03 червня 2025 року
м. Київ
cправа №910/10409/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Вронська Г.О. - головуюча, Губенко Н.М., Кондратова І.Д.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"
на рішення Господарського суду міста Києва (Бондаренко-Легких Г.П.)
від 28.11.2024
та постанову Північного апеляційного господарського суду (Кравчук Г.А., Скрипка І.М., Хрипун О.О.)
від 25.04.2025 (повний текст складений 25.04.2025)
у справі за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕН ДЖІ ПОН"
про стягнення 274 400,70 грн,
1. Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (далі - Позивач, Скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, у якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕН ДЖІ ПОН" (далі - Відповідач) пеню в розмірі 274 400,70 грн за неналежне виконання зобов'язань за державним контрактом від 03.05.2024 №22/2-204-VDK-24 на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення.
2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2025 у справі №910/10409/24, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 137 200,35 грн пені, а також 4 116,01 грн витрат зі сплати судового збору.
3. 12 травня 2025 року Позивач (Скаржник) із використанням підсистеми "Електронний суд" подав касаційну скаргу на зазначені судові рішення, в якій просить:
- відстрочити сплату судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення Верховним Судом постанови у справі;
- прийняти касаційну скаргу до розгляду та відкрити касаційне провадження;
- розгляд справи здійснювати в закритому судовому засіданні;
- скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2025 у справі №910/10409/24 в незадоволеній частині та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з Відповідача на користь Скаржника 137 200,35 грн;
- в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2025 у справі №910/10409/24 залишити без змін;
- стягнути з Відповідача на користь Скаржника судові витрати за подання касаційної скарги.
4. Згідно з приписами пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
5. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
6. Частиною сьомою статті 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
7. За змістом статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у розрахунку на місяць становить 3 028 грн.
8. Частиною першою статті 163 ГПК України встановлено, що ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
9. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункти 52, 54, 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №910/13737/19, пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №907/9/17).
10. Предметом позову в цій справі (№910/10409/24) є вимога майнового характеру - стягнення з Відповідача грошових коштів (пені) у розмірі 274 400,70 грн.
11. Отже, ціна позову в цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 2024 рік - 302 800 грн (3 028 грн х 100).
12. Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що для оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, скаржникові необхідно довести та обґрунтувати наявність передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України підстав (постанова від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20).
13. При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
14. Скаржник стверджує, що звертається до Верховного Суду з касаційною скаргою з метою формування єдиної правозастосовної практики, водночас не посилається на підпункт "а" пункту другого частини третьої статті 287 ГПК України.
15. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15 вказала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний вимір ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
16. Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами, ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
17. Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення того, чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
18. Верховний Суд при визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, зауважує, що воно має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування (пункт 32.2 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.06.2022 у справі №910/20782/17).
19. У тексті касаційної скарги Скаржник узагальнено зазначає (без посилання на конкретний підпункт пункту другого частини третьої статті 287 ГПК України), що суди не повинні зменшувати розміру штрафних санкцій за невиконання державних контрактів на поставку товарів оборонного призначення, оскільки таке зменшення може негативно вплинути насамперед на обороноздатність країни та національну безпеку в цілому.
20. Водночас аргументи, наведені Скаржником, не містять обґрунтування кількісного та якісного вимірів наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
21. Виходячи зі статусу Верховного Суду, в окремих випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження належить до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд касаційних скарг покликаний насамперед забезпечувати єдність судової практики.
22. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
23. Під час аналізу доводів та аргументів Скаржника Верховний Суд ураховує предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
24. З урахуванням зазначеного, Верховний Суд дійшов висновку, що Скаржник не довів та не обґрунтував належним чином наявності передбаченого пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадку, за якого судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
25. Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила, і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних, обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки інакше принцип правової визначеності буде порушено.
26. Тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних "фільтрів".
27. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує права на доступ до суду, оскільки воно вже реалізоване шляхом звернення до суду першої та апеляційної інстанцій.
28. У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 у справі "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France", заява №21920/93) вказано, що, зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежена перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
29. Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 №R (95) 5 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
30. У цій справі касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій. Водночас Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду лише тому, що Скаржник вважає його незаконним. Настання відповідних наслідків у разі ухвалення судового рішення не на користь позивача / відповідача є звичайним (передбачуваним) процесом.
31. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
32. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною Позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2025 у справі №910/10409/24, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2025 у справі №910/10409/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуюча Г. Вронська
Судді Н. Губенко
І. Кондратова