Номер провадження: 22-ц/813/2285/25
Справа № 947/27/24
Головуючий у першій інстанції Петренко В. С.
Доповідач Комлева О. С.
13.05.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
з участю секретаря Громовенко А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 липня 2024 року, постановленого під головуванням судді Петренка В.С., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській областіпро зобов'язання відшкодування моральної шкоди, -
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області про зобов'язання відшкодування моральної шкоди, в якому просив визнати, що Головне управління Національної поліції в Одеській області завдало йому моральну шкоду та зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області відшкодувати йому моральну шкоду у сумі 500 000 грн.
В обґрунтування свого позову зазначив, що згідно з наказу № 1869 о/с Начальника ГУ Національної поліції в Одеській області від 30.11.2022 року підполковника поліції його старшого інспектора-чергового чергової частини відділення поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 2 ГУ Національної поліції в Одеській області було звільнено зі служби в поліції на підставі п.2 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію» № 580-VIII за станом здоров'я (через хворобу) з 01 грудня 2022 року.
При остаточному розрахунку під час звільнення, ним було виявлено що Головне управління Національної поліції в Одеській області не нарахувало та не виплатило заробітну плату за роботу у нічний час. Добровільно нарахувати та виплатити вказану заробітну плату Головне управління відмовилося посилаючись на те, що начальник Одеського районного управління поліції № 2 відділення поліції № 1 ГУНП в Одеській області полковник поліції Шубович Р.В. не надавав до УФЗБО Головного управління відомості про залучення поліцейських до несення служби в нічній час.
06.03.2023 року позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив суд визнати протиправною бездіяльність Головного управляння Національної поліції в Одеській області щодо не нарахування та не виплати на його користь грошового забезпечення у вигляді доплати за службу у нічний час за період проходження служби.
08.05.2023 року Одеським окружним адміністративним судом по справі № 420/4530/23 було ухвалено рішення про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Одеській області та зобов'язано нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді доплати за службу у нічний час на період 2019-2022 роки.
Головне управління розрахувалося з позивачем лише тоді коли після його апеляційної скарги рішення суду набрало законної сили та ним був поданий виконавчий лист до виконавчої служби.
Позивач вказує, що в свою чергу Головне управляння за час несення ним служби у складі Національної поліції, згідно листа від 13.09.2023 року № 9/В-1687, притягувало його вісім разів до дисциплінарної відповідальності, вимагаючи стовідсоткового дотримання законності та дисципліни при виконанні службових обов'язків.
Також позивач зазначає, що вказані дії ГУНП в Одеській області призвели до погіршення його стану здоров'я через моральні страждання, у нього постійні думки, що, пропрацювавши у поліції більш ніж 29 років, отримавши статус «Ветерана поліції», він стикнувся з нехтуванням своїх трудових прав, з відношенням до себе як «відпрацьованого» та непотрібного матеріалу та відмови з боку ГУНП в Одеській області добровільно виправити порушення законності, було порушено його нормальний спосіб життя, оскільки був змушений докладати додаткові зусилля для захисту своїх прав і для лікування у закладах охорони здоров'я. При цьому ГУНП в Одеській області притягувало його до дисциплінарної відповідальності хизуючись тим, що притримуються верховенства права, розсилаючи накази про покарання по інших підрозділах, де працюють його знайомі колеги які телефонували та намагалися його заспокоїти.
У позовній заяві позивач зазначає, що після звільнення у 2023 році із-за погіршення стану здоров'я та загострення на фоні постійних хвилювань він знаходився на лікуванні та обстежені.
Судом до участі у справі в якості співвідповідача було залучено Головне управління Державної Казначейської служби України в Одеській області.
Також ОСОБА_1 , 06.02.2024 року звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якій просив визнати, що Головне управління Національної поліції в Одеській області завдало йому моральну шкоду у сумі 500000 грн. та зобов'язати відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду у сумі 500000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що згідно з наказу № 1869 о/с Начальника ГУ Національної поліції в Одеській області від 30.11.2022 року підполковника поліції його старшого інспектора-чергового чергової частини відділення поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 2 ГУ Національної поліції в Одеській області було звільнено зі служби в поліції на підставі п.2 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію» № 580-VIII за станом здоров'я (через хворобу) з 01 грудня 2022 року.
При остаточному розрахунку під час звільнення, ним було виявлено що Головне управління Національної поліції в Одеській області не нарахувало та не виплатило компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2015, 2016, 2019, 2020, 2021 роки у загальній кількості 94 календарних днів. Добровільно нарахувати та виплатити вказану грошову компенсацію Головне управління відмовилося, посилаючись на те, що вони повинні компенсувати лише останній рік знаходження поліцейського на службі.
06.03.2023 року він звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом у якому просив суд визнати протиправною бездіяльність Головного управляння Національної поліції в Одеській області щодо не нарахування та не виплати на його користь грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2015, 2016, 2019, 2020, 2021 роки.
16.05.2023 року Одеським окружним адміністративним судом по справі № 420/4529/23 було ухвалено рішення про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Одеській області та зобов'язано нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2015, 2016, 2019, 2020, 2021 роки у загальній кількості 94 календарних днів, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення на день звільнення зі служби.
Позивач вважає, що діями Головного управління Національної поліції в Одеській області завдало йому моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 500 000 грн.
Судом до участі у справі в якості співвідповідача було залучено Головне управління Державної Казначейської служби України в Одеській області.
Ухвалою суду обидва позови були об'єднані в одне провадження.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 липня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції у рішенні суду не наведено мотивів відхилення позовних вимог, не в повному обсязі досліджені докази, також не взято до уваги додаткове пояснення позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представник Головного управління Національної поліції в Одеській області зазначає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлені фактичні обставини справи, яким надана правова оцінка.
В судове засідання, призначене на 13 травня 2025 року ОСОБА_1 , представник Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській областіне з'явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 6 зв.б., 8 т. 2).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з'явилися в судове засідання.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов'язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3 , представника Головного управління Національної поліції в Одеській області, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 у повному обсязі грошового забезпечення у вигляді доплати за службу у нічний час за період з 11.02.2019 року по 29.11.2022 року. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді доплати за службу у нічний час за період 2019-2022 рік за 286 нічних змін, з урахуванням часткової сплати у червні 2021 року за службу у нічній час у сумі 766, 86 грн., у серпні 2021 у сумі 109,38 грн.; у жовтні 2021 року у сумі 770,15 грн., у лютому 2022 у сумі 397,31 гривень. У задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.
На підставі рішення суду, 07.07.2023 року були видані виконавчі листи.
Згідно постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Косютою В.І., 04.08.2023 року було відкрито виконавче провадження №72443031.
Крім того, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.05.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо не нарахування та не виплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2015, 2020, 2021 роки у загальній кількості 94 календарних днів. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2015, 2020, 2021 роки у загальній кількості 94 календарних днів, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення на день звільнення зі служби. У задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.
Відповідно до Інформації Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Одеській області №9/В-1687 від 13.09.2023 року, повідомлено про неодноразове притягнення (8 разів) ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності в період з 07.11.2015 року по 01.12.2022 рік.
Згідно медичної карти №161/1/101 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інвалід ІІ групи, з 16.01.2023 року по 23.01.2023 року , знаходився на лікуванні та консультації в стаціонарному відділені психіатричної допомоги та реабілітації нервової та опорно рухової системи КП «ООМЦПЗ» зі скаргами на підвищену втомленість, запаморочення, похитування при пересуванні, поганий сон, роздратованість, зниження пам'яті.
Відповідно до Виписки із медичної карти стаціонарного хворого відділення медичної реабілітації №2856 від 25.05.2023 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інвалід ІІ групи, з 25.04.2023 року по 10.05.2023 року знаходився в стаціонарному відділені реабілітації КНП «Б-Дністровська міська багатопрофільна лікарня» зі скаргами на головний біль, шум вухах, порушення слуху, координації рухів, слабкість, нудота, біль в шийному відділені хребта, біль в кінцівках, підвищений АТ, запаморочення.
Згідно Виписки із медичної карти стаціонарного хворого №2642/1447, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 13.10.2023 року по 23.10.2023 року знаходився на лікуванні в стаціонарному терапевтичному відділенні КНП «Білгород-Дністровська Центральна районна лікарня» зі скаргами на гіпертонічний криз.
Відповідно до Виписки із медичної карти стаціонарного хворого №8387, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інвалід ІІ групи, з 15.11.2023 року по 27.11.2023 року знаходився на лікуванні в стаціонарному відділені неврології КНП «Б-Дністровська міська багатопрофільна лікарня» зі скаргами на постійний ниючій, розпираючий, іноді пульсуючий головний біль, що супроводжується нудотою та блюванням, виразною загальною слабкістю, періодичним нападом запаморочення під час зміни положення тіла та хиткість ходи, швидка втомлюваність, дратівливість, порушення пам'яті, поганий сон.
Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_1 звернувшись з позовною вимогою про зобов'язання Головного управління Національної поліції в Одеській області вчинити певні дії, обрав не ефективний спосіб захисту.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з наступних підстав.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення.
Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях покладає на позивача обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
В той же час статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Вказана стаття передбачає спеціальні підстави і умови відповідальності при завданні фізичній або юридичній особі шкоди у позадоговірних правовідносинах, які відрізняють їх від інших норм, що містять загальні правила позадоговірної (деліктної) відповідальності у цивільно-правових правовідносин ах і полягають у спеціальному суб'єктному складі відповідальних осіб, спеціальній сфері діяльності цих суб'єктів та характері їх дій. Сферою застосування зазначеної норми є правовідносини із заподіяння шкоди фізичній чи юридичній особі у зв'язку з прийняттям зазначеними суб'єктами незаконних рішень, вчинення ними незаконних дій чи неправомірної бездіяльності при здійсненні ними своїх владних повноважень, визначених Конституцією і законодавством України.
Способами захисту цих цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Сам обов'язок доведення наявності шкоди у справах за позовами до органів влади, наявність протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Таким чином, незалежно від вини, у випадку встановлення фактів неправомірних дій чи бездіяльності органу влади на підставі рішення суду відносно конкретної фізичної особи, остання повинна довести наявність шкоди, що заподіяна їй, її розмір, та причинний зв'язок між діями чи бездіяльністю органу влади та отриманою нею шкодою.
Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним обов'язкам (ст.3, 19 Конституції) та завжди викликає в людини негативні емоції. Оцінка рівня негативних емоцій, що вказують на моральні страждання людини залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров'я потерпілого.
Колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що сам по собі факт визнання рішеннями Одеського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 року та 16.05.2023 року, які набрали законної сили, у справах № 420/4530/23, №420/4529/23, протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді доплати за службу у нічний час за період з 11.02.2019 року по 29.11.2022 року, а також визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо не нарахування та не виплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2015, 2020, 2021 роки у загальній кількості 94 календарних днів, не свідчить про завдання особі негативних емоцій.
Згідно з частинами другою та третьою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що порушення прав позивача Головним управлінням Національної поліції в Одеській області щодо нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді доплати за службу у нічний час за період з 11.02.2019 року по 29.11.2022 року, а також щодо не нарахування та не виплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2015, 2020, 2021 роки у загальній кількості 94 календарних днів, могло вплинути на стан здоров'я позивача, на його нормальний спосіб життя, оскільки позивачем не доведено причинно-наслідковий зв'язок.
Зниження та нестійкість настрою, нервозність та дратівливість відносяться до психоемоційного стану людини, та пов'язується виключно з її темпераментом та притаманними рисами її характеру, але у випадку тимчасово виниклого розладу, позивач повинен довести, що такий розлад у нього виник тимчасово та пов'язаний виключно з неправомірними діями Головного управління Національної поліції в Одеській області. Але таких доказів до суду позивачем надано не було.
Судом вірно зазначено, що позивачем також не доведено, що бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо невиплати йому грошового забезпечення у вигляді доплати за службу у нічний час за період з 11.02.2019 року по 29.11.2022 року, та щодо не нарахування та не виплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2015, 2020, 2021 роки у загальній кількості 94 календарних днів, було здатне спричинити серйозні зміни в його психоемоційному стані та стані його здоров'я.
Суд дійшов вірного висновку, що бездіяльність відповідача, могли викликати у позивача певні негативні емоції, проте, оцінивши мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, психологічні наслідки та стан здоров'я позивача, обґрунтовано зазначив, що такі негативні емоції не досягли рівня страждання або приниження, погіршення стану здоров'я, які заподіюють моральну шкоду.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.
Відшкодування моральної шкоди не повинно приводити до безпідставного збагачення.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у кожному позові просить зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області відшкодувати йому моральну шкоду у сумі по 500000,00 грн.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання Головне управління Національної поліції в Одеській області вчинити певні дії, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Вирішуючи цивільний спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_1 звернувшись з позовною вимогою про зобов'язання Головного управління Національної поліції в Одеській області вчинити певні дії, обрав не ефективний спосіб захисту, а належним та ефективним способом захисту був би позов про стягнення коштів, про, що було зазначено судом.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції у рішенні суду не наведено мотивів відхилення позовних вимог, не в повному обсязі досліджені докази, також не взято до уваги додаткове пояснення позивача, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки на момент розгляду справи, суд першої інстанції, у відповідності до встановлених обставин, правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 липня 2024 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 05 червня 2025 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький
______________________________________ С.М. Сегеда