04 червня 2025 року ЛуцькСправа № 140/2601/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, третя особа) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області про відмову у призначенні пенсії №032950011725 від 06.03.2025 зі зменшенням пенсійного віку згідно із статтею 55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язати ГУ ПФУ в Івано-Франківській області здійснити призначення ОСОБА_1 пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку згідно із статтею 55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з дати звернення до пенсійного органу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернулась до відділу обслуговування громадян №4 (сервісного центру) міста Камінь-Каширський ГУ ПФУ у Волинській області з заявою про призначення пенсії за віком згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідачем 06.03.2025 прийнято рішення №0032950011725 про відмову в призначенні мені пенсії зі зниженням пенсійного віку, яке обґрунтоване тим, що станом на 01.01.1993 період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення становить 2 роки 09 місяці 20 днів, що не дає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку передбаченого статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тобто період проживання на території, яка відноситься до зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить менше трьох років.
Зазначає, що основним документом, що підтверджує право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), яке і засвідчує той факт, що станом на 01.01.1993 ОСОБА_1 проживала в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, а тому має право на пільги та компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ для осіб, які постійно проживають та постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення, в тому числі і право на пенсію зі зниженням пенсійного віку.
Щодо навчання у Володимир-Волинському педагогічному училищі імені А. Ю. Кримського із 01.09.1986 по 28.06.1990, зазначає, що даний навчальний заклад знаходиться у межах Волинської області, відносно недалеко від місця проживання її батьків, а тому мала змогу на вихідних їздити додому.
Згідно довідки №106/01-07/23 також надавались канікули на певні періоди, а оскільки, навчаючись в училищі ОСОБА_2 була неповнолітньою дитиною, то проводила їх з батьками, в селі Раків Ліс Камінь-Каширського району Волинської області.
Бути працевлаштованою на час канікул теж не могла, тому період навчання в училищі не спростовує факту мого проживання на території радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993 не менше трьох років, який був перевірений при встановленні статусу як потерпілої особи від наслідків Чорнобильської катастрофи комісією з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, утвореної уповноваженим органом.
Враховуючи наведене, уважає рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області протиправним та необґрунтованим, у зв'язку із чим просить позов задовольнити (арк. спр. 1-3).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 18).
Представник ГУ ПФУ в Івано-Франківській у відзиві від 31.03.2025 №0900-0802-8/17267 позовні вимоги не визнала та свої заперечення мотивувала тим, що згідно довідки від 01.11.2024 за №1536 станом на 01.01.1993, позивачка проживала у зоні посиленого радіологічного контролю 2 роки 9 місяців 20 днів, що є недостатнім для зменшення пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-ХІІ, вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживання або роботою на цій території (арк. спр. 22-25).
На адресу суду 01.04.2025 від представника третьої особи надійшов відзив, у якому остання вказує, що період проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років станом на 01.01.1993 необхідно пов'язувати з моментом аварії, а саме вказаний період проживання слід обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993, що пов'язане із поняттям виникнення зони посиленого радіологічного контролю, яке у свою чергу нерозривно пов'язано із моментом аварії на ЧАЕС.
При проведенні правової оцінки наданих позивачем документів для призначення пенсії за віком та даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку встановлено, що страховий стаж позивача становить 37 років 9 місяців 23 дні. За результатами розгляду доданих документами до страхового стажу зараховано усі періоди. Документами поданими для призначення пенсії, підтверджено факт проживання ОСОБА_1 в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року - 02 роки 09 місяців 20 днів.
Період реєстрації та проживання в зоні, яка відноситься до 3 категорії гарантованого добровільного відселення з 01.09.1986 по 28.06.1990 згідно довідки №1536 від 01.11.2024 не враховано, оскільки в даний період згідно довідки №106/01-07/23 від 31.01.2025 навчання в місто Володимир-Волинський, яке не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення визначеного постановою Кабінету Міністрів України №106.
Звертає увагу на те, що місце навчання позивача заперечує факт проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення у цей час. Отже наведене свідчить про те, що у періоди з 01.09.1986 по 28.06.1990, ОСОБА_2 фактично не проживала у зоні гарантованого добровільного відселення, а тому період навчання в місті Володимир-Волинський не можуть бути зараховані до періоду проживання чи роботи у зоні гарантованого добровільного відселення, а тому просить у задоволенні позову відмовити (арк. спр. 29-32).
Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.
Суд, перевіривши доводи позивача та відповідачів у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
ОСОБА_2 має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 виданого 07.11.2019 (арк. спр. 8).
Позивач 26.02.2025 звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії на підставі статті 15 Закону України “Про пенсійне забезпечення» та статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1) визначено, що заява на призначення/перерахунок пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (сервісний центр).
Після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, та відповідно до пункту 4.3. Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку розгляд документів, наданих позивачем, провадився за принципом “екстериторіальності» ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Законів України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», так за результатами розгляду документів, доданих до заяви, заявниця проживала/працювала у зоні гарантованого добровільного відселення, згідно довідки від 01.11.2024 №1536 (за виключенням періоду навчання в місті Володимир-Волинський), станом на 01.01.1993 - 2 роки 9 місяців 20 днів. Тобто проживання не менше 3 років станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не доведено, про що 06.03.2025 прийнято рішення №032950011725 (арк. спр. 9).
Не погоджуючись з рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 06.03.2025 № 032950011725 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач звернулася з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 55 Закону України “Про соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зокрема, право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років мають особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Підпунктом п'ятим пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (з наступними змінами та доповненнями) (далі - Порядок №22-1) передбачено, що документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 9 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Законом №796-ХІІ).
Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше 3 років.
Частинами третьою, четвертою статті 15 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ) встановлено, що підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення здійснюється органами місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту п'ятого Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №51 (далі - Порядок №51), потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Пунктом 10 Порядку № 51 передбачено, що видача посвідчень провадиться, зокрема, обласними державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання. Посвідчення видаються особам, які постійно проживають або працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка.
Разом з цим, пунктом 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 № 551 (далі - Порядок № 551), передбачено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії Б зеленого кольору.
Відповідно до пункту 11 Порядку № 551 посвідчення видаються особам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток 5).Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 31.07.2018 у справі №751/2050/17, від 22.01.2019 у справі №129/1535/17, від 21.11.2019 у справі №572/47/17 та в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при вирішенні даної справи.
Судом встановлено, що позивачу 07.11.2019 видано посвідчення громадянина (громадянки), який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986-1992 роках серії НОМЕР_1 , відповідно до якого ОСОБА_1 має право на пільги та компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ (арк. спр. 8).
Разом з тим, довідкою, виданою Виконавчим комітетом Камінь-Каширської міської ради від 01.11.2024 №1536, підтверджується факт проживання ОСОБА_1 з дня народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) по вересень 1986, з 18.07.1990 по 03.09.1990 та з 04.11.1992 по 06.11.2000 в селі Раків Ліс Камінь-Каширського району Волинської області (арк. спр. 10).
Довідкою, виданою Виконавчим комітетом Броницького старостинського округом №2 Камінь-Каширської міської ради №1801 від 27.11.2024 стверджується, що ОСОБА_1 з 03.09.1990 по 04.11.1992 була зареєстрована та постійно проживала в селі Кримне Камінь-Каширського району Волинської області (арк. спр. 11).
Так, село Раків Ліс та село Кримне Камінь-Каширського району Волинської області, відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Судом встановлено, що в період з 01.09.1986 по 28.06.1990 ОСОБА_1 навчалась у Володимир-Волинському педагогічному училищі імені А. Ю. Кримського на денній формі навчання, що підтверджується довідкою від 31.01.2025 №106/01-07/23 виданою Володимирським фаховим коледжем імені Агатангела Кримського Волинської обласної ради (арк. спр. 14) та дипломом серії НОМЕР_2 (арк. спр. 15).
Пенсійним органом, із наданих до заяви документів, враховано вказані довідки органів місцевого самоврядування та підтверджено факт проживання та роботи позивача на території гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 02 роки 09 місяці 20 днів.
У своїй позовній заяві позивач вказує, що навчаючись у Володимир-Волинському педагогічному училищі імені А. Ю. Кримського у період канікул, який зазначений у довідці від 31.01.2025 №106/01-07/23 (з 12.01.1987 по 25.01.1987, липень - серпень 1987, з 11.01.1988 по 24.01.1988, липень - серпень 1988, 09.01.1989 по 22.01.1989, липень - серпень 1989 та з 08.01.1990 по 21.01.1990), перебувала в селищі Раків Ліс Камінь-Каширського району, де проживають її батьки.
Суд констатує, що зарахування позивачці до стажу періоду перебування на канікулах в селі Раків Ліс не гуртуються на правильному застосуванні норм законодавства, що регулює спірні правовідносини, оскільки Закон № 796-ХІІ передбачає необхідність фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості.
Аналогічна позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 02.10.2024 у справі №500/551/23.
Суд висновує, що постійне місце роботи/навчання на денній формі нерозривно пов'язане з її постійним місцем проживанням, відтак період навчання позивача у Володимир-Волинському педагогічному училищі імені А. Ю. Кримського (місто Володимир) спростовують факт постійного її проживання у зоні гарантованого добровільного відселення в цей період.
Наведене узгоджується із постановами Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2024 у справі №140/6243/24, від 05.12.2024 у справі №140/2714/24, від 01.05.2025 у справі №140/13002/24 та інших.
Також суд зауважує, що відстань між містом Володимир та селом Раків Ліс Камінь-Каширського району становить близько 100 кілометрів, що унеможливлює у 1986-1990 роках здійснювати щоденні переміщення позивача, між вказаними населеними пунктами, задля навчання.
Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою (навчанням) на цій території.
При цьому в контексті обставин цієї справи, суд також враховує, що оскільки навчання зазвичай є тривалим періодом, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такий період може бути прирівняний до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і врахований під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, лише за умови, що він (період навчання) безпосередньо проходив в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання).
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23.
Суд констатує, що з наявних матеріалів справи не прослідковується факт проходження позивачем навчання на території радіоактивного забруднення, тому вказаний період не підлягає зарахуванню до перебування особи на території радіоактивного забруднення.
Відтак, як констатовано судом, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факту постійного проживання та (або) її роботи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В сукупності наведеного та з урахуванням встановлених обставин справи і наведених норм чинного законодавства України із застосуванням останньої практики Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що позивач не підтвердила належними письмовими доказами своє проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років, відтак не має права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-XIІ, з огляду на що, рішення відповідача ГУ ПФУ в Івано-Франківській області №032950011725 від 06.03.2025 є правомірним, а тому у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування вказаного рішення та зобов'язання вчинити дії необхідно відмовити повністю.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, відтак судові витрати позивачу не відшкодовуються.
Керуючись статтями 243-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.І. Смокович