Справа № 674/163/25
Провадження № 2/674/313/25
іменем України
29 травня 2025 року м. Дунаївці
Дунаєвецький районний суд Хмельницької області в складі головуючого судді Барателі Д.Т., з участю секретаря судового засідання Бойчук С.В., представника позивача Богуш Р.В., відповідача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції), третьої особи ОСОБА_2 , представника третьої особи Служби у справах дітей Дунаєвецької міської ради - Тулизик Л.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Органу опіки і піклування виконавчого комітету Дунаєвецької міської радидо ОСОБА_1 , треті особи на стороні позивача: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Дунаєвецької міської ради, про позбавлення батьківських прав,
Позивач Орган опіки і піклування виконавчого комітету Дунаєвецької міської ради звернувся до суду з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно його неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якої подано позов, а також стягнення з відповідача аліментів на утримання дочки на її особистий рахунок до досягнення нею повноліття.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що батьками неповнолітньої ОСОБА_3 являються ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , які перебували у зареєстрованому шлюбі, однак шлюб було розірвано, після чого дитина залишилась проживати з матір'ю, а у вересні 2021 року після повторного одруження мамою дитини, оскільки у останньої не склались відносини з новим чоловіком матері, вона, відмовившись проживати з батьком, почала проживати з бабусею та тіткою ОСОБА_2 . За цей час дитина з батьком спілкувалась рідко, останній життям своєї дочки не цікавився, не приймав участі у її вихованні, фінансово не допомагав, але сплачував аліменти та інколи надсилав дочці кошти. Наразі ОСОБА_3 навчається у ліцеї, планує вступати до академії державної прикордонної служби України, що, в свою чергу, несе додаткові витрати, які батько не може забезпечити.
Мати дитини ОСОБА_4 померла, а тому дитина фактично залишилася без батьківського піклування і її було тимчасово влаштовано в сім'ю тітки ОСОБА_2 . Крім того, Службою у справах дітей з метою з'ясування доцільності повернення дитини батькові проводилась перевірка виконання відповідачем батьківських обов'язків щодо неї, під час якої, зокрема, було виявлено відсутність у батька бажання здійснювати такі. Більше того, відповідач звернувся до Служби із заявою, у якій не заперечив щодо позбавлення його батьківських прав, оскільки не має змоги та бажання виховувати та утримувати доньку. Стягнення аліментів наразі також припинено у зв'язку зі смертю стягувачки.
Під час проживання дитини в сім'ї тітки ОСОБА_2 відповідач, зі слів останньої, дочку не відвідував, не цікавився її розвитком, станом здоров'я, матеріальну допомогу надавав рідко. При спілкуванні з дитиною встановлено, що вона не бажає повертатися до батька, оскільки він не цікавиться її життям, наразі, у неї склалися дружні стосунки з тіткою, тому вона бажає проживати з нею надалі. На підставі вказаних обставин, виконавчим комітетом Дунаєвецької міської ради затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно його неповнолітньої дочки ОСОБА_3 .
Посилаючись на наведене, а також на те, що позбавлення відповідача батьківських прав буде відповідати інтересам дитини, позивач звертається до суду та просить позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно його дочки ОСОБА_3 та стягнути з відповідача на її утримання аліменти на її особистий рахунок у розмірі 50 відсотків від прожиткового мінімуму відповідно до віку дитини щомісячно до досягнення нею повноліття.
Ухвалою судді Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 05.02.2025 позовну заяву прийнятно до розгляду у порядку загального позовного провадження, призначено у справі підготовче судове засідання.
Ухвалою Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 07.05.2025 у справі закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Крім того, вказаною ухвалою було відмовлено у прийнятті визнання відповідачем ОСОБА_1 позовних вимог у справі та продовжено розгляд справи в загальному порядку.
У судовому засіданні представник позивача Органу опіки і піклування виконавчого комітету Дунаєвецької міської ради - Богуш Р.В. позовні вимоги підтримала з підстав наведених у позовній заяві, вказала, що орган вважає за доцільне позбавити ОСОБА_1 батьківських прав, а тому просила позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні вказав, що викладені у позові обставини відповідають дійсності, на запитання суду пояснив, що доньку не ображав та не бив, у кримінальну діяльність її не втягував, алкогольні напої з нею не розпивав, донька до його кримінального провадження немає жодного відношення. Будь-які інші пояснення надавити відмовився.
Третя особа ОСОБА_2 у судовому засіданні пояснила, що є рідною сестрою матері неповнолітньої ОСОБА_3 . Після розірвання шлюбу її сестрою ОСОБА_4 дитина залишалась проживати з мамою, однак в подальшому, коли її сестра (мама дитини) вдруге вийшла заміж, ОСОБА_3 залишилась проживати з бабусею, оскільки з батьком жити не хотіла. Вказала, що після смерті матері дитина була влаштована у її сім'ю, і з того часу проживають разом. Батько, в свою чергу, дитиною не цікавився, однак сплачував аліменти, час від часу надавав кошти. Однак наразі аліменти не стягуються у зв'язку зі смертю стягувачки. Просила позов задовольнити, наполягала на позбавленні відповідача батьківських прав відносно дочки.
Представник третьої особи Служби у справах дітей Дунаєвецької міської ради Тулизик Л.Ю. у судовому засіданні вказала, що проти задоволення позову не заперечує, вважає за доцільне позбавити ОСОБА_1 батьківських прав щодо доньки. Крім того, на запитання суду додала, що на даний час відповідач знаходиться під вартою.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_3 , в інтересах якої подано до суду даний позов. Батьками дитини згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 вказані: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_4 .
Також встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 06.08.2006 по 26.02.2019 перебували у зареєстрованому шлюбі. Вказане підтверджується рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області у справі № 674/1710/18 від 26.02.2019.
Із позовної заяви вбачається, що після розірвання шлюбу батьками неповнолітня ОСОБА_3 залишилась проживати з матір'ю. В подальшому мати дитини ОСОБА_4 вступила у зареєстрований шлюб із ОСОБА_7 (копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 ), однак, оскільки у дитини не склались стосунки із новим чоловіком матері, вона залишилась проживати з бабусею та тіткою ОСОБА_2 .
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 мати дитини ОСОБА_4 померла, на підтвердження чого до позову долучено копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 .
Відповідно до наказу Служби у справах дітей Дунаєвецької міської ради від 20.12.2024 № 171/2024-о неповнолітню ОСОБА_3 у зв'язку зі смертю матері та ухилянням батька від виконання своїх батьківських обов'язків тимчасово влаштовано в сім'ю тітки ОСОБА_2 до призначення законного представника дитини. Вказаний наказ був ухвалений, серед іншого, і на підставі заяв ОСОБА_2 , неповнолітньої ОСОБА_3 та її батька ОСОБА_1 .
Так, у заяві, поданій до Служби у справах дітей Дунаєвецької міської ради, неповнолітня ОСОБА_3 висловила бажання проживати в сім'ї тітки ОСОБА_2 , з якою в неї склалися дружні та щирі стосунки, зазначила, що з батьком не проживає шість років, проживати з ним не бажає.
У поданій до Служби у справах дітей Дунаєвецької міської ради ОСОБА_1 заяві останній не заперечив проти влаштування доньки ОСОБА_3 до її тітки ОСОБА_2 , оскільки не має змоги та бажання виховувати і утримувати дитину, у зв'язку з чим також просив розглянути питання про позбавлення його батьківських прав.
Наказом Служби у справах дітей Дунаєвецької міської ради від 02.01.2025 № 01/2025-о неповнолітню ОСОБА_3 взято не первинний облік дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування Служби у справах дітей Дунаєвецької міської ради.
Так, звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач, посилаючись на висновок органу опіки і піклування "Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно його неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ", затверджений рішенням виконавчого комітету Дунаєвецької міської ради № 15 від 23.01.2025, зазначає, що відповідач ОСОБА_1 життям доньки не цікавиться, не приймає участі у вихованні, сплачує аліменти, проте додатково фінансово не допомагає, усвідомлюючи реальні потреби доньки, не вживає вичерпних заходів для належного задоволення потреб дитини. У вказаному висновку зазначається, що ОСОБА_1 фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'язків відносно неповнолітньої доньки, що можна розцінювати як ухилення батька від виховання дитини, свідоме нехтування ним своїми батьківськими правами.
Згідно з довідкою Кам'янець-Подільського РУП ГУНП в Хмельницькій області № 1510/2025 від 03.01.2025 факти вчинення домашнього насильства стосовно ОСОБА_3 її батьком ОСОБА_1 в управлінні поліції відсутні.
Із актів обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 13.01.2025 та 20.12.2024 відповідно вбачається, що у будинку за місцем проживання відповідача ОСОБА_1 задовільні умови проживання, однак окреме місце для проживання та навчання дитини не облаштовано, в той час як в будинку ОСОБА_2 (тітки дитини) створено необхідні умови для повноцінного проживання, виховання та розвитку дитини, облаштовано окреме місце для сну та відпочинку, стіл для виконання письмових завдань, шафа для зберігання особистих речей.
До позовної заяви позивачем також долучено характеристику відповідача з місця роботи (ФОП ОСОБА_8 ), відповідно до якої ОСОБА_1 працює вантажником з 05.12.2023, до роботи відноситься помірковано, ініціативи щодо її покращення не проявляє, зауваження сприймає не агресивно, помилки виправляє повільно, дотримується правил з охорони праці, в нетверезому вигляді на робочому місці помічений не був, в колективі веде себе відсторонено, дружніх стосунків не виявляє.
Із наданих представником третьої особи Служби у справах дітей копій листа Тернопільської обласної прокуратури та ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04.04.2025 встановлено, що ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 307 КК України та застосовано до нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, крім того, вказаною ухвалою зобов'язано невідкладно вжити заходів щодо тимчасового влаштування дитини підозрюваного - ОСОБА_3 , яка залишилась без батьківського піклування, ухвалу для виконання в цій частині направлено до Служби у справах дітей Дунаєвецької міської ради.
Статтею 51 Конституції України, ч. 2, 3 ст. 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Сімейні спори, які стосуються інтересів дітей та їх батьків, необхідно розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини, які закріплені у Конвенції про права дитини від 20.11.1989, зокрема, при ухваленні всіх рішень, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися, держава має позитивні зобов'язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров'ю та розвитку (забезпечує у максимально можливій мірі безпечне життя і здоровий розвиток дитини).
Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Кожна дитина, відповідно до ст. 7 Конвенції про права дитини, має право на збереження індивідуальності. Одним із основних засобів ідентифікації дитини є її ім'я, яке надається дитині при народженні і складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.
Статтею 8 Конвенції про права дитини визначено обов'язок держави поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України.
Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Таким чином, тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
При цьому, згідно зі ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
У п. 16 постанови Пленуму ВСУ № 3 від 30.03.2007 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Крім того, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України і вказано, що "ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками".
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 в справі № 755/3644/19, від 23.06.2021 в справі № 953/17837/19 та в постанові від 17.01.2024 в справі № 735/308/21.
У постанові Верховного Суду від 17.06.2021 у справі № 643/7876/18 зазначено, що "позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків".
У рішенні по справі "Мамчур проти України" від 16.07.2015 (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18.12.2008 у справі "Савіни проти України").
Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.
Згідно з ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
Так, в ході розгляду справи судом встановлено, що після припинення подружніх відносин батьками неповнолітньої ОСОБА_3 по даний час відповідач ОСОБА_1 участі у вихованні дитини фактично не приймає, дитина з ним не проживає та не бажає проживати в подальшому, відповідач тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дочки, не спілкується з нею, не цікавиться її навчанням та захопленнями, не створює умов для можливості розпочати спілкування, налагодити зв'язок.
При цьому, як встановлено судом та не заперечується сторонами, до недавнього часу відповідач ОСОБА_1 регулярно сплачував аліменти на утримання доньки, а також час від часу надавав кошти на її утримання.
Разом з тим, позивачем не надано доказів на підтвердження факту свідомого та умисного ухилення від піклування відповідача про дитину. Докази обґрунтування позовних вимог фактично зводяться до посилання на факт визнання відповідачем позову, яке виражається у поданій до служби у справах дітей заяві, а також на факт небажання дитини проживати з батьком і намір продовжити проживання у сім'ї тітки ОСОБА_2 , однак вказані підстави жодним чином не пояснюють обставини життя відповідача, мотиви його поведінки чи міркування з приводу предмету спору. Крім того, як позивач, так і треті особи, підтверджують те, що батько дитини - відповідач ОСОБА_1 належно виконував свій обов'язок щодо матеріального утримання дочки, оскільки сплачував аліменти.
Крім того, у судовому засіданні знайшло своє підтвердження і те, що відповідач жодних незаконних та таких, що суперечать моральним засадам суспільства, і хоч є підозрюваним у кримінальному провадженні, проте ця обставина жодним чином не пов'язана з виконанням ним батьківських обов'язків. Так, факт взяття відповідача під варту є об'єктивною причиною, яка унеможливлює виконання ним батьківських обов'язків, у такому разі позбавленнябатька чи матері батьківських прав буде порушенням забезпечення найкращих інтересів дитини. Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеного у постанові від 08.06.2022 у справі № 362/4847/20.
Таким чином, хоч ОСОБА_1 і ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, однак така поведінка відповідача не свідчить про свідому його бездіяльність та свідоме ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків. Крім того, позивачем не доведено, що змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, як і не доведено факт наявності вини у діях останнього щодо виконання батьківських обов'язків.
Що стосується, поданої відповідачем до Служби у справах дітей Дунаєвецької міської ради заяви, у якій останній просив розглянути питання про позбавлення його батьківських прав, та на яку сторона позивача посилається як на фактичне визнання відповідачем позову, суд зазначає наступне.
Так, у постанові КЦС ВС від 09.09.2020 у справі № 572/2515/15-ц вказано, що відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.
У постанові КЦС ВС від 10.11.2023 у справі №401/1944/22 Верховний Суд зазначив, що заяви відповідачки, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства й не відповідає інтересам дитини. Також ВС наголосив, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України для позбавлення батьківських прав.
Крім того, суд вважає за необхідне, звернути увагу і на те, що оскільки дитина ОСОБА_3 після припинення спільного проживання батьків протягом тривалого часу проживала разом з матір'ю, а в подальшому з бабусею по лінії матері та тіткою (маминою сестрою), відносини з якими для неї є пріоритетними, думка дитини, яка була з'ясована органом опіки і піклування при визначенні доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, не може вважатися визначальною, та бути переважною підставою при вирішенні позовних вимог, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її справжнім інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх, емоційних факторів, яким дитина в силу свого віку та життєвого досвіду не спроможна надавати виважену оцінку. Небажання дитини спілкуватися з батьком може бути зумовлене і впливом конфлікту між батьками, який існував між ними до розпаду сім'ї, і відповідно не може бути підставою для обмеження батька в реалізації його батьківських прав на участь у вихованні дитини.
Враховую викладене, суд погоджується, що думка дитини є важливою, проте вона не може бути вирішальною, як не може бути і безумовним свідченням того, що позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно дочки призведе до забезпечення її найкращих інтересів.
На переконання суду присутність у житті дитини іншої особи, яка фактично виконує для неї роль батьків, не може бути підставою для позбавлення біологічного батька батьківських прав стосовно його дочки. Так, право на сімейне життя (як зазначено у ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) існуючого батька та дитини має значну вагу і не може бути легко перекреслене бажаннями чи зручністю формування нової сімейної одиниці, а тому суд не може прийняти до уваги намагання тітки дитини замінити батьків шляхом позбавлення батьківських прав відповідача, якщо той не вчинив дій, передбачених статтею 164 СК України.
За таких обставин, оцінивши усі докази в їх сукупності, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_1 , суд доходить висновку, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів, що вказують на свідому бездіяльність відповідача після фактичного розпаду сім'ї щодо ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків у відношенні дочки, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому не знаходить підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Разом з тим, враховуючи те, що від початку процесу щодо вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав, в тому числі і судового процесу, ОСОБА_1 не змінив свою поведінку щодо участі у житті дитини, що ним не заперечується, суд вважає за необхідне попередити останнього про необхідність змінити ставлення до виховання та утримання доньки ОСОБА_3 .
Що стосується позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дочки на її особистий рахунок до досягнення нею повноліття, суд зазначає наступне.
Із наявної в матеріалах справи копії судового наказу від 16.07.2019, виданого Дунаєвецьким районним судом Хмельницької області (справа № 674/1052/19), який набрав законної сили 16.07.2019, вбачається, що з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів встановлених на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 09.07.2019 і до досягнення дитиною повноліття.
Таким чином, встановлено, що з відповідача ОСОБА_1 вже стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 .
У судовому засіданні сторони підтвердили, що аліменти з відповідача на утримання дитини дійсно стягувались в порядку примусового виконання. Однак після смерті матері дівчинки, яка відповідно була у виконавчому провадженні стягувачем (оскільки аліменти сплачувались на її - матері користь), стягнення припинилось. Проте представником позивача жодних доказів на підтвердження того, що виконавче провадження закінчено, не надано.
Так, відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до положень ст. 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 39 цього Закону виконавче провадження підлягає закінченню, серед іншого, у разі смерті, стягувача чи боржника.
Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 15 вказаного Закону у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Відтак процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні у разі смерті стягувача є цілком можливим.
Крім того, суд звертає увагу на те, що положеннями Закону України "Про виконавче провадження" передбачена і можливість відновлення виконавчого провадження за постановою виконавця.
За таких обставин, суд доходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача аліментів на утримання дочки задоволенню не підлягають, оскільки це питання вже вирішене рішенням суду, яке набрало законної сили.
Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 7, 19, 141, 150, 155, 164, 180, 182, 191 СК України, ст. 4, 12, 81, 89, 141, 263, 265, 268, 273 ЦПК України,
У задоволенні позову Органу опіки і піклування виконавчого комітету Дунаєвецької міської радидо ОСОБА_1 , треті особи на стороні позивача: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Дунаєвецької міської ради, про позбавлення батьківських праввідмовити.
Попередити ОСОБА_1 про необхідність належного виконання обов'язків по вихованню і утриманню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 02 червня 2025 року.
Відомості про учасників справи:
позивач - Орган опіки і піклування виконавчого комітету Дунаєвецької міської ради, місцезнаходження: м. Дунаївці вул. Шевченка, 50 Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, код ЄДРПОУ 04060714;
відповідач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ;
треті особи на стороні позивача:
ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ;
Служба у справах дітей Дунаєвецької міської ради, місцезнаходження: м. Дунаївці вул. Героїв Маріуполя, 1, Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, код ЄДРПОУ 44023781.
Суддя Д. Т. Барателі