03 червня 2025 року
м. Київ
cправа №911/1623/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Вронська Г.О. - головуюча, Бакуліна С.В., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання Сініцина В.А.,
прокурора: Єреп В.В.,
представників учасників справи:
від позивача: Дяк Ю.М.,
від відповідача: Поцелов А.О.,
від третьої особи на стороні позивача: Шпінь В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської прокуратури
на рішення Господарського суду Київської області (Рябцева О.О.)
від 03.10.2024,
додаткове рішення Господарського суду Київської області (Рябцева О.О.)
від 05.11.2024,
постанову Північного апеляційного господарського суду (Шапран В.В., Буравльов С.І., Андрієнко В.В.)
від 25.02.2025 (повний текст складений 26.02.2025)
та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду (Шапран В.В., Буравльов С.І., Андрієнко В.В.)
від 11.03.2025 (повний текст складений 13.03.2025)
у справі за позовом Керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва
в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Медичні закупівлі України",
про стягнення заборгованості в розмірі 15 985 340,00 грн,
Короткий зміст позовних вимог
1. Керівник Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" (далі - Відповідач) про стягнення 15 985 340 грн, з них: 5 339 040 грн - штраф, 10 646 300 грн - пеня.
2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов договору про закупівлю від 28.09.2021 №09/252-09/2021 (далі - Договір), укладеного з Державним підприємством "Медичні закупівлі України" (далі - Третя особа), в частині дотримання строку поставки повністю оплаченого товару:
- унаслідок незастосування до Відповідача неустойки за порушення зобов'язань з поставки товару (санітарного транспорту екстреної медичної допомоги), передбаченої Договором, оплата за яким здійснювалася за кошти, що виділялися безпосередньо із загального фонду Державного бюджету України, були порушені інтереси держави. На користь держави не стягнуті кошти, які могли бути використані для задоволення її потреб;
- на підставі статті 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пункту 9.2 Договору до Державного бюджету України з Відповідача підлягають стягненню штраф і пеня.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Київської області від 03.10.2024 у справі №911/1623/24 у задоволенні позову прокурора відмовлено.
4. Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване таким:
- умови щодо сплати пені за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов'язань з поставки товару встановлені сторонами у Договорі. Згідно з його умовами пеня за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок платника - Третьої особи у справі;
- доводи прокурора про те, що пеня й штраф підлягають стягненню до Державного бюджету України на підставі статті 29 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), є необґрунтованими. Ця норма регулює зарахування штрафів і пені, які застосовуються відповідно до закону, а не пені, сплата якої передбачається у договорі. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.07.2024 у справі №909/532/23, від 09.08.2024 у справі №917/1957/23 та від 09.09.2024 у справі №902/1372/23.
5. Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 05.11.2024 задоволено заяву Відповідача та стягнуто з Київської міської прокуратури на його користь 120 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2025 рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2024 та додаткове рішення цього суду від 05.11.2024 залишені без змін.
7. Суд апеляційної інстанції:
- погодився з висновками, яких дійшов суд першої інстанції за наслідками розгляду справи по суті;
- зазначив, що в частині оскарження додаткового рішення апеляційна скарга прокурора не містить жодних доводів. Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування додаткового рішення, та неправильного застосування норм матеріального права не встановлено.
8. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 заяву Відповідача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, задоволено частково. Стягнуто з Київської міської прокуратури на користь Відповідача 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
9. Суд апеляційної інстанції встановив, що:
- з апеляційною скаргою в справі звернувся Перший заступник керівника Київської міської прокуратури. Відповідач скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу. Отже, витрати на правничу допомогу, які полягають у підготовці та направленні відзиву, є реальними й такими, що безпосередньо пов'язані із розглядом справи. Крім того, представник Відповідача - адвокат Поцелов А.О., взяв участь у судовому засіданні, яке відбулося 25 лютого 2025 року. У матеріалах справи наявні докази вчинення представником Відповідача дій, вказаних в акті приймання-передачі;
- умовами додатку №11 до договору передбачено, що об'єднання та клієнт погодили фіксований гонорар у розмірі 25 000 грн.
Водночас суд зауважив:
- аналіз апеляційної скарги прокурора, підготовка правової позиції у справі (підбір нормативно-правової бази, аналіз судової практики з подібних судових справ, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень щодо можливих варіантів дій, обрання стратегії правового захисту) охоплюються послугами з підготовки відзиву, а тому не підлягають виокремленню. У провадженні господарських судів знаходиться значна кількість справ з ідентичними позовними вимогами та з подібним предметом спору (№911/1461/24, №911/1490/24, №911/1685/24, №911/1819/24, №911/1927/24 тощо). Адвокатське об'єднання "Унілекс" представляє інтереси Відповідача також і в зазначених справах. Правова позиція Відповідача щодо суті спору вже була сформована до апеляційного перегляду справи, а доказів додаткового комплексного та всестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається. Отже, для вивчення, правового аналізу апеляційної скарги, а також складання відзиву не потребувалося значних затрат часу й зусиль;
- керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, беручи до уваги заяву прокурора, розмір заявлених Відповідачем витрат на правничу допомогу в сумі 25 000 грн не відповідає критеріям реальності (встановлення дійсності та необхідності витрат) та розумності, такі витрати не мають характеру необхідних і є неспівмірними зі складністю справи, тому їх розмір є необґрунтованим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи
10. 18 березня 2025 року Київська міська прокуратура (далі - Скаржник) із використанням підсистеми "Електронний суд" подала касаційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2024, додаткове рішення Господарського суду Київської області від 05.11.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2025 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 у справі №911/1623/24, в якій просить:
- скасувати їх та ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора;
- судові витрати покласти на Відповідача, стягнувши їх на користь Скаржника.
11. На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставою касаційного оскарження Скаржник визначив пункти 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України:
- щодо пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України - під час ухвалення рішень суди неправильно застосували норми матеріального права, а саме статтю 131-1 Конституції України, статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 2, 4, 22, 29 БК України, статтю 183, 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України) без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09.08.203 у справі №924/1283/21, від 20.02.2025 у справі №910/16372/21, та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, від 13.11.2019 у справі №922/3095/17, від 23.10.2019 у справі №922/3013/18, щодо наявності повноважень розпорядника бюджетних коштів на вжиття заходів представницького характеру для захисту інтересів, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів бюджету, яка підтверджує позицію прокурора про наявність у Міністерства охорони здоров'я права на стягнення штрафних санкцій за державним контрактом до Державного бюджету України;
- щодо пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України:
1) існує виключна правова проблема через відсутність чіткого законодавчого регулювання можливості стягнення грошових коштів до бюджету за порушення умов договорів, укладених за рахунок бюджетних коштів, не лише виключно на користь сторони такого договору. Крім цього, існує неоднакова судова практика, у тому числі викладена у постановах Верховного Суду стосовно аналогічних правових відносин, а саме: від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 15.02.2024 у справі №910/5282/23, від 29.08.2024 у справі №917/1781/23, від 23.07.2024 у справі №909/532/23, від 09.08.2024 у справі №917/1957/23 щодо застосувань положень статей 2, 22, 29 БК України;
2) існує необхідність відступлення від висновку про застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, статей 2, 29 БК України, викладеного у постановах Верховного Суду від 23.07.2024 у справі №909/532/23 та від 09.08.2024 у справі №917/1957/23 (щодо стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання умов договорів, укладених за бюджетні кошти, на користь сторони договору), з метою формування єдиної правозастосовчої практики.
12. До касаційної скарги долучено науково-правовий висновок, підготовлений доктором юридичних наук, професором Беляневич О.А.
13. 18 квітня 2025 року, в межах встановленого Верховним Судом строку, Третя особа з використанням підсистеми "Електронний суд" подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить задовольнити її повністю.
14. Третя особа поділяє позицію Скаржника та підтримує наведені ним аргументи.
15. 30 квітня 2025 року, в межах встановленого Верховним Судом строку, Відповідач із використанням підсистеми "Електронний суд" подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
16. Відзив, зокрема, обґрунтований таким:
- спір стосується не виконання бюджетного зобов'язання, а виконання зобов'язань у межах договірних відносин. Сторонами Договору є Третя особа (замовник) і Відповідач (постачальник), тому зобов'язання щодо сплати неустойки, встановлене Договором, також виникає між цими суб'єктами. Фінансування за бюджетні кошти не нівелює принципу свободи договору та не змінює правової природи договірних відносин;
- Відповідач, здійснивши аналіз суб'єктного складу та фактичних обставин справ, на які посилається Скаржник, вважає, що судові рішення не є релевантними до правової ситуації, яка є предметом спору;
- практика Верховного Суду щодо неможливості застосування пункту 23 частини другої статті 29 БК України до договірної неустойки та неможливості стягнення пені й штрафу до Державного бюджету України є сталою. Таким чином, відсутні підстави для відступлення від висновку про застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, положень статей 2, 29 БК України, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №909/532/23, №917/1957/23;
- Третя особа є самостійним учасником господарських правовідносин, зокрема, що виникли в межах господарських договорів, укладених цим підприємством у процесі здійснення своєї господарської діяльності. Третя особа має можливість для здійснення власного захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Саме Третя особа наділена компетенцією щодо звернення до суду із позовом, у тому числі про стягнення неустойки за прострочення поставки товару за Договором;
- визначення Позивача органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є помилковим, оскільки відповідно до обставин справи: 1) бюджетні кошти за недопоставлені автомобілі, отримані Відповідачем як передоплата за Договором, у повному обсязі були повернуті до Державного бюджету України; 2) предметом спору є не повернення бюджетних коштів, а стягнення неустойки - пені та штрафу за Договором; 3) правочин, укладений Третьою особою та Відповідачем, не є незаконним; 4) спір не стосується використання бюджетних коштів;
- судами законно не було застосовано пункт 23 частини другої статті 29 БК України, оскільки, враховуючи актуальну практику Верховного Суду, вона регулює зарахування до Державного бюджету України штрафів та пені, які застосовуються відповідно до закону, тобто мова йде про податкові, митні, адміністративні правопорушення тощо, а не про пеню, сплата якої передбачається у договірних відносинах (постанова Верховного суду від 09.08.2024 у cправі №917/1957/23);
- штрафні санкції у вигляді пені за несвоєчасне виконання договору контрагентом державного підприємства стягуються на користь підприємства і не є тими фінансами, які повертаються в бюджет (постанови Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №908/2335/22, від 27.11.2024 у справі №911/826/23).
17. 16 травня 2025 року заступник Генерального подав клопотання про передання справи №911/1623/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду (із використанням підсистеми "Електронний суд" та безпосередньо до Верховного Суду в паперовому вигляді).
18. 29 травня 2025 року Відповідач із використанням підсистеми "Електронний суд" подав заперечення на клопотання про передання справи №911/1623/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в якому просить відмовити у його задоволенні.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
19. За наслідками проведеної публічної закупівлі (UA-2021-08-20-011221-а) 28 грудня 2021 року Третя особа (замовник), і Відповідач (постачальник) уклали Договір, згідно з пунктом 1.1 якого постачальник взяв на себе зобов'язання у строки, в порядку та на умовах, визначених Договором, поставити замовнику спеціалізований санітарний транспорт екстреної медичної допомоги типу С як систему медичних виробів, допоміжних засобів до них та устаткування (код згідно з УКТЗЕД 8703 32 19 00) ДК 021:2015-34110000-1 Легкові автомобілі (НК 024:2019-35988 Автомобільна швидка допомога), а замовник - прийняти такий товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених Договором.
20. Сторони узгодили, що найменування (номенклатура, асортимент) товару, його обсяг та кількість, ціна за одиницю та загальна вартість вказується в специфікації (додаток №1), яка є невід'ємною частиною Договору.
21. Пунктом 3.1 Договору встановлено, що його валютою є національна валюта України - гривня. Загальна ціна товару складає 77 861 000 грн без податку на додану вартість. Ціна за одиницю товару вказується у специфікації (додаток №1), що є невід'ємною частиною Договору. Оплата за товар, який є предметом Договору, звільняється від оподаткування податком на додану вартість відповідно до пункту 71 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України.
22. Оплата за партію поставленого товару за Договором здійснюється протягом 30 банківських днів з моменту підписання відповідної видаткової накладної та / або акта приймання товару за місцем призначення, визначеним відповідно до пункту 2.3 Договору, за умов відсутності будь-яких зауважень до товару з боку замовника (пункт 3.4 Договору).
23. Відповідно до пункту 3.4.2 Договору у разі проведення оплати за партію товару на умовах попередньої оплати, попередня оплата проводиться замовником з урахуванням пункту 8 Порядку здійснення заходів щодо забезпечення розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2021 №339, на підставі оригіналу рахунку на оплату. Остаточний розрахунок за партію поставленого товару здійснюється протягом 30 банківських днів з моменту підписання відповідної видаткової накладної та / або акта приймання товару за місцем поставки за умов відсутності будь-яких зауважень до товару з боку замовника. У випадку недотримання постачальником вимог, передбачених пунктами 1.3, 6.1, 7.1 Договору, постачальник зобов'язується повернути попередню оплату за цим Договором у термін до 5 банківських днів після отримання від замовника відповідної претензії.
24. Умови поставки та порядок приймання-передачі товару сторони узгодили у розділі 4 Договору, в якому, зокрема, зазначено:
- постачальник зобов'язаний здійснити поставку товару за цим Договором у строк, визначений замовником у заявці на поставку товару, направленій замовником постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному Договором (пункт 4.1);
- поставка товару здійснюється окремими партіями відповідно до заявки на поставку товару, направленої замовником постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим Договором (пункт 4.2);
- датою поставки товару за Договором вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної та / або акта приймання товару (пункт 4.6).
25. Підпунктом 8.3.1 Договору сторони погодили, що постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим Договором.
26. У разі порушення строку поставки, непередачі (несвоєчасної передачі, повернення з підстав, встановлених Договором) товару, прострочення усунення недоліків товару згідно з пунктами 6.3, 7.6, 7.9.3 Договору постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни непереданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за Договором, включаючи день виконання такого зобов'язання (пункт 9.2 Договору).
27. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від повного виконання зобов'язань за ним (пункт 9.7 Договору).
28. Згідно з пунктом 11.1 Договору він вважається укладеним і набирає чинності після його підписання сторонами з моменту надання згоди уповноваженим органом управління на вчинення даного значного господарського зобов'язання (у разі, якщо надання такої згоди передбачено законодавством) та діє до 31 грудня 2021 року, а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором, у тому числі в частині штрафних санкцій та поставки товару - до повного виконання.
29. За змістом пункту 11.2 Договору його дія може бути подовжена за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до Договору.
30. Відповідно до умов специфікації від 28.09.2021 під товаром, що постачається за Договором, розуміється: спеціалізований санітарний транспорт екстреної медичної допомоги типу С як система медичних виробів, допоміжних засобів до них та устаткування (код згідно з УКТЗЕД 8703 32 19 00) ДК 021:2015-34110000 - 1 легкові автомобілі (НК 024:2019-35988 автомобільна швидка допомога).
31. У пункті 2 специфікації сторони обумовили найменування товару - спеціалізований автомобіль швидкої медичної допомоги на базі DANGEL Jumper 4x4, тип С (спеціалізований санітарний транспорт (тип С 4х4); кількість товару - 49 одиниць; ціна за одиницю товару - 1 589 000 грн; сума без податку на додану вартість - 77 861 000 грн.
32. Надалі сторони уклали додаткові угоди №№1-8 до Договору, якими, зокрема, погодили проведення попередньої оплати та продовжили дію Договору.
33. На виконання умов Договору та додаткової угоди №1 28 жовтня 2021 року Третя особа сплатила Відповідачу 77 861 000 грн, що підтверджується випискою з Єдиного вебпорталу використання публічних коштів "Spending".
34. Третя особа направила Відповідачу заявку №1 (уточнююча №11) на поставку спеціалізованих автомобілів швидкої медичної допомоги на базі DANGEL Jumper 4 x 4, тип С (спеціалізований санітарний транспорт (Тип С 4 х 4)) у кількості 49 одиниць загальною вартістю 77 861 000 грн.
35. Відповідно до пункту 4 заявки дата поставки товару за місцем поставки, визначеним пунктом цієї заявки на поставку, - до 28 березня 2023 року включно.
36. На виконання заявки 03 березня 2023 року Відповідач поставив 1 одиницю товару, 06 червня 2023 року - ще 4 одиниці товару.
37. Додатковою угодою від 22.08.2023 №9 сторони дійшли згоди розірвати Договір з 22 серпня 2023 року у зв'язку із листом постачальника від 18.08.2023 №131 щодо неможливості поставки товару в кількості 44 одиниці.
38. Вважаючи порушеними інтереси держави, прокурор звернувся до суду з позовом про стягнення з Відповідача до Державного бюджету України суми пені та штрафу у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем договірних зобов'язань.
39. Згідно з розрахунком прокурора, наведеним у позовній заяві, неустойка, яка підлягає стягненню з Відповідача, складається із суми пені - 10 646 300 грн, нарахованої за загальний період з 29 березня 2023 року по 22 серпня 2023 року, та 7% штрафу від вартості невчасно поставлених одиниць товару на строк понад 30 днів - 5 339 040 грн.
40. Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави в суді в особі Позивача, прокурор зазначив, що листами від 18.04.2024 №50-3106вих-24 та від 30.05.2024 №50-4195вих-24 прокуратура повідомила Позивача і Третю особу про існування порушень інтересів держави у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх договірних зобов'язань з поставки спеціалізованих автомобілів швидкої допомоги.
41. На вказані листи Третя особа надала прокуратурі копії відповідних документів та повідомила, що зверталася до суду з відповідним позовом. У зв'язку з відмовою суду у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та неусуненням недоліків позовної заяви ухвалою суду від 25.03.2024 у справі №911/3697/23 позов було повернуто. Водночас Третя особа просила прокуратуру вжити заходи представницького характеру.
42. Позивач, зазначивши про відсутність бюджетних асигнувань для сплати судового збору, що унеможливлює здійснення позовної роботи, також просив окружну прокуратуру вжити відповідних заходів представницького характеру.
43. Прокурор зазначав, що Позивач, який є головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми "Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я", органом державної влади, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах, не вжив всіх дієвих заходів претензійного характеру, зокрема, щодо звернення до суду з відповідним позовом. Відтак Позивач не здійснив захисту інтересів держави, що згідно з вимогами частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" надає прокурору право здійснювати представництво інтересів держави у суді.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
44. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзивах, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов таких висновків.
Щодо оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, ухвалених за наслідками розгляду справи по суті
45. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
46. Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
47. Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
48. Водночас порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
49. Стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов'язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
50. Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України.
51. Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
52. Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
53. За обставинами справи Відповідач не поставив Третій особі частину передбаченого Договором товару - 44 спеціалізовані автомобілі швидкої медичної допомоги на базі DANGEL Jumper 4x4, тип С (спеціалізований санітарний транспорт (тип С 4х4). У зв'язку з неможливістю поставки вказаного товару сторони розірвали Договір.
54. Стверджуючи про порушення інтересів держави, прокурор звернувся до суду з позовом про стягнення з Відповідача неустойки (штрафу та пені) до Державного бюджету України.
55. Суди попередніх інстанцій відмовили в позові, оскільки (1) за умовами Договору неустойка за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок замовника; (2) пеня за спірним Договором не підлягає сплаті до Державного бюджету України на підставі статті 29 БК України.
56. У цьому контексті Суд звертає увагу на таке.
57. Згідно зі статтею 230 ГК України (тут і далі - в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
58. Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
59. Частинами першою-третьою статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
60. У постанові від 09.08.2024 у справі №917/1957/23 Верховний Суд дійшов висновку, що згідно зі статтями 230, 231 ГК України, статтями 549, 551 та 611 ЦК України встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони в межах, встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при його укладенні.
Зазначене стосується і зобов'язань, у яких хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України.
61. У справі, що переглядається (№911/1623/24), суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з пунктом 9.2 Договору постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1% від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни непереданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі замовнику - Третій особі, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
62. Відповідно до статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
63. Згідно з положеннями статей 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
64. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
65. Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:
- можливість укласти договір або утриматися від його укладення;
- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
66. Отже, одним із ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин. Законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами. Сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, але не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в них прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).
67. Як виснував Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі №916/1247/23, особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
68. Договір - це універсальний регулятор, який покликаний забезпечити регулювання приватноправових відносин та є підставою для встановлення, зміни чи припинення суб'єктивних прав і обов'язків, створення інших наслідків саме для його сторін.
69. За обставинами справи, що переглядається (№911/1623/24), укладаючи Договір, сторони діяли на власний розсуд та не були позбавлені можливості запропонувати зміни до його проєкту, зокрема, в частині відповідальності постачальника. У разі незгоди з умовами Договору чи неузгодження окремих умов сторони мали право не укладати його одна з одною.
70. Водночас з моменту, коли всі істотні умови Договору були досягнуті, він вважається укладеним (частина перша статті 638 ЦК України) та є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
71. З урахуванням викладеного вище, Суд зазначає, що в пункті 9.2 Договору сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили умову про те, що Відповідач (постачальник) сплачує пеню Третій особі (замовнику). Таким чином, доводи Скаржника про стягнення неустойки саме до Державного бюджету України, а не на рахунок Третьої особи, є безпідставними.
Та обставина, що грошові кошти, які Відповідач одержав у рахунок оплати за Договором, виділялися з Державного бюджету України, не має правового значення. Умови про сплату пені можуть встановлюватися сторонами у договорі. Відповідач і Третя особа визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок Третьої особи.
Походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких оплачено закупівлю товару, не є підставою для зміни умов господарського договору та не може визнаватися підставою для стягнення пені до Державного бюджету України, попри умови договору.
72. Аналогічних за змістом висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 09.08.2024 у справі №917/1957/23 та від 09.09.2024 у справі №902/1372/23, де прокурор в інтересах держави звертався до суду з позовом про стягненні пені до Державного бюджету України.
73. Суд відхиляє доводи Скаржника, що пеня підлягає сплаті до Державного бюджету України на підставі статті 29 БК України.
Пунктом 23 частини другої цієї статті передбачено зарахування до доходів загального фонду Державного бюджету України коштів від санкцій (штрафи, пеня тощо), які застосовуються відповідно до закону (крім штрафів, визначених пунктами 6-3, 6-4, 6-9, і 13-5 частини третьої цієї статті, пунктами 37-39 частини першої статті 64, пунктом 13 частини першої статті 64-1 та пунктами 26 і 27 частини першої статті 66 цього Кодексу).
Отже, ця норма регулює зарахування до Державного бюджету України штрафів і пені, які застосовуються відповідно до закону, тобто мова йде про податкові, митні адміністративні правопорушення тощо, а не про пеню, сплата якої передбачається у договірних відносинах.
74. Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 09.08.2024 у справі №917/1957/23, що також узгоджується з попередніми висновками, яких Верховний Суд дійшов у постанові від 23.07.2024 у справі №909/532/23.
75. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, Скаржник просить відступити від зазначених висновків.
76. У розрізі цього Верховний Суд звертає увагу, що його основним завданням відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.
77. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
78. Частиною четвертою статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
79. Верховний Суд наголошує, що обґрунтованими підставами для відступу від вже сформованої ним правової позиції є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права, зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільних відносин, наявністю загрози національній безпеці, змінами у фінансових можливостях держави.
80. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Chapman v.United Kingdom" (заява №27238/95) ЄСПЛ наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом відступ від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави не допускається.
81. Отже, необхідність відступу від висновків Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя; метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
82. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності - одного із фундаментальних елементів принципу верховенства права, що гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
83. У касаційній скарзі та клопотанні про передання справи №911/1623/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду стверджується про існування неоднакової судової практики щодо застосування положень статей 2, 22, 29 БК України; зокрема, наводяться постанови Верховного Суду від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 15.02.2024 у справі №910/5282/23, від 29.08.2024 у справі №917/1781/23, від 23.07.2024 у справі №909/532/23, від 09.08.2024 у справі №917/1957/23.
84. Водночас Суд встановив, що правовідносини у справах №924/215/23, №910/5282/23 та №917/1781/23, з одного боку, не є подібними з тими, що склалися, з іншого боку, в справах №909/532/23, №917/1957/23 та справі, яка переглядається (№911/1623/24).
85. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що подібність правовідносин необхідно визначати відповідно до їх елементів. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст (взаємні права й обов'язки суб'єктів). Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", таку подібність необхідно оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
86. У кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, й надалі порівнювати права та обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) та за потреби, зумовленої цим регулюванням, - визначити суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
87. У справі №924/215/23 прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації з позовом про стягнення з товариства пені, інфляційних втрат і трьох процентів річних.
За результатами апеляційного перегляду позов прокурора задоволено частково. З товариства на користь Хмельницької обласної військової адміністрації стягнуто 244 358,44 грн пені. Верховний Суд залишив постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Суд звертає увагу, що стороною за договором (замовником) у справі №924/215/23 була безпосередньо Хмельницька обласна військова адміністрація. Як встановили суди, згідно з пунктами 6.1, 6.2 договору в разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок платника пеню.
88. За обставинами справи №910/5282/23 суди також стягнули попередню оплату, пеню, інфляційні втрати й три проценти річних безпосередньо на користь сторони договору - Акціонерного товариства "Українська залізниця".
89. Таким чином, у жодній з наведених справ пеня не стягувалася до Державного бюджету України.
90. Щодо справи №917/1781/23, у ній прокурор заявив до стягнення пеню, інфляційні втрати й три проценти річних.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив позов частково, стягнувши з відповідача на користь Державного бюджету України 384 361 грн пені; в іншій частині позову відмовив.
Судові рішення не оскаржувалися відповідачем, натомість із касаційною скаргою до Верховного Суду звернувся прокурор, який (1) просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог; (2) посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статей 551, 625 ЦК України - застосування права суду на зменшення розміру неустойки, підстав для нарахування та стягнення сум інфляційних втрат і трьох процентів річних.
Відтак, оскільки судові рішення в справі №917/1781/23 переглядалися в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд (1) a priori не міг скасувати їх у частині задоволення позову (зважаючи на принцип "заборони повороту до гіршого" ("non reformatio in peius") та правило "tantum devolutum quantum appellatum" (скільки скарги, стільки й рішення); (2) не висловлювався щодо застосування статей 2, 22, 29 БК України та не формував відповідних висновків, оскільки це питання не охоплювалося підставою касаційного оскарження, яку визначив прокурор.
Постановою від 29.08.2024 Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги прокурора (в частині відмови в задоволенні позовних вимог) та залишив оскаржувані судові рішення без змін.
91. З огляду на це доводи Скаржника про наявність різної практики Верховного Суду та, як наслідок, існування виключної правової проблеми не підтвердилися.
92. Підстав для відступу від висновків щодо застосування статей 2, 29 БК України, викладених у постановах Верховного Суду від 23.07.2024 у справі №909/532/23 та від 09.08.2024 у справі №917/1957/23, не встановлено. Вказані висновки є зрозумілими, однозначними, усталеними та передбачуваними (прогнозованими).
93. Зважаючи на викладене вище, Суд також відмовляє у задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора про передання справи №911/1623/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
94. Відповідно до частини п'ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
95. Отже, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
96. Про виключність правової проблеми у розрізі якісного критерію можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди припустилися явної й грубої помилки у застосуванні норм процесуального та / або матеріального права, в тому числі свавільного розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
97. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції, і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
98. Застосування таких критеріїв є сталим, послідовним та дістало відображення в низці судових рішень Верховного Суду і Великої Палати Верховного Суду (наприклад, від 10.07.2019 у справі №431/5643/16-ц, від 28.04.2020 у справі №357/13182/18, від 23.06.2020 у справі №910/8130/17, від 09.07.2020 у справі №610/1065/18, від 15.09.2020 у справі №910/32643/15, від 13.10.2020 у справі №640/17296/19, від 23.10.2020 у справі №906/677/19, від 14.04.2021 у справі №757/50105/19, від 22.04.2021 року у справі №640/6432/19, від 28.04.2021 у справі №916/1977/20, від 18.05.2021 у справі №758/733/18), адже виключна правова проблема, необхідність для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, є оціночними поняттями.
99. За оцінкою Суду, клопотання про передання справи №911/1623/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить належного обґрунтування наявності глибоких розбіжностей у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не викладено правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій.
100. Крім того, Суд mutatis mutandis звертає увагу на постанову Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №908/2335/22, де зазначено, що штрафні санкції у вигляді пені за несвоєчасне виконання договору контрагентом державного підприємства стягуються на користь підприємства і не є тими фінансами, які повертаються в бюджет.
101. Ці висновки також враховані Верховним Судом у справі №911/826/23 за позовом першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради та Комунальної організації "Київмедспецтранс" до Відповідача.
102. Підсумовуючи, Суд наголошує:
- у договірних відносинах обов'язок зі сплати пені стороною, яка порушила умови договору, має бути встановлений договором або законом. За обставинами справи, що переглядається, пунктом 9.2 та / або іншими умовами Договору не передбачено сплату постачальником (Відповідачем) неустойки до Державного бюджету України, натомість сторони узгодили, що її сплата здійснюється на користь замовника (Третьої особи);
- одностороння зміна порядку стягнення пені, визначеного у договорі, не допускається, у тому числі якщо оплата за ним здійснювалася за рахунок коштів Державного бюджету України. Така зміна суперечить закріпленим у статтях 6, 204, 626-629 ЦК України принципам свободи договору, обов'язковості договору та презумпції правомірності правочину.
103. З урахуванням викладеного вище, обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, що також узгоджується з практикою Верховного Суду в справах, як виникли з подібних правовідносин (постанови від 23.07.2024 у справі №909/532/23 та від 09.08.2024 у справі №917/1957/23).
104. Касаційна скарга, подана з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, підлягає залишенню без задоволення.
105. Разом із цим Скаржник стверджує про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09.08.203 у справі №924/1283/21, від 20.02.2025 у справі №910/16372/21, та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, від 13.11.2019 у справі №922/3095/17, від 23.10.2019 у справі №922/3013/18.
106. Суд відхиляє доводи Скаржника, оскільки:
- у справі №924/1283/21 предметом є визнання недійсними додаткових угод, якими внесено зміни до договору постачання природного газу (збільшено ціну за одиницю товару та зменшено загальний об'єм постачання природного газу), та стягнення безпідставно збережених коштів (стверджуваної переплати) у сумі 22 285,88 грн.
- у справі №910/16372/21 на розгляді суду (після залишення позову прокурора в інтересах Комунального підприємства "Київський метрополітен" без розгляду) перебували вимоги в інтересах Київської міської ради про стягнення з Акціонерного товариства "Київметробуд" 139 090 410,96 грн безпідставно набутих коштів;
- у справі №905/1907/21 прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Черкаської обласної ради та Комунального закладу "Канівська санаторна школа Черкаської обласної ради" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АС" про стягнення коштів у сумі 365 870,72 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 № 922-VIII та умов укладеного договору постачання природного газу, оскільки додаткові угоди укладені, якими внесено зміни до істотних умов договору, збільшено ціну за одиницю товару та зменшено загальні обсяги поставки газу, укладені без належних підстав.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з тим, що неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема, шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади;
107. Отже, у цих справах Верховний Суд не висловлювався щодо можливості / неможливості стягнення пені, встановленої договором, до Державного бюджету України за порушення однією зі сторін своїх зобов'язань.
108. Водночас за обставинами справи, що переглядається (№911/1623/24): 1) предметом спору є стягнення неустойки - пені та штрафу за Договором, а не бюджетних коштів за недопоставлені автомобілі, отриманих Відповідачем як попередня оплата; 2) умовами Договору визначено сплату пені саме на користь замовника (Третьої особи); 3) правочин, укладений Третьою особою та Відповідачем, не є незаконним, і питання його правомірності не охоплюється предметом спору.
109. Оскільки сторонами Договору є Третя особа (замовник) і Відповідач (постачальник), зобов'язання щодо сплати неустойки, передбачене Договором, також виникло між цими суб'єктами. Суди не встановили, що спірний Договір є тристороннім та / або містить обов'язки перерахування неустойки на користь третіх осіб, які не є сторонами Договору (наприклад, Позивачу).
110. Щодо решти справ, на які посилається Скаржник, правовідносини в них також є неподібними з тими, що виникли в цій справі.
111. За обставинами справи №922/3095/17 Акціонерне товариство "Харківобленерго" звернулася до суду з позовною заявою про стягнення з Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" заборгованості за електричну енергію в сумі 231 325 221,50 грн, плати з компенсації перетікання реактивної енергії в сумі 34 816,48 грн, трьох відсотків річних у сумі 4 416 543,65 грн та інфляційних втрат у сумі 18 214 798,57 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 07.11.2017, що не оскаржувалося в апеляційному порядку та набрало законної сили, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму заборгованості за електричну енергію в сумі 217 725 221,50 грн; три проценти річних у сумі 4 416 543,65 грн, інфляційні втрати у сумі 18 244 798,57 грн, пеню в сумі 1 247 391,88 грн та 240 000,00 грн витрат зі сплати судового збору.
21 листопада 2017 року Господарський суд Харківської області видав наказ на виконання ухваленого рішення, на підставі якого 04 вересня 2019 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Валявським О.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1.
Предметом касаційного оскарження була ухвала суду першої інстанції, залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, про відмову позивачеві у задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавця.
112. У справі №922/3013/18 Товариство з обмеженою відповідальністю "ХАРКІВГАЗ ЗБУТ" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради про стягнення заборгованості у загальній сумі 268326,13 грн, у тому числі трьох процентів річних у розмірі 51371,02 грн та 216955,11 грн інфляційних втрат, за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання та водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), управління багатоквартирним будинком, вивезення побутового сміття та рідких нечистот.
Постановою Верховного Суду від 23.10.2019 рішення судів попередніх інстанцій скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено в задоволенні позову.
113. У справах №922/3095/17 та №922/3013/18 (1) не брав участі прокурор у порядку статті 23 Закону України про "Про прокуратуру"; (2) питання про стягнення пені до Державного бюджету України не вирішувалося.
114. Крім того, посилаючись на постанови Верховного Суду у вказаних справах, Скаржник не послався (1) на конкретну норму матеріального та / або процесуального права (статтю, її частину, пункт, підпункт, абзац тощо), яка, на його думку, була неправильно застосована чи порушена судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень; (2) висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваних судових рішеннях, а також викладений у ній висновок щодо застосування саме цієї норми права, обґрунтування, в чому полягає таке порушення або неправильне застосування.
115. Верховний Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, інакше це свідчитиме про порушення принципів змагальності та диспозитивності господарського судочинства.
116. Висновки, яких дійшли суди попередніх інстанцій, зважаючи на предмет, підстави позову, наявні в матеріалах справи докази та встановлені на їх підставі фактичні обставини, не суперечать висновкам Верховного Суду, про які зазначає Скаржник, оскільки останні не є релевантними.
117. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
118. У пункті 48 рішення ЄСПЛ в справі "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996 (заява №21920/93) вказано, що, зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежується перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
119. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
120. З огляду на викладене, касаційне провадження у цій справі, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
121. Суд погоджується з аргументами, наведеними у відзиві Відповідача на касаційну скаргу, у тому обсязі, в якому вони узгоджуються з мотивами цієї постанови.
Щодо науково-правового висновку, поданого до суду касаційної інстанції
122. Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII до ГПК України були внесені зміни, що виокремили експерта з питань права як самостійного учасника господарського процесу, а також закріпили норми, присвячені висновку експерта у галузі права. Наведене бере витоки з інституту amicus curiae, що покликаний сприяти суду шляхом надання відповідей та кваліфікованих роз'яснень, забезпечення суду експертними знаннями, які є необхідними для правильного та об'єктивного вирішення спору.
123. Відповідно до частини першої статті 108 ГПК України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону, аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.
124. Так, згідно зі статтею 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
125. Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи (частина друга статті 108 ГПК України).
126. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №916/1489/22.
127. Частиною сьомою статті 303 ГПК України також передбачено, що після передачі справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду визначений у ній суддя-доповідач у разі необхідності звертається до відповідних фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно підготовки наукового висновку щодо застосування норми права, питання щодо якого стало підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати, крім випадків, коли висновок щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах був раніше отриманий Верховним Судом.
128. Водночас науково-правовий висновок, підготовлений доктором юридичних наук, професором Беляневич О.А., (1) не стосується питання застосування аналогії закону, аналогії права та / або змісту норм іноземного права; (2) надійшов не у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 303 ГПК України.
129. З урахуванням викладеного вище, Верховний Суд (1) не розглядає поданий Скаржником документ як науковий висновок фахівця, наданий за зверненням судді-доповідача у справі; (2) ураховує його як письмові пояснення Скаржника, проте лише в частині, яка стосується підстав касаційного оскарження та доводів касаційної скарги.
Подібний підхід застосований Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду в справі №918/686/21.
130. Разом із тим Суд надав вичерпну оцінку доводам Скаржника та відхилив їх у попередньому розділі цієї постанови.
Щодо оскарження додаткових судових рішень, якими на користь Відповідача стягнуто витрати на професійну правничу допомогу
131. Скаржник просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Київської області від 05.11.2024, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2025, та додаткову постанову цього суду від 11.03.2025.
132. За змістом частини першої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
133. Разом із тим Скаржник не навів доводів, які б обґрунтовували неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при ухваленні додаткових рішень, з урахуванням вимог частини другої статті 287 ГПК України.
134. Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Отже, додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №904/8884/21).
135. Оскільки рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, ухвалені за наслідками розгляду справи №911/1623/24 по суті, залишаються без змін, з огляду на відсутність доводів Скаржника, у чому полягає незаконність оскаржуваних додаткових рішень, Верховний Суд не має підстав для їх скасування.
136. Порушень норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310 та / або частиною другою статті 313 ГПК України, які допускають вихід за межі доводів і вимог касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України), Суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
137. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про (1) закриття касаційного провадження у справі №911/1623/24 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, та (2) залишення касаційної скарги, поданої з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, без задоволення.
138. Рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, постанова та додаткова постанова суду апеляційної інстанції залишаються без змін з огляду на відсутність передбачених законом підстав для їх скасування.
Судові витрати
139. Зважаючи на приписи статті 129 ГПК України, судовий збір за подання касаційної скарги покладається на Скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. У задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора про передання справи №911/1623/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
2. Касаційне провадження у справі №911/1623/24 за касаційною скаргою Київської міської прокуратури, поданою з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
3. Касаційну скаргу Київської міської прокуратури, подану з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
4. Рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2024, додаткове рішення Господарського суду Київської області від 05.11.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2025 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 у справі №911/1623/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча Г. Вронська
Судді С. Бакуліна
В. Студенець