Справа №338/549/25
04 червня 2025 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого-судді Битківського Л.М.,
з участю: секретаря Чорній К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Богородчани в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Богородчанської селищної територіальної громади в особі Богородчанської селищної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на домоволодіння в порядку спадкування,
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Богородчанської селищної територіальної громади в особі Богородчанської селищної ради про визнання права власності на житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1 .
Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4 , яка була зареєстрована та проживала за адресою АДРЕСА_2 .
Після її смерті залишилося спадкове майно, яке складається з будинковолодіння за вказаною адресою. Померла ОСОБА_4 заповіту не складала. Він, як син, що проживав та був зареєстрований з матір'ю за однією адресою на момент її смерті, є єдиним спадкоємцем першої черги, який вступив у спадкові права фактом спільного проживання.
На підставі його заяви приватним нотаріусом Івано-Франківського районного нотаріального округу Любінець О.П. заведено спадкову справу №71347931
15 квітня 2025 року він звернувся до приватного нотаріуса Івано-Франківського районного нотаріального округу Любінець О.П. із заявою щодо отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .
Однак, постановою нотаріуса від 15 квітня 2025 року №119/02-31 йому було відмовлено у видачі свідоцтва, оскільки житловий будинок, який належав ОСОБА_4 , відноситься до колгоспного двору, і нотаріус не має можливості встановити інших членів колгоспного двору та їх частки.
Оскільки в інший спосіб не може підтвердити своє право власності на успадковане домоволодіння, просить суд ухвалити відповідне рішення.
Позивач надав суду заяву, відповідно до якої просить справу розглядати у його відсутності, позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити.
ОСОБА_2 та ОСОБА_5 як треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, в судове засідання не з'явилися. До початку засідання подали заяви у яких вимоги позову визнали та не заперечили проти його задоволення. Зазначили, що на вищевказане майно не претендують. Розгляд справи просили проводити без їх участі.
Представник Богородчанської селищної ради в судове засідання не з'явився, у поданій заяві клопотав провести розгляд справи за відсутності представника відповідача. Не заперечив проти задоволення позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Оскільки відповідач позовні вимоги визнав, треті особи погодились із обгрунтованістю вимог позивача, то дослідивши матеріали справи, суд підстав для відмови у прийнятті визнання відповідачем позову не встановив. Визнання позову не суперечить закону та не порушує прав свобод чи законних інтересів будь-яких інших осіб. Тому суд вважає, що позов слід задовольнити.
За матеріалами справи суд встановив, що ОСОБА_1 народився у с. Старуня Богородчанського району Івано-Франківської області.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_4 , про що 29 жовтня 2001 року Старунською сільською радою Богородчанського району складено відповідний актовий запис № 33, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого повторно 28 вересня 2023 року Богородчанським відділом реєстрації актів цивільного стану в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області.
Відповідно до свідоцтва про право власності на жилий будинок від 20 травня 1991 року, виданого виконавчим комітетом Старунської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області, житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 . належить членам колгоспного двору, головою якого є ОСОБА_4 . Свідоцтво видане на підставі рішення Виконкому Богородчанської Районної ради народних депутатів №178 від 08 серпня 1990 року.
ОСОБА_4 , набула право власності на вказаний вище житловий будинок до 01 січня 2004 року, тобто до дати набрання чинності ЦК України.
Згідно з даних по господарської книги №15 за 1991-1995 роки в АДРЕСА_2 розташований житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який належав ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно цієї ж довідки станом на 20 травня 1991 року за вказаною адресою були зареєстровані: голова домогосподарства ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , невістка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , онука ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , онук ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Жодна з вищезазначених осіб, окрім самої спадкодавиці ОСОБА_4 , не були членами колгоспу та відповідно не є членами колгоспного двору, оскільки ніколи не працювали в колгоспі та не брали участь у суспільному виробництві колгоспу в селі Старуня (на той час колгосп імені Руднєва).
Таким чином тільки ОСОБА_4 , як голова колгоспного двору, була одноособовим власником будинковолодіння за адресою АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки ОБТІ, станом на 20 травня1991 року (момент здійснення реєстрації права власності) до складу домоволодіння входили: житловий будинок (літера «А»), загальною площею 171,8 кв.м., літня кухня (літера «Б») - 35,4 кв.м., сарай (літера «В») - 34,9 кв.м., сарай (літера «Г») - 33,8 кв.м., сарай (літера «Д») - 17,7 кв.м., вбиральня (літера «Е») - 1,0 кв.м., ворота №1 -6,4кв.м., огорожа № 2 - 11,5кв.м., огорожа №3 -36,6кв.м.,криниця №4 - 7,0 п.м.
Станом на 15 лютого 2025 року (час проведення поточної технічної інвентаризації) до складу домоволодіння входили: житловий будинок (літера «А») загальною площею 171,8 кв.м., літня кухня (літера «Б») - 55,6 кв.м., сарай (літера «В») - 34,9 кв.м., сарай (літера «Г») - 33,8 кв.м., сарай (літера «Д») - 17,7 кв.м., вбиральня (літера «Е») - 1,0 кв.м., ворота № 1 - 6,4, огорожа № 2 - 11,5, огорожа №3 -36,6, криниця №4 - 7,0 п.м., сарай (літера Ж) -9,1.
У довідці (примітка) вказано: технічні характеристики об'єкта змінилися, а саме площа літньої кухні (літ.Б) збільшена на 20,2 м.кв за рахунок проведеної реконструкції, побудовано сарай літ.Ж пл..9,1 м.кв. (будівництво та реконструкція проведені до 1992 року).
Переходів права власності на даний об'єкт не реєструвалося.
Згідно зі ст. 525 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.
Згідно зі ст. 529 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
Згідно зі статтями 549, 554 ЦК УРСР, спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплаті податків та інших платежів тощо.
Заповіт ОСОБА_4 за життя не склала. Позивач у справі є сином померлої та, спадкоємцем першої черги за законом.
Позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, однак постановою державного нотаріуса 15.04.2025 року №119/02-31 йому було відмовлено у видачі свідоцтва, оскільки житловий будинок, який належав ОСОБА_4 , відноситься до колгоспного двору, і нотаріус не має можливості встановити інших членів колгоспного двору та їх частки.
Спірне будинковолодіння мало статус колгоспного двору, майно якого відповідно до вимог ст.120, 123 ЦК УРСР (у редакції 1963 року) належало його членам у рівних частках на засадах спільної сумісної власності.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 р. № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», зі вступом в дію 15.04.1991 року Закону України «Про власність» колгоспні двори ліквідовані, а ті члени двору, які не втратили частку в майні колгоспного двору на момент припинення його існування, стали співвласниками у рівних частках. На витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що збереглося на 15 квітня 1991 року, поширюється загальний трирічний строк позовної давності.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , як син спадкодавиці ОСОБА_4 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та єдиний спадкоємець за законом першої черги, що проживав та був зареєстрований разом з нею на день смерті, фактично є особою, що прийняв спадщину та один, хто звернувся до нотаріуса із заявою про відкриття спадщини. Ніхто інший із родичів із заявами про прийняття / відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 на даний час до нотаріусів не звертався.
Відповідно до ст.392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з ч.3 ст.1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Так, постановою у справі № 523/3522/16-ц від 14 серпня 2019 року Верховний Суд роз'яснив, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям як майнового права, зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не здійснив державну реєстрацію права. Отже, право на спадщину спадкоємця, який не здійснив держреєстрацію права, входить до складу спадщини після його смерті.
Згідно зі ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав може бути визнання права власності.
Відповідно до абз.3 п. 23 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Відповідно до постанови Верховного Суду України від 23.01.2013року у справі №6-164цс12 у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Згідно з листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», найпоширенішою причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім'я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем. Перші власники не оформляли документи на належне їм нерухоме майно та не реєстрували його в органах БТІ, а тому спадкоємець не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину і його право має бути визнано в судовому порядку.
Таким чином, на думку суду, право на отримання правовстановлюючого документу на нерухоме майно, має особа, яка є фактичним власником цього майна, це право нерозривно пов'язане з особою спадкодавця й після його смерті спадкоємець не має можливості отримати правовстановлюючий документ на спадкове майно в позасудовому порядку.
Враховуючи, що визнання права власності на спадкове майно є винятковим способом захисту, який має застосовуватися якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, суд вважає, що вимоги позивача в частині визнання права власності на будинок та господарські споруди підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 5 ст.11 ЦК України, однією з умов виникнення прав та обов'язків учасників цивільних правовідносин є рішення суду.
Відповідно до ст.182 ЦК України, право власності на нерухомість підлягає державній реєстрації.
Позивач ОСОБА_1 правомірно, в порядку спадкування за законом після смерті матері набув у власність житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 .
У зв'язку з відсутністю належних правовстановлюючих документів на вищевказане домоволодіння його право власності слід визнати в судовому порядку.
На підставі викладеного, ст. 11, 16, 182, 392 ЦК України, ст.120, 123, 525, 529, 549, 554 ЦК УРСР, керуючись ст. 200, 206, 263 - 265 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований на АДРЕСА_1 .
Право власності підлягає державній реєстрації.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Суддя Л.М. Битківський