вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
04 червня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/394/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали справи за позовом Тячівської окружної прокуратури в особі
позивача Тячівської міської ради, м. Тячів
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Русинія», м.Мукачево
про стягнення 177856 грн,
Секретар судового засідання - Райніш М.І.
За участі представників сторін:
Сторони не викликалися
Тячівська окружна прокуратура в особі позивача Тячівської міської ради заявила позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Русинія» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Русинія» (ЄДРПОУ 33537974, вул. Пряшівська, 4, м. Мукачево, Мукачівський район, Закарпатська область, 89600) на користь Тячівської міської ради (ЄДРПОУ 33537974, вул. Пряшівська, 4, м. Мукачево, Мукачівський район, Закарпатська область, 89600) для зарахування в дохід місцевого бюджету Тячівської міської ради Закарпатської області грошові кошти у сумі 177 856 гривень.
Ухвалою суду від 03.04.2025 судом відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено учасникам спору процесуальні строки для подання заяв по суті спору, а також відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали для подання письмових заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
02.05.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
06.05.2025 від прокуратури надійшла відповідь на відзив.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Рішення та постанови ухвалюються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.
Згідно з частиною 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
АРГУМЕНТИ СТОРІН.
Правова позиція прокуратури
Позивач просить суд задоволити позов в повному обсязі, обґрунтовуючи позовні вимоги доданими до матеріалів справи документальними доказами, зокрема стверджує, що для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
У зв'язку із несплатою забудовником коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом.
Вказує, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Таким чином, на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України до місцевого бюджету Тячівської міської територіальної громади підлягає стягненню з ТОВ «Русинія» 177 856 грн.
Правова позиція відповідача
Відповідач не погоджується із доводами Позивача, викладеними у позовній заяві, наголошує, що згідно положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів -України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-ІХ від 20.09.2019 року було виключено ст.. 40, а отже був скасований обов'язок замовника будівництва щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Зазначені зміни набрали чинності 17.11.2019 року (опубліковано 16.10.2019 року газета «Голос України») та станом на момент набрання чинності цим законом Договір про сплату пайової участі між ТОВ «РУСИНІЯ» та Тячівською міською радою укладено не було.
Згідно п. 2 Прикінцевих та перехідних положень - «Договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання». А через відсутність Договору ТОВ «РУСИНІЯ» не брало на себе зобов'язання щодо сплати пайової участі.
Вважає, що відповідач в жодному разі безпідставно не набувало та не зберегло майно у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), а отже і не може бути зобов'язана повернути потерпілому це майно, а також є безпідставним застосування норм ч.ч. 1,2, ст. 509 ЦК України, частики 3 ст. 11 ЦК України та частини першої ст. 1212 ЦК України, адже ТОВ РУСИНІЯ не порушувала жодного нормативного акту щодо зобов'язань по сплаті пайової участі. ТОВ РУСИНІЯ діяло у повній відповідності до вимог чинного законодавства України, які жодним чином не порушують інтересів держави, а позовні вимоги Позивача є безпідставними, необґрунтованим, надуманими, упередженими, які не гуртуються на нормах матеріального права та фактичних обставинах справи.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
У період із 18.01.2019 по 17.02.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «Русинія» (далі - Відповідач), згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 18.01.2019 № ЗК 112190180738, було здійснено будівництво об'єкта: «Торгівельний комплекс по вул.Польова,2 в м. Тячів».
Код об'єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000: 1230.1 - «Торгові центри, універмаги, магазини».
Будівництво здійснювалось на земельній ділянці з кадастровим номером 2124410100:03:004:0369, площею 0,3272 га, з цільовим призначенням 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
У подальшому, на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації від 24.02.2021 Державною інспекцією архітектури та містобудування України 24.02.2021 видано Відповідачу сертифікат № ІУ 122210224970, яким засвідчено відповідність вказаного закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.
Згідно витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта ІУ 122210224970 загальна кошторисна вартість будівництва становить 4 446,4 тис. грн.
У розділі вказаного витягу «Пайова участь» зазначено, що замовник будівництва звільнений від сплати пайової участі на підставі п.13 розділу 1 Закону У краіни «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-ІХ від 20.09.2019.
Відповідно до інформації Тячівської міської ради, викладеної у листі № 05-26/260 інформація про сплату до бюджету Тячівської територіальної громади коштів - пайової участі від замовника будівництва ТОВ «Русинія» у раді відсутня. Договір про пайову участь між ТОВ «Русинія» та Тячівською міською радою не укладався.
Вказані відомості наявні у відкритому доступі в мережі Інтернет - «Портал Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва» (вебсайт «e-construction.gov.ua»).
Позивач зазначає, що , відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію.
Водночас, рішенням Тячівської міської ради від 27.02.2020 № 4371 «Про внесення змін до Порядку залучення розміру і використання коштів пайової участі в розвиток інфраструктури міста Тячів, сіл Тячівка, Руське Поле, Лази та Округла», розмір пайової участі замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Тячів встановлюються для нежитлових будівель та споруд у розмірі 4 відсотки від загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта.
Згідно даних Сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів від 09.08.2021 №IУ122210224970, загальна кошторисна вартість будівництва становить 4 446,4 тис.грн.
Відповідно до листа Тячівської міської ради від 18.03.2025 № 05-26/299 розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту ТОВ «Русинія» складає 177 856 грн. (4 446,4 тис. грн. * 4%).
Таким чином, на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України заявник просить стягнути до місцевого бюджету Тячівської міської територіальної громади з ТОВ «Русинія» 177 856 грн.
ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ.
Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. З Закону України "Про прокуратуру", діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.
Відповідно до частини 3 статті 23 цього ж нормативно-правового акту, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.
Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).
Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Як вбачається із матеріалів справи, Тячівська окружна прокуратура відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» поінформувала Тячівську міську раду про існування означених порушень інтересів держави (листи від 24.02.2025 № 07.52-104-1009вих-25 та від 12.03.2025 № 07.52-104-1371вих-25).
Водночас, Позивачем не вжито заходів до усунення порушень указаних інтересів держави, зокрема, не пред'явлено до суду позову про стягнення із Відповідача грошових коштів (пайової участі) до місцевого бюджету.
Відтак, прокурором доведені належним чином підстави для звернення з відповідним позовом до суду в інтересах держави.
Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» №3038-VI від 17.02.2011 (далі Закон №3038-VI) визначено правові та організаційні основи містобудівної діяльності, який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону №3038-VI (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) замовник фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
На підставі ч. 1 ст. 2 Закону №3038-VI планування і забудова територій діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
01.01.2020 набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-IX (далі - Закон № 132-IX), якими з 01.01.2020 року було виключено статтю 40 Закону №3038-VI, яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Так, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону №3038-VI обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Проте, обов'язок відповідача, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску у 2020 році визначений безпосередньо приписами пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX.
Означеним пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту. Розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Приписами пунктуів 3, 4 розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №132-IX також визначено, що замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Відповідно до підпунктів 14.1.129 та 14.1.129 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла на момент реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації) (далі - ПК України) об'єкти житлової нерухомості - будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки. Будівлі, віднесені до житлового фонду, поділяються на такі типи: а) житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу - житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень; б) прибудова до житлового будинку - частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну; в) квартира - ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання; г) котедж - одно-, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою; ґ) кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах - ізольовані помешкання в квартирі, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів.
Згідно з підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема, гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки, господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо.
Верховний Суд, вирішуючи спори щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту, неодноразово зазначав, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання має бути виконано до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію, і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру (постанови Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 20.02.2024 у справі №910/20216/21, від 04.04.2024 у справі №923/1306/21 та від 15.08.2024 у справі №914/2145/23).
У відповідності до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
При цьому, положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Тобто зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Аналогічні правові висновки викладені й у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі №909/1402/19, від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 07.09.2023 у справі №916/2709/22 та від 15.08.2024 у справі №914/2145/23.
З аналізу вищевикладеного випливає, що обов'язок відповідача в частині сплати коштів пайової участі за будівництво виник із дати повідомлень про початок виконання будівельних робіт.
Водночас строк внесення коштів пайової участі сплинув з дати введення вказаних об'єктів в експлуатацію.
За встановлених судом обставин даної справи, відповідач не взяв участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної шляхом перерахування до місцевого бюджету означеного населеного пункту коштів пайової участі.
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, та Верховного Суду, викладеної в постановах від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 15.08.2024 у справі №914/2145/23, замовник будівництва зобов'язаний перерахувати органу місцевого самоврядування безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, частина 1 якої передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Ураховуючи викладене в сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача безпідставно збережених грошових коштів є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем належними і допустимими доказами не спростованими. Позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, на відповідача покладається 2 422,40 гривень витрат на оплату судового збору.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задоволити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Русинія» (ЄДРПОУ 33537974, вул. Пряшівська, 4, м.Мукачево, Мукачівський район, Закарпатська область, 89600) на користь Тячівської міської ради (ЄДРПОУ 33537974, вул. Пряшівська, 4, м.Мукачево, Мукачівський район, Закарпатська область, 89600) для зарахування в дохід місцевого бюджету Тячівської міської ради Закарпатської області грошові кошти у сумі 177 856 грн (сто сімдесят сім тисяч вісімсот п'ятдесят шість гривень 00 коп.)
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Русинія» (ЄДРПОУ 33537974, вул. Пряшівська, 4, м.Мукачево, Мукачівський район, Закарпатська область, 89600) на користь Тячівської міської ради (ЄДРПОУ 33537974, вул. Пряшівська, 4, м.Мукачево, Мукачівський район, Закарпатська область, 89600) відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.)
Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повний текст судового рішення складено 05.06.2025
Суддя Андрейчук Л. В.