Справа № 545/2908/24 Номер провадження 22-ц/814/1239/25Головуючий у 1-й інстанції Зуб Т. О. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.
26 травня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Обідіної О.І.,
суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.,
за участю секретаря: Дороженка Р.Г.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коморної Олени Василівни на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 25 листопада 2024 року по справі за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння,
У липні 2024 року Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (надалі ДСГП «Ліси України») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просило скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5324083907:07:001:0105 з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо зазначеної земельної ділянки, витребувати на користь позивача вказану земельну ділянку, що знаходиться в межах кварталу Чалівського лісництва філії «Полтавське лісове господарство «ДП «Ліси України», площею 0,25 га та належить відповідачу на праві власності.
Вимоги обґрунтовані тим, що під час моніторингу стану використання земель державного лісового фонду, в серпні 2023 року, було виявлено, що частина земельної ділянки лісового фонду в межах кварталу 68 Чалівського лісництва, без згоди постійного лісокористувача вибула в незаконне чуже володіння та зареєстрована за кадастровим номером 5324083907:07:001:0105, власником якої є відповідач на підставі рішення органу місцевого самоврядування від 15.02.2008. Вказана ділянка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Листом ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція від 13.11.2023 підтвердила перетин меж земельної ділянки з кадастровим номером 5324083907:07:001:0105 з межами кварталу 68 Чалівського лісництва, яке становить 0,25 га з загальної площі ділянки 0,25 га.
Враховуючи, що спірна земельна ділянка є землею лісогосподарського призначення та була незаконно вилучена з постійного лісокористувача, остання має бути витребувана на користь позивача.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 25 листопада 2024 року позов задоволено.
Скасовано в Державному земельному кадастрі державну реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5324083907:07:001:0105 з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо зазначеної земельної ділянки.
Витребувано на користь Державного підприємства «Ліси України» земельну ділянку з кадастровим номером 5324083907:07:001:0105, що знаходиться в межах кварталу Чалівського лісництва філії «Полтавське лісове господарство «ДП «Ліси України», площею 0,25 га та належить ОСОБА_1 на праві власності.
Ухвалюючи рішення, місцевий суд дійшов висновку, що самостійне вилучення земель лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб та передача їх у приватну власність не належало до повноважень Микільської сільської ради та було проведено з порушенням положень ЗК України та ЛК України.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Коморна О.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та відмовити в задоволенні позову як не обґрунтованого.
Зазначала, що суд першої інстанції помилково вважає, що позивач про порушення свого права міг дізнатися тільки на підставі моніторингу 2023 року, тоді як передача землі мала місце в 2008 році.
Сам власник земельної ділянки на достатніх правових підставах набув право власності, і з 2008 року відкрито використовував земельну ділянку, проводив будівельні роботи, комунікації. В цей час позивач також здійснював використання 68 кварталу, інформація про це використання міститься в оригіналі матеріалів лісовпорядкування, які надавалися на огляд в судовому засіданні і не міг не знати про використання земель державного лісового фонду приватною особою під будівництво житлового будинку.
Окрім того, даний квартал використовувався у 2008 році, 2010 році (3 рази), у 2013 році, 2014 році, 2015 році (3 рази) у виділах поблизу того, що є спірним.
Про порушене право позивач міг дізнатися, ще в 2010 році, а з 01.01.2013 з моменту, коли стала відкрита публічна кадастрова карта України, а інформація про землевласників та землекористувачів стала відомою, ще й мав можливість з'ясувати особу.
Наведені обставини свідчать про пропуск позивачем строку звернення до суду, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. п. 3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно Інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна земельна ділянка, кадастровий номер 5324083907:07:001:0105, площею 0,25 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_1 .
Відповідно до відомостей про земельну ділянку з кадастровим номером 5324083907:07:001:0105, площею 0,25 га, остання має цільове призначення: для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва.
Наказом голови Державного агентства лісових ресурсів України № 922 від 28.10.2022 припинено ДП « Полтавське лісове господарство «шляхом реорганізації, а саме, приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
В користуванні ДП «Ліси України» перебувають землі Державного лісового фонду, зокрема квартал 68 Чалівського лісництва філії Полтавське лісове господарство.
Зважаючи на неправомірне, на думку позивача, вибуття частини земельної ділянки лісового фонду в межах кварталу 68, яка була передана відповідачу без згоди постійного лісокористувача, а Полтавська РДА не приймала рішення про вилучення спірної земельної ділянки з постійного користування ДП «Полтавський лісгосп», ДП «Ліси України» звернулося до суду з вимогою про витребування належної ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 5324083907:07:001:0105 на користь позивача.
Задовольняючи позовні вимоги, суд встановив перетин меж земельної ділянки належної відповідачу з землями лісогосподарського призначення, що свідчить про порушення прав позивача та слугує правовою підставою для її витребування в порядку віндикації.
Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
Частиною 3 ст. 1 ЛК України визначено, що усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.
Згідно ст. 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.
Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.
Рішенням шістнадцятої сесії п'ятого скликання Микільської сільської ради від 15.02.2008 розглянуто заяви громадян, в тому числі ОСОБА_1 , та передано останньому безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що розташована в АДРЕСА_1 .
При цьому, звертає на себе увагу, що спірна земельна ділянка на момент її виділу відповідачу вже мала самостійну поштову адресу.
Як вбачається з акту-схеми земельної ділянки по АДРЕСА_1 , складеного 18.02.2008 землевпорядником Микільської сільської ради, вказана земельна ділянка межує з землями сільської ради, що виходять на АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з містобудівної документації с. Клюшники відділу містобудування та архітектури Виконавчого комітету Терешківської сільської ради від 25.09.2024 земельна ділянка з кадастровим номером 5324083907:07:001:0105 входить до «Генерального плану та плану зонування с. Клюшники Полтавського району».
Звертаючись до суду з позовом підприємство, посилалось на лист «Харківської державної лісовпорядної експедиції» №465 від 13.11.2023, яким підтверджено приналежність земельної ділянки з кадастровим номером 5324083907:07:001:0105 до земель державного лісового фонду, а площа перетину з межами кварталу 68 Чалівського лісництва становить 0,25 га з загальної площі ділянки 0, 25 га.
Тобто, виходячи з інформації лісовпорядної експедиції, площа наданої ОСОБА_1 у власність земельної ділянки повністю була виділена з земель лісового господарства.
На підтвердження площ перетину спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5324083907:07:001:0105 з землями кв. 68 Чалівськго лісництва лісовпорядна експедиція посилається на додаток 2 - схему розташування земельних ділянок відносно земель лісогосподарського призначення кв. 68 Чалівського лісництва.
Також позивачем було надано викопіювання з планшету №4 лісовпорядкування 1989 року, лісовпорядкування 2007 року та 2017 року, на яких заштрихована нібито спірна земельна ділянка в кв. АДРЕСА_2 , в додатках до викопіювання за різні роки яка має різну площу 0,6 га та 0,8 га та в описі Чалівського лісництва позначена як садиба.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 січня 2025 року в справі №446/478/19 наголосила, що витребування як належний спосіб захисту не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається.
Заявляючи вимоги про витребування земельної ділянки, позивачем в якості доказу надано вищевказаний лист «Харківської державної лісовпорядної експедиції» №465 від 13.11.2023, яким підтверджено приналежність останньої до земель державного лісового фонду.
Разом з тим, стороною відповідача вказаний документ заперечувався в якості належного та допустимого доказу, стверджуючи, що в даних спірних правовідносинах має бути проведена відповідна земельно-технічна експертиза для з'ясування питань перетину чи накладення земельних ділянок із землями лісового фонду, оскільки саме позивач має довести, яка саме земельна ділянка і в яких межах накладається на інші землі, враховуючи, що в справах подібної категорії захист прав без ідентифікації земельної ділянки не можливий.
За змістом ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці та межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою.
Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка, яка накладається, має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 ЗУ «Про державний земельний кадастр»).
Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102-113 ЦПК України).
Разом з тим матеріали справи не містять висновку експертної організації щодо вирішення питання накладення меж виділеної у власність відповідачу земельної ділянки з землями лісогосподарського призначення кв. 68 Чалівського лісництва, а наявні в матеріалах справи докази безумовно не доводять факт перетину меж спірної ділянки з землями лісового господарства.
Окрім того колегія суддів звертає увагу, що відповідач ОСОБА_1 отримавши у власність земельну ділянку згідно рішення Микільської сільської ради у 2008 році та відкрито користуючись нею протягом 16 років є добросовісним набувачем.
Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У статті 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які потрібно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення від 02 листопада 2004 року в справі «Tregubenko v. Ukraine», заява № 61333/00, пункт 54).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.
У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року в справі «Rysovskyy v. Ukraine» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
Зазначені вище гарантії стосуються випадків, коли, діючи добросовісно, особа набула майнове право, зокрема право власності, від держави чи територіальної громади, які діяли під впливом помилки. Тоді як недобросовісна поведінка набувача майна у приватну власність чи як його, так і відчужувача відповідного майна, не є набуттям права приватної власності під впливом помилки органу влади та не зумовлює таке набуття. Більше того, повернення власникові майна від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року в справі № 910/8413/21).
У такій категорії справ, досліджуючи, чи добросовісно діє особа - набувач майна, суду слід з'ясувати, чи могла така особа знати або обґрунтовано припускати, зокрема, що земельна ділянка, яку вона набуває, накладається на землі ведення лісового господарства чи дотримані інші критерії добросовісного набуття майна.
Вказані висновки були викладені в постанові Верховного Суду від 07 травня 2025 року при розгляді справи № 128/680/21.
В даному випадку, колегією суддів встановлено, що виділена відповідачу земельна ділянка була не заліснена, розташована в межах населеного пункту та вже мала самостійну поштову адресу - АДРЕСА_1 .
Також Верховний Суд звернув увагу, що 09 квітня 2025 року набув чинності Закон України від 12 березня 2025 року «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», яким внесено зміни до статей 261, 388, 390, 391 ЦК України, і який має бути враховано судами з огляду на частину другу розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
За змістом ст. 388 ЦК України держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.
Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало:
а) до об'єктів критичної інфраструктури;
б) до об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;
в) до об'єктів та земель оборони;
г) до об'єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об'єктів (територій) на момент вибуття з володіння;
ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об'єктів на момент вибуття з володіння;
д) до пам'яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.
Згідно ч. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо:
нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;
нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, спірна земельна ділянка була йому передана у власність в 2008 році безоплатно для будівництва та обслуговування житлового будинку, якою він відкрито та добросовісно користувався на протязі більше 16 років, колегія суддів, з урахуванням зворотності в часі редакції ст. 388 ЦК України, від 09.04.2025, приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаного позову та витребування у відповідача земельної ділянки.
За вказаних обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням по справі нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376 ч.1 п. п. 3, 4, ст. ст. 382, 383, 384 ЦПК України,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коморної Олени Василівни задовольнити.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 25 листопада 2024 року скасувати, ухваливши нове.
В задоволенні позову Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду Верховного Суду.
Повний текст постанови суду складено 05 червня 2025 року.
Судді: О.І. Обідіна О.А. Лобов В.М. Триголов