05 червня 2025 рокуСправа №160/9833/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №160/9833/25 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМБІНАТ ДНІПРО» (51000, Дніпропетровська область, Дніпровський район, селище Царичанка, вул. Царичанська, буд. 168, код ЄДРПОУ: 44895300) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17-А, код ЄДРПОУ ВП: 44118658) про визнання протиправним та скасування рішень, -
03 квітня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМБІНАТ ДНІПРО» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, яка надійшла в підсистемі «Електронний Суд», в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0083660713 від 19.02.2025 р;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0083670713 від 19.02.2025 р;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0083690713 від 19.02.2025 р.
Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність рішень відповідача, які є предметом оскарження. Позивач стверджує, що на відповідні об'єкти нерухомого майна поширюється пільга щодо оподаткування податком на нерухомість згідно пп. "є" пп. 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, що відповідачем безпідставно не враховано.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/9833/25 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/9833/25, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
25 квітня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив, який надійшов від відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі та зазначає, що в ході виконання функцій, визначених Податковим кодексом України проведено співставлення даних податкової звітності Товариства за 2022-2024 роки з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з інформацією з Державного реєстру речових прав. За результатами співставлення встановлено розбіжності щодо площ об'єктів нерухомого майна між даними зазначеними в самостійно поданих податкових деклараціях (тобто площа за яку обчислено податкове зобов'язання), інформацією з Ф.20-ОПП та інформацією з Державного реєстру речових прав, встановлено, ймовірні порушення платником податкового законодавства в частині визначення бази оподаткування відповідно до п.п.271.1 ст.271 та п.п. 266.3.1 п.266.3 ст.266 Податкового кодексу України та, відповідно, заниження податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Наполягає на правомірності спірних ППР та надає порядок визначення розміру податкових зобов'язань, визначених такими ППР.
01 травня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відповідь на відзив, яка надійшла від представника позивача в підсистемі «Електронний Суд». Повивач наполягає на викладеній ним в позовній заяві позиції, що ним сплачені всі необхідні в встановленому розмірі податки за майно, яке є об'єктом оподаткування, а майно, яке не підпадає відповідно до пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України під об'єкт оподаткування відповідно не було обкладено податком.
02 червня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано додаткові пояснення, які надійшли від представника позивача в підсистемі «Електронний Суд». Позивач наголошує на тому, що орендні правовідносини відсутні.
Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали, електронний доказ, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Додатком №2 до податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позивач розрахував податкове зобов'язання за 2022 рік у розмірі 9706,61 грн.
Додатком №2 до податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позивач розрахував податкове зобов'язання за 2023 рік у розмірі 20062,48 грн.
Згідно податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024 рік позивач визначив податкове зобов'язання у розмірі 21260,24 грн.
03 січня 2025 року відповідачем складено Акт №21/03-36-07-13/44895300 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правильності нарахування, обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період 2022-2024 роки (далі - Акт перевірки).
Актом перевірки встановлено, що за 2022 рік підприємство задекларувало нерухоме майно загальною площею 9923,5 кв.м., за 2023 рік - 748,6 кв.м., за 2024 рік - 1076,6 кв.м.
Згідно Ф.20-ОПП та даними ЄРПН з жовтня 2022 року по листопад 2024 року позивач надає послуги оренди нежитлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 ТОВ «Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро».
За 2023 рік загальна площа об'єктів житлової нерухомості - 15548,4 кв.м., а розмір податку на нерухоме майно - 416697,12 грн, за 2024 рік - 15548,4 кв.м. та 441574,56 грн.
Окрім цього, згідно Ф. 20-ОПП позивачу належить майновий комплекс за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 1685,3 кв.м. Позивач не подає податкові декларації, не сплачує податкові зобов'язання:
- за 2022 рік: 13793,06 грн;
- за 2023 рік: 33874,53 грн;
- за 2024 рік: 35896,89 грн.
Як наслідок, констатовано порушення пп. 266.1.1. п. 266.1., абз. «є» пп. 266.2.2. п. 266.2., пп. 266.3.1., п. 266.3., пп. 266.7.5. п. 266.7., п. 266.8.1. п. 266.8. ст. 266 Податкового кодексу України із загальним заниженням податку на суму 900513,44 грн.
Позивач листом від 30.01.2024 року №3001/01 подав відповідачу заперечення на Акт перевірки.
Листом відповідача від 13.02.2025 року №10404/6/04-36-07-13-09 заперечення позивача відхилено.
19 лютого 2025 року відповідач на підставі Акту перевірки прийняв податкове повідомлення-рішення №0083660713, яким збільшив позивачу податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінні від земельної ділянки, на 816948,96 грн та застосував штраф 204237,25 грн.
19 лютого 2025 року відповідач на підставі Акту перевірки прийняв податкове повідомлення-рішення №0083670713, яким збільшив позивачу податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінні від земельної ділянки, на 83564,48 грн та застосував штраф 20891,12 грн.
19 лютого 2025 року відповідач на підставі Акту перевірки прийняв податкове повідомлення-рішення №0083690713, яким застосував штраф 680,00 грн.
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд зазначає наступне.
Згідно з пп. 14.1.129-1., 14.1.157 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об'єктами житлової нерухомості. До об'єктів нежитлової нерухомості відносяться:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
ґ) будівлі промислові та склади;
д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
є) інші будівлі.
Податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.
Відповідно до пп. 41.1.1. п. 41.1. ст. 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.
За пп. 49.18.1. п. 49.18. ст. 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Пунктом 49.2. ст. 49 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.
Підпунктом 54.3.3. п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України визначено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв'язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
За п. 120.1. ст. 120 Податкового кодексу України неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, платежі, контроль за сплатою яких покладено на контролюючі органи, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов'язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
Згідно з п. 58.1. ст. 58 Податкового кодексу України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян).
Розділом XII Податкового кодексу України врегульовано сплату платниками податків податку на майно.
Згідно пп. 265.1.1. п. 265.1. ст. 265 Податкового кодексу України податок на майно складається, зокрема, з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
За пп. 266.1.1. п. 266.1. ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до пп. 266.2.1. п. 266.2. ст. 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
За пп. «є» пп. 266.2.2. п. 266.2. ст. 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування:
- будівлі промисловості, віднесені до класу "Промислові та складські будівлі" (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку (редакція норми права, чинна з 16.03.2024 року);
- будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку (редакція норми права, чинна до 15.03.2024 року)
За пп. 266.3.1., 266.3.3. п. 266.3. ст.266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.
Згідно з пп. 266.5.1. п. 266.5. ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.6.1. п. 266.6. ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Відповідно до п. 266.7.5. п. 266.7. ст. 266 Податкового кодексу України платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і не пізніше 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта/об'єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.
Згідно пп. 266.7.5. п. 266.7. ст. 266 Податкового кодексу України платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і не пізніше 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта/об'єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.
Щодо новоствореного (нововведеного) об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості декларація юридичною особою - платником подається протягом 30 календарних днів з дня виникнення права власності на такий об'єкт, а податок сплачується починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт.
За пп. 266.8.1. п. 266.8. ст. 266 Податкового кодексу України у разі переходу права власності на об'єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначений об'єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.
Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.
Щодо податкового повідомлення-рішення №0083660713.
Дане податкове повідомлення-рішення прийнято за 2023 та 2024 роки щодо об'єкта нерухомості, що розташований за адресою: селище Царичанка, вул. Царичанська, 168. Відповідач вказав, що позивач не нараховував податок на всі об'єкти нерухомості, визначені згідно державних реєстрів, оскільки відповідно до таких відомостей за позивачем рахується право власності на об'єкти площею 15548,4 кв.м.
Податкове повідомлення-рішення розраховане шляхом визначення належного розміру податку виходячи з вищевказаної площі та з відніманням суми податку, самостійно сплаченого позивачем.
Між сторонами відсутній спір щодо належності будівель та споруд за вказаною адресою до категорії майна, яка вказана у пп. «є» пп. 266.2.2. п. 266.2. ст. 266 Податкового кодексу України, в т.ч. сам відповідач погоджувався в Акті перевірки, що (стор. 12-13 Акту перевірки). Суд також констатує таку відповідність характеристик відповідних об'єктів нерухомості.
Судом встановлено, що майно відповідає умовам для застосування пільги за пп. «є» пп. 266.2.2. п. 266.2. ст. 266 Податкового кодексу України (належність до відповідної категорії об'єктів, використовується у господарській діяльності за призначенням, а діяльність позивача класифікується відповідним чином).
Водночас, податкове повідомлення-рішення зумовлене фактично висновком відповідача про те, що позивач надає в оренду нерухоме майно за цією адресою, а такі дії є обставиною, яка унеможливлює застосування пільги згідно пп. «є» пп. 266.2.2. п. 266.2. ст. 266 Податкового кодексу України. Позивач на це стверджував, що «зазначені будівлі використовується виключно у власній господарській діяльності. Податковим органом доказів зворотного не надано».
Таким чином, спір зумовлений передусім вирішенням питання факту: чи здається позивачем відповідне майно в оренду, оскільки від цієї обставини залежить можливість застосування до об'єктів пільги, яка звільняє їх від оподаткування податком на майно.
З метою забезпечення повноти та всебічності судового розгляду судом ухвалою від 08 квітня 2025 року витребувано у відповідача: « 1) засвідчені копії документів, що стали підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження (в т.ч. інформаційні довідки, форми 20-ОПП та ін)».
Разом з відзивом відповідачем надано виключно документи на підтвердження повноважень представника.
В самому ж Акті перевірки висновок про те, що позивач здає відповідне нерухоме майно в оренду зумовлені посиланням на Ф.20-ОПП та накладними (стор. 14 - останній абзац, стор. 16 - другий абзац Акту перевірки).
В адміністративному судочинстві тягар доказування покладається на суб'єкта владних повноважень, а не на позивача. При цьому суб'єкт владних повноважень може посилатися лише на докази, які були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що вони не були отримані ним до його прийняття з незалежних від нього причин.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.11.2023 року у справі №420/9371/22.
Положеннями частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено презумпцію неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, згідно якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.02.2025 року у справі №420/12149/23.
На сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб'єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб'єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 29.09.2023 року у справі №200/2859/19-а.
При вирішенні спору цього спору, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України, відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 18.10.2023 року у справі №1.380.2019.004162.
У справі Кобець проти України Європейський суд з прав людини, керуючись критерієм доведення поза розумним сумнівом (рішення у справі Авшар проти Туреччини), вказав, що таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Принцип оцінки доказів поза розумним сумнівом полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення (рішення від 14.02.2008 у справі Кобець проти України).
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.06.2023 року у справі №826/5397/18.
В своїй сукупності вказані нормативні положення свідчать, що саме відповідач повинен довести існування юридичного складу - обставин, за наявності яких він може, а тому правомірно прийняв спірне рішення.
Всупереч зазначеному контролюючий орган в цій справі зайняв позицію, за змістом якої його роль звелась до прийняття спірного рішення, після чого вже позивач повинен доводити, що підстави для прийняття такого рішення були відсутні, однак такий підхід суперечить вимогам ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути визначені судами на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі.
При цьому обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов'язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.05.2025 року у справі №160/3323/24.
На виконання принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи судом витребувано необхідні документи, виходячи з їх ненадання суд констатує їх відсутність.
Судом також досліджено надані позивачем з відповіддю на відзив документи, які підтверджують пояснення, що надано відповідно до вимоги суду. Зміст цих документів в їх сукупності зводиться до того, що орендні відносини між сторонами в спірний період відсутні.
Зважаючи на надані позивачем докази та відсутність доказів на підтвердження власних тверджень зі сторони відповідача, суд констатує, що в спірній юридичній ситуації непідтверджена така обставина як передача позивачем відповідних об'єктів нерухомого майна в оренду, в зв'язку з чим пільга згідно пп. «є» пп. 266.2.2. п. 266.2. ст. 266 Податкового кодексу України застосовується. Оскільки виключно через заперечення поширення відповідної пільги на спірні об'єкти відповідач перейшов до визначення позивачу податкового зобов'язання, а також визначав його за обидва роки за аналогічним принципом, спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним в цілому.
Отже, суд констатує наявні підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки відповідач, на якого в силу приписів частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладений тягар доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не надав суду належного доказу на підтвердження факту передання позивачем майна в оренду.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07.12.2023 року у справі №140/2949/22.
Щодо податкового повідомлення-рішення №0083670713.
Дане податкове повідомлення-рішення прийнято за 2022-2024 роки щодо об'єкта нерухомості, що розташований за адресою: м. Кам'янське, вул. Тритузна, буд. 203А. В даному випадку йдеться про відсутність сплати податків та неподання відповідної звітності.
Податкове повідомлення-рішення розраховане шляхом визначення належного розміру податку виходячи площі об'єкту згідно державних реєстрів (1685,3 кв.м.).
Позивач зазначав, що нерухомість за вказаною адресою також не є об'єктом оподаткування виходячи з тієї самої пільги.
Суд зауважує, що ані в Акті перевірки, ані у відзиві відповідач не наводив додаткових заперечень щодо цього об'єкту, в т.ч. не стверджував, що він не належить до категорії «будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000» або «будівлі промисловості, віднесені до класу "Промислові та складські будівлі" (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023». Відсутні і твердження про те, що майно не використовується позивачем за призначенням у господарській діяльності позивача, або що основна діяльність позивача класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010. Навпаки, в Акті перевірки (та відзиві, який фактично відтворює Акт перевірки) наявний загальний висновок про належність нерухомості позивача до відповідних категорій та наявність відповідності наведеним ознакам, про що судом зазначено раніше.
Судом в свою чергу встановлено відповідність спірного об'єкту вищевказаним умовам.
Окрім цього, щодо цього об'єкту відсутнє зауваження про те, що позивач здає його в оренду (аналогічно попередньому). Фактично, Акт перевірки в даному випадку не обґрунтовує окремих підстав для визнання за позивачем порушення щодо нарахування податкових зобов'язань по цьому об'єкту.
Суд зауважує, що надав оцінку єдиному висловленому в акті перевірки зауваженню та констатував його безпідставність з огляду на відсутність будь-яких доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано (п. 2);
обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (п. 3);
добросовісно (п. 5);
розсудливо (п. 6);
пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (п. 8).
Зазначені критерії хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення та вчиняє дії.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі № 9901/459/21.
Визначення позивачу податкових зобов'язань у вищевказаний спосіб не узгоджується з вищевказаними вимогами до діяльності відповідача, передусім - обґрунтованості та пропорційності.
Щодо об'єктів у м. Кам'янське судом встановлено їх відповідність умовам для звільнення від оподаткування податком на майно згідно пп. «є» пп. 266.2.2. п. 266.2. ст. 266 Податкового кодексу України, в зв'язку з чим підстави для визначення позивачу податкового зобов'язання та застосування штрафу відсутні.
Отже, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо податкового повідомлення-рішення №0083690713.
Дане податкове повідомлення-рішення прийнято в зв'язку з тим, що позивач не подавав податкові декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022-2024 роки.
З розрахунку штрафних санкцій до Акту перевірки вбачається, що штраф нараховано саме за 2023 та 2024 роки, при цьому виходячи зі змісту Акту перевірки йдеться про 403 район, тобто - об'єкти у м. Кам'янське.
Таким чином, це податкове повідомлення-рішення має похідний характер відносно попереднього, яким було встановлено обов'язок позивача сплачувати податок на майно за такі об'єкти. Оскільки позивач, на відміну від об'єкту у селищі Царичанка, взагалі не сплачував податок та не подавав звітності щодо об'єктів у м. Кам'янське, відповідач як наслідок констатував порушення позивачем і обов'язку звітувати з цього податку.
Водночас, оскільки судом констатовано, що податкове повідомлення-рішення №0083670713 є протиправним, відсутні підстави і для застосування до позивача санкції за неподання звітності.
Отже, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Враховуючи зазначене, позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки відповідачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами правомірність прийняття рішень, що були предметом оскарження.
Щодо розподілу судових витрат.
При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 13515,86 грн, що підтверджується платіжним документом від 01.04.2025 року. Відповідно до положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений судовий збір за подання позову підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМБІНАТ ДНІПРО» (51000, Дніпропетровська область, Дніпровський район, селище Царичанка, вул. Царичанська, буд. 168, код ЄДРПОУ: 44895300) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17-А, код ЄДРПОУ ВП: 44118658) про визнання протиправним та скасування рішень - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 19.02.2025 року №0083660713.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 19.02.2025 року №0083670713.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 19.02.2025 року №0083690713.
Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ: 44118658) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМБІНАТ ДНІПРО» (51000, Дніпропетровська область, Дніпровський район, селище Царичанка, вул. Царичанська, буд. 168, код ЄДРПОУ: 44895300) сплачений судовий збір у розмірі 13515,86 гривень (тринадцять тисяч п'ятсот п'ятнадцять гривень 86 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко