Справа № 353/253/25
Провадження № 2/353/245/25
05 червня 2025 рокум.Тлумач
Тлумацький районний суд Івано-Франківської області у складі:
головуючого - судді Лущак Н. І.,
з участю секретаря судового засідання - Гаврилів Х.В.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Тлумачі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування житлового будинку недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, -
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним з моменту укладення договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_1 , який укладений 04.09.1996 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Тлумацької районної державної нотаріальної контори Дузінкевич Л.Б., зареєстрований в реєстрі № Д-323 та зареєстрований 23.09.1996 року в Івано-Франківському обласному бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 51, реєстрова книга № 1; визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на цегляний житловий будинок, житловою площею 54,1 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 .
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 04.09.1996 року між нею та її дочкою ОСОБА_2 було укладено вищевказаний договір дарування, який є недійсним з підстав, передбачених ст. 56 ЦК України (в редакції 1963 року), так як вчинений внаслідок помилки.
Літом 1996 року дочка ОСОБА_2 приїхала з Сибіру та запропонувала їй переписати на неї житловий будинок. Вони поговорили і домовилися, що вона перепише на дочку будинок, а остання раз у три місяці пересилає їй кошти, в щоквартальній узгодженій між ними сумі, на сплату комунальних послуг та на її утримання. Раз у три роки проводить поточний ремонт будинку. У випадку, якщо вона зляже, дочка буде здійснювати догляд за нею особисто, або нейме доглядальницю. А вона до смерті буде проживати в вищевказаному будинку.
На момент укладення договору вона була особою пенсійного віку, мала серцево-судинні та інші захворювання, отримувала мінімальну песію, якої не вистачало, а ні на утримання будинку, а ні на своє утримання, а тому пропозиція відповідача щодо укладення договорору довічного утримання її повністю влаштовувала.
У кінці серпня 1996 року вона дала дочці ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , технічний паспорт на будинковолодіння, будинкову книгу та свій паспорт і остання пішла до нотаріуса з приводу укладення договору довічного утримання.
04.09.1996 року вони пішли до нотаріуса в м. Тлумач, де нотаріус нічого не говорячи та не пояснюючи, дала їй підписати договір та віддала дочці всі документи. Вся процедура в нотаріуса зайняла біля п'яти хвилин. Нотаріус не видала їй копію договору. Вдома дочка відділа їй тільки її паспорт та будинкову книгу.
З часу укладення договору і до літа 2021 року відповідач повністю виконувала умови договору, вчасно та в достатньому розмірі пересилала їй кошти для сплати комунальних послуг, утримання будинку та на її утримання. Крім того, пересилала їй ліки та деякий одяг. Періодично телефонувала до неї та цікавилася її здоров'ям. Раз у два, три роки приїжджала і проводила поточні роботи по ремонту будинку.
Влітку 2021 року у телефонному режимі відповідач повідомила, що в неї склалися складні життєві обставини і вона надалі не зможе виконувати умови договору щодо її утримання, на що вона категорично не погодилася. В подальшому під час телефонних розмов у них почали виникати суперечки і вона сказала відповідачу переслати їй договір довічного утримання, оскільки вона має намір його розірвати, через дії відповідача щодо його невиконання. Дочка почала її уникати, рідко брати слухавку. В кінцевому результаті, на її надоїдливі наполягання, дочка в лютому 2022 року переслала їй договір та 200 доларів США. І з того часу взагалі не цікавиться нею, не приїжджає, жодних коштів не надсилає, змінила номер телефону.
У грудні 2022 року вона звернулася до адвоката з приводу юридичної консультації щодо розірвання договору, де їй роз'яснили, що 04.09.1996 року між нею та відповадачем укладено договір дарування, а не договір довічного утримання.
Вказала, що укладаючи договір дарування будинку з відповідачем, вона мала на увазі договір довічного утримання, бо неправильно сприймала фактичні обставини правочину, що вплинули на її волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання. Вона по факту перебувала в стані омани. Оспорюваний договір дарування було складено нотаріусом в двох примірниках, з яких перший примірник залишився на зберігання в нотаріальній конторі, а другий примірник виданий обдарованій, про що зазначено самим нотаріусом в договорі. Після укладення договору вона подовжує проживати та залишається зареєстрованою у спірному будинку, сплачує комунальні платежі. Передача будинку відповідачу фактично не відбулася, будь-якого іншого житла у неї немає.
Укладаючи договір дарування будинку, вона мала на меті отримання постійної допомоги від дочки ОСОБА_2 . Її волевиявлення було спрямоване на отримання матеріальної допомоги, підтримки, догляду довічно і саме за таких умов був відчужений будинок.
Вона при підписанні договору дарування, помилялася щодо фактичних обставин правочину. Її волевиявлення не було направлене на позбавлення себе свого єдиного житла за відсутності правових підстав отримувати матеріальну та фізичну допомогу від відповідача. Її волевиявлення було сформоване на необє'єктивному сприйнятті обставин угоди, вона припустилася помилки щодо істотних умов і обставин угоди і не може отримувати довічно допомогу, якої потребує і на яку розраховувала від відповідача.
В підготовче судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилася, однак в позовній заяві вказала, що згідна на заочний розгляд справи, вона є особою похилого віку, часто хворіє, а тому у випадку її неявки в судове засідання, просила розгляд справи проводити без її участі. У випадку визнання відповідачем позову, просила повернути їй 50% сплаченого судового збору. Стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати по справі.
Відповідач ОСОБА_2 в підготовче судове засідання не з'явилася, однак 22.05.2025 року на адресу суду надіслала клопотання (а.с. 36), в якому ствердила обставини, на які посилається позивач в позовній заяві. Позов визнала в повному обсязі, просила розгляд справи провести без її участі. Наслідки визнання позову, передбачені ст. 206 ЦПК України, їй відомі та зрозумілі.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, з таких підстав:
Судом встановлено, що 04.09.1996 року між ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_2 (відповід) було укладено договір дарування (а.с. 3-4), посвідчений державним нотаріусом Тлумацької державної нотаріальної контори Дузінкевич Л.Б., зареєстрований в реєстрі № Д-323 та зареєстрований 23.09.1996 року в Івано-Франківському обласному бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 51, реєстрова книга № 1. Даним договором ОСОБА_1 (позивач) житловий будинок, житловою площею 54,1 кв.м., з господарськими будівлями, що знаходяться по АДРЕСА_1 , який їй належить на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданий 20.06.1991 року Виконавчим комітетом Тлумацької міської Ради, яке зареєстроване в Івано-Франківському обласному бюро технічної Інвентаризації за № 51, подарувала ОСОБА_2 (відповідач). Договір було складено в 2-х примірниках, з яких перший примірник залишено на зберігання в нотаріальній конторі, а інший примірник, що має силу оригіналу, видано одаровуваному ( ОСОБА_2 , відповідач).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 419245478 від 24.03.2025 року (а.с. 8) відомості щодо право власності, інших речових прав, іпотек, обтяжень за адресою АДРЕСА_1 в реєстрі відсутні.
Відповідно до будинкової книги для прописки громадян, що проживають в буд. АДРЕСА_2 від 12.04.1977 року (а.с. 5-7) за вищевказаною адресою прописана ОСОБА_1 (позивач).
Згідно повідомлення обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» № 254/01-21 від 22.04.2025 року (а.с. 30), наданого на запит суду, за архівними даними станом на 31.12.2012 року право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 (відповідач) на підставі договору дарування від 04.09.1996 року Р№ Д-323, посвідченого державним нотаріусом Тлумацької районної ДНК Дузінкевич Л.Б. Переходів права власності на даний об'єкт ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» не реєструвалось.
Згідно рішення сімнадцятої сесії восьмого скликання Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області № 2187-17/2022 від 14.07.2022 року «Про перейменування вулиць та провулків на території населених пунктів Тлумацької міської ради» (а.с. 9) АДРЕСА_3 перейменовано на АДРЕСА_4 .
Згідно зі ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року встановлено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Згідно з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2004 року) Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Отже, в даному випадку на момент переходу права власності правовідносини підлягали регулюванню за нормами ЦК УРСР.
Згідно зі ст. 153 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), який діяв на момент укладення правочину та підлягає застосуванню до спірних правовідносин, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 243 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), за договором дарування одна сторона передає безоплано другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Нормами ч.ч. 1, 2 ст. 56 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), угода укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки. Якщо тако угода визнана недійсною, то кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодувати його вартість.
В судовому засіданні встановлено, що укладаючи договір дарування житлового будинку позивач ОСОБА_1 мала на увазі договір довічного утримання, бо неправильно сприймала фактичні обставини правочину, через свій вік та стан здоров'я, що вплинули на її волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання. Укладаючи договір дарування будинку, позивач мала на меті отримання постійної допомоги від ОСОБА_2 (відповідач), її волевиявлення було спрямоване на отримання матеріальної допомоги, підтримки, догляду довічно і саме за таких умов був відчужений будинок. Тобто, договір дарування був вчинений внаслідок помилки позивача, що має істотне значення. Після укладення договору дарування позивач ОСОБА_1 зареєстрована та продовжує проживати в спірному житловому будинку, тобто передача спірного житлового будинку відповідачу за оспорюваним договором фактично не відбулася.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Оскільки таке становище має місце по даній справі, суд вважає встановленими обставини, викладені позивачем в позовній заяві на обгрунтування своїх вимог.
У відповідності до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
За встановлених судом обставин, позов слід задовольнити, визнати недійсним з моменту укладення договір дарування житлового будинку, який укладений 04.09.1996 року між ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_2 (відповідач), та визнати за ОСОБА_1 право власності на цегляний житловий будинок, житловою площею 54,1 кв.м., зазначений в плані літ «А», стайню «Б», вбиральню «В», колодязь № 1, що знаходяться по АДРЕСА_4 .
Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
При такому вирішенні позову, враховуючи те, що відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, позивачу слід повернути 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а саме 2527,95 грн., а решту понесених судових витрат по сплаті судового збору в сумі 2527,95 грн. (квитанція № 21 від 31.03.2025 року, а.с. 14) слід стягнути з відповідача на користь позивача.
На підставі наведеного, ст.ст. 56, 128, 153, 243 ЦК України (в редакції 1963 р.), керуючись ст. ст. 13, 82, 142, 200, 206, 247, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати недійсним з моменту укладення договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_1 , який укладений 04.09.1996 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Тлумацької районної державної нотаріальної контори Дузінкевич Л.Б., зареєстрований в реєстрі № Д-323 та зареєстрований 23.09.1996 року в Івано-Франківському обласному бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 51, реєстрова книга № 1.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованою та жителькою АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , право власності на цегляний житловий будинок, житловою площею 54,1 кв.м., зазначений в плані літ «А», стайню «Б», вбиральню «В», колодязь № 1, що знаходяться по АДРЕСА_1 .
Повернути з державного бюджету позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованій та жительці АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , сплачений нею по квитанції № 21 від 31.03.2025 року судовий збір в розмірі 50 відсотків, а саме в сумі 2527 (Дві тисячі п'ятсот двадцять сім) гривень 95 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої по АДРЕСА_5 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої та жительки АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , - 2527 (Дві тисячі п'ятсот двадцять сім) гривень 95 копійок на відшкодування витрат понесених позивачем по сплаті судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ГоловуючийН. І. ЛУЩАК