Справа № 455/473/25
Провадження № 1-кп/455/142/2025
Іменем України
04 червня 2025 року м.Старий Самбір
Старосамбірський районний суд Львівської області
в складі : головуючого - судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу суду кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с.Терло Старосамбірського району Львівської області, жительки АДРЕСА_1 , одруженої, працюючої молодшою медичною сестрою в Хирівській міській поліклініці, судимості не має, -
у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України,
за участю: сторони обвинувачення - прокурора ОСОБА_4 , потерпілої ОСОБА_5 ,
сторони захисту - обвинуваченої ОСОБА_3 ,
ОСОБА_3 , 19.02.2025 року, близько 14:30 години, перебуваючи в салоні автомобіля марки «Мерседес Спринтер», номерний знак НОМЕР_1 , білого кольору, а саме, на передньому сидінні пасажира, який знаходився на узбіччі дороги, неподалік приміщення церкви «Різдва Пресвятої Богородиці» в с.Терло Самбірського району Львівської області, в ході словесного конфлікту, на грунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно нанесла один удар правою рукою в ділянку обличчя ОСОБА_5 , яка підійшла до автомобіля в якому були відкриті двері пасажира з боку, де сиділа ОСОБА_3 , чим заподіяла їй згідно висновку судово-медичного експерта садно-подряпину в ділянці носо-губного трикутника зліва, що відноситься до легкого тілесного ушкодження.
Таким чином, ОСОБА_3 , вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.125 КК України.
В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 свою вину в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні - умисному легкому тілесному ушкодженні, визнала частково, пояснивши, що помер її брат, а 18.02.2025 року ввечері після парастасу відбувся конфлікт між нею та потерпілою, який спровокувала остання. 19.02.2025 року після похорону, коли вона їхала з чоловіком машиною, їх зупинила староста, яка стояла на дорозі з ОСОБА_5 . Коли машина зупинилася, то ОСОБА_5 до них підбігла і почала щось говорити. Вона її не чула, бо працював мотор. Вона була в цей момент дуже знервована, тому вдарила потерпілу по обличчю, однак зробила це без жодного умислу.
Потерпіла ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що обвинувачена ОСОБА_3 є двоюрідною сестрою її чоловіка. 19.02.2025 року, близько 15 години 00 хвилин в с.Терло, після похорону вона попросила в обвинуваченої, щоб та дала їй ключі від будинку померлого. Однак, обвинувачена нанесла їй правою рукою удар в ліву сторону обличчя. 20.02.2025 року вона звернулася в поліцію із заявою і пройшла судово-медичну експертизу. Просила обвинувачену суворо не карати.
Незважаючи на часткове невизнання вини ОСОБА_3 , її вина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.125 КК України повністю підтверджується сукупністю зібраних, достатніх та взаємопов'язаних між собою, доказів кримінального провадження, які були судом досліджені, оголошені та перевірені на предмет їх достовірності у судовому засіданні.
Винність ОСОБА_3 у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025141320000093 від 20.02.2025 року об'єктивно підтверджується, зокрема:
показами свідка ОСОБА_6 , яка будучи допитаною в судовому засіданні показала, що обвинувачена ОСОБА_3 є її колишньою сусідкою, а потерпіла ОСОБА_7 є її двоюрідною сестрою. 19.02.2025 року вони були на цвитрарі. Згодом, разом із ОСОБА_7 стали біля старости ОСОБА_8 ОСОБА_8 зупинила бус, який зупинився правою стороною біля них. ОСОБА_7 відкрила пасажирські двері і звернулася до ОСОБА_3 щоб та віддала ключі. ОСОБА_9 нанесла в ліву сторону обличчя нижче ока удар. Після чого ОСОБА_9 закрила двері та поїхала далі;
дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, а саме:
- протоколом проведення слідчого експерименту від 07.03.2025 року та фототаблицею до нього, за участю ОСОБА_3 , згідно якого у присутності двох понятих остання докладно розповіла про механізм нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_5 , перебуваючи в салоні автомобіля. Окрім того ОСОБА_3 повідомила, що 19.02.2025 року, близько 14:30 год., перебуваючи в салоні автомобіля марки «Мерседес Спрінтер», який знаходився на узбіччі дороги біля церкви в с.Терло Самбірського району Львівської області, в ході словесного конфлікту, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, вона умисно нанесла один удар правою рукою в ділянку обличчя ОСОБА_5 , чим заподіяла останній тілесні ушкодження;
- висновком експерта №20/25 від 20.02.2025 року, згідно якого в громадянки ОСОБА_5 , 1962 року народження, виявлено садно-подряпину в ділянці носо-губного трикутника зліва, яке утворилося від дії тупого предмета з обмеженою поверхнею, могло виникнути від контакту з вільним краєм нігтьової пластинки пальця (ів) 19.02.2023 року, як вказано у «Постанові» та відноситься до легкого тілесного ушкодження.
Суд, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до положень ч.1 ст.337 КПК України, згідно з яким, судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об"єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, безпосередньо дослідивши надані суду докази, зібрані відповідно до вимог кримінально-процесуального закону, які є допустимими та такими, що в їх сукупності безпосередньо вказують на вчинення обвинуваченою діяння, інкримінованого стороною обвинувачення.
Аналізуючи досліджені докази, оцінюючи їх у сукупності, суд приходить до переконання, що вина обвинуваченої ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбачениого ч.1 ст.125 КК України є встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом» (ст.17 КПК України)
Так, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява №10705/12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Іншими словами, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумніву, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим, а саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.
Отже, суд приходить до висновку, що винуватість обвинуваченої за обставин встановлених судом, повністю доведена і підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, які відповідають вимогам, передбаченим ст.ст.85-87 КПК України, перевірених та оцінених у їх сукупності безпосередньо судом.
Зокрема, суд бере до уваги: показання потерпілої ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_6 , які надані в межах обвинувачення, протокол проведення слідчого експерименту від 07.03.2025 року, висновок експерта №20/25 від 20.02.2025 року.
Вищевказані протоколи слідчих дій, складені і оформлені у порядку, передбаченому КПК України, є джерелом доказів, оскільки у них підтверджуються обставини і факти, що мають значення для вирішення справи. Разом з тим, досліджені в судовому засіданні висновок судово-медичного експерта, наданий компетентним спеціалістом, який відповідно до Закону України «Про судову експертизу», має право на проведення експертизи, узгоджуються з іншими об'єктивними доказами, а також показаннями потерпілої та у своїй сукупності з іншими доказами по справі підтверджує фактичні обставини вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, а саме: спричинення умисного легкого тілесного ушкодження.
Всі вищеперелічені докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження, а сукупність зібраних доказів є достатньою та взаємопов'язаною у зазначеному кримінальному провадженні, вони відповідають фактичним обставинам справи, будь-які протиріччя в них відсутні, що свідчить про їх об'єктивність та правдивість.
Обвинувачена ОСОБА_3 , яка є вільною у обранні позиції свого захисту, свою вину визнала лише частково. Часткове невизнання своєї вини обвинуваченою у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.125 КК України та її позиція з приводу спровокування конфлікту між обвинуваченою та потерпілою ОСОБА_5 саме останньою, суд розцінює як спробу уникнути передбаченої кримінальної відповідальності, оскільки характер спричиненого потерпілій ОСОБА_5 тілесного ушкодження, його локалізація, свідчать про умисел обвинуваченої на його завдання.
При цьому суд враховує, що вказані обставини у своїй сукупності з очевидністю вказують на те, що ОСОБА_3 усвідомлювала суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачала їх небезпечні наслідки і бажала їх настання, а тому суд вважає доведеним, що обвинувачена мала прямий умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_5 , і реалізуючи свій намір, умисно заподіяла легке тілесне ушкодження.
Таким чином, на переконання суду, пояснення обвинуваченої не породжують «розумний сумнів», достатній для визнання її невинуватою чи спростування пред'явленого їй обвинувачення, а навпаки, досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності доводять «поза розумним сумнівом» наявність у обвинуваченої прямого умислу, спрямованого на спричинення легких тілесних ушкоджень.
Суд приходить до висновку, що під час судового розгляду доведені всі обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні згідно ст. 91 КПК України.
Таким чином, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими у процесі судового розгляду й оціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом і оцінюючи кожен доказ з точки зору достатності і взаємозв'язку, суд прийшов до висновку, що вина ОСОБА_3 у спричиненні умисного легкого тілесного ушкодження, повністю доведена та кваліфікує їх за ч.1 ст. 125 КК України.
Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п.3 вищезазначеної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
При призначенні обвинуваченій ОСОБА_3 покарання, суд, на підставі ст.65 КК України, враховує: ступінь тяжкості правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до кримінальних проступків, особу обвинуваченої, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває.
Заявлені стороною обвинувачення щире каяття не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду. Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки. За весь час розгляду обвинувачена частково визнавала провину, заперечувала наявність будь-якого умислу, виправдовуючи скоєне. Аналогічний висновок вказаний і у постанові Верховного Суду від 10.06.2020 року по справі №149/1596/16-к.
Відтак обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченій ОСОБА_3 згідно зі ст.66 КК України судом не встановлено.
Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченої ОСОБА_3 , згідно зі ст. 67 КК України, суд визнає вчинення кримінального правопорушення відносно особи похилого віку.
Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушенн, а також вимоги ст.65 КК України про те, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатне для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням особи обвинуваченої, суд вважає, що ОСОБА_3 необхідно призначити покарання у виді штрафу, що узгоджується із позицією як прокурора. Підстав для звільнення від кримінальної відповідальності не встановлено.
Таке покарання, на переконання суду, буде необхідним для виправлення обвинуваченої, запобігання вчиненню нових злочинів, відповідатиме особі обвинуваченої та є достатнім, для досягнення, відповідно до ст.50 КК України мети покарання, а також випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст..6 Конвенції про захист прав людини.
Запобіжний захід до обвинуваченої не обирався.
Речові докази відсутні.
Витрат на залучення експерта немає.
Керуючись ст.ст.370, 374 КПК України, суд,-
ОСОБА_3 визнати винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що в гривневому еквіваленті становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень 00 копійок.
На вирок суду може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду через Старосамбірський районний суд Львівської області на протязі 30 днів з дня його проголошення.
Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченій та прокурору.
Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику провадження, який не був присутній в судовому засіданні.
Суддя ОСОБА_1