхідно надати довіреність про право підпису довідок про підтвердження трудового стажу для призначення пенсії в. о. директора з персоналу та соціальних питань.
Сторона позивача не погоджується із рішенням про відмову призначенні пенсії, оскільки періоди роботи позивача підтверджуються записом у трудовій книжці, довідкою про підтвердження пільгового стажу від № 414, від 27.06.2024, довідкою ОК-5 та даними про особливі умови праці, згідно якими позивач з 16.03.1995 р. по 28.02.2022 р. працював машиністом тепловоза ПрАТ «"МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ІМЕНІ ІЛЛІЧА", що передбачено п. "а" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Сторона позивача вважає, що надання уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно лише у випадку відсутності трудової книжки або коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, натомість спеціальний стаж роботи позивача підтверджено уточнюючими довідками ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» № 414 від 27.06.2024р., №643 від 27.06.2024 р. та записами у трудовій книжці, які надавалися відповідачу і долучені до матеріалів справи.
Представник позивача вказує на те, що зазначені довідки про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній по формі повністю відповідають додатку №5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993, із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України №1058 від 27.09.2022. Усі документи, оформлені належним чином, містять підписи відповідних посадових осіб та скріплені печаткою дирекції з персоналом та соціальним питанням ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча». Зауваження з приводу відсутності довіреності на право підпису пільгових довідок та наказів про атестацію також є безпідставними, через відсутність законодавчої вимоги подавати такого роду довіреності.
Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 13486010, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, організаційно-правова форма - орган державної влади.
Відповідач 1 проти задоволення адміністративного позову заперечує та зазначає, що заяву про призначення пенсії за вислугу років від 21.01.2025 за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, тому ГУ ПФУ в Донецькій області не вчиняло жодних дій у відношенні ОСОБА_1 які б порушили його право на пенсійне забезпечення та є неналежним відповідачем по справі.
По суті спірних правовідносин відповідач 1 зазначив, що страховий стаж заявника становить 36 років 8 місяців 13 днів, стаж роботи за вислугу років відсутній.
До стажу роботи за вислугу років не зараховано згідно довідки №414 від 27.06.2024, оскільки необхідно надати довіреність на право підпису довідок про підтвердження трудового стажу для призначення пенсії в.о. директора з персоналу та соціальних питань.
У трудовій книжці не зазначені (зазначені не повні) відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи здійснюється відповідно до вимог Порядку № 18-1.
Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 22933548, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 08500, Київська область, місто Фастів(з), вул. Саєнка Андрія, будинок 10, організаційно-правова форма - орган державної влади.
Відповідач 2 проти задоволення адміністративного позову заперечує та зазначає, що пунктом «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено призначення пенсій за вислугу років робітникам локомотивних бригад і окремим категоріям працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені, чоловіки після досягнення 55 років за наявності станом на 11.10.2017 страхового стажу не менше 26 років 6 місяців та не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 року №583 затверджено Cписки професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років.
Страховий стаж позивача становить 36 років 08 місяців 13 днів.
За доданими документами до стажу вислуги років не зараховано період роботи, згідно пільгової довідки № 414 від 27.06.2024, оскільки необхідно надати довіреність про право підпису довідок про підтвердження трудового стажу для призначення пенсії в. о. директора з персоналу та соціальних питань.
Відповідач 2 вважає, що на момент звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України Позивач не набув права на пенсійну виплату відповідно до п 2-1 розділу ХV Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Дослідивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.
Згідно Рішення про відмову у призначенні пенсії від 29.01.2025 № 057150013399: вік заявника 56 років; згідно наданих документів страховий стаж заявника становить 36 років 8 місяців 13 днів; згідно наданих документів страховий стаж заявника становить 36 років 8 місяців 13 днів; стаж вислуги років відсутній. До стажу вислуги років не зараховано: період роботи згідно пільгової довідки № 414, від 27.06.2024, оскільки необхідно надати довіреність про право підпису довідок про підтвердження трудового стажу для призначення пенсії в. о. директора з персоналу та соціальних питань; відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п 2-1 розділу ХV Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на пенсійну виплату набуде 21.09.2029.
Згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 20 липня 1987 року, а саме записам №№ 16-22, позивач у період з 16.03.1995 року працював на посадах помічника машиніста тепловоза, машиністом тепловоза в ПрАТ «ММК ім. Ілліча» (з урахуванням перейменувань та реорганізацій).
Згідно розпорядження керівника ПрАТ «ММК ім. Ілліча» від 09.01.2025 року № 3-к «Про припинення трудового договору (контракту)», позивача звільнено за власним бажанням, вихід на пенсію.
Згідно розрахунку трудового стажу Форма РС-право, періоди роботи з 16.03.1995 року по 31.12.2003 року, з 01.01.2004 року по 31.03.2022 року зараховано до страхового стажу позивача, до стажу за вислугою років не зараховано.
Згідно довідки № 414 від 27.06.2024 року ПРАТ «ММК ім. ІЛЛІЧА» «Про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», з 16.03.1995 року по 11.10.2017 року (22 років 06 місяців 26 днів) позивач виконував роботи у локомотивних бригадах, організації перевезень, забезпечення безпеки руху на залізничному транспорті (ЗЦ УЗТ) за професіями помічника машиніста тепловоза; машиніста тепловоза, що передбачені Списком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 583 від 12.10.1992р.; Підстава для видачі: Стаття 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» 788-ХІІ від 05.11.1991р.
Згідно ІНДИВІДУАЛЬНИХ ВІДОМОСТЕЙ ПРО ЗАСТРАХОВАНУ ОСОБУ Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5), стаж позивача з 01.01.2000 року по 31.12.2017 року обліковується за кодом підстави для обліку спецстажу ЗПЗ055А1, відповідно до п. 1 Додатку 3 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 № 454 (далі - Порядок №454), під кодом ЗПЗ055А1 обліковується спеціальний стаж робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, підстави та обставини прийняття оскаржуваного рішення визнаються відповідачами та підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Згідно ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність. недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.91 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає.
Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до пункту 2-1 «Перехідних положень» Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст. 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно п. 16 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 1058, в редакції Закону № 2148, встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Згідно пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п'ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.
Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст. 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII. Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788 зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Виходячи з суті рішення Конституційного суду України положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті а статті 54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах е, ж статті 55 Закону № 1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Конституції України.
Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII неконституційними.
З позиції Конституційного Суду України, внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» до оспорюваних положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст. 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення». А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст. 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у ст.ст. 54, 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
За змістом оспорюваних положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених п. а ст. 54, пунктами а, б, в, г, д, е, є, ж статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Вказані норми пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.
Статтею 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Отже, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
З 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911.
Відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213 та від 24.12.2015 № 911 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи: чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
Матеріалами адміністративної справи встановлено, що позивачу на момент звернення за призначенням пенсії виповнилось 56 років, що не є спірним між сторонами.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року №583 «Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення» до Списку професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років віднесені машиністи і помічники машиністів тепловозів.
Стаття 48 КЗпП України встановлює, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи.
Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого Постановою КМУ від 12 серпня 1993 року №637 у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або вислугу років, встановлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, в яких має бути зазначені періоди, що зараховуються до спеціального трудового стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, що зараховується до спеціального трудового стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, на підставі яких видана довідка.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17 та від 7 березня 2018 року у справі № 233/2084/17.
Записи трудової книжки, якими посвідчено спірний період, містять найменування професії за якою працював позивач, та яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року №583 «Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення».
Окрім того, пільговий характер роботи позивача у період з 01.01.2000 року по 31.12.2017 року (17 років) підтверджено Індивідуальними відомостями про застраховану особу (Форма ОК-5).
Ураховуючи викладене, суд встановив, що у спірний період позивач працював за професіями передбаченими Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року №583 «Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення», вказаний період є достатнім для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Досягнення необхідного віку та наявність необхідного страхового стажу відповідачами не заперечується.
Також суд звертає увагу відповідача 2, що у випадку наявності сумнівів у достовірності наданих відомостей, або необхідності надання додаткових документів відповідач мав скористатись своїм правом на витребування таких документів у роботодавця позивача відповідно до приписів ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV, чи запропонувати позивачу надати такі документи відповідно до п. 4.2. розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1, чого відповідачем 2 зроблено не було.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції викладеній у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року №227/516/17, від 18.11.2022 у справі № 560/3734/22.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем 2 протиправно не зараховано спірні періоди стажу роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугу років.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Дослідивши доводи сторін, суд встановив, що рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, тобто без дотримання засад добросовісності та розсудливості та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача 2 щодо відмови у призначені пенсії позивачу та його скасування.
Щодо позовних вимог відносно зобов'язання зарахувати спірний період до стажу за вислугою років та повторного розгляду заяви про призначення пенсії суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 4.2. Порядку № 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 встановлено, що створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Дискреційні повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови досягнення встановленого законом пенсійного віку та звернення особи з усіма необхідними для виплати пенсії документами, - призначення пенсії, що свідчить про те, що за законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
З системного аналізу викладених норм вбачається, що визначений за принципом екстериторіальності структурний підрозділ органу ПФУ є тим органом, що призначає пенсію незалежно від місця реєстрації пенсіонера або перебування його на обліку в іншому органі Пенсійного фонду України за місцем реєстрації, тому обов'язок щодо відновлення порушеного права позивача та зарахування спірного періоду має бути покладений на відповідача 2.
Враховуючи фактичні обставини даної справи, суд вважає, що зарахування спірного періоду до стажу за вислугою років позивача є варіантом правомірної поведінки відповідача 2 від якого він протиправно ухилився.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 по справі №580/1617/19 та від 02.04.2021 по справі №813/5074/17.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід враховувати приписи ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту).
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзиви на позовну заяву відповідачів 1 та 2, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову шляхом: визнання протиправним та скасування рішення Головного Управління Пенсійного фонду України у Київській області № 057150013399 від 29.01.2025 року про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугою років, згідно п. “а» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» та зобов'язання Головного Управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 16.03.1995 р. по 28.02.2022 р. до стажу за вислугою років, відповідно до п. “а» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», та призначити пенсію з 21.01.2025р.
Щодо розподілу судових витрат відносно сплати судового збору суд зазначає наступне.
Згідно квитанції № 1618-6444-6024-0514 від 07.02.2025 року позивачем за подання позову сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн, згідно квитанції № 7603-5595-5037-7991 від 02.02.2025 року позивачем за подання позову сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, суд вирішив стягнути судовий збір на користь позивача з відповідача 2 за рахунок його бюджетних асигнувань у розмірі 968,96 грн.
Решта судового збору з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог до іншого відповідача розподілу не підлягає.
Керуючись Конституцією України, Законом № 1788-ХІІ, Законом № 1058-IV та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, ЄДРПОУ 13486010) та Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ЄДРПОУ 22933548, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 08500, Київська область, місто Фастів(з), вул. Саєнка Андрія, будинок 10), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 057150013399 від 29.01.2025 року про відмову у призначенні пенсії за вислугою років ОСОБА_1 , згідно п. “а» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 16.03.1995 р. по 28.02.2022 р. до стажу за вислугою років, відповідно до п. “а» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», та призначити пенсію з 21.01.2025р.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968 (Дев'ятсот шістдесят вісім) грн 69 коп.
Відмовити в задоволенні іншої частини позовних вимог.
Повний текст рішення складено та підписано 05 червня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Кониченко