05 червня 2025 року ЛуцькСправа № 140/2431/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - ГУ ПФУ в Полтавській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення №032950011252 від 04.02.2025 про відмову у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язання призначити пенсію зі зменшення пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з моменту звернення до відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є особою, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому відповідно до Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII) має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
27.01.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII. За принципом екстериторіальності заяву було розглянуто ГУ ПФУ в Полтавській області та рішенням №032950011252 від 04.02.2025 відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з тим, що відсутнє проживання не менше 3 років станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення (3 категорія ЧАЕС). У спірному рішенні зазначено, що до проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період навчання в Київському автомобільно-дорожньому інституті з 01.09.1988 по 22.06.1993 та період роботи з 21.07.1997 по 28.08.1998, оскільки неможливо визначити місце знаходження підприємства. Крім того, до загального стажу не зараховано період роботи з 21.07.1997 по 28.08.1998, оскільки запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи.
Позивач вважає таке рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку протиправним і таким, що порушує його право на соціальний захист, у зв'язку з чим змушений звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Позивач також зазначає, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 роки не менше 3 років. При встановленні їй такого статусу та видачі відповідного посвідчення перевірено та підтверджено факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років, що, на думку позивача, є підставою для зменшення їй пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону №796-XII.
З наведених підстав позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою судді від 17.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (а.с.20).
У відзиві на позовну заяву від 25.03.2025 представник відповідача заперечила щодо задоволення позову. В обґрунтування своєї позиції зазначила, що відповідно до частини 2 статті 55 Закону №796 до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, що дає право на зменшення пенсійного віку на 3 роки (та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років).
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідач вказує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до управління 27.01.2025 із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та надала відповідні документи. Аналіз наданих документів показав, що загальний страховий стаж позивача складає 25 років, 08 місяців 10 днів, якого достатньо для призначення пенсії. Тривалість проживання в зоні гарантованого добровільного відселення становить 32 роки 06 місяців 01 день, станом на 01.01.1993 становить 02 роки 03 місяці 29 днів, що дає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років.
До проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період навчання в Київському автомобільно-дорожньому інституті з 01.09.1988 по 22.06.1993 та період роботи з 21.07.1997 по 28.08.1998, оскільки неможливо визначити місце знаходження підприємства. До загального стажу не зараховано період роботи з 21.07.1997 по 28.08.1998, оскільки запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи.
На підставі вищевикладеного, Головним управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, за принципом екстериторіальності, 04.02.2025 року прийнято вмотивоване рішення №032950011252 про відмову в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв'язку з відсутністю необхідної тривалості проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 року (3 роки).
Враховуючи наведене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову (а.с.23-60).
У відповіді на відзив від 04.04.2025 позивач підтримаю свою позицію викладену в позовній заяві та просив позов задовольнити (а.с.62-66).
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Позивач, згідно паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 виданим 04.06.1996 Любешівським РВ УМВС України у Волинській області 28.10.1970 року народження (а.с.11-13), має статус громадянина який постійно працював або працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1988 р. (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Держадміністрацією м. Києва від 12.04.1993 (а.с.14).
Як вбачається з матеріалів справи період проживання позивача, в зоні гарантованого добровільного відселення підтверджено довідкою №7147 від 22.10.2024 виданою центром надання адміністративних послуг Любешівської селищної ради про те, що позивач був зареєстрований та проживав за адресою АДРЕСА_1 . з 15.08.1972 р. по 24.08.1988 р.; був зареєстрований та проживав за адресою АДРЕСА_2 , з 14.07.1993 р. по 20.07.1999 р. та був зареєстрований та проживав за адресою АДРЕСА_3 , з 20.07.1999 р. по 21.07.2004 р. На разі зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_4 з 21.07.2004 р. (а.с.29).
Відповідно до диплому НОМЕР_3 від 22.06.1993 ОСОБА_1 закінчив Київський автомобільно-дорожній інститут за спеціальністю організація дорожнього руху та рішенням Державної екзаменаційної комісії від 22.06.1993 позивачу присвоєно кваліфікацію спеціаліста інженер по організації і безпеці дорожнього руху (а.с.15).
Позивач 27.01.2025 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за принципом екстериторіальності заяву було розглянуто ГУ ПФУ в Полтавській області та рішенням №032950011252 від 04.02.2025 відмовлено у призначенні пенсії.
У спірному рішенні вказано, що загальний страховий стаж позивача складає 25 років, 08 місяців 10 днів, якого достатньо для призначення пенсії. Тривалість проживання в зоні гарантованого добровільного відселення становить 32 роки 06 місяців 01 день, станом на 01.01.1993 становить 02 роки 03 місяці 29 днів, що дає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років.
До проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період навчання в Київському автомобільно-дорожньому інституті з 01.09.1988 по 22.06.1993 та період роботи з 21.07.1997 по 28.08.1998, оскільки неможливо визначити місце знаходження підприємства. До загального стажу не зараховано період роботи з 21.07.1997 по 28.08.1998, оскільки запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи (а.с.16-17).
Не погоджуючись із відмовою у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на умовах статті 55 Закону №796-XII позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд враховує такі нормативно-правові акти.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону України від 09 березня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV, якою визначено, що право на пенсію за віком особи набувають при досягненні 60-річного віку та за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, встановлені статтею 55 Закону №796-ХІІ. Згідно з частиною третьою цієї статті призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування і цього Закону.
За приписами частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, зменшення віку становить 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (пункт 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ). Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Обов'язковою умовою наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи до 01 січня 1993 року (у зоні гарантованого добровільного відселення - протягом трьох років). Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов'язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.
Таким чином, період проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року.
Верховний Суд (постанови від 19 вересня 2019 року у справі №556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі №500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі №500/551/23, від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23) виснував, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, визначений у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106 Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи та Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846; далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1, зі мінами), до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;
для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;
посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).
Пунктом 2.22 розділу II Порядку №22-1 установлено, що для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні.
При вирішенні спору судом враховано, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Приписами пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3).
Частиною першою статті 15 Закону №796-ХІІ обумовлено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. Також частиною третьою статті 65 Закону №796-XII передбачено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та Потерпілий від Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 12.04.1993 ОСОБА_1 належить до потерпілих від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) (а.с.14).
У цій справі правомірність видачі позивачу відповідного посвідчення не є предметом спору. Посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ.
Суд відхиляє доводи позивача про те, що наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років та надає право на переведення/призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, оскільки наявність такого посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII, та вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23).
Верховний Суд (постанови від 19 вересня 2019 року у справі №556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі №500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі №500/551/23, від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23) виснував, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Підставою для відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку згідно з рішенням ГУ ПФУ в Полтавській області №032950011252 від 04.02.2025 є непідтвердження права на зменшення пенсійного віку, оскільки позивач фактично прожив на території гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року менше трьох років у зв'язку з наступними обставинами: до проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період навчання в Київському автомобільно-дорожньому інституті з 01.09.1988 по 22.06.1993 та період роботи з 21.07.1997 по 28.08.1998, оскільки неможливо визначити місце знаходження підприємства (а.с.17).
Отже, ключовим питанням у цій справі є визначення наявності у позивача права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог частини першої статті 55 Закону №796-XII. Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території.
Факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення в цілях призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку засвідчують документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування, зокрема, довідка, видана на підставі офіційно підтверджених та достовірних відомостей.
Згідно з довідкою №7147 від 22.10.2024 виданою центром надання адміністративних послуг Любешівської селищної ради про те, що позивач був зареєстрований та проживав за адресою АДРЕСА_1 . з 15.08.1972 р. по 24.08.1988 р.; був зареєстрований та проживав за адресою АДРЕСА_2 , з 14.07.1993 р. по 20.07.1999 р. та був зареєстрований та проживав за адресою АДРЕСА_3 , з 20.07.1999 р. по 21.07.2004 р. На разі зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_4 з 21.07.2004 р. (а.с.29).
Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова №106) селище Любешів Камінь-Каширського району (колишній Любешівський район) Волинської області включено в перелік населених пунктів, що зазнало радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, факт постійного проживання позивача в населеному пункті, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 є підставою для початкової величини зменшення пенсійного віку на 3 роки, що підтверджено довідкою №7147 від 22.10.2024, виданою центром надання адміністративних послуг Любешівської селищної ради (а.с.29).
Згідно рішення ГУ ПФУ в Полтавській області №032950011252 від 04.02.2025 позивачу не враховано, зокрема, період навчання в Київському автомобільно-дорожньому інституті з 01.09.1988 по 22.06.1993.
Позивачем до заяви про призначення пенсії було долучено архівну довідку №1515/01 від 16.09.2024 Національного транспортного університету Міністерства освіти і науки України, якою підтверджено той факт, що Гр. ОСОБА_1 , 1970 року народження:
- 1 вересня 1988 року зарахований на перший курс денної форми навчання по спеціальності «Організація дорожнього руху». Наказ №238 від 2 серпня 1988 року.
- після захисту дипломного проекту виданий диплом спеціаліста НОМЕР_3 від 22 червня 1993 року. Реєстраційний номер №611. Присвоєно кваліфікацію інженер по організації і безпеці дорожнього руху по спеціальності «Організація дорожнього руху».
- з 23 червня 1993 року надано місячну відпустку, після якої відраховано з інституту в зв'язку з закінченням навчання. Наказ №270-вк від 22 червня 1993 року (а.с.28).
Крім того, вказано, що згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №592 від 29 серпня 1994 року на базі Київського автомобільно-дорожнього інституту створено Український транспортний університет. Згідно з Указом Президента України; 1059/2000 від 11 вересня 2000 року Українському транспортному університету надано статус національного навчального закладу і присвоєно назву Національного транспортного університету.
Не є спірною та обставина, що зазначений навчальний заклад знаходися в місті Києві, що згідно Постанови №106 не належить до населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC і не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
При вирішенні спору суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11.11.2024 у справі №460/19947/23, де зазначено, що оскільки навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання; військовий квиток, довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини).
Суд наголошує, що законодавець пов'язує виникнення права на зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку із постійним (а не з періодичним) проживанням в такій місцевості з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини.
Постійне місце навчання на денній формі нерозривно пов'язане з постійним місцем проживання особи, а відтак період навчання позивача у місті Володимирі Волинської області та проходження військової служби у військовій частині, місце дислокації якої не підтверджено у зоні гарантованого добровільного відселення, спростовує факт його постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у цей період, що виключає можливість врахування такого періоду до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення.
Верховний Суд у постановах від 11.03.2024 у справі №500/2422/23, від 19.09.2024 у справі №460/23707/22 у такій категорії справ дотримується підходу, згідно з яким якщо станом на 01.01.993 позивач постійно не проживав та не працював у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років, то він не має права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Суд висновує, що постійне місце роботи/навчання на денній формі нерозривно пов'язане з постійним місцем проживанням, відтак період навчання позивача у Київському автомобільно-дорожньому інституті спростовує факт постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення в цей період.
З урахуванням наведеного, суд погоджується з доводами відповідача, що у позивача відсутня необхідна тривалість проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 року.
Наведене узгоджується із постановами Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2024 у справі №140/6243/24, від 05.12.2024 у справі №140/2714/24 та інших.
Щодо не зарахування періоду роботи ОСОБА_1 з 21.07.1997 по 28.08.1998 до проживання в зоні гарантованого добровільного відселення та до загального стажу, суд зазначає наступне.
У спірному рішенні №032950011252 від 04.02.2025 зазначено, що до проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період роботи з 21.07.1997 по 28.08.1998, оскільки неможливо визначити місце знаходження підприємства. До загального стажу не зараховано період роботи з 21.07.1997 по 28.08.1998, оскільки запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).
У свою чергу, у законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема у Законі України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788- XII) йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Положеннями статті 56 Закону № 1788-ХІІ визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Як встановлено статтею 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XIІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок № 637).
Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Відповідно до абзацу першого пункту 3 Порядку № 637, за відсутністю трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Судом встановлено, що згідно записів №№7-8 трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 у період з 21.07.1997 по 28.8.1998 ОСОБА_1 працював на посаді продавця в магазині-кафе ТзОВ виробничо-комерційна фірма «СВД» (а.с.31-32).
Однак, законність прийнятого рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування періоду спірного періоду трудової діяльності з 21.07.1997 по 28.8.1998 в ТзОВ виробничо-комерційна фірма «СВД», відповідач обґрунтовує тим, що звільнення з роботи не завірено підписом відповідальної особи.
На час заповнення трудової книжки позивача, щодо спірного періоду трудової діяльності діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до пункту 1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 1.5. Інструкції № 58 визначено, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» (далі - Постанова № 301), цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, недотримання правил ведення трудової книжки/інших документів може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а тому й не може впливати на його особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Так, в даному випадку запис у трудовій книжці в повній мірі підтверджує період трудової діяльності з 21.07.1997 по 28.8.1998 в ТзОВ виробничо-комерційна фірма «СВД», а не завірення звільнення з роботи підписом відповідальної особи у записі трудової книжки не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу.
Суд зауважує, що згідно із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.04.2019 в справі № 593/283/17 та від 30.09.2019 в справі № 638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.
На працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальну неправильність оформлення досліджуваного документу, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства (висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17).
Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи особи (навчання), а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи документів про прийняття на роботу та звільнення.
В цьому контексті суд також зазначає, що спірний запис у трудовій книжці позивача не містить недопустимих перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали саму суть записів. Тому, на думку суду, відсутні достатні підстави для неврахування такого періоду при визначенні страхового стажу позивача. При цьому враховується правова позиція Верховного Суду, наведена у постановах від 06.02.2018 в справі № 677/277/17 та від 24.05.2018 в справі № 490/12392/16-а.
Проте, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту постійного проживання та (або) роботи позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту Чорнобильської катастрофи (26.04.1986) до 01.01.1993 не менше 3 років, тому управлінням правомірно відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень довів суду належними та допустимими доказами правомірність спірного рішення.
З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України у зв'язку з відмовою позивачу в задоволенні позову понесені ним судові витрати, пов'язані зі зверненням до суду, не відшкодовуються.
Керуючись статтями 243-297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36600, Полтавська область, місто Полтава, вулиця Гоголя, будинок 34, код ЄДРПОУ 13967927).
Суддя А.Я. Ксензюк