м. Вінниця
05 червня 2025 р. Справа № 120/14775/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Юлії Миколаївни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області протиправно не враховано заробітну плату за період з 2000 по 2006 рік, отриманої на території рф, для обчислення пенсії за віком.
Ухвалою від 06.11.2024 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
13.11.2024 представником відповідача до суду подано відзив на адміністративний, яким просить відмовити у задоволенні адміністративного позову. Крім іншого зауважує, що в матеріалах пенсійної справи наявні лише виписки з особових рахунків застрахованої особи за період роботи в російській федерації з 01.01.1998 по 07.08.2006 року на медяному заводі.
Однак, законодавством України передбачено зарахування заробітної плати на території рф по 31.12.1991 та на підставі довідок виданих згідно додатку 5 Порядку № 22-1, підтверджених первинними документами, тому за період з 01.07.2000 по 31.08.2006, заробітна палата внесена з нульовим значенням.
19.11.2024 позивачем до суду подано додаткові докази.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що на виконання рішення Івано-Франківського адміністративного суду від 14.05.2024 у справі № 300/8120/23, ГУ ПФУ у Івано-Франківській області повторно розглянуто заяву позивача від 21.07.2023, про призначення пенсії за віком, та зараховано до страхового стажу період військової служби з 01.01.1992 по 21.03.1993, та періоди роботи з 28.04.1993 по 30.11.1999, з 01.12.1999 по 07.08.2006, як пільговий стаж за Списком № 1.
В подальшому, представник позивача зверталась із адвокатськими запитами, у яких просила здійснити нарахування пенсії із урахуванням заробітної плати за 2000 -2006 роки, яку позивач отримував у рф.
Однак, серед інших, листом від 15.10.2024 за № 0200-0208-8/106710, повідомило позивача про те, що пенсії враховуються за період страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених ч. 1 ст. 40 Закону № 1058, а на території рф по 31.12.1991. Тому, за період роботи з 01.07.2000 по 31.08.2006, заробітна плата внесена з нульовим значенням.
Отже, позивач, не погоджується діями Пенсійного фонду, що полягають у неврахуванні заробітної плати за період з 2000 по 2006 роки, отриманої на території рф для обчислення пенсії за віком.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
Відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII передбачено, що у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).
Частиною 2 ст. 6 Угоди "Про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" від 13.03.1992, укладеною між Україною і РФ, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Згідно із абз. 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
При цьому, в силу п. 2 ст. 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Таким чином, припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, оскільки такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 04 лютого 2023 року № 107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав", якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймаються на території України без спеціального посвідчення.
Суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008 року, п. 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19.10.2004 року, п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011 року, п. 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 року тощо.
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах Пічкур проти України, Ілашку та інші проти Молдови та Росії як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини.
При цьому за наявності чинних положень Угоди, у період роботи позивача, що гарантували відповідне пенсійне право та соціальний захист, позивач не може нести тягар негативних наслідків у вигляді відмови у врахуванні довідок про розмір заробітної плати при призначенні (перерахунку) пенсії.
Окрім того, в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Суд зазначає, що денонсація Угоди від 13.03.1992 року російською федерацією означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань російської федерації у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Отже, відмова відповідача не ґрунтується на чинному законодавстві України.
Суд зазначає, що у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом".
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 826/5857/16, 16 червня 2020 року у справі № 756/6984/16-а та 11 лютого 2020 року у справі № 816/502/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.
Стаття 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода), яка була чинною на час призначення позивачу пенсії, передбачала, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якого вони проживають.
За положеннями статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються у трудовий стаж. У випадку, якщо в державах-учасницях Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається, виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії. Відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 № 22-1 (далі Порядок № 22-1). Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 Порядку № 22-1 особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, а за періоди роботи після 01 січня 2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків.
Відповідно до пункту 3 пункту 2.1 вказаного Порядку № 22-1 особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, та довідку згідно з додатком 1 до цього Порядку. Вказаним додатком затверджена форма довідки про заробітну плату для обчислення пенсії, в якій, зокрема, вказується орган, що видав довідку, особа, якій довідка видана, суми заробітної плати та період, за який вона нарахована, а також підстава видачі довідки (назви первинних документів).
Згідно з п.п. 3 пункту 2.1 Порядку № 22-1 для підтвердження заробітної плати особи, яким пенсія відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення призначається з урахуванням заробітної плати, отриманої за періоди роботи на територіях держав-учасниць міжнародних договорів (угод), надають довідки про заробітну плату для призначення пенсії (з розбивкою по місяцях), видані підприємствами, установами чи організаціями (їх правонаступниками), де працювала особа, або архівними установами. У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми.
При цьому, ненадання/ненадходження інформації щодо відрахованих сум єдиного соціального внеску до відповідного пенсійного фонду не може бути підставою для позбавлення особи права на пенсійне забезпечення та врахування стажу за вказаний час роботи.
Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань здійснює міжнародне співробітництво, забезпечує виконання зобов'язань, узятих за міжнародними договорами України з питань, що належать до його компетенції (підпункт 13 пункту 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 280 від 23 липня 2014). Обов'язок отримання інформації від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків за періоди роботи особи після 01 січня 2004 в силу приписів Порядку №22-1 покладається саме на орган, що призначає пенсію. Нездійснення такого обов'язку або неотримання інформації з причин, які не залежать від волі пенсіонера, не є належною підставою для неврахування як стажу роботи за спірні періоди, так і заробітної плати (доходу), отриманої за періоди такої роботи.
Отже, як підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем, відповідно до виписок з особового рахунку застрахованої особи форми СЗІ-5, сформованих 22.11.2013, Заполярним філіалом ОАО ГМК (роботодавець), у період з січня по грудень 2000, нараховано позивачу заробітну плату в сумі 246 377,33 руб, а у 2001 році - в сумі 323 914,44 руб, з якої сплачено внески до пенсійного фонду.
Також, відповідно до розрахункового листка за липень 2006 року, позивачу нараховано заробітну плату в розмірі 29 915,68 руб.
Отже, за періоди 2000, 2001 років та липень 2006 року підтверджено суми нарахованої та виплаченої заробітної плати, які мають бути враховані при обчисленні пенсії позивача, оскільки на думку суду, спірні довідки відображають суми заробітної плати позивача, отриманої у відповідний період, інформацію про роботодавця (податкового агента), отримані доходи, сплачені податки.
Будь-яких належних доказів невідповідності змісту довідок, доказів їх недостовірності відповідач не надав. Водночас, відсутність або ненадання документів підприємства, на якому працював пенсіонер, не може бути підставою для настання для останнього несприятливих наслідків за відсутності його вини у неможливості їх одержання. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №348/463/17 та від 13.02.2020 у справі №523/19088/16-а.
З огляду на встановлені судом обставини та докази, суд дійшов до висновку, що відповідачем неправомірно відмовлено у врахуванні заробітної плати за 2000, 2001 та липень 2006, для обчислення пенсії позивача. Відтак, у цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Водночас, з огляду на наявні матеріали справи, суд може лише констатувати, що в період з 2002 по 2006 роки за позивача роботодавцем сплачувалися пенсійні внески до Пенсійного фонду. Однак, сам факт сплати внесків не є достатнім для врахування відповідного періоду при обчисленні пенсії.
Для належного визначення розміру пенсії, зокрема індивідуального пенсійного коефіцієнта, має бути встановлено не лише факт сплати внесків, а й конкретні суми нарахованої та фактично виплаченої заробітної плати. Саме ці показники є ключовими при обчисленні страхового стажу, а також при визначенні розміру страхових внесків, які формують пенсійні права застрахованої особи. Заробітна плата використовується для розрахунку індивідуального коефіцієнта, який напряму впливає на розмір призначеної пенсії.
Однак матеріали справи не містять належних доказів щодо конкретних сум заробітної плати, нарахованої та виплаченої позивачу в зазначені періоди (2002-2006 роки). Зокрема, відсутні документи, які б підтверджували розмір заробітку, наприклад - розрахункові листки, довідки з місця роботи або виписки з особового рахунку із зазначенням заробітної плати. Відтак, у суду немає об'єктивної можливості встановити обсяг пенсійних прав позивача за ці роки. У зв'язку з викладеним, у цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до ч. 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, що полягають у неврахуванні заробітної плати за 2000, 2001 та липень 2006 року, отриманої ОСОБА_1 на території рф для обчислення пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 21.07.2023, здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з урахуванням заробітної плати за 2000, 2001 та липень 2006 років, яку отримано на території Російської Федерації, з урахуванням проведених виплат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 807,46 грн (вісімсот сім гривень сорок шість копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)
Рішення суду сформовано: 05.06.2025.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна