м. Вінниця
05 червня 2025 р. Справа № 120/16594/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_3 , позивач) звернулась в суд з позовною заявою до Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач 2), в якій просить: , відповідач 2), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1 про відмову у призначенні пенсії за віком від 15.10.2024 № 025050007020;
- зобов'язати відповідача 2 призначити та виплачувати ОСОБА_4 з 08.10.2024 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши при цьому в її страховий стаж періоди роботи: з 22.07.1981 по 12.05.1984, з 26.05.1984 по 15.01.1985, з 31.05.1985 по 14.06.1985, з 25.06.1985 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 31.12.2014 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.08.1981.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що 08.10.2024 звернулась до територіального відділення пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком. Разом з тим рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 15.10.2024 № 025050007020 ОСОБА_4 відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із недостатністю необхідного страхового стажу 31 року.
Не погоджуючись з таким рішенням суб'єкта владних повноважень позивач звернулась до суду із цим позовом за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Ухвалою від 18.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачам строк для подачі відзиву на позовну заяву.
27.12.2024 від ГУ ПФУ в Донецькій області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення вимог ОСОБА_5 та вказав про наступне.
Відповідно до статті 26 Закону № 1058 право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
За доданими заявником документами, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.08.1981 до страхового стажу не зараховано періоди роботи, оскільки підставу внесення відомостей щодо зміни прізвища зазначено не повністю - відсутня дата видачі свідоцтва про шлюб, окремо документ про зміну прізвища не надано: 22.07.1981 по 12.05.1984, з 26.05.1984 по 15.01.1985, з 31.05.1985 по 14.06.1985, з 25.06.1985 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 31.12.2014 (робота на території Російської Федерації).
Оскільки з 01.01.2023 Росія призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому стаж на території даної держави враховується по 31.12.199, наголосивши на тому, що Мінська Конвенція хоч і скасовувала вимогу легалізації документів у відносинах між її учасниками. Проте, після виходу з Конвенції та Протоколу до Конвенції, офіційні документи, видані компетентними органам Російської Федерації та Республіки Білорусь, приймаються на території України виключно за умови їх легалізації.
Таким чином, на думку ГУ ПФУ в Донецькій області, стаж роботи позивача є недостатнім згідно вимог пенсійного законодавства, а тому право на призначення пенсії - відсутнє.
31.12.2024 та 02.01.2025 на адресу суду від ГУ ПФУ у Вінницькій області надійшли два ідентичні за своїм змістом відзиви на позовну заяву. У відзивах представник відповідача 2 заперечила щодо задоволення позовних вимог, наголосивши при цьому на тих же мотивах та підставах, які слугували відмовою при винесенні оскаржуваного рішення та крім іншого, зазначила, що з 01.01.2023 РФ вийшла з Угоди про гарантії прав держав - учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення, укладеної 13.03.1992, а як наслідок відсутність правових підстав для зарахування оскаржуваних періодів роботи позивача.
Таким чином, на думку відповідача 2, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки Головне управління діяло в межах повноважень визначених чинним законодавством.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
08.10.2024 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до сервісного центру № 11 в м. Ладижин ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком.
За наслідками розгляду заяви позивача із врахуванням принципу екстериторіальності, рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 15.10.2024 № 025050007020 ОСОБА_4 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із недостатністю необхідного страхового стажу (31 рік), визначеного статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.08.1981 до страхового стажу заявника не зараховано періоди роботи, оскільки підставу внесення відомостей щодо зміни прізвища зазначено не повністю - відсутня дата видачі свідоцтва про шлюб, окремо документ про зміну прізвища не надано: 22.07.1981 по 12.05.1984, з 26.05.1984 по 15.01.1985, з 31.05.1985 по 14.06.1985, з 25.06.1985 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 31.12.2014 (робота на території Російської Федерації).
Відповідач 1 вказав, що страховий стаж особи не підтверджено в установленому порядку.
Не погоджуючись з таким рішенням позивач звернувся до суду із цим позовом.
Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті цієї спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
В силу положень пункту 1 частини першої статті 8 Закон № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).
Згідно з частиною 3 вищевказаної статті Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).
Отже, з вище зазначеного вбачається, що страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.
За період до 1 січня 2004 обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону № 1788-XII.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Судом встановлено, що відповідач 1 спірним рішенням не зарахував до загального стажу позивача періоди роботи, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.08.1981, зокрема: з 22.07.1981 по 12.05.1984, з 26.05.1984 по 15.01.1985, з 31.05.1985 по 14.06.1985, з 25.06.1985 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 31.12.2014, мотивуючи це неналежно підтвердженою підставою щодо внесення відомостей до трудової книжки, що стосується зміни прізвища заявника, оскільки відсутня дата видачі свідоцтва про шлюб та роботою на території РФ.
Надаючи аргументам спірного рішення суд вказує про наступне.
Згідно з статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно з статтею 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.
Поряд із цим, відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи-працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права та інтереси.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.08.1981 позивач:
з 22.07.1981 по 12.05.1984 працювала в Ладижинській міській лікарні санітаркою інфекційного відділення;
з 26.05.1984 по 15.01.1985 укладальник на Ладижинському заводі силікатної цегли;
з 31.05.1985 по 14.06.1985 робота на станції Байкало-Амурської залізниці учнем чергового електричного посту;
з 25.06.1985 по 31.12.2014 монтер шляху 2 розряду на Ургальській дистанції колії з подальшими переведеннями на посаду чергової по переїзду 3 розряду у зв'язку із реорганізацією Далекосхідної залізниці філії ВАТ "Російські залізниці".
При цьому, варто наголосити на тому, що вказана вище трудова книжка містить всі необхідні записи про роботу позивача у спірні періоди і такі записи є належним доказом підтвердження трудового стажу ОСОБА_6 .
Більше того, відповідач 1 не ставить під сумнів достовірність записів про періоди трудової діяльності позивача, сумніви викликають лише підстави внесення зміни прізвища власника трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.08.1981, проте суд відхиляє такі та зауважує, що правильність заповнення, внесення виправлень до трудової книжки є обов'язком уповноваженої особи підприємства, на якому працює особа, а не обов'язком позивача.
Таким чином, позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок.
Крім того, наявним у матеріалах справи доказом є свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 відповідно до якого ОСОБА_7 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_8 ) 24.09.1994 було укладено шлюб із ОСОБА_9 , що відповідно підтверджує, що трудова книжка серії НОМЕР_1 від 28.08.1981 належить саме позивачу. НОМЕР_1 від 28.08.1981 належить саме позивачу.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ГУ ПФУ в Донецькій області не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а та від 17.07.2018 у справі №220/989/17.
Отже, відповідачами під час розгляду цієї справи не доведено недійсність трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 28.08.1981, не спростовано її належність ОСОБА_4 , а тому підстави, зазначені в оскаржуваному рішенні, щодо неврахування до страхового стажу позивача відповідних періодів роботи, свідчать не про реальні перешкоди для призначення заявнику пенсії, а про надмірний формалізм, адже сумнівів в тому, що така трудова книжка належать саме ОСОБА_4 у суду не виникає, а тому зазначені в ній періоди роботи підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
Щодо не зарахування пенсійним органом періоду роботи позивача на території Росії у зв'язку з припиненням участі РФ в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, суд вказує про таке.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав -учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та Російською Федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Записи про періоди роботи позивача в Російській Федерації, виконані в трудовій книжці, засвідчені чітким відтиском печатки відповідного підприємства та не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості. Протилежного відповідачами не зауважено та судом не встановлено.
Суд зауважує, що згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За правилами частини другої статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Згідно з частини 2 статті 10 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 № 5067-VI права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29.06. 2004 № 1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Відтак, до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами.
Згідно з приписами Угод між Урядом України і урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 та про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами.
Згідно зі статтею 1 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Відповідно до статті 6 зазначеної Угоди у галузі пенсійного забезпечення призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СРСР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).
Доводи відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивача період роботи в Російській Федерації з огляду на прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови від 29.11.2022 № 1328 Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення суд вважає необґрунтованими, оскільки вказана постанова набрала чинності лише 02.12.2022, натомість у період роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України суд висновує, що денонсація Угоди від 13.03.1992 та Угоди від 14.01.1993 означає, що вказані Угоди припинили породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цих Угод, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення зазначених Угод.
Верховний Суд у постанові від 17.09.2024 у справі № 580/3576/22 вказав, що не зважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (ст. 13 Угоди).
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та Угода між Урядом України і урядом Російської Федерації Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 підлягають застосуванню при призначенні пенсії позивачу, оскільки вказані Угоди були чинними на час роботи позивача в Росії і позивач мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
Із наведених вище підстав суд також вважає необґрунтованою, як підставу для відмови у зарахуванні позивачу спірного стажу, ту обставину, що у червні 2022 року Російська Федерація денонсувала Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, відтак, з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Відтак, суд приходить до висновку про необхідність зарахування позивачу до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком періодів роботи у Російській Федерації.
Окремо суд також звертає увагу на те, що відповідач 1 не надав жодного доказу в обґрунтування того, що відмовляючи у призначенні пенсії він діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.
З огляду на встановлені обставини, на переконання суду, ГУ ПФУ в Донецькій області, приймаючи оскаржене рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії від 15.10.2024 № 025050007020 діяв у супереч вимог, вказаних вище норм законів, що спричинило порушення права ОСОБА_5 на соціальний захист та отримання пенсійних виплат. Відтак, вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Визначаючись щодо вимог зобов'язального характеру в тому числі і в частині суб'єкта владних повноважень, який має вирішувати питання про призначення позивачу пенсії, суд враховує наступне.
Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18.06.2007 № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.
У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004).
Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
ЄСПЛ у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Враховуючи наведене, а також те, що на час звернення за призначенням пенсії позивачу виповнилось 60 років, її страховий стаж, встановлений в межах розгляду цієї справи складає понад 31 рік, що є достатнім для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
При цьому, при визначенні відповідного територіального органу Пенсійного фонду України, який має розглянути питання про вирішення питання призначення пенсії позивачу, потрібно враховувати, що 30.03.2021 набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16.03.2021 за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1), якою внесені зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови від 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846.
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01.04.2021.
Так, відповідно до пункту 1.1 Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації) / фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 питання про призначення пенсії за наслідками в тому числі і судового розгляду справи має вирішувати, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, який розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у такому призначенні.
Таким чином питання про зарахування до страхового стажу періоду, про як просить заявник та питання призначення відповідного виду пенсії позивачу за наслідками розгляду цієї справи, має вирішувати саме ГУ ПФУ в Донецькій області (як суб'єкт владних повноважень, що здійснював розгляд заяви позивача), а не ГУ ПФУ у Вінницькій області як про те просить ОСОБА_10 .
Вказаний спосіб захисту відповідає правовій позиції ВС висловленій у постанові 08.02.2024 по справі № 500/1216/23.
Враховуючи вищевикладене, з метою ефективного поновлення прав позивача суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити шляхом зобов'язання відповідача 1 зарахувати до страхового стажу позивача всі періоди роботи, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.08.1981, та призначити ОСОБА_4 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058 з 08.10.2024, тобто з дня звернення позивачва із заявою про призначення пенсії.
Водночас не підлягають до задоволення позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача 2 виплачувати призначену пенсію, адже такі є передчасними, оскільки пенсія позивачу буде призначена лише після набрання цим рішенням законної сили.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).
Відповідачі як суб'єкти владних повноважень не надали суду належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов по суті належить задовольнити частково, водночас обравши при цьому правильний і найбільш ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, незалежно від того формулювання позовних вимог, що наведене у позовній заяві.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень частини 3 статті 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 15.10.2024 № 025050007020.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 всі періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.08.1981 та призначити ОСОБА_11 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 08.10.2024.
В задоволенні решти вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 , сплачений судовий збір в сумі 605,60 грн (шістсот п'ять грн 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, 3, м. Слов'янськ, 84122, код ЄДРПОУ 13486010);
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403).
Повний текст рішення складено та підписано суддею 05.06.2025.
Суддя Томчук Андрій Валерійович