04 червня 2025 року Справа № 211/5398/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови, -
Позивач звернувся до Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу із позовною заявою, в якій просить:
- скасувати постанову по справі про накладення адміністративно-господарського штрафу № 041649 від 13.08.2024 за вчинення правопорушення передбаченого абз. 3 ч.1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» і закрити справу;
- стягнути з Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті ідентифікаційний код юридичної особи: 39816845 вул. Воскресенська, 24, м. Дніпро, 49000 на користь ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , судові втирати понесені у зв'язку з судовим розглядом справи, а саме судовий збір у сумі 536.80 грн;
- стягнути з відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті ідентифікаційний код юридичної особи: 39816845 вул. Воскресенська, 24, м. Дніпро, 49000 на користь ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , судові втирати понесені у зв'язку з судовим розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Державною службою України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області від 13.08.2024 року № ПШ041649 до нього застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн за порушення ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 цього Закону. Позивач не погоджується з оскаржуваною постановою, вважає, що її винесено незаконно, а тому така підлягає скасуванню. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що посилання в оскаржуваній постанові посилання лише на акт №036625 від 13.06.2024 вказує на відсутність будь-яких інших доказів, що підтверджували б вчинення позивачем правопорушення. Сам по собі акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом не може бути беззаперечним та єдиним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом", оскільки наявні у ньому дані не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту. Вказане є беззаперечною підставою для скасування постанови. Крім цього, позивач вказав, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази які б спростовували, що ОСОБА_1 перевозив зернозбиральний комбайн для власних потреб, таким чином наявні об'єктивні дані, що підтверджують перевезення комбайну для власних потреб за власний кошт, а отже в діях ОСОБА_1 відсутнє правопорушення, передбачене ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 27.08.2024 прийнято до провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу №041649 від 13.08.2024.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував та зазначив, що під час перевірки було виявлено порушення вимог абзацу 3 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Як наслідок, за порушення вимог додержання законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом було складено постанову від 13.08.2024 № 041649. Перевізник - фізична або юридична особа суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами. Аналіз зазначеної норми дає підстави вважати, що перевезення на комерційній основі означають надання послуг, а перевезення за власний кошт - перевезення для власних потреб. Тобто дія закону поширюється на фізичних чи юридичних осіб - автомобільних перевізників, які в процесі здійснення підприємницької діяльності перевозять вантаж для власних потреб чи надають послугу перевезення. При цьому, здійснення перевезення за власний кошт свідчить про перевезення для власних потреб. Враховуючи зазначене, саме позивач є автомобільним перевізником у розумінні статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», а відтак до відповідача правомірно застосовано адміністративно-господарський штраф на підставі оскаржуваної постанови. Отже, наявність тимчасового реєстраційного талону лише підтверджує належним чином оформлене право користування транспортним засобом та встановлює особу автомобільного перевізника, ким в даному випадку є позивач. Тимчасовий реєстраційний талон ніяким чином не може бути пов'язаний із документом на вантаж (ТТН).
Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 23.12.2024 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови про накладання адміністративно-господарського штрафу №041649 від 13.08.2024 передано за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (49089, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, буд. 4).
24.03.2025 року на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи № 211/5398/24.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.03.2025, справу №211/5398/24 передано на розгляд судді Калугіній Н.Є.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 прийнято до провадження справу №211/5398/24 за позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови.
Клопотання Державної служби України з безпеки на транспорті про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву у справі №211/5398/24 - задоволено.
Визнано поважними причини пропуску строку для подання відзиву на позовну заяву, поновлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та прийняти його до розгляду.
Витребувано від Державної служби України з безпеки на транспорті у п'ятнадцятиденний термін з дня отримання цієї ухвали засвідчені належним чином копії всіх документів, що були покладені в основу оскаржуваної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 041649 від 13.08.2024.
07.04.2025 від відповідача надійшли витребувані судом докази.
Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Судом встановлено, і це не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зроблено запис дата запису: 11.12.2006, номер запису: 22270170000023632. Основний вид діяльності Код КВЕД 10.61 Виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості (основний) 49.41 Вантажний автомобільний транспорт 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками 71.20 Технічні випробування та дослідження 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві 66.22 Діяльність страхових агентів і брокерів 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування.
ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки MAN, державний номер НОМЕР_2 , свідоцтво про право власності НОМЕР_3 .
13 червня 2024 року посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №036625.
Згідно з актом, установлено порушення позивачем ст. 34, 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме перевезення вантажу (комбайн зернозбиральний) без оформленого документу на вантаж.
Постановою Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 13 серпня 2024 року № ПШ041649 до ФОП ОСОБА_1 , за порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовано штраф у розмірі 17 000,00 грн, передбачений абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Вважаючи постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з таких підстав.
Згідно зі ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між автомобільними перевізниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-ІІІ (далі - Закон №2344-ІІІ).
Відповідно до частини 12 статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Згідно з ч. 7 ст. 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контроль за дотриманням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах.
Приписами ч. 14 ст. 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно з ч. 17 - 20 ст. 6 Закону № 2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред'являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.
Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб'єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року за № 1567, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 1567).
За приписами пункту 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Відповідно до статті 34 Закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен, серед іншого, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Як передбачено статтею 48 Закону № 2344-ІІІ, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
В силу ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, передбачено штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 49 Закону № 2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
З аналізу наведених норм слідує, що за відсутності документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, передбачених статтею 48 Закону № 2344-III, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Непред'явлення під час проведення перевірки, зазначених у статті 48 Закону № 2344-III документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону № 2344-ІІІ.
Водночас Законом № 2344-ІІІ передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу саме до автомобільних перевізників.
У розумінні вимог статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
У справі, що розглядається, під час перевірки спірного транспортного засобу контролюючим органом виявлено та зафіксовано в акті від 13.06.2024 № 036625 одне порушення, яке полягає у перевезенні вантажу (комбайн зернозбиральний) без оформленого документу на вантаж.
Водночас на підставі зазначеного акта контролюючим органом прийнято оскаржувану у цій справі постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 13.08.2024 № ПШ 041649 за допущення порушення ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт».
Варто зазначити, що перелік необхідних документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не є вичерпним, оскільки статтею 48 Закону № 2344-III визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів.
Приписами пункту 1 Правил № 363 визначено, що перевізник - фізична або юридична особа суб'єкт господарювання, який надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами. Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Відповідно до пункту 11.1 зазначених Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Сторони можуть внести до товарно-транспортної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною.
Отже, Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом України, а також Постанова Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року за № 207, якою затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні визначають, що товарно-транспортна накладна (ТТН) обов'язково повинна оформлятися, якщо перевезення вантажу здійснюється автомобільним транспортом на договірних умовах (тобто коли є послуга перевезення вантажу).
Щодо процедури реалізації Укртрансбезпекою своїх повноважень з притягнення суб'єктів господарської діяльності до відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III, у разі ненадання всіх документів, визначених статтею 48 указаного Закону, які можуть підтвердити статус такого суб'єкта, зокрема документів, які встановлюють право використання транспортного засобу на законних підставах, варто вказати на таке.
Як уже зазначалось, статтею 49 Закону № 2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Водночас у статті 1 Закону № 2344-III наведені терміни вживаються в такому значенні: автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (статті 33 Закону № 2344-III).
Згідно з частинами першою, другою статті 50 Закону № 2344-III договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).
За приписами підпункту 3.1-3.5 пункту 3 Правил № 363, договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (далі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (далі - Замовники).
Договір про перевезення вантажів може укладатися Перевізником з посередницьким підприємством, яке користується правами та несе обов'язки і відповідальність, що передбачені для вантажовідправників і вантажоодержувачів.
Ініціативу про встановлення договірних стосунків для перевезення вантажів автомобільним транспортом може виявити як Перевізник, так і вантажовідправник (вантажоодержувач) - майбутній Замовник.
За приписами підпунктів 11.1, 11.3, 11.5 пункту 11 Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Верховний Суд, аналізуючи наведені положення законодавства у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21, зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
У постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб'єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.
Такі висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постанові від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22.
Тобто положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21).
Водночас на підставі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не можна визначити суб'єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб'єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.
У постанові від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону № 2344-III.
Отже, Верховний Суд констатував, що положення статті 60 Закону № 2344-III застосовуються виключно до автомобільного перевізника і не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.
Така позиція є сталою та послідовною і неодноразово зазначалась у постановах Верховного Суду у справах цієї категорії.
У цій справі підтверджено та сторонами не заперечується, що транспортний засіб, щодо якого проведено перевірку, зареєстрований на позивача, згідно зі свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , за доводами позивача вантаж використовувався для його власних потреб.
Суд наголошує, що відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу передбачена саме за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», товарно-транспортна накладна обов'язково повинна бути наявна у водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, учасниками яких є три сторони - перевізник, вантажовідправник та вантажоодержувач, тобто відповідальність за наявність товарно - транспортної накладної під час перевезення вантажів на договірних умовах несуть саме перевізники.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань в розділі видів економічної діяльності у позивача зазначено вид економічної діяльності «49.41 Вантажний автомобільний транспорт», що свідчить про відповідність його видів економічної діяльності до приналежності статусу «автомобільного перевізника».
Разом з цим, водієм, який є власником транспортного засобу, в акті №036625 в розділі «Пояснення водія про причини порушень» зазначено: «Зі складеним актом не згоден, так як на момент складання акту талон тимчасового обліку був в наявності, що я вважаю і є доказом перевезення комбайна».
Відтак, фактично, позивач в акті підтвердив відсутність станом на час проведення перевірки ТТН на вантаж та не заперечив здійснення перевезення вантажу.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у вказаному випадку здійснювалось надання позивачем послуг з перевезення вантажу, що підпадає під визначення «автомобільний перевізник» у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт.
Щодо посилання позивача на обмеження позивача у доступі до розгляду справи про порушення відповідно до Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567, суд зазначає наступне.
Оформлення результатів перевірки та застосування адміністративно-господарських штрафів, передбачені приписами Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (далі Порядок №1567, в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567 «Про затвердження Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті».
Відповідно до п. 25 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Пунктом 26 Порядку № 1567 передбачено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
Згідно з приписами п. 27 Порядку №1567 у разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.
З наданих відповідачем до відзиву на позовну заяву доказів вбачається, що позивачу своєчасно було направлено повідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Крім того, за клопотаннями позивача розгляд справи неодноразово був відкладений, про що позивача завчасно повідомлено, шляхом направлення відповідних повідомлень про розгляд справи.
Суд зазначає, що відповідачем дотримано процедуру повідомлення суб'єкта господарювання про дату, час та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт для надання пояснень по суті складеного акта.
За правовою позицією Верховного Суду у постанові від 01.03.2018 року у справі №820/4810/17, відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу, при розгляду даної справи не позбавляє особу спростовувати вину у суді та у зв'язку з цим не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно господарського штрафу.
Враховуючи вищенаведене, суд робить висновок, що відповідачем правомірно винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 041649 від 13.08.2024 за порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», у відповідності до абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» та застосовано у відношенні позивача адміністративно-господарський штраф в розмірі 17000,00 грн.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності оскаржуваних рішень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини не підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За положеннями частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Розподіл судових витрат не здійснюється, у відповідності до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 77-78, 139, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 04.06.2025.
Суддя Н.Є. Калугіна