Справа № 947/5669/25
Провадження № 2/947/1776/25
05.06.2025 року
Київський районний суд м.Одеси у складі головуючого судді Бескровного Я.В. при секретарі Корнійчук К.С. розглянувши справу за позовом АТ Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виселення та зняття з реєстрації,-
АТ «Сенс Банк» звернулося до суду з даним позовом у якому просив виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстраційного обліку громадян в цій квартирі.
Позов вмотивовано тим, що 21.03.2008р. між АТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №674-ф03.9/105, в забезпечення виконання якого укладено іпотечний договір від 21.03.2008р., предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
В подальшому, оскільки ОСОБА_1 належним чином не виконувала обов'язки щодо поверненню кредиту, Банк на підставі п.4.5.3 Договору іпотеки оформив на себе право власності на вказану квартиру.
Посилаючись на ст.ст.316-319 та 391 ЦК України просив позов задовольнити.
Відповідачі до суду не явилися, повідомлялися належним чином про час та місце розгляду справи.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав.
Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 21.03.2008 р. між АТ «Альфа-Банк» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк») та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 674-ф03.9/105, за умовами якого їй було надано кредит.
В забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором був укладений Договір іпотеки від 21.03.2008р., за умовами якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 .
Нотаріусом було накладено заборону на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, а саме на квартиру за вказаною адресою.
Позивач на підставі п.4.5.3 Договору іпотеки від 21.03.2008 зареєстрував за особою право власності на АДРЕСА_1 .
Згідно довідки зареєстроване місце проживання відповідачів є у квартирі АДРЕСА_1 , щонайменше з 2011 року.
Вказані особи зареєстровані у квартирі на правах членів сім'ї власника і наділені правом користування відповідно до ст. 405 ЦК України та зберігають це право протягом часу перебування будинку в іпотеці.
ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
Статтею ст.316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
За змістом ч.1 ст.575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Частиною 1 ст. 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу).
Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Відповідно до ч.2 ст.10 цього Закону іпотекодавець повинен своєчасно повідомляти іпотекодержателя про будь-яку загрозу знищення, пошкодження, псування чи погіршення стану предмета іпотеки, а також про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на права іпотекодержателя за іпотечним договором.
Право користування об'єктом іпотеки може здійснюватися виключно на згодою іпотекодержателя, тобто без наявності письмової згоди останнього, будь-яка особа позбавлена можливості здійснити реєстрацію свого місця проживання на об'єкті, що є предметом іпотеки.
Наведене свідчить, що власник квартири, яка знаходиться в іпотеці вправі, відповідно до положень наведеного законодавства, реєструвати в ньому своїх рідних членів сім'ї (зокрема малолітніх та неповнолітніх дітей за згодою батьків, дружину), а також інших осіб при відповідній наявності належного дозволу іпотекодержателя такої квартири, обов'язок щодо чого передбачений ст. 9 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до ст.23 Закону України «Про іпотеку», у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Відповідно до положень ст.3 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна. Відповідно до обтяження в обтяжувача і боржника виникають права і обов'язки, встановлені законом та/або договором. Вимоги до правочину, на підставі якого виникає обтяження, встановлюються законом.
Згідно зі ст.8 вказаного Закону, якщо інше не встановлено законом або правочином, на підставі якого виникло обтяження, боржник, у володінні якого знаходиться предмет обтяження, може використовувати його відповідно до цільового призначення, а також отримувати продукцію, плоди і доходи від предмета обтяження. При користуванні предметом обтяження боржник повинен не припускати погіршення його стану та необґрунтованого зменшення вартості понад норми амортизації (зносу).
Абзацом 5 п. 18 постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 "Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру", доповненої постановою Кабінету Міністрів України № 481 від 27 травня 2020 року, визначено, що у разі перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов'язань для реєстрації місця проживання особи додатково подається письмова згода відповідного іпотекодержателя або довірчого власника.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що власник нерухомого майна, що знаходиться в обтяженні та є предметом іпотеки, може використовувати його тільки за цільовим призначенням та розпоряджатися останнім тільки за наявності відповідної згоди іпотекодержателя.
Згідно ч.1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Частиною 1 ст.33 цього Закону встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст.12 цього Закону.
Згідно ч.3 ст.33 Закону, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 2 ЖК України визначено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Квартира АДРЕСА_1 не була придбана відповідачами за рахунок кредиту, що надавався ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 .
Доказів наявності у відповідачів іншого жилого приміщення придатного для проживання, суду не надано.
Відповідно до Розділу VI п. 5-2 Закону України «Про іпотеку» у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону.
Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на нерухоме майно (нерухомість), оформлене в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов'язань за договорами, укладеними після дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", або за договорами, до яких після дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" за погодженням сторін вносилися зміни в частині продовження строків виконання зобов'язань та/або зменшення розміру процентів, штрафних санкцій.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Отже, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
У зв'язку із цим, відповідно до статті 16 ЦК України вимоги про зняття особи з реєстрації за місцем проживання можливе лише при вирішенні спору про житлові права, проте відповідних вимог позивачем не заявлено.
Таким чином, суд вважає позов необгрунтованим та безпідставним, а тому у його задоволенні слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 4-13,76-89,258-273 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його підписання. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Я. В. Бескровний