Україна
Донецький окружний адміністративний суд
04 червня 2025 року Справа№200/2143/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитрієва В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за адвоката Хомича Івана Олександровича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
26.03.2025 до Донецького окружного адміністративного суду, через систему “Електронний суд», надійшов позов адвоката Хомича Івана Олександровича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - Відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - Відповідач 2) з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.02.2025 №262540018348 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 16.01.1987 по 25.11.1989, з 13.11.1989 по 09.07.1990, з 10.07.1990 по 01.12.1990, з 03.10.1996 по 30.10.1997, період проходження строкової служби з 11.10.1983 по 05.11.1985, період навчання з 01.01.1986 по 08.03.1987;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 17.02.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач має необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком. Проте, за результатом розгляду заяви у призначенні пенсії відмовлено з посиланням на відсутність необхідного страхового стажу, що зумовлено не зарахуванням періодів роботи, у зв'язку: з відсутністю заяви про нездійснення російською федерацією пенсійних виплат; запис про звільнення завірений печаткою УССР; дата звільнення в запас з військової служби не відповідає даті наказу про звільнення в запас. Позивач вказав, що наявна трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу, а позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Позивач вважає, що використання роботодавцем печатки старого зразка при заповненні трудової книжки позивача не є підставою для незарахування періоду роботи на вказаному підприємстві під час призначення пенсії, оскільки невчинення підприємством дій для обміну печаток є порушенням безпосередньо вказаного підприємства, яке жодним чином не впливає на факт перебування позивача із вказаним підприємством у трудових відносинах.
Відповідач -1, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, правом на подання позову не скористався.
Відповідач -2 позов не визнав, надав відзив на адміністративний позов за змістом якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач вказав, що позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки на момент звернення у позивача відсутній необхідний страховий стаж, а саме 32 роки. Відповідач зазначив, що за результатом розгляду заяви від 18.02.2025 ОСОБА_1 згідно із наданими документами та індивідуальними відомостями страховий стаж складає 29 років 11 місяців 25 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду від 31.03.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, витребувано у відповідача докази у справі.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією ID-паспорта № НОМЕР_1 від11.08.2022, витягом з реєстру територіальної громади.
18.02.2025 позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ, а саме Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, для розгляду заяви позивача про призначення пенсії.
Так, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.02.2025 №262540018348 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу (32 роки).
Згідно з вказаним рішенням, вік заявника 60 років, страховий стаж особи становить 29 років 11 місяців 25 днів.
При цьому, до страхового стажу згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 15.07.1983 незараховані періоди роботи:
- в Росії з 16.01.1987 по 25.11.1989, з 13.11.1989 по 09.07.1990, з 10.07.1990 по 01.12.1990, оскільки відсутня заява про нездійснення російською федерацією пенсійних виплат за зазначені періоди;
- в ВК «Теслярі» з 03.10.1996 по 30.10.1997, оскільки запис про звільнення завірений
печаткою УССР.
Також не зараховано період проходження військової служби згідно довідки про період проходження строкової служби № 555 від 01.09.2015, оскільки дата звільнення в запас не відповідає даті наказу про звільнення в запас; період навчання з 01.01.1986 по 08.03.1987 згідно атестату № 71/87/2-11 від 09.03.1987, оскільки відсутня заява про нездійснення російською федерацією пенсійних виплат за зазначений період.
Не погодившись з відмовою в призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до пункту 1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно з п.1 ч.1 ст.9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком.
За приписами ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до положень статті 26 Закону №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, а саме: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Відтак, основною умовою визначення права особи на пенсію, є наявність на момент звернення страхового стажу - 31 років.
Частинами 1 та 3 ст. 44 Закону №1058-IV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також частиною 1 статті 48 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку).
Тобто, надання додаткових документів на підтвердження трудового стажу передбачено у разі відсутності трудової книжки або якщо записи про періоди роботи містять неправильні чи неточні записи саме про періоди роботи.
Так, спірним у даній справі є відмова у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Стосовно не зарахування до страхового стажу періодів роботи в Росії з 16.01.1987 по 25.11.1989, з 13.11.1989 по 09.07.1990, з 10.07.1990 по 01.12.1990, оскільки відсутня заява про нездійснення РФ пенсійних виплат за зазначені періоди, суд зазначає наступне.
Так, згідно із записами трудової книжки, виданої на ім'я ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , позивач працював на території Російської федерації у період з 16.01.1987 по 25.11.1989 у «Дальневосточному ордена Ленина морское пароходство» (мовою оригіналу), з 13.11.1989 по 09.07.1990 - кооператив «Едельвейс», з 10.07.1990 по 01.12.1990 - кооператив «Доверие» (мовою оригіналу, записи №7-18).
Вказані вище записи в трудовій книжці, засвідчені печаткою установ, підписом відповідальної особи, виправлень не мають.
Відповідно до частини четвертої статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).
Також частиною другою статті 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що якщо міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про соціальне страхування, застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, питання врахування періодів роботи в російської федерації після 01 січня 1991 року до стажу при призначенні пенсій на території України регулюється нормами міжнародних угод, підписаних Україною та російською федерацією.
Відповідно до частини другої статті 6 Угоди «Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення» від 13 березня 1992 року, укладеною між Україною і Росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №676/6166/16-а, від 14.11.2019 у справі №676/6166/16-а.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж та заробітна плата, набуті ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.
01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі Постанова №1328), яка набрала чинності 02.12.2022 якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Суд зазначає, що відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99 щодо тлумачення частини перої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Таким чином, положення Закону №2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022, а положення Постанови №1328 з 02.12.2022.
Суд зазначає, що позивач у спірні періоди працював у РФ, як в одній із республік Радянського Союзу (до 1991 року).
При цьому, подання заяви про неотримання пенсії від РФ стосується виплат пенсій/страхових виплат громадянам, які проживають на тимчасово окупованих територіях, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02 2025 № 299 “Про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Разом з тим, вказана постанова не розповсюджується на позивача, оскільки, як встановлено судом вище, позивач зареєстрований у м. Києві.
Отже, відповідачем-2 протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 16.01.1987 по 25.11.1989, з 13.11.1989 по 09.07.1990, з 10.07.1990 по 01.12.1990.
Стосовно періоду роботи ВК «Теслярі» з 03.10.1996 по 30.10.1997, оскільки запис про звільнення завірений печаткою УССР.
Згідно із записами трудової книжки, позивач у період з 03.10.1996 по 30.10.1997 працював у Виробничому кооперативі «Теслярі», запис про звільнення засвідчений печаткою Виробничого кооперативу «Теслярі» УССР.
Так, відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР від 24.08.1991 №1427-XII, 24.08.1991 Україну проголошено незалежною демократичною державою.
Отже, з 24.08.1991 Українська РСР припинила своє існування та існує самостійна держава Україна.
Відповідно до пункту 1.1 розділу 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктами 2.3, 2.4 розділу 2 вказаної Інструкції передбачено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або
уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Водночас, з положень Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 вбачається, що заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником. Отже, відповідальним за заповнення трудової книжки є підприємство - роботодавець, а відтак відсутня вина позивача в тому, що в трудовій книжці роботодавцем заповнено із порушенням.
Суд зазначає, що позивач не може нести відповідальність за правильність заповнення та ведення трудової книжки, а отже не може бути обмежений в праві неврахування до трудового стажу періоду роботи на підприємстві внаслідок порушення відділом кадрів правил оформлення записів трудової книжки.
Ураховуючи наведене, суд вважає, що це не може бути підставою для відмови позивачеві для визначення загального трудового стажу на підставі трудової книжки, оскільки внесення записів до трудової книжки та проставлення печатки не здійснювалось позивачем.
Отже період роботи з 03.10.1996 по 30.10.1997 слід зарахувати до страхового стажу позивача.
Стосовно періоду проходження військової служби.
Так, згідно із з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01.09.2015 №555, ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах з 11.10.1983 по 05.11.1986 рік. Звільнений у запас на підставі Наказу МО СРСР від 27.09.1985.
Також трудова книжка позивача містить записи про проходження військово служби позивачем у період з 11.10.1983 по 05.11.1986 (запис №4), що здійснені на підставі військового квитка № НОМЕР_3 . При цьому запис №3 від 30.09.1983 свідчить про звільнення позивача з роботи у зв'язку з призивом до лав Армії.
Відповідно до ст. 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» у стаж роботи, що дає право на трудову пенсію, зараховується військова служба, незалежно від місця її проходження.
Положеннями ст. 8 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю.
Отже, період проходження військової служби з 11.10.1983 по 05.11.1986 повинен бути зарахований до страхового стажу позивача, оскільки підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 та записами трудової книжки позивача.
Неправильність зазначення у довідці дати наказу МО СРСР не може слугувати підставою для не зарахування такого періоду до страхового стажу позивача.
Стосовно періоду навчання.
Згідно з атестатом №71/87/2-11 від 09.03.1987 позивач навчався в Ленінградській морехідній школі у період з 01.01.1986 по 08.03.1987, де присвоєна кваліфікація матрос І кл. та моторист ІІ кл. Період навчання підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 15.07.1983.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Суд зазначає, що період навчання позивача з 01.01.1986 по 08.03.1987 підтверджується матеріалами справи, отже повинен бути зарахований до страхового стажу позивача.
Посилання відповідача на необхідність подання заяви про нездійснення РФ пенсійних виплат за зазначений період суд вважає необґрунтованою, оскільки, як вже зазначалось вище, позивач зареєстрований та проживає на підконтрольній території України.
Отже, суд дійшов висновку, що спірне рішення прийнято відповідачем-2 без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що призвело до порушення пенсійних прав позивача.
На підставі викладеного, суд вважає, що порушене право позивача на призначення пенсії підлягає відновленню шляхом визнання протиправним та скасування оскарженого рішення та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, як орган що розглядав заяву позивача про призначення пенсії, повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії та зарахувати періоди роботи з 16.01.1987 по 25.11.1989, з 13.11.1989 по 09.07.1990, з 10.07.1990 по 01.12.1990, з 03.10.1996 по 30.10.1997, період проходження строкової служби з 11.10.1983 по 05.11.1985, період навчання з 01.01.1986 по 08.03.1987 до страхового стажу позивача.
Стосовно позовних вимог позивача в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 17.02.2025, суд зазначає, що питання призначення позивачу пенсії за умови врахування до страхового (трудового) стажу позивача спірних періодів не є спірним в межах цієї справи.
Ураховуючи наведене, позовні вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають як передчасні.
Частиною 2 ст. 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Керуючись наведеними приписами та враховуючи встановлені судом обставини, суд вважає, що належним та достатнім способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача від 18.02.2025 про призначення пенсії за віком, із зарахуванням до страхового (трудового) стажу періоди роботи з 16.01.1987 по 25.11.1989, з 13.11.1989 по 09.07.1990, з 10.07.1990 по 01.12.1990, з 03.10.1996 по 30.10.1997, період проходження строкової служби з 11.10.1983 по 05.11.1985, період навчання з 01.01.1986 по 08.03.1987.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з квитанцією від 26.03.2025 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн (1211,20 *0,8), докази понесення позивачем інших судових витрат у матеріалах справи відсутні.
Ураховуючи, що рішення відповідача-2 визнано судом протиправним та зобов'язано повторно розглянути заяву про призначення пенсії, суд вважає, що судовий збір у сплаченому розмірі 968,96 грн, за одну вимогу немайнового характеру, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 на користь позивача.
Керуючись положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.02.2025 № 262540018348 щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, б. 3, ЄДРПОУ 13486010) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) про призначення пенсії за віком від 18.02.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 16.01.1987 по 25.11.1989, з 13.11.1989 по 09.07.1990, з 10.07.1990 по 01.12.1990, з 03.10.1996 по 30.10.1997, період проходження строкової служби з 11.10.1983 по 05.11.1985, період навчання з 01.01.1986 по 08.03.1987.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, б. 3, ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.С. Дмитрієв