Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/448/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст.121 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
04.06.2025 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_10 захисника ОСОБА_8 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 та самого обвинуваченого ОСОБА_9 на ухвалу Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 29 травня 2025 року, якою стосовно обвинувачених:
ОСОБА_9 , який народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Аврамівка Кіровоградського району Кіровоградської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не працює, зареєстрованої та проживаючої по АДРЕСА_1 , згідно ст.89 КК України вважається таким, що не має судимостей,
продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів до 16:40 27 липня 2025 року включно, без визначення застави;
ОСОБА_10 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Веселівка Новомиргородського району Кіровоградської області, українки, громадянки України, з середньою освітою, не одруженої, не працює, зареєстрованої та проживаючої по АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів до 16:40 27 липня 2025 року включно, без визначення застави.
У провадженні Кропивницького районного суду Кіровоградської області перебуває кримінальне провадження, яке внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12024121040000544 від 07.11.2024, за обвинуваченням ОСОБА_10 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України.
В судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинувачених мотивоване таким.
Згідно обвинувачення, 05.11.2024 ОСОБА_10 умисно нанесла невстановлену кількість ударів руками і ногами в ділянку голови та обличчя ОСОБА_11 , а згодом ОСОБА_9 умисно наніс потерпілій удар ногою в грудну клітину та удари руками в голову.
Внаслідок побиття на тілі ОСОБА_11 утворились тяжкі тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма, забій мозку, гостра субдуральна гематома, закритий перелом кісток носу, забій м'яких тканин обличчя, синдром стиснення серединних структур тощо.
ІНФОРМАЦІЯ_3 від отриманих ушкоджень ОСОБА_11 померла.
Захисник ОСОБА_8 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 заперечила проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_9 , вважаючи, що до обвинуваченого ОСОБА_9 слід застосувати запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою. Підкреслює, що подане стороною клопотання є ідентичним раніше поданим, недостатньо аргументованим. Усі ризики обґрунтовані лише тяжкістю обвинувачення. Крім того, вважає, що її підзахисний від органів слідства не переховувався, на свідків не впливав, має міцні соціальні зв'язки та постійне місце проживання.
Захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_10 заперечила проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою своєї підзахисної, у свою чергу просила застосувати до неї цілодобовий домашній арешт, із покладанням обов'язків, визначених КПК України, та електронним засобом контролю. Зауважила, що лиш тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення не є підставою тримання під вартою, і не може свідчити про наявність ризиків. Наголосила, що обвинувачена за місцем тримання під вартою характеризується позитивно. Крім того, остання кілька разів перераховувала кошти потерпілій у якості відшкодування.
Ухвалою Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 29 травня 2025 року відмовлено в задоволенні клопотання захисниці ОСОБА_9 - ОСОБА_8 , про обрання обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Відмовлено в задоволенні клопотання захисниці ОСОБА_10 - ОСОБА_7 , про обрання обвинуваченій ОСОБА_10 цілодобового домашнього арешту, із покладанням обов'язків, передбачених КПК України, та електронним засобом контролю.
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 - задоволено.
Продовжено обвинуваченому ОСОБА_9 строк тримання під вартою до 16:40 27 липня 2025 року
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_10 - задоволено.
Продовжено обвинуваченій ОСОБА_10 строк тримання під вартою до 16:40 27 липня 2025 року.
Судове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_9 і ОСОБА_10 пред'явлено обвинувачення є: закінченим, умисним, тяжким, з посяганням на недоторканість життя та здоров'я людини, від якого настали тяжкі незворотні наслідки - смерть потерпілої. Санкція статті, за якою пред'явлено обвинувачення, передбачає покарання від семи до десяти років позбавлення волі.
Обвинувачений ОСОБА_9 характеризується посередньо, має постійне місце проживання, не одружений, без утриманців, безробітний, не має сталого джерела доходу до існування, не має міцних соціальних зв'язків.
Крім того, слід зауважити, обвинувачений ОСОБА_9 у 2020 році притягався до кримінальної відповідальності за вчинення тяжкого насильницького злочину, що характеризує його особу з негативного боку.
До того ж, ОСОБА_9 05.12.2024 засуджений вироком Кіровоградського районного суду Кіровоградської області за ч. 1 ст. 125 КК України, а саме за спричинення легких тілесних ушкоджень ОСОБА_12 , який є свідком у даному кримінальному провадженні.
Обвинувачена ОСОБА_10 не судима, проте не має міцних соціальних зв'язків: не працевлаштована, постійного джерела доходу або заробітку не має, не заміжня, без утриманців.
Враховуючи відсутність усталених й міцних соціальних зв'язків, обвинувачені ОСОБА_10 та ОСОБА_9 можуть чинити спроби переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності за інкриміноване вчинення тяжкого злочину, в тому числі спробувати виїхати на тимчасово непідконтрольні державі території, а ОСОБА_10 - залишити країну.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_10 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, обрати обвинуваченій ОСОБА_10 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту із покладанням обов'язків, визначених КПК України, та електронним браслетом на строк, що не перевищує два місяці.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що сторона захисту вважає, що застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту та застосуванням електронним засобом контролю буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченою покладених на неї обов'язків та зможе запобігти наявним ризикам, забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої.
Згідно пред'явленого обвинувачення, ОСОБА_10 в провину ставиться вчинення тяжкого злочину 05.11.2024 року, однак без обтяжуючих обставин, з того часу та по даний час обвинувачена постійно перебувала та проживала за відомою слідству, прокурору та суду місцем реєстрації, місце проживання не змінювала та від слідства не переховувалася, за межі населеного пункту та в цілому області не виїжджала.
По виклику слідчого з'являлася для проведення слідчих дій, так само і для розгляду клопотання слідчим суддею. Уникнути відповідальності за вчинення інкримінованого злочину не намагається, співпрацювала із слідством, сприяла розслідуванню, щиро кається.
Знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, вона не може, оскільки всі докази стороною обвинувачення вже фактично зібрані.
Ризик незаконно впливати на потерпілого, свідків, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні також не підтверджено належними доказами. Вчиняти інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, вона також не збирається, оскільки злочин є закінченим, і протилежному немає жодних доказів, хоча орган досудового розслідування мав достатньо часу з 07.11.2024 року зібрати компрометуючі матеріали щодо неї та надати їх слідчому судді чи суду.
Посилання обвинувачення та суду на відсутність сталих соціальних зв'язків обвинуваченої, оскільки вона не працює, не одружена, не має малолітніх дітей, хоча має молодий вік, її рівень освіти, постійне місце проживання, а так само повідомлення про те, що у віці 17 років в період дії карантину залишила своє місце проживання через сімейні конфлікти свідчать про неналежне виховання своєї дитини батьками, а в цілому свідчать про можливу упередженість обвинувачення, та суду враховуючи тяжкість злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_10 .
Вважає, що стороною обвинуваченням нівелюється та обставина, що обвинувачена раніше не судима, до адміністративної не притягалась, має постійне місце реєстрації та проживання, де хоча посередньо характеризується, однак алкогольної чи іншої залежності не має, від початку досудового розслідування сприяла слідству, зокрема у добровільній видачі власних речей, в які була одягнута 05.11.2024 року, а враховуючи, що з 24.02.2024 року введено військовий стан, який триває до цього часу, зрозумілим є періодичність постійної та офіційної роботи обвинуваченої, яка займалася домашнім господарством, так як проживає у селі, офіційно працювала, сприяла слідству: надала показання щодо обставин злочину, прийняла участь у слідчому експерименті. В умовах слідчого ізолятору працює, характеризується виключно позитивно.
В апеляційній скарзі захисниця ОСОБА_8 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 спросить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою відносно її підзахисного застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що тяжкість можливого покарання сама по собі не може свідчити про наявність ризику переховування від органу досудового розслідування та/або суду.
В загальному, зазначене твердження сторони обвинувачення є надуманим, необґрунтованим та не підтвердженим жодними фактичними даними.
По-перше, у сторони обвинувачення, як і у суду відсутні будь-які докази, які вказували б на наміри, спроби або хоча б бажання ОСОБА_9 ухилитися від органу досудового розслідування та/або суду.
У ОСОБА_9 наявне постійне місце проживання про яке достеменно відомо органу досудового розслідування та суду. Обвинувачений має сталі сімейні зв'язки, зокрема, проживає разом з матір'ю похилого віку.
По-друге, в контексті практики Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку.
Тяжкість можливого покарання сама по собі не може свідчити про наявність ризику переховування від органу досудового розслідування та/або суду.
У матеріалах судової справи відсутні будь-які докази, які б вказували, що через тяжкість можливого покарання, за недоведений, у порядку, передбаченому КПК України злочин, ОСОБА_9 планував або хоча б бажав/мав намір переховуватись від органу досудового розслідування та/або суду.
ОСОБА_9 не збирався і не збирається переховуватися від органів досудового розслідування і суду, а навпаки зацікавлений, вести свій звичайний уклад життя. Не існує жодної обставини, яка б дала підстави вважати, що ОСОБА_9 може мати чи має намір переховуватися або ж ухилятися від виконання процесуальних обов'язків.
Що стосується ризику незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні , то наявність зазначеного ризику завжди повинна бути підтверджена даними, що чітко вказують на психологічний чи фізичний тиск на свідків і джерело такого доказу повинно бути безумовним.
Проте, в клопотанні вказано лише припущення сторони обвинувачення про існування вказаного ризику і гіпотетична можливість впливу ОСОБА_9 на свідків.
Варто вказати про те, що обвинувачений не мав та не має наміру вчиняти жодні намагання впливати на будь-яких свідків чи інших учасників кримінального провадження. Крім того, відсутні будь-які обставини, які б свідчили хоча б про його бажання вчинити такі дії, а також доказів протилежного не існує та ніколи не існувало.
Вважає, що вказаний ризик ґрунтується виключно на припущеннях, що є неприпустимим. ОСОБА_9 також не збирається перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином, і протилежному немає жодних доказів.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_9 просить застосувати відносно нього запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою. Гарантує з'являтися на кожне судове засідання та знаходитися за місцем проживання, також знайти місце роботи, обіцяє гарно характеризуватися та не порушувати більш м'який запобіжний захід.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що свідок ОСОБА_12 , відповдіно до протоколу допиту свідка вказував, що він не бив свою сестру, а зупинив бійку.
На слідчому експерименті ОСОБА_12 вказав, що ОСОБА_9 наносив удари ОСОБА_13 .
Однак вказані пояснення не відповідають дійсності, оскільки між ним та ОСОБА_12 був конфлікт з приводу того, що ОСОБА_12 ображав ОСОБА_13 , а також ОСОБА_12 є раніше судимим.
Заслухавши доповідача, захисниць ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які підтримали апеляційній скарги та просили застосувати до ОСОБА_10 та ОСОБА_9 запобіжні заходи не пов'язані з триманням під вартою, обвинуваченого ОСОБА_14 , який підтримав подані апеляційні скарги, перевіривши матеріали клопотання, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
На думку колегії суддів, суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність обґрунтованого обвинувачення ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, оскільки такий висновок підтверджується доданими до кримінального провадження доказами, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що ОСОБА_15 міг вчинити кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.307 КК України.
Обґрунтованість пред'явленої ОСОБА_10 та ОСОБА_9 обвинувачення повністю підтверджується зібраними під час досудового розслідування кримінального провадження доказами, а саме: протоколом огляду місця події; протоколом допит очевидця; результатом слідчого експерименту за участі очевидця; медичної довідки КНП «КОЛ КОР», висновком експерта та іншими матеріалами.
Такий висновок також повною мірою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), відповідно до якої термін «обґрунтована підозра», зокрема викладеного у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
При цьому, колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання запобіжного заходу у органу досудового розслідування або суду були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.
Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність ОСОБА_10 та ОСОБА_9 до вчинення злочину, обвинувачення у якому йому пред'явлено, є вірогідною та достатньою для застосування обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Отже, описані у клопотанні фактичні обставини кримінального правопорушення, у сукупності дають підстави дійти висновку про можливу причетність ОСОБА_10 та ОСОБА_9 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, що виправдовує застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Згідно висновків Європейського суду з прав людини, зокрема, по справах «Смирнова проти Російської Федерації», «Летельєр проти Франції», «Вемгофф проти Німеччини», відповідно до яких тримання особи під вартою можливе лише у виняткових чотирьох випадках:
- при ризику неявки обвинуваченого на судовий розгляд;
- при ризику перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя;
- при ризику вчинення ним подальших правопорушень;
- при ризику спричинення ним порушень громадського порядку.
Усі чотири ризики мають бути реальними і обґрунтованими, аргументи на цей предмет не повинні бути загальними і абстрактними.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
В рішеннях Європейського суду з прав людини зазначені ризики, які дають підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, а саме ризик неявки підозрюваного на судовий розгляд у справі «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопаді 1969 року, ризик перешкоджання з боку підозрюваного процесу здійснення правосуддя у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року, вчинення ним подальших правопорушень у справі «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року.
На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу обвинуваченого, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність прокурором у клопотанні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні.
Тяжкість злочину у якому обвинувачується ОСОБА_10 та ОСОБА_9 в сукупності з мірою покарання, яка загрожує їм у разі визнання винуватими, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування його від суду.
Ризик переховування ОСОБА_10 та ОСОБА_9 від суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Так ОСОБА_10 та ОСОБА_9 обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, оскільки за їх вчинення передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до десяти років.
При цьому з обвинувального акту вбачається, що у ОСОБА_10 та
ОСОБА_9 відсутні обставини, що пом'якшують покарання, а у ОСОБА_9 наявна обставина, що обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення щодо іншої особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах.
Наведена обставина вже самі по собі можуть бути підставою та мотивом дляпереховування ОСОБА_10 та ОСОБА_9 від суду.
А тому, на думку колегії суддів ОСОБА_10 та ОСОБА_9 може використати наявні засоби та можливості для переховування від суду, а ОСОБА_10 можливе покинути територію України з метою уникнення кримінальної відповідальності.
При цьому, в умовах, які наразі існують в Україні, викликаних військовою агресією російської федерації проти України, у ОСОБА_10 та ОСОБА_9 збільшуються можливості для ухилення від суду, адже у держави наразі з об'єктивних причин відсутні можливості належним чином контролювати поведінку обвинуваченого та його місцезнаходження.
Зазначені обставини вказують на те, що ОСОБА_10 та ОСОБА_9 оцінюючи можливі негативні наслідки для себе у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі на тривалий термін, із можливістю уникнення ним покарання шляхом переховування від суду, може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності шляхом виїзду на непідконтрольну територію.
Також, колегія суддів погоджується з доводами судді щодо існування ризику незаконного впливу на свідків.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків та інших співучасників, суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
За таких обставин, не будучи не обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб підозрюваний може здійснити вплив на свідків та інших співучасників, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_10 та ОСОБА_9 добре зазнає свідків, тому є вагомі підстави вважати, що останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Отже, на переконання колегії суддів, обов'язок, який полягає в необхідності утримуватися ОСОБА_10 та ОСОБА_9 від спілкування з визначеним колом осіб є об'єктивно виправданим.
Також, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 може вчинити нові кримінальні правопорушення.
Так колегія суддів враховує те, що ОСОБА_9 будучим раніше судимим за ч.1 ст. 121 КК України належних висновків не зробив та вчинив нове кримінальне правопорушення відносно своєї сестри, в результаті якого настала її смерть.
Таким чином апеляційні доводи прокурора стосовно наявності ризиків передбачених пунктами 1, 3, 5 ст.177 КПК України є такими, що знайшли своє повне підтвердження під час апеляційного розгляду.
В той же час колегією суддів не можу бути враховано доводи сторони захисту про те, що заявлені ризики по відношенню до ОСОБА_10 та ОСОБА_9 є маломовні, оскільки:
-не надано доказів належного виконання процесуальних обов'язків;
-не працює, безробітній, постійного джерела доходу не має, не одружений, дітей та утриманців не має, волонтерською діяльністю не займався, посередньо характеризується;
- ОСОБА_9 будучим раніше судимим за ч.1 ст. 121 КК України належних висновків не зробив та вчинив нове кримінальне правопорушення відносно своєї сестри, в результаті якого настала її смерть;
-у ОСОБА_10 наявна можливість перетину кордону;
-обґрунтовано обвинувачуються у вчиненні злочину, передбачених ч.2 ст. 121 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів.
Отже, вказане свідчить про відсутність обставин, які можуть гарантувати виконання ОСОБА_10 та ОСОБА_9 процесуальних обов'язків.
Що стосується тверджень про те, що до ОСОБА_10 та ОСОБА_9 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, зокрема домашні арешт,то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п.1, 3 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, домашній арешт не зможе запобігти наявним ризикам та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
Окрім цього, особисте зобов'язання не може бути застосоване до обвинуваченого
ОСОБА_10 та ОСОБА_9 оскільки даний запобіжний захід є найбільш м'яким, а кримінальне правопорушення, яке вчинив останній є тяжким.
Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.
Доводи захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_10 про зміну запобіжного заходу на домашній арешт зводяться до того, що ОСОБА_10 співпрацювала із слідством, сприяла розслідуванню, щиро кається, а також недоведеність ризиків.
Однак вказані доводи не можуть бути враховано оскільки жодним чином не забезпечить виконання підозрюваною процесуальних обов'язків, оскільки з обвинувального акту у ОСОБА_10 відсутні обставини, що пом'якшують покарання, відсутні соціальні зв'язки, недоведеність ризиків спростовується вищевикладеним.
Отже, у справі наявна реальна можливість обвинуваченого ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від органів досудового розслідування та/або суду шляхом залишення постійного місця проживання зумовлена наявністю можливості і засобів, в тому числі здійснення виїзду за межи території України.
З цих же підстав колегія суддів залишає без задоволення доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
На підставі викладеного, із урахуванням того, що доводи апеляційної скарги під час апеляційного перегляду, свого підтвердження не знайшли, підстав для скасування вироку суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_10 захисника ОСОБА_8 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_9 - залишити без задоволення, а ухвалу Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 29 травня 2025 року, якою ОСОБА_10 та ОСОБА_9 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 16 год. 40 хв. 27 липня 2025 року включно, без визначення застави, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4