Справа № 369/1964/24
Провадження № 2/369/1623/25
21.05.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Фінагеєвої І.О.
при секретарі Маснюк А.Р.,
за участі:
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/1964/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Феодосіївської сільської територіальної громади Обухівського району Київської області про визначенняя місця проживання дитини та стягнення аліментів, -
У лютому 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області із вищезазначеним позовом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 жовтня 2011 року шлюб між сторонами було розірвано рішенням суду. Після розірвання шлюбу сторони через деякий час спробували відновити відносини. Від спільного проживання мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наразі їхня спільна дитина проживає з позивачем за адресою її постійного проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідно до Акту обстеження умов проживання №3 від 12 січня 2024 року складеного Службою у справах дітей та сім'ї Феодосіївської сільської територіальної громади Обухівського району Київської області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Позивач з сином проживають у приватному секторі в будинку, для комфортного пересування у позивача є автомобіль, тож умови для сина вона створює максимальні. З метою створення належних соціально-побутових умов проживання дитини, збереження його психічного та фізичного здоров'я, духовного та розумового розвитку, вважає за необхідне залишити дитину з нею. Вона переконана, що малолітня дитина повинна проживати разом із матір'ю.
Крім того, позивач зазначає, що дитина має погане здоров'я, потребує постійного лікування та догляду. Відповідач ухиляється від допомоги по утриманню сина та не надає грошової допомоги, чим порушує свій обов'язок. Відповідач має можливість у розмірі, встановленому законом, надавати грошову допомогу на утримання дитини. Інших дітей у Відповідача не має, він працює, добре матеріально забезпечений, має постійний стабільний дохід.
На підставі викладеного, позивач просила суд:
-Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 ;
-Стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 у розмірі 1/3 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку починаючи з дня подачі позову і до повноліття дитини;
-Стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 лютого 2024 року провадження у справі було відкрито в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.
Протокольною ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 липня 2024 року у прийнятті зустрічного позову про оспорювання батьківства відмовлено.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 липня 2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду.
Протокольною ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 жовтня 2024 року у задоволенні клопотання представника відповідача про повернення до стадії підготовчого судового засідання відмовлено.
Протокольною ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 лютого 2025 року у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 лютого 2025 року у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про відвід головуючої судді Фінагеєвої І.О. від участі у розгляді цивільної справи № 369/1964/24, - відмовлено.
У судовому засіданні позивач підтримала заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просила задовольнити.
У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти заявлених позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову.
У судове засідання представник Служби у справах дітей та сім'ї Феодосіївської сільської територіальної громади Обухівського району Київської області не з'явилася, надала суду висновок від 21 травня 2024 року №16 про визначення місця проживання з матір'ю дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Просила розглядати справу без їх участі, позовні вимоги підтримала та просила прийняти рішення згідно з вимогами чинного законодавства України.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Згідно з частинами 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 жовтня 1999 року.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 жовтня 2011 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було розірвано. Прізвище позивача ОСОБА_6 після розірвання шлюбу - « ОСОБА_7 ».
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 14 квітня 2016 року Виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис від 14 квітня 2016 року № 199. Батьками особи вказані: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 .
Відповідно до Акту обстеження умов проживання №3 від 12 січня 2024 року складеного Службою у справах дітей та сім'ї Феодосіївської сільської територіальної громади Обухівського району Київської області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає разом з матір'ю ОСОБА_1 .. Для виховання та розвитку дитини створено усі умови. Дитина забезпечена повноцінним харчуванням, отримує лікування за призначенням лікаря. З матір'ю стосунки дружні та люблячі, дитина легко йде на контакт та відповідає на усі запитання.
Відповідно до Висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , №16, складеного 21 травня 2024 року Служба у справах дітей та сім'ї Феодосіївської сільської територіальної громади Обухівського району Київської області вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за її місцем проживання.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини, суд зазначає наступне.
На даний час сторони проживають окремо, сімейного життя не ведуть. Угоди про добровільну сплату аліментів між сторонами у справі не досягнуто.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають із вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
У відповідності зі ст.ст. 11, 15 вказаного Закону, кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї разом з батьком або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Частина 1 ст. 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Заявляючи вимогу про стягнення аліментів у частці від заробітку позивач зазначила, що відповідач зобов'язаний на рівні із нею матеріально забезпечувати дитину.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ст. 183 СК України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
По змісту ст. 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення.
При ухваленні судового рішення суд приймає до уваги, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Також, суд враховує, що відповідачем не надано до суду доказів неможливості сплати аліментів в мінімальному рекомендованому розмірі, не надано доказів перебування на його утриманні інших дітей, непрацездатних батьків, тощо.
З огляду на викладене, виходячи з принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дітей, суд приходить до висновку про те, що розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача - ОСОБА_2 на утримання дитини, має становити 1/4 частину всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки, на думку суду, саме такий розмір щомісячного грошового забезпечення з урахуванням грошового забезпечення, яке повинна надавати на утримання дитини його мати - ОСОБА_1 є необхідним та достатнім для забезпечення потреб дитини, її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.
Відповідно до норми ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Позовна заява подана 02 лютого 2024 року, тому суд присуджує стягнення аліментів саме з цього дня.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Щодо вимоги позивача про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю, суд керується положеннями Конвенції про права дитини, Сімейного кодексу України, Законом України «Про охорону дитинства», а також іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частинами 2, 8, 9 та 10 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
За змістом статей 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У п. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам малолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
При розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
У ч. 1 ст. 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна людина, яка законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно з законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.
Згідно зі ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі «М. С. проти України», йдеться про визначення інтересів дитини, їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Аналіз наведених норм права та змісту практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й передусім повинні бути визначені інтереси дитини у разі існування спору, а вже тільки потім - права батьків.
Суд враховує те, що позивач просить суд визначити місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із нею, без зазначення конкретної адреси.
У постанові від 03 травня 2018 року у справі № 607/1091/16-ц Верховний Суд сформулював загальний висновок про те, що місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Суд наголошує на тому, що усталеним є підхід при вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини, що суд вирішує з ким із батьків буде проживати дитина. Якщо спір також існує щодо визначення конкретної адреси проживання дитини, то суд вирішує спір і в цій частині.
Зазначення у резолютивній частині рішення суду про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, без зазначення конкретної адреси, не суперечить усталеним підходам при вирішені цієї категорії спорів (за відсутності спору саме про адресу), адже є тотожним визначенню місця проживання дитини за місцем проживання одного з батьків, з ким суд ухвалює рішення про спільне проживання дитини.
Аналогічні висновки сформульовані Верховним Судом у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 199/2898/22.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При вирішенні даної справи, суд виходить з того, що за обставин що склались, дитина сторін має більший зв'язок із матір'ю, як з особою, яка постійно проживає з нею, здійснює щоденний догляд та турботу.
Разом із тим, судом не встановлено обставин, за яких проживання дитини з матір'ю могло б негативно впливати на нього. При цьому позивач належним чином виконує свої батьківські обов'язки по вихованню та утриманню сина, піклується про його здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, створила належні умови для проживання.
Надаючи оцінку доказам та обставинам справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині, виходячи з якнайкращих інтересів дитини. Зокрема, підтвердженням для такого висновку стала відсутність доказів у матеріалах справи на підтвердження того, що батько бере участь у житті, вихованні дитини. Водночас, докази у матеріалах справи дають підстави для висновку про те, що дитина проживає з матір'ю, яка повністю взяла на себе участь у забезпеченні життя та розвитку дитини.
Крім того, матеріали справи містять висновок Служби у справах дітей та сім'ї Феодосіївської сільської територіальної громади Обухівського району Київської області про визначення місця проживання малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від 21 травня 2024 року №16, за змістом якого Служба вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за її місцем проживання.
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи що спільна дитина сторін проживає разом з позивачем, у зв'язку з чим цілодобовий обов'язок останньої полягає не тільки у матеріальному забезпеченні дитини, а ще й у постійному вихованні, контролі, враховуючи вік дитини, суд прийшов до переконання, що позовна заява підлягає задоволенню частково.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання позову ОСОБА_8 сплатила судовий збір на суму 1211,20 грн., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача судовий збір у сумі 1 211,20 грн. в дохід держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 141, 150, 153, 155, 160, 161, 180, 181, 182, 184, 191 СК України, Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Феодосіївської сільської територіальної громади Обухівського району Київської області про визначенняя місця проживання дитини та стягнення аліментів, - задовольнити частково.
Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 02 лютого 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 (двадцять) коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 (двадцять) коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 02 червня 2025 року.
Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .
Інформація про третю особу: Служба у справах дітей та сім'ї Феодосіївської сільської територіальної громади ради Обухівського району Київської області, код ЄДРПОУ: 43997288, місцезнаходження: 08173, Київська обл., Обухівський район, с. Ходосівка, вул. Мирного П., 2.
Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА