46025, м.Тернопіль, вул.Кн.Острозького, 14а, тел.:0352520573, e-mail: inbox@te.arbitr.gov.ua
03 червня 2025 року м.Тернопіль Справа № 921/143/25
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Андрусик Н.О.
за участі секретаря судового засідання Дідур А.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Бідюка Дмитра Олеговича, місто Львів
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКЕТИНГОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ПБС", місто Тернопіль
про стягнення 376 092грн,
за участю представників:
позивача: Бирка Н.І., адвокат, ордер серії ВС №1287425 від 10.01.2025;
відповідача: не з'явився.
Зміст позовних вимог, позиція позивача.
Фізична особа-підприємець Бідюк Дмитро Олегович, місто Львів звернувся 07.03.2025 (згідно з відтиском календарного штемпеля 4-го відділення поштового зв'язку м.Львів оператора поштового зв'язку АТ "УКРПОШТА" на конверті поштового відправлення №7900400515669) до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКЕТИНГОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ПБС", місто Тернопіль, про стягнення 279 000грн боргу за договором поставки №13/11/1-2023 від 13 листопада 2023 року та 97 092грн пені.
Згідно з поданим розрахунком позову, позивачем зазначено, що на підставі договору №13/11/1-2023 від 13 листопада 2023 року відповідачу передано товар на суму 135000грн згідно з видатковою накладною №Р36 від 14 листопада 2023 року та на суму 144 000грн згідно з видатковою накладною № Р37 від 22 листопада 2023 року, за який останній не розрахувався. Оскільки відповідачем у визначений договором строк не здійснено розрахунку за переданий у його власність товар, позивачем на підставі п.7.3 договору поставки також нараховано на кожне прострочене грошове зобов'язання пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день порушення, а саме в розмірі 48 330,00 грн за період з 13.03.2024 по 05.03.2025 на борг в розмірі 135 000грн (видаткова накладна №Р36 від 14 листопада 2023 року) та в розмірі 50 400грн за період з 21.11.2024 по 05.03.2025 на борг в розмірі 144 000грн (видаткова накладна № Р37 від 22 листопада 2023 року).
Заперечення відповідача.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов чи інших клопотань по суті позову чи з процесуальних питань не скористався.
Процесуальні дії суду у справі.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2025, даний позов розподілено на розгляд судді Андрусик Н.О.
Ухвалою суду від 18 березня 2025 року позов залишено без руху з підстав, визначених п.5, 8 ч.3 ст.162, п.1 ч.1, ч.2 ст.164, ч.1 ст.172, ч.1 ст.174 Господарського процесуального кодексу України; встановлено позивачу процесуальний строк та спосіб усунення виявлених недоліків позовних матеріалів.
Ухвалою суду від 31 березня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 29.04.2025, яке відкладалося на 13.05.2025.
Ухвалою суду від 13 травня 2025 року закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті у судовому засіданні на 03.06.2025.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві та з посиланням на долучені до справи докази.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений шляхом доставлення судової кореспонденції до електронного кабінету товариства в підсистемі "Електронний суд" ЄСІКС (довідки знаходяться в матеріалах справи).
Оскільки неявка учасників справи, належним чином повідомлених про судове засідання, не є перешкодою для розгляду справи, а брати участь в судовому засіданні є правом сторони, з огляду на відсутність у сторін клопотань, достатність у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку за можливе розглянути спір у даному судовому засіданні за наявними матеріалами відповідно до правил ч.9 ст.165 ГПК України.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.233 ГПК України, суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
У судовому засіданні оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом на підставі наявних у справі доказів та зміст спірних правовідносин.
13 листопада 2023 року між Фізичною особою-підприємцем Бідюком Дмитром Олеговичем як Постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРКЕТИНГОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ПБС" як Покупцем укладено договір поставки №13/11/1-2023 (далі - договір), за умовами якого Постачальник зобов'язався передати товар у власність Покупця на умовах цього договору з метою подальшого продажу/реалізації товару Покупцем, в тому числі роздрібним покупцям, які купують товар для особистих потреб (споживачам), за межами України на вказаній в договорі території, а Покупець зобов'язався приймати та оплачувати товар на умовах, що погоджені сторонами (п.1.1 договору).
Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 договору товар за цим договором поставляється партіями, обсяг яких визначається у кожному конкретному випадку відповідно до замовлення на поставку товару та видаткової накладної, в якій зазначається повне найменування товару, одиниця виміру товару, ціна одиниці товару.
Згідно з пунктом 3.1 договору, Покупець розміщує замовлення на товар по мірі потреби. Замовлення передаються Постачальнику у вигляді повідомлення в тому числі з використанням будь-яких електронних засобів зв'язку та інших засобів зв'язку.
Постачальник зобов'язаний розглянути замовлення Покупця в строк не більше п'яти календарних днів від дати його отримання та, у разі акцепту замовлення, відправити Покупцеві відповідь, з якої слідує акцепт замовлення у формі рахунку з підписом Постачальника (пункт 3.2 договору).
У разі, якщо Покупець не направив зауваження/заперечення щодо отримання рахунку чи відповіді на замовлення впродовж п'яти робочих днів з дати його отримання, таке замовлення набуває статусу погодженої на поставку партії товару Специфікації (пункт 3.3 договору).
Постачальник здійснює доставку товару автомобільним транспортом на умовах DAPсклад: місто Львів, вулиця Зелена, будинок 147 (згідно з Інкотермс 2020), якщо інше не погоджено сторонами (пункт 4.1 договору).
Згідно з пунктом 5.1 договору, ціна товару визначається в гривнях та вказується у видатковій накладній, що складається у відповідності до рахунку та замовлення.
Розрахунок за товар здійснюється в гривнях у безготівковій формі на рахунок постачальника (пункт 5.2 договору).
Відповідно до пункту 5.3 договору сторонами, виходячи з принципу свободи договору та враховуючи те, що товар придбавається Покупцем з метою подальшого продажу, погоджено, що Покупець зобов'язаний оплатити товар на таких умовах: оплата реалізованого третім особам товару, що вказані в Звіті про обсяг проданого товару - не пізніше п'яти робочих днів з дати надання такого Звіту Постачальнику. У будь-якому разі Покупець зобов'язаний оплатити товар, який було поставлено відповідно до замовлення, не пізніше 120 днів з дати поставки, окрім товару, який не буде продано та щодо якого Постачальник направив повідомлення про відмову/розірвання договору.
Згідно з пунктом 7.1 договору, за невиконання або неналежне виконання цього договору сторони несуть відповідальність відповідно до умов, передбачених цим договором та законодавством України.
У разі порушення грошового зобов'язання за цим договором винна сторона сплачує пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день порушення (пункт 7.3 договору).
Цей договір набрав чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання або до розірвання відповідного до умов цього договору у тому числі в односторонньому порядку у випадках, що визначені в договорі (пункт 9.1 договору).
13 листопада 2023 року між сторонами підписано Cпецифікацію №1 на поставку товару на суму 135 000 грн (додаток №1 до договору), а 15 листопада 2023 року між сторонами підписано Специфікацію №2 на поставку товару на суму 144 000 грн (додаток №2 до договору).
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання взятих на себе договірних зобов'язань ФОП Бідюком Дмитром Олеговичем поставлено, а ТОВ "МАРКЕТИНГОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ПБС" прийнято товар на загальну суму 279 000грн 00коп., а саме: на суму 135000грн згідно з видатковою накладною №Р36 від 14 листопада 2023 року та на суму 144 000грн згідно з видатковою накладною № Р37 від 22 листопада 2023 року. Видаткові накладні підписано обома сторонами без жодних зауважень чи заперечень, зокрема щодо якості, кількості, асортименту та ціни товару.
В свою чергу, відповідачем не проведено розрахунку за отриманий за накладними товар, а претензію позивача №6 від 14.01.2025 (направлено рекомендованим поштовим відправленням №7900400518030 від 17.01.2005) про оплату товару до 31.01.2025, залишено без відповіді та задоволення.
Дані обставини послугували підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача боргу в примусовому порядку, нарахувавши пеню відповідно до п.7.3 договору в розмірі 97 092грн.
Норми та джерела права, які застосовані судом при вирішенні спору.
За змістом ст.ст.11, 15, 16 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини; кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі та припинення дії, що порушує право.
Спірні правовідносини виникли внаслідок укладення сторонами у письмовій формі договору поставки товару, котрі регулюються нормами ст.712 Цивільного кодексу України та ст.265 Господарського кодексу України, в силу яких за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із частиною 2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.
Загальними положеннями про купівлю-продаж (параграф 1 глави 54 ЦК України) передбачено право продавця вимагати оплати товару.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір поставки №13/11/1-2023 від 13 листопада 2023 року є чинним, учасниками справи чи третіми особами його недійсність не оспорюється, відтак, договір підлягає обов'язковому виконанню обома сторонами.
Частинами 1, 2 ст.193 ГК України, ст.526 ЦК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У силу вимог ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З умов договору поставки №13/11/1-2023 від 13 листопада 2023 року слідує, що оплата товару повинна бути проведена у будь-якому випадку не пізніше 120 днів з дати поставки.
Матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем нереалізованого товару (п.5.3 договору); також у матеріалах справи відсутні докази направлення позивачем як Постачальником повідомлення відповідачу про розірвання договору. У судовому засіданні представник позивача підтвердив відсутність таких доказів.
Таким чином, поставлений відповідачу та отриманий ним товар згідно з видаткової накладної №Р36 від 14 листопада 2023 року на суму 135000грн мав бути оплачений до 12.03.2024, а згідно з видаткової накладної № Р37 від 22 листопада 2023 року на суму 144 000грн - до 20.03.2024.
Однак, відповідач, отримавши під реалізацію товар на загальну суму 279 000грн 00коп., не провів розрахунку з позивачем, а також не повернув нереалізований товар.
Таким чином, матеріалами справи підтверджуються доводи позивача стосовно того, що відповідачем у встановлені договором строки, вартість відпущеного товару не оплачена повністю, що є порушенням умов договору (п.5.3 договору), ст.527 ЦК України та ст.193 ГК України.
В силу приписів ст.ст.11, 16, 509 ЦК України та ст.ст.1, 2 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) кредитору належить право у судовому порядку вимагати від боржника виконання його обов'язків.
Доказів, що підтверджують виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати товару та відновлення тим самим порушених майнових прав кредитора на суму 279 000грн 00коп. на момент розгляду спору судом, у матеріалах немає.
Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, а в силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, доводи позивача про порушення його майнових прав на суму 279 000грн 00коп. основного боргу є правомірними, документально підтвердженими первинними документами, а тому згідно ст.15 ЦК України, порушене право підприємця підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача 279 000грн 00коп. боргу.
Щодо вимог про стягнення пені, суд зазначає наступне.
Згідно з ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В силу вимог ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
У ч.6 ст.231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У пункті п.7.3 договору сторонами передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору, зокрема за порушення грошового зобов"язання у вигляді сплати пені в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день порушення.
Отже, у даному випадку сторонами у договорі визначено інший розмір відсотків пені, що відповідає закону.
За змістом ст.ст. 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Такі висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20).
Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із передачею товару позивачем (постачальником, продавцем) виникло зобов'язання у відповідача сплатити грошові кошти відповідно до ч. 2 ст. 692 ЦК України, є грошовим зобов'язанням.
Щодо строку нарахування пені за даним правочином, то суд відзначає наступне.
Порядок застосування штрафних санкцій закріплено у ст. 232 ГК України, частина шоста якої визначає правило щодо періоду (строку) та порядку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).
Так, за загальним правилом, визначеним ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Однак таке правило застосовується до правовідносин, лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором, адже словосполучення "якщо інше не встановлено законом або договором" допускає існування іншої норми закону, що регулює відповідні правовідносини, або іншого положення договору, який регулює конкретні договірні відносини сторін, що виконує функцію спеціальної норми по відношенню до загальної норми (див. для прикладу як інше встановлене законом правило нарахування пені, частину першу статті 17 Закону України "Про державні резерви", яка визначає, що у разі прострочення поставки матеріальних цінностей до державних резервів постачальник сплачує пеню за кожний день прострочення поставки до фактичного виконання зобов'язання). Тож положення частини шостої статті 232 ГК України є диспозитивними, оскільки законом або договором може бути встановлений інший порядок, в тому числі і строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).
Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
При цьому сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а й право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати) щодо стягнення пені за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Щодо можливості вважати формулювання в господарському договорі "за кожний день прострочення" установленням іншого, ніж визначено частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій висловилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 жовтня 2024 року у справі №911/952/22, де у п. 75 зазначила, що незалежно від того, які правовідносини урегульовано конкретними нормами права, наразі в законодавстві сформований єдиний підхід до застосування пені як виду неустойки (штрафної санкції), конститутивною ознакою якої є її нарахування за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), див. п.. 93 постанови).
Подібний висновок до застосування частини шостої статті 232 ГК України та неможливості розцінювати формулювання в договорі (умови договору) про сплату пені за кожний день прострочення як установлення договором іншого, ніж передбаченого частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/15492/17, від 01 липня 2019 року у справі № 910/4377/18, від 08 липня 2019 року у справі № 910/4375/18, від 22 серпня 2019 року у справі № 914/508/17, від 15 листопада 2019 року у справі № 904/1148/19, від 12 грудня 2019 року у справі № 911/634/19, від 19 листопада 2020 року у справі № 910/12765/19, постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2021 року № 910/17317/17, від 20 серпня 2021 року у справі № 910/13575/20.
Умови укладеного договору поставки від 13.11.2023 не містять будь-яких додаткових застережень (зокрема, "до повного виконання зобов'язання", "до повної сплати заборгованості", "до повного погашення боргу" тощо), які свідчили б про визначення в них сторонами іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України.
Формулювання у пункті 7.3 договору щодо нарахування пені за кожен день порушення лише визначає механізм її розрахунку (обчислення), відтак, пеня за прострочення виконання відповідачем як покупцем товару зобов'язань за договором має нараховуватися за період шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
З наведеного позивачем розрахунку пені слідує, що на суму боргу в розмірі 135 000грн підприємцем нараховано пеню за період з 13.03.2024 по 05.03.2025, тобто за 358 днів (за весь період прострочення) в розмірі 48 330,00 грн, а на суму боргу в розмірі 144 000грн нараховано пеню за період з 21.11.2024 по 05.03.2025 (за 350 днів) в розмірі 50 400грн.
Здійснивши власний арифметичний підрахунок пені, суд вважає правомірними та такими, що відповідають вимогам статей 546, 549, 551 ЦК України, ч.6 ст.232 ГК України та умовам укладеного договору, вимоги в цій частині позову у розмірі 50 778 грн 00коп., з яких: 24 570грн 00коп. пені, нарахованої на борг 135 000грн 00коп. за період з 13.03.2024 до 10.06.2024 (за 182 дні) та 26 208грн 00коп. пені, нарахованої на борг 144 000грн 00коп. за період з 21.03.2024 до 18.09.2024 (за 182 дні).
Позовні вимоги в частині стягнення 46314грн пені, нарахованої поза межами встановленого законом (ч. 6 ст. 232 ГК України) шестимісячного строку, відхиляються судом як неправомірно заявлені та безпідставно нараховані. При цьому, здійснюючи перерахунок суми пені, суд керувався ч.2 ст.237 ГПК України.
Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Дослідивши подані докази суд визнав їх належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.86 Господарського процесуального кодексу України. На підставі цих доказів, з урахуванням встановлених обставин по справі та діючого законодавства, суд дійшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача частково. В даному спорі подані позивачем докази відповідачем жодним чином не спростовані.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення шляхом стягнення з відповідача 279 000грн 00коп. основного боргу та 50 778 грн 00коп. пені. В решті вимог суд відмовляє за необґрунтованістю та безпідставністю.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору, в силу ст.129 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.4, 11, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 127, 129, 219, 220, 222, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКЕТИНГОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ПБС" (вул.Качали Степана, будинок 18, офіс 1, місто Тернопіль, ідентифікаційний код 32865739) на користь Фізичної особи-підприємця Бідюка Дмитра Олеговича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) - 279 000грн 00коп. боргу, 50 778 грн 00коп. пені та 4 946грн 67коп. в повернення сплаченого судового збору.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
3. В решті позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 ГПК України).
Повне рішення складено 04.06.2025.
Суддя Н.О. Андрусик