вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"14" квітня 2025 р. м. Київ Справа № 911/2017/24
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Вериженко Алли Казимірівни ( АДРЕСА_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тугоркан» (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Чайковського, буд. 104)
та до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ),
про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна,
Секретар судового засідання: Крикун І.В.
Представники сторін:
від позивача: Трибушенко І.А. (ордер АІ № 1662687 від 22.07.2024 р., свідоцтво адвоката № 4847/10 від 19.04.2012 р.);
від відповідача 1: Плаксій Р.В. (довіреність б/н від 30.07.2024 р., свідоцтво адвоката № 8528/10 від 28.11.2019 р.) - в режимі відеоконференції;
від відповідача 2: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився
Фізична особа-підприємець Вериженко Алла Казимірівна (далі - ФОП Вериженко А. К., позивач) звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тугоркан» (далі - ТОВ «Тугоркан», відповідач 1) та до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач 2), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , третя особа), про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна.
За змістом прохальної частини позовної заяви позивач просить суд: 1) скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю магазин-кафетерій, загальною площею 303,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_4 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 47151611 від 31 травня 2019 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1712723632240, припинивши право власності ОСОБА_1 на зазначене майно; 2) скасувати державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю “Тугоркан» на нежитлову будівлю магазин-кафетерій, загальною площею 303,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_4 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 47587844 від 02 липня 2019 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1712723632240, припинивши право власності Товариства з обмеженою відповідальністю “Тугоркан» на зазначене майно; 3) витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю “Тугоркан» на користь Фізичної особи-підприємця Вериженко Алли Казимірівни нежитлову будівлю магазин-кафетерій, загальною площею 303,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_4 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що належне позивачеві спірне майно незаконно перейшло у власність ОСОБА_2 , після чого було продане ОСОБА_1 , яка передала його у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Тугоркан».
Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.08.2024 р. (суддя ОСОБА_3 ) вказану позовну заяву було залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
14.08.2024 р. до Господарського суду Київської області через систему “Електронний суд» від позивача на виконання вимог ухвали суду від 06.08.2024 р. надійшла заява про усунення недоліків позову б/н від 13.08.2024 р. (вх. № 8801/24 від 14.08.2024 р.
На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2024 р., у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_3 , позовні матеріали у справі № 911/2017/24 було передано судді Господарського суду Київської області Бабкіній В.М.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.08.2024 р. вказану позовну заяву з доданими до неї документами було повернуто позивачеві.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 р. ухвалу Господарського суду Київської області від 20.08.2024 р. у справі № 911/2017/24 було скасовано, матеріали справи № 911/2017/24 направлено до суду першої інстанції на стадію прийняття із врахуванням приписів ст.ст. 162, 174 ГПК України (вх. від 06.11.2024 р.).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.11.2024 р. було відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 19.12.2024 р.
12.11.2024 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від відповідача 1 ТОВ «Тугоркан» надійшов відзив б/н від 12.11.2024 р. (вх. № 12717/24 від 12.11.2024 р.) на позовну заяву, за змістом якого відповідач 1 проти позову заперечує.
14.11.2024 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 1 б/н від 14.11.2024 р. (вх. № 12822/24 від 14.11.2024 р.), за змістом якої позивач підтримує заявлені позовні вимоги та відхиляє аргументи відповідача 1.
У судовому засіданні 19.12.2024 р. представник позивача позовні вимоги підтримувала, представник відповідача 1 проти позову заперечував, представник відповідача 2 до суду не з'явився. Водночас, всі учасники справи про дату і час судового засідання були повідомлені належно.
Окрім того, у судовому засіданні представник позивача зазначала про необхідність залучення до участі у даній справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , оскільки саме цією особою було здійснено протиправне, на думку ФОП Вериженко А.К., відчуження спірного майна на користь відповідача 2, про що вказувалося у позові. Представник відповідача 1 залучення до участі у справі третьої особи ОСОБА_2 підтримував, наголошуючи на його необхідності.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.12.2024 р. задоволено клопотання позивача, залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 та відкладено підготовче засідання на 03.02.2025 р.
У судовому засіданні 03.02.2025 р. представники позивача та відповідача 1 заявили про подання всіх наявних у сторін доказів, що мають значення для вирішення спору, та про наявність підстав для закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду по суті; представники відповідача 2 та третьої особи не з'явились. Водночас, про дату, час та місце судового засідання усі учасники були повідомлені належно.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.02.2025 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.03.2025 р.
У судовому засіданні 10.03.2025 р. судом було розпочато розгляд справи по суті, заслухано вступне слово присутніх представників сторін, розпочато дослідження доказів у відповідності до ст.ст. 208-210 Господарського процесуального кодексу України та досліджено докази, долучені до позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.03.2025 р. оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 14.04.2025 р.
У судовому засіданні 14.04.2025 р. було оголошено вступну та резолютивну частину судового рішення у даній справі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 16.11.2018 р. у справі № 376/2687/18 за позовом ОСОБА_2 (третя особа у даній справі) до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики було затверджено мирову угоду, за умовами якої визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлову будівлю магазин-кафетерій, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 ; провадження у справі закрито.
04.12.2018 р. реєстратором комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Сіваченком Віталієм Леонідовичем було проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на підставі ухвали суду № 376/2687/18 від 16.11.2018 р.
Постановою Київського апеляційного суду від 27.05.2019 р. було скасовано вказану ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 16.11.2018 р. у справі № 376/2687/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.
Поряд з цим, ОСОБА_2 (продавець) і ОСОБА_1 (покупець) уклали 31.05.2019 р. договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, відповідно до пункту 1.1 якого продавець передає у власність покупця нежитлову будівлю магазин-кафетерій, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 303,6 кв.м, а покупець приймає це нежитлове приміщення у власність і сплачує продавцю за нього встановлену в договорі грошову суму. Предмет договору знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 3224081201:01:074:0012 площею 0,0701.
У пункті 1.2 договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 31.05.2019 р. зазначено, що предмет договору належить продавцю на підставі ухвали Сквирського районного суду Київської області від 19.12.2018 р., справа № 376/2687/18.
Проте, як зазначалося вище, вказану ухвалу було скасовано постановою Київського апеляційного суду від 27.05.2019 р.
За умовами пунктів 3.1, 3.2 договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 31.05.2019 р., останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення. Відповідно до частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу України право власності на нежитлові приміщення у покупця виникає з дня державної реєстрації права.
Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 31.05.2019 р. посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є.В. та зареєстровано в реєстрі за № 3418.
31.05.2019 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є.В. було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю магазин-кафетерій, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 3418 від 31.05.2019 р.
У подальшому, ршенням установчих зборів єдиного учасника ТОВ «Тугоркан» ОСОБА_1 № 1 від 12.06.2019 р. було вирішено затвердити статутний капітал в розмірі 671905,00 грн. та сформувати його за рахунок внеску учасника основними засобами, серед іншого - нежитловим приміщенням (магазин-кафетерій) загальною площею 303,6 кв. м., вартістю 121440,00 грн., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .
25.06.2019 р., за актом приймання-передачі основних засобів, до статутного капіталу ТОВ «Тугоркан» від учасника ОСОБА_1 було передано, серед іншого, нежитлове приміщення (магазин-кафетерій) загальною площею 303,6 кв.м, вартістю 121440,00 грн., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .
26.06.2019 р. реєстратором комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Сіваченком В.Л. було проведено державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення (магазин-кафетерій) загальною площею 303,6 кв.м, вартістю 121440,00 грн., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 за ТОВ «Тугоркан» на підставі акту приймання передачі нерухомого майна 1867, 1868 від 25.06.2019 р.
Позивач у даній справі просить суд скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «Тугоркан» вказане на нежитлове приміщення (магазин-кафетерій) загальною площею 303,6 кв.м., вартістю 121440,00 грн., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , а також витребувати вказаний об'єкт нерухомого майна у ТОВ «Тугоркан» на користь ФОП Вериженко А.К., посилаючись на те, що у 2015 році було виготовлено проект розміщення групи ТС - павільйон по АДРЕСА_5 на ім'я ФОП Вериженко А.К. На переконання позивача, матеріалами справи повністю підтверджується належність магазину-кафетерію, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 , який фактично є тимчасовою спорудою для провадження підприємницької діяльності, фізичній особі-підприємцю Вериженко Аллі Казимірівні.
Заперечуючи проти позову, ТОВ «Тугоркан» зазначало, що заявлені позивачем вимоги не є належним способом захисту порушеного права, а обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, на думку відповідача 1, є недоведеними. Крім того, ТОВ «Тугоркан» вважає себе добросовісним набувачем спірного майна.
Окрім того, відповідач 1 стверджує, що 23.05.2019 р. на сайті з продажу нерухомості «dom.ria.com» було розміщено оголошення щодо продажу магазину-кафетерію, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 303,6 кв.м., де зазначено, що за детальною інформацією звертатися за телефоном НОМЕР_1 до Галини Петрівни. 24.05.2019 р. ОСОБА_1 зателефонувала за вказаним в оголошенні номером телефону та домовилася про зустріч з оглядом об'єкта продажу, наслідком чого стало укладення відповідного договору купівлі-продажу нежитлового приміщення. До відзиву відповідач 1 додав розписку від 31.05.2019 р., згідно з якою ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 , до укладення договору купівлі-продажу, грошові кошти в розмірі 121440,00 грн. в якості розрахунку за нежитлову будівлю, що продається, а саме - магазин-кафетерій, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 303,6 кв.м.
Отже, спір у даній справі виник внаслідок того, що позивач, стверджуючи, що нежитлове приміщення (магазин-кафетерій) загальною площею 303,6 кв.м., вартістю 121440,00 грн., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , є тимчасовою спорудою для провадження підприємницької діяльності та належить ФОП Вериженко А.К., просить скасувати державну реєстрацію права власності на вищезазначене майно та витребувати його із володіння відповідача 1.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені у даній справі позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Таким чином, зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
При цьому, частиною 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Право кожної особи на захист свого порушеного права, його невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Водночас, конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через статтю 4 Господарського процесуального кодексу України, за якою до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - право на ефективний спосіб захисту прав.
З наведеного слідує, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного на момент звернення до суду права позивача. При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права.
Таким чином, існує певний порядок реалізації прав суб'єктів господарювання та способи захисту порушених прав. Неналежність чи невідповідність обраного способу судового захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та зумовлює відмову у задоволенні означених позовних вимог.
Наведена правова позиція щодо відповідності обраного способу захисту змісту порушеного права, в тому числі - в частині ефективності обраного способу захисту, який має забезпечити поновлення порушеного права, наведено Верховним Судом у постанові від 07.05.2018 р. у справі № 927/522/17.
Приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладена в постановах Верховного Суду.
Слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За приписами частини першої статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 р. у справі № 19/028-10/13).
Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 р. у справі № 916/585/18 (916/1051/20)) .
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Дана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19, від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц.
Отже, суд констатує, що позовні вимоги про скасування рішень про реєстрацію прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень задоволенню не підлягають як такі, що є неефективними.
Поряд з цим, щодо порушеного права позивача слід зазначити таке.
Як слідує з матеріалів справи, 21.08.2014 р. Великополовецькою сільською радою Сквирського району Київської області було надано погодження Вериженко Аллі Казимирівні на реконструкцію зупинки громадського транспорту для влаштування торгового павільйону по АДРЕСА_5 .
08.10.2014 р. Великополовецькою сільською радою Сквирського району Київської області було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 0,07 га із земель житлової та громадської забудови в межах населеного пункту АДРЕСА_5 на території Великополовецької сільської ради.
19.06.2015 р. Великополовецькою сільською радою Сквирського району Київської області було надано дозвіл ФОП Вериженко А.К. на провадження підприємницької діяльності (роздрібної торгівлі) в тимчасовій споруді в місці організованого відпочинку населення.
05.08.2015 р. між Великополовецькою сільською радою та ФОП Вериженко Аллою Казимірівною було укладено договір оренди земельної ділянки для створення озелененої території загального користування та спорудження об'єктів стаціонарної рекреації з метою влаштування місця організованого відпочинку населення по вул. Леніна (біля будівлі № 24-А) в межах населеного пункту села Великополовецьке.
Пунктом 2 договору визначено, що земельна ділянка передається для створення озелененої території загального користування та спорудження об'єктів стаціонарної рекреації з метою влаштування місця організованого відпочинку населення
Відповідно до п. 6 договору останній укладено до затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, але не більше ніж на один рік з дати реєстрації договору. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.
Доказів продовження терміну дії вказаного договору матеріали справи не містять.
Окрім того, відповідно до проектної документації розміщення групи ТС - павільйон № 1 по вул. Леніна 24-А в складі зупинки громадського транспорту в с. Великополовецьке Сквирського району Київської обл., була передбачена мобільна будівля каркасного типу, що може бути зібрана на майданчику з окремих елементів.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
Згідно з ч. 3 ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Поряд з цим, стаття 181 Цивільного кодексу України визначає, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
У Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 17.08.2000 р. № 507, міститься визначення терміну «будівля», їх перелік та класифікація. Тимчасова споруда до будівель не належить і не є нерухомістю.
Отже, тимчасова споруда є рухомою річчю, оскільки виготовляється з полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без закладення фундаменту, а тому вільне переміщення тимчасових споруд у просторі можливе без зміни їх призначення.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що спірне майно є тимчасовою спорудою для здійснення підприємницької діяльності та відповідач 1 незаконно ним заволодів і зареєстрував право власності на нього, чим позбавив позивача права власності, володіння та користування цим майном.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, за відповідачем 1 зареєстроване право власності на нежитлову будівлю магазин-кафетерій, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 303,6 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №1712723632240).
За твердженням позивача, спірне майно не належить до об'єктів нерухомого майна, а є тимчасовою спорудою, тобто рухомою річчю.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.
Отже, речові права на рухому річ не підлягають державній реєстрації.
Відповідно до п. 2.1 розділу ІІ Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 р. № 244, підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки тимчасової споруди. Згідно із визначенням, наведеним в абзаці п'ятому пункту 1.4 розділу І зазначеного Порядку, паспорт прив'язки тимчасової споруди - комплект документів, у яких визначено місце встановлення ТС на топографо-геодезичній основі М 1:500, схему благоустрою прилеглої території.
Суд відзначає, що матеріали справи не містять паспорту прив'язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем Вериженко Аллою Казимирівною за адресою: АДРЕСА_4 .
Поряд з цим, згідно з приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
За наслідком дослідження та оцінки наданих до матеріалів справи доказів суд дійшов висновку, що позивачем не доведено ані факту спорудження нею тимчасової споруди, ані отримання в установленому порядку паспорта прив'язки тимчасової споруди за адресою: Київська обл., Сквирський район, с. Великополовецьке, вул. Центральна, 24/1.
Зокрема, жодних доказів щодо встановлення (облаштування, будівництва, тощо) тимчасової споруди за вказаною адресою позивачем не надано.
Матеріали справи не містять, а позивачем, у порядку передбаченому ГПК України, не надано суду доказів того, що спірний об'єкт є тимчасовою спорудою, встановленою позивачем, а не об'єктом нерухомого майна, яке зареєстроване на даний час за відповідачем 1.
Підсумовуючи викладене вище, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця Вериженко Алли Казимірівни.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників процесу була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову у даній справі не спростовує.
Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись ст.73, 74, 76-79, 80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
У задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Вериженко Алли Казимірівни ( АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Тугоркан» (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Чайковського, буд. 104) та до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна - відмовити повністю.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення підписане 04.06.2025 р.
Суддя В.М. Бабкіна