Справа №504/3840/22
Провадження №2/504/425/25
Доброславський районний суд Одеської області
05.06.2025с-ще Доброслав
Доброславський районний суд Одеської області у складі:
Головуючого судді - Барвенко В.К.,
секретаря- Ориник М.В., -
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні, в залі суду № 5, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Подільського районного нотаріального округу Одеської області Пантілєєва Інна Петрівна, про визнання договорів дарування квартири та земельної ділянки недійсним,-
У грудні 2022 року позивачі звернулися до суду із вказаним позовом до відповідача.
У підготовчому засіданні представник позивача наполягав на розгляді судом клопотання про призначення судової- психіатричної експертизи, на вирішення якої поставити питання: чи страждала ОСОБА_1 на будь- який психічний розлад на момент вчинення оспорюваних правочинів від 18.01.2021 року? чи була ОСОБА_1 за своїм психічним станом здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент вчинення оспорюваних правочинів від 18.01.2021 року?
В підготовчому засіданні представник позивача просив задовольнити дане клопотання.
Представник відповідача заперечувала, вважала, що поставлене питання не стосується правової підстави позову.
У п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Разом з тим, суд зазначає, що у відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.ч. 1-4ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Зазначений обов'язок кореспондується ч.1 ст. 81 ЦПК України, відповідно до якої, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до п. 27Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Пунктом 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За змістом статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Суд погоджується з доводами представника відповідача.
Позов поданий з правової підстави ч.1 ст. 229 ЦК України - оспорювання правочину з підстави помилки щодо правової природи правочину.
Аналіз статті 229 ЦК України дозволяє стверджувати, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину.
Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.
Тому в цьому клопотанні слід відмовити.
В матеріалах справи міститься клопотання від 13.12.2023 року про витребування від приватного нотаріуса Подільського районного нотаріального округу Одеської області Пантілєєвої Інни Петрівни відеозапису з коридору від 18.01.2022 року з якого буде вбачатись, що ОСОБА_2 тиснула на ОСОБА_1 до укладення оспорюваних правочинів.
Представник позивача підтримав це клопотання.
Представник відповідача заперечував.
Суд вважає, що дане клопотання не стосується правової підстави позову, і витребування цього доказу лише затягне розгляд справи і не призведе до отримання належного доказу по справі.
Щодо клопотання про допит свідків - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 представник позивача вказував, що дані свідки можуть показати суду, що позивачка в теперішній час повернулась і проживає у спірному домоволодінні (квартирі).
Представник відповідача- заперечувала.
Суд вважає, що у допиті вказаних свідків також слід відмовити, оскільки предмет доказування у даній справі є іншим за покази, які можуть надати вказані позивачем свідки.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 103,105, 116-117, 196-200, 258-260, 353 ЦПК України, суд, -
У задоволенні клопотань ОСОБА_1 про призначення судово- психіатричної експертизи, допит свідків, витребування відеозапису від приватного нотаріуса, - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом 15 днів від дня її проголошення.
Суддя В. К. Барвенко