Номер провадження: 22-ц/813/32/25
Справа № 522/5069/14-ц
Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
05.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний Банк «Південний»,
відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30.01.2019 у складі судді Домусчі Л.В.,
встановив:
2. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2014 року, ПАТ АБ «Південний» звернувся з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та виселення, якою просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором № В 19 від 19.01.2007 в сумі 140926,98 доларів США, що еквівалентно сумі 1114506,93 гривень, звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ АБ «Південний» права власності на квартиру АДРЕСА_1 , вартість якої становить 935203,27 гривень. Також позивач просив виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 ; виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 ; виселити ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 ; та вирішити питання стягнення судових витрат.
В обґрунтування заявленого позову, ПАТ АБ «Південний» вказував, що 19.01.2007 між ним та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № В 19, згідно умов якого позивач відкрив ОСОБА_1 кредитну лінію в сумі 130000,00 доларів США, а ОСОБА_1 , з урахуванням всіх змін та доповнень, зобов'язалася сплатити за користування кредитом проценти за ставкою 14 % річних і повернути заборгованість за кредитною лінією в строк до 18.01.2012. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та банком був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І.В. 22 січня 2007 року та зареєстрований за № 194, згідно умов якого останні надали в іпотеку банку квартиру у АДРЕСА_2 .
Позивач власні зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі. Враховуючи те, що ОСОБА_1 неодноразово порушувала умови кредитного договору, внаслідок чого за кредитним договором виникла істотна за розміром заборгованість, яка перевищує вартість предмета іпотеки, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання за банком права власності на квартиру у АДРЕСА_2 та виселити її мешканців.
21.06.2018 року позивачем було подано заяву про зміну предмету позову (т.2, а.с.226-232), якою після всіх змін та доповнень позивач просив суд:
1. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 102.9 кв.м., житловою площею 66.2 кв.м.
2. визнати, що з вартості предмета іпотеки підлягає сплаті вимоги АБ «Південний» за кредитним договором № В 19 від 19.01.2007 р. у розмірі 71 655,79 доларів США 79 центів.
3. закріпити за АБ "Південний" права управителя, щодо квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 102.9 кв.м., житловою площею 66.2 кв.м., а саме: щодо вільного доступу (у тому числі шляхом примусового проникнення) представників управителя та інших осіб визначених управителем до нерухомого майна, що передано в управління; представляти інтереси у всіх установах чи підприємствах незалежно від організаційної форми та підпорядкування з питань пов'язаних з замовленням, посвідченням, отриманням необхідних документів з питань, що стосуються належного здійснення управління нерухомим майном; здійснювати реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; підписувати і подавати заяви про надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; володіти, користуватися і розпоряджатися нерухомим майном у встановлених чинним в Україні законодавством; інші права необхідні для здійснення належного управління майном.
4. встановити спосіб реалізації предмета іпотеки, а саме: квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 102.9 кв.м., житловою площею 66.2 кв.м., шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», а саме: надати право АБ «Південний» на продаж квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 102.9 кв.м., житловою площею 66.2 кв.м.; будь-якій особі-покупцеві.
5. встановити, що після задоволення вимог ПАТ АБ «Південний» у визначеному обсязі, підлягають задоволенню вимоги інших кредиторів, відповідно до пріоритету встановленого Законом.
6. визнати, що початкова ціна продажу предмета іпотеки, а саме: квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 102.9 кв.м., житловою площею 66.2 кв.м., для його подальшої реалізації складатиме 67 733.93 долара США 93 цента.
7. виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 .
8. виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .
9. виселити ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 .
10. стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 та з ОСОБА_3 сплачений судовий збір у розмірі 3441 грн.
11. стягнути з ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 229,40 грн.;
12. стягнути з ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 229,40 грн.;
13. стягнути з ОСОБА_3 сплачений судовий збір у розмірі 229,40 грн.
Позиція відповідачів в суді першої інстанції
У відзиві на позовну заяву, ОСОБА_1 (т.3, а.с.15-20) заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07.07.2010 року в справі № 2-1445/2010, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25.02.2011 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.07.2011, стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку 140926.98 доларів США (що на дату проголошення рішення було еквівалентно 1114506.93 гривень) у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № В19, а також судові витрати. На думку ОСОБА_1 , позов щодо звернення стягнення на предмет іпотеки є спробою позивача стягнути борг у подвійному розмірі під час дії мораторію, встановленого відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Також заперечувала суму заборгованості, в рахунок якої банк просив звернути стягнення на квартиру. Посилалась на те, що нарахування процентів після ухвалення рішення суду про стягнення боргу, є порушенням вимог законодавства України. Зазначила, що 26.03.2016 відбувся продаж нежитлового приміщення офісу, належного ОСОБА_2 , за ціною 916925,44 грн. та вказана грошова сума була отримана банком у рахунок погашення боргу за кредитом.
Представником АБ «Південний» було надано відповідь на відзив (т.3. а.с.43-45), в якому позивач повідомив суду, що дійсно рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07.07.2010 в справі № 2-1445/2010, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25.02.2011 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.07.2011 стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку 140 926.98 доларів США (що на дату проголошення рішення було еквівалентно 1114 506.93 гривень) у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № В19, а також судові витрати. При цьому, розмір заборгованості 140 926.98 доларів США складався з наступного: 89 386.54 долара США заборгованість за кредитом; 13 474.09 доларів США заборгованість за відсотками; 38 066.35 доларів США штрафні санкції. У подальшому, Другим ВДВС Приморського району м. Одеси на виконання судового рішення було зроблені виконавчі дії в результаті яких через систему електронних торгів «СЕТАМ» реалізовано об'єкт нерухомого майна (офіс-магазин по АДРЕСА_4 ), що належав ОСОБА_2 , а кошти від продажу були направлені на погашення частини заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зокрема було погашено 13 474.09 доларів США заборгованість за відсотками та 17 594.64 долара США заборгованості по кредиту. Після цього погашення розмір заборгованості склав 71 791.90 доларів США заборгованість за кредитом, на яку не нараховувались в подальшому відсотки та штрафні санкція. Посилався, що ними не збільшувався розмір відсотків після ухвалення 07.07.2010 рішення про стягнення боргу. Із приводу мораторію зазначив, що мораторій є лише відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Також позивач повідомив, що в рамках розгляду справи просить суд застосувати механізм реалізації його переважного права на іпотечне майно, передбаченого нормами статей 23, 33, 38, 39 Закону України «Про іпотеку» (тобто шляхом продажу) з метою погашення боргу ОСОБА_1 перед банком в рамках кредитного договору № В19 складає, який складає 71655,79 доларів США. Також представником було надано до суду копію звіту з незалежної оцінки ринкової вартості спірної квартири від 03.07.2018 року та виписки по рахунку боржника; розрахунок заборгованості ОСОБА_1 .
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеса від 29.01.2019 заяву представника позивача задоволено; позовну заяву ПАТ АБ «Південний» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в частині позовних вимог щодо виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 залишено без розгляду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Останнім рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 30.01.2019 позовні вимоги задоволено частково: звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_3 , заг. пл. 102,9 кв. м., житл. пл.. 66,2 кв. м., яка належить іпотекодавцеві ОСОБА_3 у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ АБ «Південний» за кредитним договором № В19 від 19 січня 2017 року у розмірі 71655,79 дол. США шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Законом України «Про іпотеку», а саме надано право ПАТ Акціонерному банку «Південний» на продаж квартири будь-якій особі-покупцеві за початковою ціною продажу предмета іпотеки - 67733,93 дол. США; стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Південний» у розмірі 1720,50 грн.; стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ АБ «Південний» у розмірі 1720,50 грн.; в іншій частині позову - відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що оскільки кредитні зобов'язання ОСОБА_1 забезпечувались укладанням договору поруки з боку ОСОБА_2 , який зобов'язався відповідати перед позивачем за порушення з боку ОСОБА_1 умов Кредитного договору, а також іпотекою квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 102.9 кв.м., житловою площею 66.2 кв.м., тому позовні вимоги АБ «Південний» за своїм змістом та предметною складовою відповідають положенням ст. 38, 39 ЗУ «Про іпотеку».
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просять суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30.01.2019 скасувати, ухвалити нове рішення у справі, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом не вірно було встановлено заборгованість на вимогу банку в розмірі 71655,79 доларів США, що перевищує реальний розмір заборгованості. Так, направляючи ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення, позивач встановив розмір за тілом кредиту у сумі 89386,54 доларів США та заборгованість за простроченими процентами за користування кредитними коштами у сумі 8190,35 доларів США. На даний час позивач вказує, що заборгованість по простроченим процентам становить 13474,09 доларів США. Разом з тим, направляючі ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення заборгованості, Кредитний договір №В19 від 19.01.2017 фактично припинив свою дію, а позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідачів відсотків за кредитним договором, що узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постанову від 14.02.2018 по справі №564/2199/15-ц. Також як зазначають скаржники, в ході примусового виконання рішення Київського районного суду м.Одеси від 07.07.2010 по справі №2-1445/2010, 26.03.2016 відбувся продаж вказаного нежитлового приміщення за ціною 916925,44 грн. (еквівалент 35266 доларів США), яка була отримана позивачем. Отже заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить не більше 63039,89 доларів США (89386,54 дол. США + 8190,35 дол. США - 35266 дол. США = 63039,89 дол. США).
Також скаржниками зазначено, що вартість іпотечного майна в сумі 67733,93 дол. США, яка визначена Звітом про незалежну оцінку ринкової вартості квартири, що розташована за аресою: АДРЕСА_2 від 09.07.2018, не відповідає реальній вартості квартири та значно занижена.
Доводи скарги також мотивовані тим, судом не було враховано і положення Іпотечного договору про позасудовий порядок врегулювання спору. Зокрема вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , не підлягають задоволенню, оскільки право власності на підставі рішення суду на іпотечне майно не набувається, а вирішується в позасудовому порядку за відповідним застереженням іпотечного договору.
Позиція позивача в суді апеляційної інстанції
У відзиві на апеляційну скаргу, АБ «Південний», посилаючись на її необґрунтованість просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30.01.2019 - без змін, оскільки оскаржуване рішення є повністю законним , обґрунтованим, винесеним з дотриманням норм процесуального та матеріального права.
Явка сторін в суді апеляційної інстанції
В судовому засіданні, апелянти підтримали доводи скарги, представник АБ «Південний» в судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
3.МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.
Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
19.01.2007 між Акціонерним Банком «Південний» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № В 19 (далі Кредитний договір), у відповідності до умов якого позивач надав позичальнику кредит в сумі 130000.00 доларів США строком повернення до 18.01.2012, а відповідач ОСОБА_1 , зобов'язалася повернути кредит на умовах та в строки визначені Кредитним договором, а також сплатити відсотки за кредитом у розмірі 14 % річних.
Також, судом встановлено, що 22.01.2007 в забезпечення виконання кредитних зобов'язань відповідача ОСОБА_1 за Кредитним договором Акціонерному банку «Південний» було передано в іпотеку належну ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 102.9 кв.м., житловою площею 66.2 кв.м., про що свідчить договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І.В. за реєстровим № 194 (далі Іпотечний договір) (т.1, а.с.45-51).
Крім того, відповідач ОСОБА_2 є поручителем по кредитним зобов'язанням ОСОБА_1 перед банком згідно договору поруки від 19.01.2017.
30.09.2008 між сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору, згідно якої основні умови кредитного договору відповідали першій редакції кредитного договору від 19.01.2007 (т.1, а.с.23-29).
У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору, банк звернувся до Київського районного суду м. Одеси із позовною заявою про стягнення заборгованості за Кредитним договором, яка станом на 29 січня 2010 року, складалась з:
- заборгованості за кредитом у сумі 89 386,54 доларів США,
- прострочених процентів у сумі 12 535,53 доларів США,
- нарахованих відсотків по 27.01.2010 року включно у сумі 938,56 доларів США,
- штрафу від суми прострочених процентів у сумі 26 088,49 доларів США,
- штрафу від суми прострочення повернення кредиту у сумі 1625,25 доларів США,
- пені за прострочення повернення кредиту у сумі 10 352,61 доларів США, а всього 140 926,98 доларів США.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07.07.2010 в справі № 2-1445/2010 (котре було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25.02.2011 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.07.2011) з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стягнуто на користь банку 140 926.98 доларів США (що на дату проголошення рішення було еквівалентно 1114506,93 гривень) у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № В19, а також судові витрати (т.1, а.с.34-43).
За розглядом даної справи судом встановлено, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 07.07.2010 року було частково виконано, у зв'язку з чим на даний час заборгованість ОСОБА_1 не погашена у повному обсязі.
Зокрема, згідно листа Другого Приморського відділу ДВС ОМУЮ №48327 від 06.12.2013, по виконаю виконавчого листа №2-1445, виданого 30.05.2011 Київським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Південний» грошових коштів у сумі 1114506, 93 грн., 10.06.2013 заступником начальника відділу було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі ст. 47 п.9 Закону України «Про виконавче провадження», грошові кошти за даним виконавчим провадженням не стягувались.
14.06.2013 заступником начальника відділу було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа №2-1445, виданого 30.05.2011 Київським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Південний» грошових коштів у сумі 1114506,93 грн., грошові кошти за даним виконавчим провадженням не стягувались (т.1, а.с.44).
Також, судом встановлено, що 26.03.2016 відбулись електронні торги із реалізації нежитлових приміщень офісу за адресою: АДРЕСА_4 , право власності на які було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 12.09.2006 (т.3, а.с.24-29).
Згідно розпорядження державного виконавця №В-11/48480155 від 18.04.2016, грошові кошти у сумі 871079, 17 грн., що надійшли 11.04.2016 на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документу №2-1445/10, виданого 30.05.2011 Київським районним судом м. Одеси, на користь ПАТ АБ «Південний» було перераховано кошти на суму 791779, 32 грн. (т.3, а.с.31).
Вказані кошти, отримані від продажу нежитлових приміщень офісу за адресою: АДРЕСА_4 , були направленні на погашення частини заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зокрема, було погашено:
- 13474,09 дол. США в якості заборгованості за відсотками;
- 17594, 64 дол. США в якості заборгованості по «тілу» кредиту.
Зазначене підтверджується виписками по рахунку ОСОБА_1 (т.3, а.с.92, 94).
Залишок заборгованості за тілом кредиту склав 71655. 79 дол. США (т.3. а.с.95).
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції.
Згідно з ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ч.1 ст. 527 ЦК України).
Відповідно до абзацу 1 ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Мотиви часткового прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час звернення з позовом в цій справі, передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.
Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час звернення з позовом в цій справі, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Частинами першою, п'ятою, дев'ятою статті 38 Закону України «Про іпотеку» визначено, що якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, то іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов'язання протягом тридцятиденного строку, вказаного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
Встановлено, що згідно п.4.1. укладеного між сторонами договору іпотеки від 22.01.2007, звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором Іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом:
-переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»;
-продажу предмету іпотеки будь - якій особі та будь - яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі - продажу у порядку ст.38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавці надають Іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною, погодженою сторонами у цьому договорі та на умовах, визначених на власний розсуд Іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені Іпотекодавців.
Тобто сторони, підписавши договір іпотеки, обумовили всі його умови, в тому числі вирішили питання позасудового врегулювання спору, зокрема шляхом продажу банком від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №310/11024/15-ц та від 12 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц викладені такі правові висновки.
Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.
Закон України «Про іпотеку» визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 цього Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку»): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 цього Закону).
Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», є неналежним способом захисту незалежно від того, чи просить позивач встановити у рішенні суду право продати предмет іпотеки від імені іпотекодержателя, чи від імені іпотекодавця.
У відповідності до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Беручи до уваги встановлені в ході судового розгляду обставини, колегія суддів приходить до переконання, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту своїх прав, а вимоги Акціонерного банку «Південний» про звернення стягнення на предмет іпотеки по даній справі, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеногост.13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до наступного висновку.
З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Південний» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, слід відмовити.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.374, п. п. 3, 4 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково або змінює рішення і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Розподіл судових витрат.
Вирішуючи питання про судові витрати у справі відповідно до ст. 141 ЦПК України, апеляційний суд виходить із такого розрахунку.
Так, відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки за подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було сплачено судовий збір у розмірі 5161,60 грн., тому з позивача на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підлягає стягненню вказана сума судового збору.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Частиною 1 ст. 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30.01.2019 в частині вимог Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Південний» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати, ухвалити нове.
В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Південний» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст.38 Закону України «Про іпотеку», а саме надання права Публічному акціонерному товариству Акціонерний Банк «Південний» на продаж квартири будь-якій особі покупцеві відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Південний» (код ЄДРПОУ 20953647) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) суму сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 5161 гривень 60 копійок.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: