Справа № 127/14098/25
Провадження № 3/127/3002/25
04.06.2025м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення 04.04.2025 біля 19.30 год ОСОБА_1 , перебуваючи по вул. Келецькій, 57 в м. Вінниці у закладі швидкого харчування «Кебаб-Дьонер» оплатила банківською карткою «Ощадбанку», яка їй не належить, чим здійснила крадіжку грошових коштів в сумі 400 грн.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилась, причини неявки суду не відомі.
Згідно з частиною другою статті 268 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КпАП) при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 44, статтями 51, 146, 160, 172-4 - 172-9, 173, частиною третьою статті 178, статтями 185, 185-1, статтями 185-7, 187 цього Кодексу, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов'язковою. У разі ухилення від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду цю особу може бути органом внутрішніх справ (Національною поліцією) піддано приводу.
У зв'язку з неявкою особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, до останнього був застосований привід, виконання якого було доручене відповідному органу внутрішніх справ. Однак будь-які відомості щодо реагування на зазначену постанову до суду не надійшли.
Крім того, суд враховує, що 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії якого був неодноразово продовжений. У зв'язку з введенням воєнного стану Україна повідомила про відступ від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.
Згідно зі статтею 245 КпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Зі змісту частини першої статті 51 КпАП випливає, що склад даного правопорушення має місце у разі вчинення дрібного викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати.
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення 04.04.2025 біля 19.30 год ОСОБА_1 , перебуваючи по вул. Келецькій, 57 в м. Вінниці у закладі швидкого харчування «Кебаб-Дьонер» оплатила банківською карткою «Ощадбанку», яка їй не належить, чим здійснила крадіжку грошових коштів в сумі 400 грн.
На підтвердження обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення суду надані копії рапорту працівника поліції (далі - Рапорт), протоколу прийняття заяви про вчинення правопорушення (далі - Протокол), письмові пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (далі - Пояснення).
З наданих суду матеріалів випливає, що ОСОБА_2 повідомила про вчинення крадіжки належного їй мобільного телефону та банківської картки, а також у подальшому - здійснення розрахунку викраденою банківською карткою.
Відповідно до частини першої статті 9 КпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Зі змісту частини другої статті 9 КпАП випливає, що адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Верховний Суд (далі - ВС) у постанові від 14.02.2019 (справа № 454/420/17) зауважив, що згідно з приміткою до статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК) під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
До інших «важливих особистих документів» слід відносити посвідчення, військовий квиток, трудову книжку, диплом про закінчення вищого закладу освіти, свідоцтво про народження, проїзний документ дитини, картка фізичної особи - платника податків, інші офіційні або приватні документи, які засвідчують важливі факти і події в житті людини і втрата яких істотно ускладнює реалізацію її прав, свобод і законних інтересів.
Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що питання чи є той або інший документ для даної особи важливим, має вирішуватись судом у кожному конкретному випадку з урахуванням, зокрема, важливості фактів, які засвідчуються документом, можливості його відновлення, розміру збитків від втрати документа. Також, віднесення платіжної банківської картки до важливих особистих документів має бути обґрунтованим з наведенням доводів на підтвердження, що ці документи були особистими та важливими для потерпілої особи.
Водночас сукупність норм статті 1 Закону України «Про інформацію», підпунктів 1.4, 1.14, 1.27, 1.31 статті 1, пункту 15.2 статті 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», частини четвертої статті 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність» вказує, що документом визнається будь-який матеріальний носій, що містить інформацію, функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі, а засобами доступу до банківських рахунків (платіжним інструментом) є засоби певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ грошей з відповідного рахунку. Одним з видів доступу до банківських рахунків є спеціальні платіжні засоби (платіжні картки тощо).
Отже ВС зробив висновок про те, що платіжна банківська картка не відповідає ознакам важливого особистого документу, тобто предмету злочину, передбаченого частиною третьою статті 357 Кримінального кодексу України, а є офіційним документом, і відповідно предметом злочину передбаченого частиною першою статті 357 КК.
Аналізуючи надані суду матеріали справи, суд вважає, що обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, свідчать про наявність ознак саме кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 357 КК, що з огляду на приписи частини другої статті 9 КпАП унеможливлює можливість здійснення провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Крім того, суд враховує, що у прецедентній практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), звертає увагу, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
У справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини першої статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпція, в тому числі й закріпленою в статті 62 Конституції України.
ЄСПЛ в рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рибемон проти Франції» зазначив, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, ніж це представляється: презумпція невинуватості обов'язкова не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин.
Згідно з висновком Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладеним у Постанові від 19.11.2015 (справа №46998/8) «Михайлов проти Росії» у разі, коли особі загрожує стягнення (покарання) у виді адміністративного арешту на строк 15 діб, за загальним правилом цього вже достатньо, щоб прийти до висновку, що інтереси правосуддя потребують надання йому послуг захисника безоплатно за умови відсутності у неї засобів на оплату таких послуг (пункт 92).
Крім того, у справі «Гурепка проти України» (рішення від 06.09.2005, заява № 61406/00) ЄСПЛ констатував, що в силу суворості санкції дана справа (накладення адміністративного арешту строком на 7 діб) є кримінальною, а адміністративне покарання фактично мало кримінальний характер, а тому на провадження у справі по цьому адміністративному правопорушенню слід поширювати гарантії права на справедливий суд (пункт 55).
Санкція правопорушення, за фактом вчинення якого складений протокол, передбачає з-поміж іншого такий вид стягнення як адміністративний арешт строком до 15 діб. Тому при розгляді зазначеної справи суду слід керуватись гарантіями, передбаченими Конвенцією, як по відношенню до обвинуваченої особи у кримінальному провадженні.
Як суд зазначив вище, протокол про адміністративне правопорушення був складений, зокрема, у зв'язку зі здійсненням ОСОБА_1 розрахунку викраденою банківською картою. Однак жоден доказ на підтвердження цієї обставин надані суду матеріали справи не містять. З огляду на викладене відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КпАП провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 51 КпАП, слід закрити у зв'язку з відсутністю в її діях складу правопорушення. Разом з тим, зважаючи на ну обставину, що надані суду матеріали містять відомості про звернення ОСОБА_2 про викрадення у неї мобільного телефону та банківської картки, суд вважає за доцільне копію постанови направити прокурору для прийняття відповідного процесуального рішення з приводу згаданого повідомлення.
Керуючись статтями 51, 283, 284 КпАП, суд
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Копію постанови направити прокурору Вінницької окружної прокуратури для вирішення питання щодо доцільності прийняття відповідного процесуального рішення у зв'язку з повідомленням ОСОБА_2 про вчинення кримінального правопорушення за фактом викрадення банківської карти (реєстрація від 04.04.2025).
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя: