05 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/1358/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульський Г. М. - головуючий, Рогач Л. І., Краснов Є. В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ?Діамед?
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2025 (колегія суддів: Сибіга О. М. - головуючий, Станік С. Р., Михальська Ю. Б.) та рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2024 (суддя Плотницька Н. Б.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед"
до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації
третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмету спору на стороні відповідача: Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медіко-санітарної допомоги № 3" Шевченківського району міста Києва
про продовження строку дії договору
Товариство з обмеженою відповідальністю "Діамед" звернулося до суду з позовом до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, у якому просило визнати договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 30.06.2016 № 504/3 продовженим на той самий строк, на який він був укладений, а саме на 2 роки та 364 дні, тобто до 27.06.2025, на тих самих умовах.
Позов мотивовано тим, що відповідач після закінчення строку дії договору не направляв позивачу заяву про відмову у продовженні дії договору оренди, тому відсутність заяви орендодавця про припинення його дії, подальше користування позивачем об'єктом оренди та сплату за нього орендних та інших платежів, свідчить, що договір продовжив свою дію на тих же умовах і на той же строк.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2025, у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що балансоутримувач спірного приміщення, відповідно до пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 ?Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану?, своєчасно повідомив орендаря про не продовження договору оренди на підставах, визначених статтею 19 Закону України ?Про оренду державного та комунального майна?, тому підстави для його продовження відсутні.
16.05.2025 до Верховного Суду через електронні засоби зв'язку ?Електронний суд? Товариством з обмеженою відповідальністю ?Діамед? подано касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Крім того після цих вимог у касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції вказану постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2025 скасувати, а справу направити на новий розгляд до цього апеляційного суду.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає не урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 310 цього Кодексу вважаючи, що суд не дослідив докази у справі.
Вивчивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та дослідивши зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.
У пунктах 7.6 - 7.8 Рішення Конституційного Суду України 22.11.2023 у справі № 10 - р(ІІ)/2023 вказано, що Європейський суд із прав людини послідовно обстоює позицію, що для розуміння змісту обмежень права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції, є потреба у врахуванні ролі касаційних судів та визнанні того, що умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги; застосування визначеного у національному праві критерію ratione valoris для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою з огляду на саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Верховний Суд як суд касаційної інстанції із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні спорів. Тому внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики.
Ухвалюючи оскаржену у касаційному порядку постанову суд апеляційної інстанції мотивував її тим, що на дату закінчення строку договору оренди позивач був своєчасно повідомлений балансоутримувачем про те, що термін дії договору закінчився та продовжуватись не буде, а орендоване приміщення необхідне балансоутримувачу для власних потреб, тому позивачу необхідно звільнити орендоване приміщення і підписати акт приймання-передачі.
На підтвердження належного повідомлення позивача суд апеляційної інстанції зазначив такі докази, як повідомлення про вручення поштового відправлення № 0411107890505, № 0411107854835.
У касаційній скарзі заявник не наводить які конкретно докази не було досліджено судом, а свої доводи зводить до того, що ним не було отримано листа балансоутримувача про відсутність наміру продовжувати договір оренди.
Верховний Суд у постанові від 11.03.2025 у справі № 380/1417/23 виснував, що згідно з абзацом 1 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" передбачено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються. Зміст наведених норм права свідчить про автоматичне продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану. При цьому для продовження договору оренди на строк до припинення чи скасування воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану окреме рішення орендодавця не вимагається, про що прямо зазначено у пункті 5 постанови № 634. Винятки з цього правила прямо передбачено пунктом 5 постанови № 634 (балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 916/309/23, від 19.03.2024 у справі № 910/3272/23, від 26.11.2024 у справі № 920/478/23.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі і не вбачається, що суд апеляційної інстанції вирішив спір всупереч цих висновків.
Отже, є висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду, що у розумінні пункту 5 частини 1 статті 293 ГПК України є достатньою підставою для відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ?Діамед?".
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 зазначила: «126 Скаржник також стверджує, що позивачем не наведено формул, за якими здійснювалися розрахунки, суму заборгованості не підтверджено первинними бухгалтерськими документами, неправомірно застосовано змінювану процентну ставку, оскільки в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивачем відповідача ПАТ «Край Проперті» про зміну розміру процентної ставки тощо.
127 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що такі аргументи скаржника зводяться до оцінки доказів та встановлення обставин справи, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як «суду права», а не «суду факту».
128 Дослідження доказів на предмет їх належності та достатності і встановлення обставин справи не може мати місце на стадії касаційного перегляду судових рішень, оскільки виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції в силу імперативних приписів статті 300 ГПК України, що не підлягають розширеному тлумаченню.
129 Крім того, при розгляді справи у судах першої та апеляційної інстанцій відповідачам була надана можливість спростувати докази як наявності, так і розміру заборгованості, виконані позивачем, але вони такою можливістю не скористалися та не надали власних розрахунків.
130 У справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (заява № 3236/03, пункт 40).».
Інших підстав, передбачених частиною другою статті 287 ГПК України, за наявності яких суд міг би визнати оскаржувані судові рішення такими, щодо перегляду яких можливе відкриття касаційного провадження у справі, у касаційній скарзі не зазначено та не обґрунтовано.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі, Верховним Судом не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до вимог ГПК України.
Керуючись статтями 234, 235, 293 ГПК України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ?Діамед? на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2025 у справі № 910/1358/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Г. М. Мачульський
Судді Л. І. Рогач
Є. В. Краснов