Єдиний унікальний номер 725/5917/24
Номер провадження 2/725/1137/24
29.05.2025 року м. Чернівці
Чернівецький районний суд м. Чернівців у складі:
головуючого судді Федіної А.В.,
за участю секретарів судового засідання Попової Р.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації вартості частки в спільному майні подружжя, відшкодування моральної шкоди, -
У червні 2024 року позивач через свого представника у системі «Електронний суд» звернулась до суду з вище вказаним в обґрунтування якого посилалась на те, що з 10.08.2002 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який між ними було розірвано на підставі рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 22.06.2018 року. Під час шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 09.06.2016 року ними було придбано кватиру за адресою АДРЕСА_1 .
Вказана квартира була предметом судового спору та рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 11.04.2019 року, яке залишене без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 03.07.2019 року, визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 49,6 кв. м. житловою площею 27,1 кв. м, право спільної сумісної власності на вказану квартиру припинено. Разом з тим, постановою Касаційного цивільного суду Верховного суду України від 22.04.2020 року вказані судові рішення суду першої та апеляційної інстанції скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
В період оскарження відповідних судових рішень відповідач відчужив спірну квартиру на користь іншої особи, а саме ОСОБА_4 , якого було залучено до участі у справі під час повторного судового розгляду спору та позивач змінила позовні вимоги та залучила до справи ОСОБА_4 який набув право власності на спірне майно як відповідачем у справі і просила скасувати договір купівлі- продажу.
Натомість, рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 14.12.2020 року та постановою Чернівецького апеляційного суду від 29 червня 2022 року відмовлено в задоволенні вказаного позову та встановлено, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядженням спільним майно без згоди другого подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставин справи не могла знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав зголи на це другого подружжя. Натомість, судами не встановлено недобросовісність ОСОБА_4 як набувача спірного нерухомого майна та обізнаність про належність квартири на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . За таких обставин у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним відмовлено в зв'язку з відсутністю даних про те, що контрагент за договором відчуження нерухомого майна (покупець) діяв недобросовісно, тобто знав чи не міг знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а той з подружжя, хто уклав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
На даний час власником спірного квартири є мати відповідача - ОСОБА_3 .
Зазначала, що відповідач без її згоди відчужив спільне майно, а тому зобов'язаний відшкодувати їй частину вартості спірної квартири.
Вказані вище обставини також спричинили їй моральну шкоду, розмір якої оцінює в сумі 20000 грн., оскільки через поведінку відповідача, який фактично шляхом обману та зловживання становищем , яке він штучно створив судовими спорами, позбавив її власності та місця проживання, зумовив необхідність орендувати житло, відмовився компенсувати вартість належної їй частки, насміхається з даної ситуації, чим завдає їй моральних страждань.
На підставі вище викладеного, посилаючись на норми матеріального права, просила стягнути з ОСОБА_2 РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 1/2 вартості за відчужену ним квартири АДРЕСА_3 , як компенсацію за частку в спільному майні подружжя, стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь моральну шкоду в розмірі 20 000 гривень та судові витрати.
Ухвалою Першотравневого районного суду м.Чернівці від 01.10.2024 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у даній справі з підстав передбачених п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Також, в рамках судового розгляду даного спору ухвалою Першотравневого районного суду м.Чернівці від 01.10.2024 року призначений у вказаній справі судову експертизу, натомість у січні 2025 року до суду надійшло повідомлення №05 від 24.01.2025 року про неможливість надання висновку оціночно-будівельної експертизи, в подальшому від 10.03.2025 року за клопотанням представника позивача призначено у справі судову товарознавчу експертизу, на вирішення якої поставити наступне питання: «яка ринкова вартість квартири яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 49,6 кв.м. реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна-943418873101, станом на 18.07.2019 року?» Також, даною ухвалою залишено на розсуд експерта застосування методичного підходу ціни продажу (пропонування) подібного майна при неможливості реального огляду спірної квартири, з урахуванням неможливості забезпечити доступ експерта до предмету експертизи.
Сторони та їх представники в судове засідання не з'явились, від адвокатів надійшли заяви про розгляд справи без їх участі, а також додаткові письмові пояснення по суті спору. При цьому, представник позивача позов підтримав, а представник відповідача просив відмовити в його задоволенні.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Судом встановлено, що сторони з 10.08.2002 року перебували між собою в зареєстрованому шлюбу, який між ними було розірвано на підставі рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 22.06.2018 року (а/с 19).
Під час вказаного шлюбу ОСОБА_2 на підставі укладеного між ним та ОСОБА_5 набув у власність квартиру за адресою АДРЕСА_1 .
За змістом ст.ст. 60, 61 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
За наслідками судового розгляду даного спору судом було встановлено, що між сторонами існував спір щодо правового режиму власності вказаної квартири, зокрема відповідач вважав, що квартира належить йому на праві особистої приватної власності, а позивач в судовому порядку доводила належність спірного майна подружжю на праві спільної сумісної власності.
У відповідності до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, постановою Чернівецького апеляційного суду від 29.06.2022 року рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 11грудня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності відмовлено, а в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , треті особи ОСОБА_3 , приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Ю.І. про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя та визнання договору купівлі-продажу недійсним, змінити, виклавши мотиви та обґрунтування відмови у задоволенні вказаних позовних вимог у редакції цієї постанови.
Зокрема, судом апеляційної інстанції у вказаній справі було встановлено, що спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , натомість ОСОБА_2 18 липня 2019 року відчужив вказану квартиру, оскільки на той момент були чинними рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 11.04.2019 року та постанова Чернівецького апеляційного суду від 03 липня 2019 року, якими визнано його право особистої приватної власності на вказану квартиру, проте такі рішення були скасовані постановою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року. Разом з тим, судом не було встановлено недобросовісність покупця як набувача спірного нерухомого майна та його обізнаність про належність квартири на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а/с 23-27).
Отже, за наслідками судового розгляду даного спору судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 дійсно без згоди позивача відчужив належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_3 .
Згідно з ч.3 ст.61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч.3 ст.65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Відповідно до ч.4 ст.65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За наслідками розгляду спору встановлено, що відповідач уклав нотаріально посвідчений договір відповідно до якого продав спірну квартиру, на яку поширюється правовий режим спільної сумісної власності подружжя, без згоди позивачки.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно з вимогами ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої і третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц.
Також, відповідно до роз'яснень, які містяться у п.п. 22, 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Таким чином, у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Даний підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Як вбачається із повідомлення експерта №05 від 24.01.2025 року про неможливість надання висновку оціночно-будівельної експертизи,встановити дійсну ринкову вартість саме спірної квартири не представлялось можливим через відсутність у експерта можливості оглянути спірну квартиру, у зв'язку з чим не було проведено експертизу, призначену на підставі ухвали Першотравневого районного суду м.Чернівці від 01.10.2024 року.
В подальшому, представник позивача повторно звернувся до суду з клопотанням про призначення оціночно-будівельної експертизи на вирішення якої просив поставити питання щодо ринкової вартості спірної квартири станом на 18.07.2019 року. При цьому, з урахуванням неможливості забезпечити доступ експерта до предмету експертизи, просив надати дозвіл на застосування методичних підходів ціни продажу (пропонування) подібного майна без його огляду. В обґрунтування вказаного клопотання посилався на існуючий метод визначення ринкової вартості об'єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу, який ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів в оцінювача.
Ухвалою Першотравневого районного суду м.Чернівці від 10.03.2025 року вказане клопотання було задоволено та згідно висновку СП «Західно-Український експертно-консультативний центр» №37 від 04.04.2025 року, встановлено ринкову вартість квартири АДРЕСА_3 станом на 18.07.2019 року в сумі 660672 грн. (а/с 126).
За змістом п. 3, 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони.
Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова ВС від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).
Оскільки наявний в матеріалах справи висновок експерта встановлює вартість спірної квартири на момент її відчуження, а саме станом на 18.07.2019 року, та позивачем не надано суду доказів дійсної ринкової вартості спірної квартири на час розгляду справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (постанова ВП ВС від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц).
Частиною другою ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Так, презумпція наявності моральної шкоди законодавством не передбачена. Наявність моральної шкоди не визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки. А така презумпція має визначатися лише законом. Тому діє ст. 81 ЦПК України про загальний розподіл тягаря доказування.
Отже, право на відшкодування моральної шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов'язок компенсації. Зазначене право на відшкодування - це процесуальна можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 05 квітня 2021 року у справі №766/21131/18, аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Отже, враховуючи вище викладене, важливою умовоюдляосіб,які звертаютьсядо судудля відшкодування моральної шкоди є наявність доказів. Доказами, що підтверджують розмір моральної шкоди можуть слугувати дані, що підтверджує дійсність моральних страждань, їх тяжкість та зміну звичного способу життя потерпілого, це можуть бути висновок спеціаліста, психолога або висновок судового експерта-психолога, показання свідків (свідчення друзів, колег, тощо), характеристика з місця роботи, виписки з лікарні, якщо потерпілий звертався по допомогу до лікаря невролога чи психіатра, рахунки від приватних психологів чи проходження спеціальних курсів реабілітації.
Однак, саме за підсумками психологічного дослідження можна точно встановити, які саме моральні страждання були заподіяні особі діями іншої сторони, наскільки ці моральні страждання (моральна шкода) є важкими, які можливі суми компенсації моральної шкоди будуть адекватні встановленого рівня моральних страждань.
Натомість, до матеріалів справи не долучено доказів, які підтверджують дійсність моральних страждань та рівень їх тяжкості.
На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 11, 23 ЦК України, ст.ст.60, 61, 65, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 1, 12, 76-89, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації вартості частки в спільному майні подружжя, відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Чернівецького апеляційного суду.
Суддя Чернівецького районного
суду міста Чернівців Федіна А. В.