05 червня 2025 р. Справа № 120/16196/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач), який поданий його представником - адвокатом Шишковською А.Б., до Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області (далі - селищна рада, відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовуються протиправною бездіяльністю відповідача щодо ненадання відповіді на інформаційний запит позивача від 06.08.2024 №32-запит про отримання публічної інформації.
Ухвалою від 09.12.2024 судом відкрито провадження у цій справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
17.12.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за вимогами якого останній просить закрити провадження у даній справі на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України. Свої доводи мотивує тим, що запит позивача під вхідним номером 32 від 06.08.2024 був розглянутий селищною радою та 12.08.2024 підготовлено відповідь. Оскільки повідомити запитувача інформації в телефонному режимі про можливість отримання такої відповіді не вдалося, тому 13.08.2024 запитувана інформація була направлена простим поштовим відправленням на адресу позивача. В подальшому, отримавши від суду копію ухвали про відкриття провадження у справі, селищна рада повторно, однак уже рекомендованим листом з повідомленням про вручення, надіслала позивачу запитувану інформацію.
За таких обставин відповідач вважає, що оскільки оскаржувані порушення були виправлені ним самостійно, тому наявні підстави для закриття провадження у справі.
06.01.2025 від представника позивача до суду надійшли додаткові письмові пояснення, в яких звернуто увагу на те, що у наданій відповідачем відповіді на запит від 12.08.2024 за вих. № 32-запит Чернівецька селищна рада надала зовсім іншу інформацію ніж ту, яка була запитувана позивачем у запиті від 06.08.2024 № 32-запит. За таких обставин представник позивача вважає, що відповідачем не були усунуті ті порушення, які відображені у цьому позові, а тому й відсутні підстави для закриття провадження у справі. Тобто, представник позивача підтримує заявлені позовні вимоги вважаючи, що згаданий вище інформаційний запит позивача так і не був розглянутий відповідачем.
Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що 06.08.2024 позивач звернувся до Чернівецької селищної ради із запитом про отримання публічної інформації, який був зареєстрований у відповідача цього ж дня за вхідним номером 32-запит від 06.08.2024.
У вказаному запиті позивач на підставі Закону України “Про доступ до публічної інформації» просив відповідача надати наступну інформацію:
1. інформацію про розмір заробітної плати помісячно за 2023 рік із зазначенням складових заробітної плати (оклад, надбавки, премії тощо) таких посадових осіб Чернівецької селищної ради: Селищного голови; Секретаря селищної ради; Заступників селищного голови; Старост; Начальників відділів (структурних підрозділів), в тому числі відокремлених.
2. інформацію про підстави нарахування та виплати особам, зазначених в п. 1 звернення, премій із наданням копій розпоряджень, на підставі яких ці нарахування здійснювались;
3. інформацію у вигляді довідки (за формою Прізвище Ім'я та по Батькові посадової особи - місяць, за який сплачувалась виплата - вид робіт/досягнень/результат роботи за наслідками яких особі були виплачені кошти), за які конкретні види робіт, результат робіт та особисті досягнення осіб, зазначених в п. 1 звернення їм нараховувалась премія.
Підставою для отримання інформації позивач зазначив, що інформація про заробітну плату, премії, матеріальну допомогу, будь-які інші виплати з державного чи місцевого бюджету працівнику державного органу або органу місцевого самоврядування не є конфіденційною, не може бути обмежена в доступі та підлягає наданню відповіді на запит.
Також позивач визначив форму одержання інформації - ним особисто.
Втім, як зазначає представник позивача, на час подання цього позову відповідач жодної відповіді на поданий запит не надав.
Наведене і спонукало позивача звернутись до суду за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та фактичним обставинам справи суд враховує наступне.
Відповідно до частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Статтею 5 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1996 № 2657-XII (далі - Закон № 2657-XII) визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Частиною другою статті 7 Закону N 2657-XII установлено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Таким чином, системний аналіз частини другої статті 34 Конституції України та частини другої статті 7 Закону N 2657-XII свідчить, що особа має право вибирати на власний розсуд форму копій документів, які вона запитує, як і джерела отримання цієї інформації.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону N 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Положеннями частини четвертої статті 13 зазначеного Закону передбачено, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Частиною першою статті 3 Закону N 2939-VI установлено, що право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Згідно зі статтею 5 Закону N 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом: систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних вебсайтах у мережі "Інтернет", на єдиному державному вебпорталі відкритих даних, на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно із частинами першою, другою статті 19 Закону N 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
За пунктом 1 частини першої статті 13 Закону N 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Відтак відповідач як суб'єкт владних повноважень відноситься до розпорядників публічної інформації в розумінні положень ст. 13 Закону № 2939-VI.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
А згідно з положеннями статті 20 Закону N 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Частиною першою статті 22 Закону N 2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Отже, системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право скористатися своїм правом на подання інформаційного запиту у встановленому законодавством порядку, якому кореспондує обов'язок розпорядника інформації надати на нього повну та достовірну інформацію (відповідь).
Згідно із частинами першою та другою статті 23 Закону N 2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Як встановлено судом, позивач звернувся до відповідача із запитом на інформацію від 06.08.2024, в якому перед відповідачем поставлено три питання, які стосуються розміру заробітної плати помісячно за 2023 рік із зазначенням її складових щодо конкретного переліку посадових осіб селищної ради, підстави нарахування таких коштів, тощо. Вказаний запит зареєстровано відповідачем 06.08.2024 за № 32-запит.
Однак, в процесі розгляду справи із наданих відповідачем пояснень та доказів судом встановлено, що 12.08.2024 відповідачем за вих. № 32-запит підготовлено відповідь на вказаний запит (як зазначено у відповіді - на запит позивача від 06.08.2024 № 32-запит), в якій викладено інформацію щодо оскарження в судовому порядку 4 рішення селищної ради, винесених за період чинного скликання Чернівецької селищної ради.
Дослідивши зміст цієї відповіді суд доходить висновку, що у ній відповідач надав зовсім іншу інформацію, ніж ту, яка була запитувана позивачем у запиті № 32-запит від 06.08.2024.
Іншої відповіді на запит позивача від 06.08.2024 за № 32-запит відповідачем надано не було та відповідних доказів в матеріалах справи не має.
За даних обставин суд вважає, що порушення, про які зазначені в адміністративному позові, відповідачем не усунуті, тому підстави для закриття провадження у справі відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України наразі відсутні. Відповідно клопотання представника відповідача з цього приводу задоволенню не підлягає.
Суд іще раз наголошує, що запит позивача від 06.08.2024 за вх. № 32 стосувався саме питань щодо розміру заробітної плати за 2023 рік посадових осіб селищної ради. Натомість відповідач у своїй відповіді від 12.08.2024 вих. № 32-запит надав інформацію, яка по своїй суді мабуть стосувалася зовсім іншого інформаційного запиту позивача, який не є предметом цього спору.
Натомість доказів про те, що позивачу надано запитувану інформацію згідно запиту від 06.08.2024 за вх. № 32 (щодо розміру заробітної плати посадових осіб селищної ради за 2023 рік) матеріали цієї справи не містять.
Суд звертає увагу, що відповідач був обізнаний як із копією цього адміністративного позову так і з письмовими поясненнями представника позивача від 06.01.2025, а тому мав змогу належним чином проаналізувати зміст інформаційного запиту позивача від 06.08.2024 вх. № 32, копія якого міститься в матеріалах цієї справи, на предмет переліку питань, які в такому запиті ставилися.
Отже, враховуючи те, що відповідач не надав заявнику відповідь на усі поставлені питання його інформаційного запиту від 06.08.2024 зареєстрованого за № 32-запит, а надана відповідь від 12.08.2024 за вих. № 32-запит стосується зовсім іншої інформації, яка заявником в межах запиту від 06.08.2024 № 32-запит не запитувалась, тому суд доходить переконання про обґрунтованість позовних вимог.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином вказаними положеннями процесуального закону запроваджені спеціальні правила обов'язку доказування в адміністративній справі, які передбачені в тому числі й “презумцією винуватості» суб'єкта владних повноважень. Тобто, виходячи з предмету даного спору та характеру спірних правовідносин саме відповідач мав обов'язок переконати суд в правомірності своєї поведінки та дотриманні ним положень Закону № 2939-VI щодо розгляду спірного запиту позивача.
Натомість, як свідчать матеріали справи, належних доказів на спростування доводів позивача відповідач не надав. Тобто свого процесуального обов'язку в доказуванні правомірності власних дій/бездіяльності не виконав.
Визначаючись зі способом захисту порушеного права, суд враховує положення ч. 2 ст. 22 Закону N 2939-VI, згідно якої відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Отже, враховуючи те, що відповідач у своїй відповіді від 12.08.2024 вих. № 32-запит фактично надав інформацію не по суті запиту, тому суд вважає, що в даному випадку має місце протиправна бездіяльність Чернівецької селищної ради щодо ненадання запитуваної інформації на запит позивача від 06.08.2024 № 32-запит.
Як наслідок, порушене право позивача підлягає захисту у спосіб зобов'язання відповідача надати відповідь на його інформаційний запит від 06.08.2024, зареєстрований 06.08.2024 за вхідним номером 32-запит.
Таким чином перевіривши обґрунтованість доводів сторін, суд приходить до переконання, що адміністративний позов належить задовольнити.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 1211,20 грн., що підтверджені квитанцією АТ «Таскомбанк» від 23.12.2024 підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн., то суд враховує наступне.
Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас в силу вимог частини 7 статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги. При цьому на суд покладається обов'язок перевірити розмір цих витрат на предмет їх обґрунтованості та пропорційності.
Судом встановлено, що на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано ордер серії АВ №1169665 від 28.11.2024, копію договору про надання правової допомоги б/н від 28.11.2024, копію квитанції до прибуткового касового ордера № б/н від 28.11.2024 про отримання від ОСОБА_1 гонорар в сумі 5000 грн.
Так, за умовами договору від 28.11.2024 про надання правничої допомоги (далі - Договір), укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Шишковською А.Б., адвокат взяв на себе зобов'язання надавати правничу допомогу позивачу, що полягає у підготовці та поданні до Вінницького окружного адміністративного суду зазначеного позову (пункт 2.1 Договору).
Порядок оплати наданих адвокатом послуг визначається розділом 4 цього договору, згідно якого сторони домовились, що за надання правової допомоги відповідно до даного договору замовник сплачує адвокату плану у фіксованій сумі 5000 грн.
Також судом встановлено, що згідно квитанції до прибуткового касового ордера № б/н від 28.11.2024 позивач оплатив в якості гонорару адвоката кошти в сумі 5000 грн.
Як зазначено у статті 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Водночас при вирішенні питання щодо обґрунтованості цих витрат суд зважає на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі N 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі N 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268). Відповідно до іншого рішення ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
В даному випадку суд вважає, що визначена вартість наданих послуг правової допомоги в цій справі в загальному розмірі 5000 грн. не є співмірною з обсягом та характером таких послуг. Зокрема, суд враховує те, що дана справа є справою незначної складності, що розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін). Крім того суд вказує, що дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, а надані адвокатом послуги не вимагали затрат надмірного часу чи опрацювання значного обсягу доказів.
Отже, визначена сторонами загальна вартість послуг правничої допомоги у цій справі в розмірі 5000 грн. з точки зору суду є дещо перебільшеною.
За таких обставин, суд за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем у зв'язку з розглядом цієї справи через призму критеріїв, встановлених частиною п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України, керуючись принципом справедливості та виходячи із фактичного обсягу наданих адвокатом послуг правової допомоги, характером та предметом даного спору, приходить до переконання, що витрати позивача на правничу допомогу підлягають зменшенню до 1500 грн.
Суд вважає, що така сума компенсації судових витрат на професійну правничу допомогу в повній мірі відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області щодо ненадання інформації по суті запиту ОСОБА_1 від 06.08.2024 вхідний номер 32-запит.
Зобов'язати Чернівецьку селищну раду Могилів-Подільського району Вінницької області надати ОСОБА_1 відповідь на його інформаційний запит від 06.08.2024, зареєстрований 06.08.2024 за вхідним номером 32-запит.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 05.06.25.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Чернівецька селищна рада Могилів-Подільського району Вінницької області (вул. Святомиколаївська, буд. 103/1, селище Чернівці, Могилів-Подільський район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04326856).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович