Справа №611/180/25
Провадження №2-а/611/8/25
(повне)
22 травня 2025 року Барвінківський районний суд Харківської області в складі:
головуючого - судді Коптєва Ю.А.,
за участю секретаря - Ведмідь І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Барвінкове в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Закаблуков Андрій Сергійович, до Департаменту патрульної поліції, поліцейського 5 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції в Харківській області молодшого лейтенанта поліції Пушкар Андрія Сергійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,
У березні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Закаблуков Андрій Сергійович, звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, поліцейського 5 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції в Харківській області молодшого лейтенанта поліції Пушкар Андрія Сергійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що постановою, серії ЕНА № 4152023 від 26.02.2025 року, поліцейським 5 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції в Харківській області молодшим лейтенантом поліції Пушкар А.С. притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 680,00 грн. за ч. 6 ст. 133-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Вважає, що постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, згідно ч.6 ст. 133-1 КУпАП, є незаконною, необґрунтованою, без всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи та дослідження доказів, а також такою, що підлягає скасуванню через відсутність події та складу адміністративного правопорушення, виходячи з наступного.
Відповідальність за частиною 6 статті 133-1 КУпАП настає за порушення встановленого режиму праці і відпочинку водіїв.
Відповідно до ст. 18 вказаного Закону, з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку регулюється Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України за № 340 від 07.06.2010 року.
Згідно з частиною 4 статті 258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Відповідно до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати статті 283 КУпАП.
Частинами 2, 3, 4 статті 283 КУпАП встановлено, що постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Всупереч вищевказаним вимогам в оскаржуваній постанові не міститься чіткого зазначення, чим саме було порушено водієм ОСОБА_1 режим праці та відпочинку водіїв. Зважаючи на відсутність в оскаржуваній постанові вищезгаданої інформації, неможливо з'ясувати в чому саме полягає суть адміністративного правопорушення, вчиненого ОСОБА_1 .
Крім того, у оскаржуваній постанові зазначено про порушення водієм ч.2 ст. 18 Закону України «Про автомобільний транспорт». Однак положення вказаної статті стосуються обов'язків перевізників, тобто ОСОБА_1 , як водій автомобіля, не може нести відповідальність за порушення норм вказаної статті.
Посилаючись на викладене, представник позивача просить скасувати вищезазначену постанову, а провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 133-1 КУпАП, закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Ухвалою Барвінківського районного суду Харківської області від 17 березня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
03 квітня 2025 року від представника відповідача Ільченко Є.С. надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями. Представник відповідача вказала, що 26.02.2025 близько 10:08 за адресою: м. Барвінкове, вул. Миру, 10, екіпажом управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції виявлено рух транспортного засобу МАЗ з реєстраційним номером НОМЕР_1 , технічний стан якого не відповідав вимогам стандартів та правил, що стосується безпеки дорожнього руху, а також обладнаний тахографом, який був не ввімкнений та не адаптований, що об'єктивно вказувало на ознаки порушенням в діях водія п.п. 31.3 «б», 31.4.5 «є» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, статті 35 Закону України «Про дорожній рух», п.6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 року № 340.
За результатом розгляду справи, згідно з вимогами ст. ст. 251, 252, 268, 278, 279, 280 КУпАП поліцейським роти № 5 батальйону № 3 УПП в Харківській області ДПП молодшим лейтенантом поліції Пушкарем А. С. винесено оскаржувану постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 4152023 та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680 грн.
Представник відповідача вважає, що позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими та повністю заперечує проти задоволення позовних вимог з наступних підстав.
В судове засідання представник позивача не з'явився, заявив клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 26 лютого 2025 року поліцейським 5 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції в Харківській області молодшим лейтенантом поліції Пушкар А.С. винесено постанову, серії ЕНА № 4152023 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 680,00 грн. за ч. 6 ст. 133-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до змісту постанови, 26.02.2025 року об 10:08:05 год., м. Барвінкове, вул. Мира, 10, водій керував транспортним засобом технічний стан якого не відповідає вимогам стандартів та правил, що стосується БДР, а саме транспортний засіб підлягає обов'язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов, на задній вісі зліва відсутня гайка кріплення колеса та ТЗ обладнаний тахографом який був не ввімкнений та не адаптований, чим порушив п.31.3б, 31.4.5є ПДР України, ст.35 Закону України «Про дорожній рух», п.6.1 Наказу Міністерства транспорту та зв'язку 340 від 07.06.2010 року, чим порушив ст.18 ч.2 Закону України «Про автомобільний транспорт» - порушення встановленого режиму праці і відпочинку водіїв.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ч. 1 ст. 55 Конституції України проголошено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з вимогами ч. 1ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписами п.8 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що позивач це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.
Нормами п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України встановлено, що індивідуальний акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій aбo в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав aбo інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням aбo настав визначений строк.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Частиною 2 ст. 11 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до вимог ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з вимогами ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Приписами ст. 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Приписами ст. 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до вимог ст. 222 КУпАП розгляд справ про правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 128 цього Кодексу, покладено на органи внутрішніх справ.
За приписами ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення адміністративних правопорушень; припиняє виявлені адміністративні правопорушення; у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі, тощо.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (стаття 1 Закону № 3353-ХІІ).
Відповідно до норм ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Пунктами 1.3 та 1.9 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (із змінами і доповненнями) (далі - ПДР) встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Суд відмічає, що відповідач зобов'язаний довести правомірність винесеної ним постанови, зокрема, шляхом доведення належними та допустимими доказами порушення позивачем Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 133-1 КУпАП.
Згідно з вимогами Кодексу України про адміністративні правопорушення особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності за наявності в її діях складу правопорушення, яке підтверджене належними та допустимими доказами.
Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
При цьому суд зазначає, що у розумінні положень ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 статті 73 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
А за правилами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 75 КАС України).
Достатніми, відповідно до приписів ст. 76 КАС України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
При цьому, за змістом положень ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За правилами ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Частина 6 ст.133-1 КУпАП передбачає відповідальність за порушення встановленого режиму праці і відпочинку водіїв, що тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб'єктів господарської діяльності - у розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Перевіряючи правомірність прийнятої постанови, суд виходить з того, що відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-підприємцями, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України «Про автомобільний транспорт».
Відповідно до ст.18 вказаного Закону, з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Відповідно до ст.49 Закону України «Про автомобільний транспорт», водій транспортного засобу при внутрішньому перевезенні вантажів має право: відмовлятися від прийняття для перевезення вантажу, який не відповідає встановленим вимогам або вимогам щодо пломбування вантажу, якщо відтиск пломби нечіткий або пломбу пошкоджено; вимагати від вантажовласника (уповноваженої ним особи) належного закріплення вантажу на транспортному засобі відповідно до встановлених законодавством вимог та очищення його кузова від залишків вантажу.
Водій транспортного засобу зобов'язаний: мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень; перевіряти надійність пломбування, закріплення, накриття та ув'язування вантажу для його безпечного перевезення; забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, та своєчасно його доставити вантажовласнику (уповноваженій ним особі); дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.
Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку регулюється Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №340 від 07.06.2010 року.
Відповідно до пункту 1.3 Положення № 340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
Автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами (пункт 6.1 Положення №340).
Згідно з пунктами 6.2, 6.3 та 6.4 Положення № 340 облік робочого часу водіїв здійснюється на основі табеля обліку використання робочого часу. Перевізник, який використовує водіїв за наймом, щомісяця складає графік змінності водіїв, веде відомість обліку робочого часу та відпочинку водія (додаток 2), у якій щодо кожної робочої зміни зазначаються планові та фактичні дані щодо маршруту, початок та кінець робочої зміни.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що водії, які здійснюють перевезення на вантажних автомобілях з повною масою понад 3,5 тонн, зобов'язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо ТЗ не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія.
Разом з тим, зі змісту оскаржуваної постанови неможливо встановити повну масу транспортного засобу, яким керував ОСОБА_1 , відповідних доказів не надано представником відповідача і під час розгляду справи.
Відповідач, всупереч вимогам ст. 77 КАС України, не надав суду жодного доказу на підтвердження обставини, що зазначено в оскаржуваній постанові. Також в ній не зазначено, що до неї додаються будь-які документи чи матеріали, які містять інформацію про правопорушення саме в частині порушення встановленого режиму праці і відпочинку водіїв.
Суд також погоджується з твердженнями представника позивача в тій частині, що в оскаржуваній постанові не зазначено чим саме було порушено режим праці та відпочинку водієм ОСОБА_1 .
Крім того, суд погоджується з доводами представника позивача в тій часті, що положення ст.18 Закону України «Про автомобільний транспорт» стосуються обов'язків перевізників, а позивач, як водій автомобіля, не може нести відповідальність за порушення норм вказаної статті.
В силу принципу презумпції невинуватості, всі сумніви у винності особи, що притягається до відповідальності, тлумачяться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. За наведених вище обставин у їх сукупності факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 133-1 КУпАП, є недоведеним.
Враховуючи те, що за змістом ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, суд вважає, що стороною відповідача не доведено належними й допустимими доказами, достатніми у їх взаємозв'язку, правомірності оскаржуваної постанови та наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 128 КУпАП, а тому позов підлягає задоволенню.
Складення самої постанови про адміністративне правопорушення не може бути належним та допустимим доказом вчинення особою правопорушення.
Відповідно до ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи те, що вищевказаними нормами КАС України чітко визначено зміст резолютивної частини рішення суду, тому на підставі ч.2 ст. 9 КАС України з метою найбільш повного та ефективного захисту прав позивача, оскаржуване ним рішення слід скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно нього закрити.
Разом з тим, суд задовольняє позовні вимоги позивача частково, у зв'язку з наступним.
Згідно з положеннями ст. 46 КАС України, сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до ст. 213 КУпАП. справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень (частини 1 та 2 ст. 222 КУпАП).
При цьому, приписами ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 «Про Національну поліцію» територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання.
Використання у зазначених вище нормах формулювань «від імені органів Національної поліції» вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, є саме орган Національної поліції - суб'єкт владних повноважень, а не підрозділ Національної поліції або ж особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
Правову позицію з даного питання було висловлено Верховним Судом у постанові від 26 грудня 2019 року у справі за єдиним унікальним номером 724/716/16-а та номером провадження К/9901/12750/18.
Слід зазначити, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
З цього слідує, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. З огляду на наведене, оскільки адміністративний позов заявлено також до відповідача поліцейського 5 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції в Харківській області молодшого лейтенанта поліції Пушкар Андрія Сергійовича, який є неналежним відповідачем, то суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог саме до цього відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 19, 241-246, 250, 255, 286, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Закаблуков Андрій Сергійович, до Департаменту патрульної поліції, поліцейського 5 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції в Харківській області молодшого лейтенанта поліції Пушкар Андрія Сергійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, - задовольнити частково.
Скасувати постанову поліцейського 5 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції в Харківській області молодшого лейтенанта поліції Пушкар А.С. серія ЕНА № 4152023 від 26.02.2025 на підставі якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 680,00 грн. за ч. 6 ст. 133-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 133-1 КУпАП, закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складення повного судового рішення 26 травня 2025 року.
Суддя Ю. А. Коптєв