Справа № 643/724/25
Провадження № 2/643/1987/25
05.06.2025
Салтівський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді - Олійника О.О.,
за участю секретаря судових засідань - Новакової Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Шевченківської селищної військової адміністрації Куп'янського району Харківської області про позбавлення батьківських прав,
20 січня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 24 квітня 2010 року вона та відповідач зареєстрували шлюб, у якому народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя з відповідачем не склалося, вони стали проживати окремо. 30 жовтня 2024 року рішенням Московського районного суду міста Харкова по цивільній справі № 953/5933/24 шлюб між ними розірвано. З дня народження дитини вони прожили окремо. Відповідач життям дитини не цікавиться, матеріальну допомогу не надає. Наразі вона самостійно піклуюся і забезпечує доньку. На підстав викладено, була вимушена звернутись з даним позовом до суду.
Ухвалою суду від 24.01.2025 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
11 лютого 2025 року позивач подала до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.
20 лютого 2025 року ухвалою суду відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.
19 березня 2025 року на адресу суду за допомогою електронної пошти представник третьої особи - органу опіки та піклування Шевченківської селищної військової адміністрації Куп'янського району Харківської області надіслав Висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
29 квітня 2025 року, ухвалою суду закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.
У судове засідання позивач не з'явилась, через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи за її відсутності із зазначенням щодо підтримання позовних вимог в повному обсязі та ухвалення рішення на підставі наявних у справі доказів, проти винесення заочного рішення не заперечувала.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, а також шляхом направлення судової повістки на останню відому адресу місця проживання відповідача, на підтвердження чого в матеріалах справи наявні поштові конверти з відміткою про відсутність адресату за адресою, зазначеною в позовній заяві, що свідчить про належне його повідомлення, не використав наданого законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у його відсутність до суду не надходило. Відповідачем не надано суду жодного доказу, який би мав істотне значення для вирішення справи по суті, чи спростування доводів позивача. Відзив на позов не подав.
Представник третьої особи - органу опіки та піклування Шевченківської селищної військової адміністрації Куп'янського району Харківської області у судове засідання не з'явився, просив проводити розгляд справи за його відсутності, ухвалити рішення відповідно до діючого законодавства. 19 березня 2025 року на адресу суду за допомогою електронної пошти надіслав на адресу суду Висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно ч. 11 ст. 128 ЦПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Беручи до уваги ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання, суду не надав, в силу положень ст. 223 ч. 1 ЦПК України, суд вважає за доцільне продовжити судовий розгляд за відсутності відповідача.
Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Ураховуючи, що в матеріалах справи є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлявся про місце і час судового засідання, суд розглядає справу за відсутності відповідача та згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, відповідно до копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , виданого 06 вересня 2011 року, ОСОБА_3 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 та її батьками є: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_4 .
Як убачається з Акту обстеження про підтвердження факту проживання особи без реєстрації, від 20 листопада 2024 року, виданого позивачу ОСОБА_4 , убачається, що вона фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з дітьми та співмешканцем, у тому числі і з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У відповідності до довідки Шевченківського ліцею № l Шевченківської селищної ради від 12 листопада 2024 року за № 01-32/93 вбачається, що з 01.11.2022 року ОСОБА_3 , навчається в ліцеї. Вона є ученицею 8-А класу, зарекомендувала себе як старанна і відповідальна учениця. За роки навчання в ліцеї вихованням доньки займається мати, ОСОБА_4 , підтримує зворотній зв?язок із класним керівником доньки, ОСОБА_5 . Мати забезпечує дитині доступ до інтернету та необхідними приладами для навчання в дистанційному форматі. Згідно з доповідною класного керівника батько ОСОБА_2 не приймає участь в освітньому процесі та не цікавиться шкільним життям доньки.
Відповідно до довідки старости Семенівського старостинського округу Куп'янського району від 01.11.2024 року за № 129 вказано, що ОСОБА_4 та цивільний чоловік ОСОБА_6 , мешкають за адресою: АДРЕСА_1 , та спільно майже 10 років виховують трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно листа начальника служби у справах дітей Шевченківської селищної ради № 345 від 15.11.2024 року, убачається, що громадянина ОСОБА_2 ніколи не бачили за місцем проживання родини ОСОБА_4 , мешканки АДРЕСА_1 . Інформація щодо виконання громадянином ОСОБА_2 батьківських обов'язків відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , відсутня.
Згідно повідомлення заступника директора з медичного обслуговування КНП «Шевченківський ЦПМСД» Шевченківської селищної ради Куп?янського району Харківської міської ради № 717 від 15.11.2024 року убачається, що ОСОБА_3 проживає разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 . За медичною допомогою звертається мати дівчинки. Вона слідкує за станом здоров'я, та здійснює догляд за нею. Батько жодного разу на прийом до лікаря не приходив.
Відповідно до Висновку Шевченківської селищної військової адміністрації від 03.12.2024 року за № 02-18/2693 визнано доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Крім того, відповідно до вказаного висновку, ОСОБА_4 зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , фактично разом з дітьми мешкають за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно до рішення Московського районного суду м. Харкова від 30.10.2024 року між ОСОБА_4 розірваний шлюб з ОСОБА_2 . ОСОБА_2 - громадянин Сирійської Арабської республіки місто Хасака Амуда. Зі своєю дружиною ОСОБА_4 чоловік не проживав від самого початку укладення шлюбу. За словами ОСОБА_9 , шлюб з іноземцем був укладений для того, щоб чоловік міг залишатися на території України на законних підставах. Фактично, з 2011 року, коли ОСОБА_4 зареєструвалася в с. Семенівка тоді ще Шевченківського району Харківської області, жінка почала мешкати у громадянському шлюбі з місцевим мешканцем ОСОБА_6 , вести спільне господарство та проживати однією родиною. Орган опіки і піклування володіє інформацією про те, що від народження малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і до цього часу на утримання доньки ОСОБА_10 її батько ОСОБА_2 не сплачував кошти на її утримання, не цікавився життям і здоров?ям дитини, не телефонував, не вітав дитину з днями народження.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо він, вона ухиляються від виконання своїх обов?язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов?язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров?я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей.
Частиною 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Стаття 5 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачає, що держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов'язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім'ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.
Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Згідно з пунктом 1 статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі, шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Як Суд зазначив у рішенні у справі «Нойлінґер та Шурук проти Швейцарії» (Neulinger and Shuruk v. Switzerland), ([ВП], заява № 41615/07, ЄСПЛ 2010 року): «136. Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв'язки дитини з її сім'єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім'ю [рішення у справі «Гнахоре проти Франції» (Gnahore v. France), заява № 40031/98, п. 59, ЄСПЛ 2000-ІХ]. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany), [ВП], заява № 25735/94, п. 50, ЄСПЛ 2000-VIII, та у справі «Марсалек проти Чехії» (Marsalek v. the Czech Republic), заява № 8153/04, п. 71, від 4 квітня 2006 року)».
У рішенні по справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною 1 статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини і водночас, санкція (відповідальність) за протиправну винну поведінку матері або батька.
Згідно пунктів 15, 16, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків та саме ухилення від здійснення своїх батьківських обов'язків.
Відповідно до ч.2, 3 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не приймає участі у її житті, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, не забезпечує належний догляд, утримання та виховання.
За таких обставин, судом встановлена наявність підстав для задоволення позову та позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1
Відповідно до статті 141 ЦПК України, суд присуджує стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 7, 10-13, 76-81, 141, 211, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-283 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 гривні 20 коп.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП невідомий, останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_3 .
Третя особа - орган опіки та піклування Шевченківської селищної військової адміністрації Куп'янського району Харківської області, ЄДРПОУ 45098470, Харківська область, Куп'янський район, с. Шевченкове, вул. Василя Стуса, 2.
Суддя - О.О. Олійник