Справа №127/13154/25
Провадження №1-кп/127/466/25
04 червня 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 ,
особи, стосовно якої розглядається клопотання, - ОСОБА_5 ,
законного представника особи, стосовно якої розглядається клопотання, - ОСОБА_6 ,
інших учасників судового процесу: потерпілої ОСОБА_7 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду № 12 клопотання про застосування до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Вінниці, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимого, примусових заходів медичного характеру в зв'язку з вчиненням останнім суспільно небезпечного діяння, передбаченого частиною другою статті 125 Кримінального кодексу України, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 04.03.2025 за № 12025025040000045,
ОСОБА_5 25.02.2025 близько 04:00 год., перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , вступив в словесний конфлікт зі своєю матір'ю ОСОБА_8 з приводу позики грошових коштів.
У ході конфлікту, в той час, коли ОСОБА_7 перебувала в положенні лежачи на своєму ліжку, ОСОБА_5 наніс їй не менше як три прямих удари кулаком правої руки в праву частину обличчя, після чого обома руками схопив потерпілу за гомілки обох ніг та стягнув її з ліжка на підлогу. Далі ОСОБА_5 продовжив наносити потерпілій удари кулаком правої руки в область правої частини голови, а також численні удари ногами по площині тіла.
Внаслідок протиправних дій ОСОБА_5 ОСОБА_7 заподіяно такі тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма - струс головного мозку, забійна рана лоба справа, синці та садна на обличчі справа, субкон'юнктивальний крововилив правого ока; синці на задній поверхні грудної клітки справа, в поперековій ділянці справа, в ділянці лівої сідниці, на правому плечі, на правому передпліччі, в ділянці правого ліктьового суглобу, на тильній поверхні правої кисті, в ділянці лівого плечового суглобу, на лівому плечі, на тильній поверхні лівої кисті. Вказані тілесні ушкодження належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, виникли від травматичної дії (ударів) тупого твердого предмета (предметів).
Згідно з положеннями пункту 7 частини другої статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», яким визначено коло суб'єктів, на яких поширюється дія вказаного закону є батьки (мати, батько) і дитина (діти), що дає підстави вважати що це суспільно небезпечне діяння, що містить ознаки кримінального правопорушення, пов'язане із домашнім насильством, оскільки вчинене сином стосовно матері.
Особа, щодо якої вирішується клопотання - ОСОБА_5 у судовому засіданні винуватість у вчиненні зазначеного діяння визнав повністю та суду пояснив, що вчинив його за обставин, викладених у клопотанні.
Потерпіла ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_5 - її син. 25.02.2025 останній повернувся додому близько 4-ї год. ранку. Вона в цей час спала, однак прокинулась, коли син шумів на кухні. Згодом ОСОБА_5 пішов курити на балкон через її кімнату, вона зробила йому зауваження, після чого почався конфлікт. Син був дуже п'яний та агресивний, почав кричати, а потім бити. Син стягнув її з ліжка та продовжив наносити удари, він розбив їй голову, від чого у неї почала текти кров. Коли син пішов курити на балкон, вона вибігла до сусідки, і та викликала поліцію та швидку.
Згідно з приписами частини третьої статті 26 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд дослідив докази, клопотання про дослідження яких було заявлене сторонами кримінального провадження, а саме:
-протокол огляду місця події від 03.03.2025, згідно з яким в період часу з 14:30 год. до 14:52 год. оглянута квартира АДРЕСА_3 , зафіксована обстановка у помешканні;
-висновок експерта № 252/253 від 04.03.2025, відповідно до якого на підставі даних судово-медичного обстеження ОСОБА_7 в останньої виявлені такі тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма - струс головного мозку, забійна рана лоба справа, синці та садна на обличчі справа, субкон'юнктивальний крововилив правого ока; синці на задній поверхні грудної клітки справа, в поперековій ділянці справа, в ділянці лівої сідниці, на правому плечі, на правому передпліччі, в ділянці правого ліктьового суглобу, на тильній поверхні правої кисті, в ділянці лівого плечового суглобу, на лівому плечі, на тильній поверхні лівої кисті. Вказані тілесні ушкодження належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, виникли від травматичної дії (ударів) тупого твердого предмета (предметів), давністю утворення, можливо, в строк зазначений у постанові - 25.02.2025;
-протокол проведення слідчого експерименту від 20.03.2025, згідно з яким ОСОБА_7 розповіла та показала на місці події механізм нанесення їй тілесних ушкоджень ОСОБА_5 ;
-протокол тимчасового доступу до речей і документів від 25.03.2025, відповідно до якого дізнавач СД відділу поліції № 2 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_9 у приміщенні КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради» вилучив медичну документацію на ім'я ОСОБА_5 ;
-висновок судово-психіатричного експерта № 250 від 10.04.2025, згідно з яким ОСОБА_5 у період часу, до якого відноситься інкриміноване йому діяння, страждав на хронічне психічне захворювання у вигляді параноїдної шизофренії (F20.0), не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. У теперішній час ОСОБА_5 страждає на хронічне психічне захворювання у вигляді параноїдної шизофренії (F20.0), не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді стаціонарного примусового лікування в психіатричній лікарні (режим примусового лікування залежить від вчиненого делікту та його встановлення входить виключно в компетенцію суду).
Оцінюючи надані суду докази, суд вважає за доцільне зауважити таке.
Верховний Суд (далі - ВС) у постанові від 24.01.2023 (справа № 450/1333/16-к) зауважив, що приписами частини першої статті 503 КПК визначено, що кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що: 1) особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності; 2) особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку.
Перелік обставин, які підлягають встановленню у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру, як зазначив ВС, визначені статтею 505 КПК. З зазначеної законодавчої норми вбачається, що предмет доказування у кримінальному проваджені щодо застосування примусових заходів медичного характеру має низку особливостей, де встановлюється лише: час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення; вчинення цього суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення цією особою; наявність у цієї особи розладу психічної діяльності в минулому, ступінь і характер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення чи на час досудового розслідування чи судового розгляду; поведінка особи до вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення і після нього; небезпечність особи внаслідок її психічного стану для самої себе та інших осіб, а також можливість спричинення іншої істотної шкоди такою особою; характер і розмір шкоди, завданої суспільно небезпечним діянням або кримінальним правопорушенням; обставини, що підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення, в тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення.
Заслухавши пояснення ОСОБА_5 , потерпілої ОСОБА_7 , дослідивши надані суду докази, суд вважає, що в судовому засіданні підтверджений факт нанесення ОСОБА_10 тілесних ушкоджень його матері - потерпілій ОСОБА_7 .
Зокрема, ОСОБА_10 у судовому засіданні зазначеної обставини не заперечував, повідомивши, що вчинив діяння за обставин, викладених у клопотанні. При цьому обставини, викладені у клопотанні підтверджуються поясненнями потерпілої, а також дослідженими судом доказами, зміст яких суд зазначив вище.
У судовому засіданні також встановлено, що своїми діями ОСОБА_5 завдав потерпілій такі тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма - струс головного мозку, забійна рана лоба справа, синці та садна на обличчі справа, субкон'юнктивальний крововилив правого ока; синці на задній поверхні грудної клітки справа, в поперековій ділянці справа, в ділянці лівої сідниці, на правому плечі, на правому передпліччі, в ділянці правого ліктьового суглобу, на тильній поверхні правої кисті, в ділянці лівого плечового суглобу, на лівому плечі, на тильній поверхні лівої кисті.
Згідно з висновком експерта висновок експерта № 252/253 від 04.03.2025 зазначені тілесні ушкодження за ступенем тяжкості належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад для здоров'я.
З огляду на викладене, суд вважає, що в діях ОСОБА_10 наявні ознаки кримінального правопорушення (проступку), передбаченого частиною другою статті 125 КК, за ознаками умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Разом з тим, як вже суд зазначив вище, відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 250 від 10.04.2025 ОСОБА_5 у період часу, до якого відноситься інкриміноване йому діяння, страждав на хронічне психічне захворювання у вигляді параноїдної шизофренії (F20.0), не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. У теперішній час ОСОБА_5 страждає на хронічне психічне захворювання у вигляді параноїдної шизофренії (F20.0), не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді стаціонарного примусового лікування в психіатричній лікарні.
Частиною другою статті 19 КК регламентовано, що не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
Відповідно до положень статті 93 КК примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння.
Згідно з частиною першою статті 94 КК залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру: 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; 2) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом; 3) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом; 4) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.
Вирішуючи питання щодо виду примусових заходів медичного характеру, суд вважає за доцільне зауважити таке.
У постанові від 20.10.2020 (справа № 221/6664/19) ВС зауважив, що статтею 94 КК визначено три критерії, які суд має враховувати при призначенні певного виду примусових заходів медичного характеру: медичний (характер і тяжкість захворювання), юридичний (тяжкість вчиненого діяння) та соціальний (ступінь небезпечності психічно хворого для себе чи інших осіб). При цьому ступінь небезпечності психічно хворого містить оцінку: суспільної небезпеки вчиненого діяння, характеру вчиненого, можливих або тих, що настали, суспільно небезпечних наслідків та інших подібних обставин; психічного стану особи на момент розгляду справи судом і небезпечності цього хворого для оточуючих, що випливає з характеру захворювання.
Згідно з вимогами частини третьої статті 94 КК, госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги зі звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у закладі з надання психіатричної допомоги і лікування у примусовому порядку.
Водночас, як зазначив ВС, метою примусових заходів медичного характеру є не тільки обов'язкове лікування особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, але й запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь (стаття 92 КК). Для досягнення цієї мети суд має визначити конкретний вид примусового заходу, враховуючи всі передбачені статті 94 КК критерії в їх сукупності.
Відповідно до положень пункту 5 частини першої статті 513 КПК, як зазначив ВС, під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру саме суд, у разі застосування таких заходів, має визначити їх вид.
Крім того, у постанові від 07.02.2022 (справа № 165/1610/20) ВС зазначив, що вирішуючи питання про застосування примусових заходів медичного характеру, суд повинен з'ясувати наявність підстав звернення до суду з відповідним клопотанням та встановити, коли особа захворіла на психічну хворобу, з огляду на те, що встановлення цієї обставини буде впливати на можливості у подальшому притягувати таку особу до кримінальної відповідальності.
Зокрема, як зазначив ВС у цій постанові, положеннями кримінального процесуального закону передбачено дві самостійні процедури здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру. Перша процедура застосовується до осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність у стані неосудності (пункт 1 частини першої статті 503 КПК), друга до осіб, котрі вчинили суспільно небезпечне діяння у стані осудності, але до постановлення вироку суду захворіли на психічну хворобу.
Визначальним при визначенні конкретної процедури здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру є встановлення осудності особи як обов'язкової ознаки суб'єкта кримінального правопорушення (частина перша статті 18 КК).
Так, згідно з вимогами статей 18, 19 КК осудність є обов'язковою ознакою суб'єкта злочину, що характеризується таким психічним станом особи, при якому вона під час вчинення злочину здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об'єктивних ознак злочину об'єкта посягання, суті діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення, його суспільно небезпечних наслідків тощо. Така здатність повинна бути пов'язана з можливістю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля взаємозалежні й лише в сукупності виступають передумовою визнання особи винною.
Неосудною визнається така особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Така особа не підлягає кримінальній відповідальності та до неї за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
Поняття неосудності включає в себе співвідношення медичного (біологічного) і юридичного (психологічного) критеріїв. Медичний критерій полягає у наявності в особи психічного захворювання, що істотно впливає на свідомість і волю людини, а юридичний у нездатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Особу може бути визнано неосудною тільки тоді, коли встановлена одна з ознак критерію юридичного на підставі хоча б однієї з ознак критерію медичного.
За приписами статті 503 КПК кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що: 1) особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності; 2) особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку.
Суд при вирішенні питання про застосування заходів медичного характеру має з'ясувати підстави звернення до суду з клопотанням та встановити коли особа захворіла на психічну хворобу, з огляду на те, що встановлення даної обставини буде впливати на можливості у подальшому притягувати чи не притягувати таку особу до кримінальної відповідальності.
Відповідно до положень, передбачених статтею 93 КК примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб: 1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння; 2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини; 3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.
Таким чином, суб'єктом примусових заходів медичного характеру є три категорії осіб: неосудні, обмежено осудні та осудні суб'єкти, які після скоєння злочину захворіли на психічну хворобу.
Особа яка вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними є суб'єктами кримінального правопорушення, проте до неї згідно з вимогами частини третьої статті 19 КК не може бути застосоване покарання. До такої особи застосовуються заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.
Визначальним для судів, які розглядали клопотання про застосування заходів медичного характеру, мало бути встановлення осудності особи як обов'язкової ознаки суб'єкта кримінального правопорушення, що не було встановлено у даному кримінальному провадженні.
Отже, як суд зазначив вище, у судовому засіданні був підтверджений факт вчинення ОСОБА_5 суспільно небезпечного діяння саме. Це діяння ОСОБА_5 було вчинене саме у стані неосудності. При цьому з наданих суду матеріалів випливає, що ОСОБА_5 страждав на хронічне психічне захворювання у вигляді параноїдної шизофренії (F20.0), не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Це захворювання у ОСОБА_5 виникло задовго до вчинення суспільно небезпечного діяння.
Окрім цього, суд вважає за доцільне зауважити, що у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Хоча цей висновок ВС зроблений щодо призначення кримінального покарання, однак суд вважає, що він може бути застосований у цьому провадженні, оскільки кримінальним законом визначені ряд примусових заходів медичного характеру, а повноваження визначення конкретного виду такого заходу кримінально-процесуальним законом покладені на суд. Також кримінально-процесуальним законом визначено, що розгляд клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру суд здійснює в загальному порядку.
З огляду на викладене, суд вважає, що зазначене вище суспільно небезпечне діяння було вчинене ОСОБА_5 у стані неосудності, в ході судового розгляду не було доведено, що застосування до ОСОБА_5 іншого виду примусових заходів медичного характеру, ніж примусове лікування в психіатричній лікарні із звичайним режимом нагляду, не здатне забезпечити мету такого примусового заходу медичного характеру. Тому суд дійшов до переконання про доцільність застосування до ОСОБА_5 саме такого виду примусових заходів медичного характеру.
Керуючись статтею 371, 501 КПК, суд
Застосувати до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги зі звичайним наглядом.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня її оголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя: