Справа № 643/6824/25
Провадження № 2/643/3654/25
05.06.2025
Салтівський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді - Олійника О.О.,
за участю секретаря судових засідань - Новакової Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича, Салтівський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
30 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Салтівського районного суду міста Харкова суду з позовом, в якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 246683 виданий 28.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» суми у розмірі 25 440,00 грн.; стягнути на користь ОСОБА_1 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» судовий збір в сумі 968,96 грн.
В обґрунтування позову посилався на те, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. вчинено виконавчий напис № 246683 про стягнення з неї на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» заборгованості у розмірі 25 440 грн. Вважає, що виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. № 246683 про стягнення з неї на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» заборгованості у розмірі 25 440 грн. є протиправним, тобто таким, що винесений з порушенням вимог чинного законодавства України та не підлягає виконанню.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 01.05.2025 року відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В судове засідання позивач не з'явилась, подала заяву про розгляд справи без її участі, підтримання позовних вимог в повному обсязі та ухвалення рішення на підставі наявних у справі доказів.
Представник відповідача у судове засідання також не з'явився, подав заяву про визнання позовних вимог та клопотання про стягнення з товариства половини судових витрат.
Треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович та державний виконавець Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомили, пояснення по суті позовних вимог не надали.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовна заява про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи встановлено, що 28 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 246683, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» невиплачені в строк грошові кошти за період з 20.06.2021 року по 28.06.2021 року включно, суму у розмірі 25 440 грн.
Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження № 66781502 від 24.09.2021 року, 24.09.2021 року державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Смолка Г.А. було відкрито виконавче провадження № 66781502 на підставі виконавчого надпису № 246683 виданого 28.06.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем про стягнення з позивача на користь ТОВ "Фінансова компанія управління активами" суми у розмірі 25440,00 грн., за невиплачені в строк грошові кошти за період з 20.06.2021 року по 28.06.2021 року включно.
Таким чином, між сторонами склались правовідносини щодо стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, що регулюються нормами Закону України «Про нотаріат».
За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Вчиняючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).
Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право, але в результаті розгляду нотаріальної справи та вчинення нотаріальної дії правова невизначеність все ж припиняється. Отже, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, щоб покласти його у підставу нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на і підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік).
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ цього Порядку).
Так, згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Підпунктом 1.2 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, зокрема якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Відповідно до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року, у редакції станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. стосувався лише нотаріально посвідчених договорів.
Пунктом 2 Розділу "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин" Переліку в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014, встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, подаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Разом з цим, Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14, визнав незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" зокрема в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Згідно з пунктом 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 "Про судове рішення в адміністративній справі", визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акту.
Київський апеляційний адміністративний суд, взявши до уваги зазначений пункт 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 "Про судове рішення в адміністративній справі", дійшов висновку про необхідність визнання нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, з моменту її прийняття.
У порушення вказаних положень матеріального права оспорюваний виконавчий напис було вчинено на підставі кредитного договору, який нотаріально не посвідчувався, за відсутності документів, що підтверджують безспірність заборгованості та доказів того, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного суду у постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 виснувала, що порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та у постанові від 02 липня 2019 року по справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс 17, постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 207/1587/16, постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 308/11193/16-ц та постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №201/11696/16-ц.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає у тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного.
Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи у частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити і зазначити у рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року по справі № 320/7932/16-ц.
Відповідачем не спростовано доводи позивача щодо дотримання умов безспірності заборгованості та нотаріальної форми правочину, які є передумовою для видачі виконавчого напису нотаріусом про стягнення заборгованості.
Приписами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частинами 1, 2 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
З урахуванням системного аналізу зазначених вище норм та матеріалів справи, суд зазначає, що виконавчий напис № 246683 вчинений 28.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» суми у розмірі 25 440,00 грн., на примірнику, який нотаріально не посвідчений, є порушенням Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Крім того, виконавчий напис № 246683 вчинений 28.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» суми у розмірі 25 440,00 грн., виданий приватним нотаріусом за відсутності документу, що підтверджує направлення ТОВ «Фінансова компанія управління активами» ОСОБА_1 письмової вимоги про погашення заборгованості, а тому при вчиненні виконавчого напису у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Фінансова компанія управління активами» є безспірною.
Слід також зазначити, що суд позбавлений можливості встановити, чи були надані нотаріусу документи передбачені переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку, оскільки, відповідачем та приватним нотаріусом така інформація не надавалась.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що виконавчий напис № 246683 вчинений 28.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» суми у розмірі 25 440,00 грн., вчинений з порушенням вимог Закону України "Про нотаріат", Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, а тому суд визнає у даній справі виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічне положення щодо повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, також передбачено ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Згідно ч. 1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При подачі позову ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Відповідач до початку розгляду справи по суті позовні вимоги визнав, тому на підставі ч. 1 ст. 142 ЦПК України, суд вважає за необхідне 50% судового збору стягнути з відповідача на користь позивача, а 50 % повернути позивачу з державного бюджету.
Керуючись ст. ст. 263 - 265, 268, 273, 315-319 ЦПК України, суд-
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 28 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем та зареєстрований у реєстрі за № 246683, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» не сплачені в строк грошові кошти за період з 20.06.2021 року по 28.06.2021 року включно, суму у розмірі 25 440 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору у сумі 484,48 гривень.
Повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню у розмірі 484,48 грн. за платіжною інструкцією № 0.0.4314243794.1 від 16.04.2025 року.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», місцезнаходження: Київська область, м. Ірпінь, вул. Соборна, буд. 98-А, каб. 70, ЄДРПОУ 35017877.
Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенка Євген Михайлович, м. Київ, вул. Мала Житомирська, 6/5.
Третя особа - Салтівський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, м. Харків, вул. Куликівська, 12.
Суддя - Олійник О.О.