21.05.2025 року м.Дніпро Справа № 908/1910/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чус О.В. - доповідач,
суддів: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
секретар судового засідання: Солодова І.М.
представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Димова О.І. - самопредставництво
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.11.2024
(повний текст рішення складено 14.11.2024, суддя Корсун В.Л.)
у справі № 908/1910/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «СП ТАТА ГРУП»,
49000, м. Дніпро, вул. Караваєва, буд. 39
до відповідача: Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3) в особі філії Відокремлений підрозділ Запорізька АЕС,
71504, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 133
про стягнення 413 727,15 грн,
В липні 2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «СП ТАТА ГРУП» звернулося до Господарського суду Запорізької області із позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька АЕС" про стягнення заборгованості згідно договору поставки товару від 11.02.22 № 53-121-01-22-11120 у розмірі 2 292 814,25 грн, а саме: 1 777 990,32 сума основного боргу, 116 616,68 грн 3 % річних та 398 207,25 грн індексу інфляції (інфляційних втрат).
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.11.2024 у справі №908/1910/24 позов задоволено частково.
Стягнуто з акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії Відокремлений підрозділ Запорізька атомна електрична станція акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133, код ЄДРПОУ 19355964) на користь товариства з обмеженою відповідальністю СП ТАТА ГРУП (49000, м. Дніпро, вул. Караваєва, буд. 39, код ЄДРПОУ 40257391) 296 331 (двісті дев'яносто шість тисяч триста тридцять одну) грн 72 коп. основного боргу, 24 615 (двадцять чотири тисячі шістсот п'ятнадцять) грн 11 коп. 3 % річних, 91 044 (дев'яносто одну тисячу сорок чотири) грн 24 коп. індексу інфляці, 6 179 (шість тисяч сто сімдесят дев'ять) грн 85 коп. судового збору та 14 937 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот тридцять сім) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, через систему «Електронний суд», Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 05.11.2024 у справі № 908/1910/24 в частині стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «ВП «Запорізька АЕС» 3% річних у розмірі 24 615,11 грн. Ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ «СП Тата Груп» в задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості з АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька АЕС» за договором в частині стягнення 3 % річних. Вирішити питання про розподіл судових витрат у встановленому порядку.
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
Відповідач по справі вважає вказане рішення суду таким, що ухвалено за умов незастосування норм процесуального права в частині стягнення 3% річних у розмірі 24 615,11 грн.
Скаржник зазначає, що Господарський та Цивільний кодекси України передбачають право судді під час розгляду справи зменшувати розмір відповідальності за порушення зобов'язань, посилається на ч. 3 ст. 551 Цивільного Кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського Кодексу України, а також вказує, що згідно з висновком Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного Кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Крім того, за доводами скаржника суд мав врахувати, що (1) втрата Відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, (2) виконання Відповідачем в умовах воєнного спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу і (3) необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської) є надзвичайними обставинами, які перешкодили Компанії своєчасно виконати свої зобов'язання.
Також апелянт посилається на пункт 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 № 18, відповідно до якої, вирішуючи, в т.ч. й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в т.ч. вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Скаржник вважає, що суд мав право звільнити Відповідача від відповідальності у вигляді стягнення 3 % річних, заявлених Позивачем у справі. Втім, суд першої інстанції не врахував ці обставини справи у своїх висновках, тобто не застосував норми закону, які мав застосувати.
Відповідач наголошує, що Господарський суд Запорізької області, за умов неправильного застосування норм матеріального права та невідповідністю висновків, викладених у рішенні, встановленим обставинам справи, ухвалив незаконне рішення про часткове задоволення вимог позивача, тому воно має бути скасоване в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань.
Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 02.12.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О.
Ухвалою апеляційного суду від 09.12.2024 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 908/1910/24. Доручено Господарському суду Запорізької області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи №908/1910/24.
17.12.2024 матеріали справи № 908/1910/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.11.2024 у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 21.05.2025.
Товариством з обмеженою відповідальністю «СП ТАТА ГРУП» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить: залишити рішення Господарського суду Запорізької області від 05.11.2024р. по 908/1910/24 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Стягнути з Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі філії Відокремлений підрозділ Запорізька атомна електрична станція Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СП Тата Груп (вул. Караваєва, буд. 39, м. Дніпро, 49000, ідентифікаційний код юридичної особи 40257391) вартість послуг професійної правничої допомоги в розмірі 7000,00 гривень.
Позивач вважає вказане рішення та таким, що не суперечить приписам чинного законодавства, оскільки при його прийняті було повне, всебічне та об'єктивне дослідження всіх фактичних обставин, які мали значення для справи, в їх сукупності. Тобто мало місце правильне застосування норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого, висновки, викладені в рішенні, в повній мірі відповідають обставинам справи.
Позивач зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на момент звернення позивача з позовом в даній справі строк оплати вартості поставленого товару настав. Факт порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання доведений наявними матеріалами справи та не спростований відповідачем.
Щодо нарахування 3% річних від простроченої суми та індексу інфляції, згідно до вимог ст.625 ГК України, позивач звертає увагу суду на Постанову Великої палати Верховного Суд від 22.09.2020р. у справі № 918/631/19 (12-42гс20), а саме пункти 54-89.
Позивач вказує, що відповідно до ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Позивач зазначає, що відповідно до договору про надання правової допомоги від 09.01.2025р., витрати пов'язані з одержанням професійної правничої допомоги (гонорару), становлять 7000,00 грн.(сім тисяч грн. 00коп.).
21.05.2025 позивач наданим процесуальним правом не скористався та не забезпечив явку в судове засідання повноважних представників.
Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача.
У судовому засіданні 21.05.2025 проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) по справі.
Встановлені судом першої інстанції та перевірені апеляційним господарським судом обставини справи.
11.02.22 між державним підприємством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція» державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (Покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю “СП ТАТА ГРУП» (Постачальник) укладено договір поставки товару № 53-121-01-22-11120 (договір), згідно якого (п. 1.1. договору, з урахуванням додаткової угоди № 1 від 22.04.22) Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар, згідно з відповідною специфікацією, а саме шини на загальну суму 4 415 358,96 грн.
Відповідно до п. 1.2. договору (з урахуванням додаткової угоди № 2 від 31.05.22), строк поставки товару: поз. 1, 3 (у кількості 113 шт.), 5, 6, 10, 12, 15 - березень-травень 2022 рік; поз. 2, 13, 14, 16 - до 01.12.22; поз. 3 (у кількості 5 шт.), 4, 7, 8, 9, 11 - до 31.12.22.
Покупець має право зменшити обсяг закупівлі в залежності від фактичного обсягу видатків Покупця (п. 1.3. договору).
Пунктом 3.1. договору (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 22.04.22) визначено, що вартість договору без ПДВ складає 3 679 465,80 грн, крім того ПДВ 735 893,16 грн, разом 4 415 358,96 грн.
У відповідності до п. 3.2. договору, оплата за товар, поставлений відповідно до п. 1.1. договору, здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1. договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.
Згідно із п. 3.3. договору, оплата Покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації Постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).
Поставка товару відбувається відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2010, на умовах DDP - вул. Промислова, 122, м. Енергодар, Запорізька область (склад № 2) (п. 4.1. договору).
У відповідності до п. 4.2. договору, поставка товару відбувається в строк згідно п. 1.2.
Пунктом 7.1. договору визначено, що у випадку неналежного виконання або невиконання Сторонами зобов'язань за договором Сторони несуть майнову відповідальність відповідно до діючого законодавства України.
Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом 18 місяців з моменту підписання (п. 12.1. договору).
На виконання умов п. 1.1. та п. 1.2. договору, ТОВ “СП ТАТА ГРУП» поставило відповідачу товар на загальну суму 1 777 990,32 грн, що підтверджується видатковими накладними, а саме: від 23.02.22 № 2359 на суму 392 063,40 грн та № 2362 на суму 1 385 926,92 грн.
23.02.22 ТОВ “СП ТАТА ГРУП» виставило ВП «ЗАЕС» рахунки на оплату від 23.02.22 на загальну суму 1 777 990,32 грн, а саме: № 2827 на суму 392 063,40 грн та № 2832 на суму 1 385 926,92 грн.
На виконання умов договору на поставлений товар за видатковими накладними від 23.02.22 № 2359 та № 2362 постачальником складено відповідні податкові накладні № 2087 та № 2086 від 23.02.22, які були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку.
ВП «ЗАЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» сплачено ТОВ “СП ТАТА ГРУП» за поставлений товар згідно вищенаведеного договору у розмірі 1 481 658,60 грн, що підтверджується банківською випискою від 12.09.22 та платіжними дорученнями від 26.04.22 № 7624, від 28.04.22 № 7679 та від 04.05.22 № 7828, № 7890.
Станом на час вирішення спору у суді заборгованість Відповідача перед Позивачем за договором в розмірі 296 331,72 грн. не погашена, що не заперечується Відповідачем.
У зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем основного зобов'язання, Позивачем нараховані 24 791,52 грн 3 % річних та 92 603,81 грн індексу інфляції (інфляційних втрат).
Неоплата Відповідачем вказаних сум основного боргу, річних та інфляційних втрат стало підставою для звернення Позивача з позовом у даній справі.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що зі сторони відповідача мало місце порушення прав позивача на своєчасне отримання грошових коштів за поставлений товар в сумі 296 331,72 грн., у зв'язку з чим наявні підстави для стягнення основного боргу та нарахування 3 % річних і інфляційних втрат. Разом з тим, суд встановив, що частина суми основного боргу, а саме 0,10 грн безпідставно заявлена, розрахунки Позивача 3% річних та індексу інфляції (інфляційних втрат) містять арифметичні помилки, що стало підставою для часткової відмови у задоволенні позовних вимог.
Крім того, суд частково задовольнив заяву представника позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн. та відповідно до положень ч. 4 ст. 129 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу поклав на Відповідача частково- пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 14 937,00 грн.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Оскільки предметом апеляційного оскарження у даному випадку є рішення суду у частині стягнення з Відповідача 3% річних у розмірі 24 615,11 грн., то відповідно до приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення лише у цій частині.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення скаржника, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішень суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Спірні правовідносини сторін у даній справі врегульовані договором поставки.
За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з частинами 1 - 3 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Якщо покупець не виконує свого обов'язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати.
У даному випадку матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов п. 1.1. та п. 1.2. договору, ТОВ “СП ТАТА ГРУП» поставило відповідачу товар на загальну суму 1 777 990,32 грн.
23.02.22 ТОВ “СП ТАТА ГРУП» виставило ВП «ЗАЕС» рахунки на оплату від 23.02.22 на загальну суму 1 777 990,32 грн, а саме: № 2827 на суму 392 063,40 грн та № 2832 на суму 1 385 926,92 грн.
У свою чергу, відповідач в порушення умов п. 3.2. договору здійснив оплату за поставлений товар не в повному обсязі, а лише у розмірі 1 481 658,60 грн, що підтверджується банківською випискою від 12.09.22 та платіжними дорученнями від 26.04.22 № 7624, від 28.04.22 № 7679 та від 04.05.22 № 7828, № 7890.
При цьому Сторонами чітко визначений строк оплати отриманого за Договором товару і цей строк є таким, що настав.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
При цьому у статті 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо досліджуваної справи, то з урахування положень наведених норм та вищезазначених обставин справи, а саме підтверджений факт неналежного виконання Відповідачем зобов'язання за договором від 11.02.22 № 53-121-01-22-11120 у частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, що також не заперечується Відповідачем в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що у Позивача виникло право для нарахування сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України. З огляду на викладене, місцевим господарським судом зроблено правильний висновок, про стягнення з Відповідача, разом з сумою основного боргу, 3 % річних.
В той же час, колегія суддів погоджується з перерахунком місцевим господарським судом розміру 3 % річних, що підлягає стягненню з Відповідача, з огляду на арифметичні помилки у розрахунках Позивача. Отже, з урахуванням перерахунку суду, з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню 3 % річних в сумі 24 615,11 грн.
Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі щодо наявності підстав для звільнення відповідача від відповідальності у вигляді стягнення 3% річних, а саме: «… Згідно з висновком Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного Кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Відповідно до статуту АТ «НАЕК «Енергоатом» (затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1420) метою діяльності товариства є одержання прибутку від провадження господарської діяльності для задоволення потреб держави, юридичних і фізичних осіб в електричній енергії; забезпечення ефективної, безпечної експлуатації атомних електростанцій, безпеки під час будівництва, експлуатації та зняття з експлуатації ядерних установок.
Дохід АТ «НАЕК «Енергоатом» більше ніж на 90 % складається з виручки від реалізації електричної енергії, що виробляється її відокремленими підрозділами - атомними електростанціями.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні запроваджений воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався. 04 березня 2022 року місто Енергодар Запорізької області та філія відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» АТ «НАЕК «Енергоатом» (ВП ЗАЕС) були захоплені збройними силами російської федерації та до теперішнього часу перебувають в тимчасовій окупації.
Енергодарська міська територіальна громада, у якій розташована ВП ЗАЕС, віднесена до тимчасово окупованих російською федерацією територій України з 02.03.2022 згідно із переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309.
З моменту окупації ВП ЗАЕС працює в екстремальних умовах, на початку захоплення атомна станція працювала на мінімальних потужностях, а вже з вересня 2022 відпуск електричної енергії у мережу зі станції не здійснюється. Разом з цим, для підтримання життєздатності атомних блоків живлення станції відбувається за рахунок виробленої електричної енергії іншими атомними станціями України.
В структурі електроенергії, виробленої відокремленими підрозділами АТ «НАЕК «Енергоатом», до моменту окупації військовими російської федерації найбільшу частку складала електроенергія, вироблена саме ВП ЗАЕС, оскільки з 15 діючих атомних енергоблоків енергосистеми України - 6 енергоблоків належать ВП ЗАЕС.
Таким чином, на теперішній час Компанією втрачено виробничі потужності, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії. Поряд з цим, АТ «НАЕК «Енергоатом» продовжує нести витрати з утримання об'єктів і персоналу ВП ЗАЕС, не одержуючи від діяльності цього відокремленого підрозділу жодного доходу.
Зокрема, зазначені втрати виробничих потужностей вкрай негативно вплинули на фінансовий стан Компанії. Так, за період 2022 року ДП «НАЕК «Енергоатом» отриманий збиток в розмірі 12 401 989 тис грн, а за підсумками 2023 року чистий збиток дорівнює 11 256 369 тис грн.
За таких обставин, через втрату Компанією значної частини своїх виробничих потужностей, було розбалансовано фінансовий стан державного підприємства. Крім того, постійні ракетні атаки російської федерації на енергетичну інфраструктуру України також безпосередньо та значно впливають на роботу інших атомних електростанцій України. Через зниження частоти в енергосистемі України на енергоблоках спрацьовує система аварійного захисту, внаслідок чого енергоблоки автоматично відключаються та працюють у проєктному режимі, без генерації у вітчизняну енергосистему.
Виконуючи функції експлуатуючої організації (оператора) атомних електростанцій, АТ «НАЕК «Енергоатом», відповідно до статті 33 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», зобов'язане першочергово забезпечувати безпечну експлуатацію ядерних установок. Підвищення та дотримання досягнутого рівня безпеки діючих енергоблоків атомних електростанцій має найвищий пріоритет у діяльності експлуатуючої організації.
Питання забезпечення безпеки є пріоритетним над економічними, технічними, науковими та іншими цілями діяльності. Відповідно, наявні ресурси, в тому числі грошові кошти, АТ «НАЕК «Енергоатом» спрямовує в першу чергу на задоволення потреб безпеки експлуатації АЕС.
АТ «НАЕК «Енергоатом» з початку роботи нової моделі ринку електричної енергії України (1 липня 2019 року), введеної відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», виконує спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільного інтересу (ПСО), а саме доступності електричної енергії для побутових споживачів, покладених на нього Державою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483 «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії» (зі змінами).
Протягом 2019 - 2023 років діяли декілька моделей виконання ПСО, а саме товарна та фінансова моделі, при цьому кожна з таких моделей передбачає потужне фінансове навантаження на державне підприємство, і на жаль, станом на поточний момент АТ «НАЕК «Енергоатом» за жоден з років виконання ПСО не отримало компенсацію, передбачену положеннями законодавства (ч. 5 ст. 62 Закону України «Про ринок електричної енергії» та пунктом 16 Положення «Про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії»). До 1 жовтня 2021 діяла товарна модель ПСО, яка передбачала продаж Відповідачем встановленого обсягу електричної енергії ДП «Гарантований покупець» за фіксованими цінами, що нижчі за ринкові.
При цьому, з починаючи з лютого 2020 року почалося швидке накопичення заборгованості ДП «Гарантований покупець» за електроенергію. ДП «НАЕК «Енергоатом» фактично забезпечує покриття основного фінансового навантаження, необхідного для реалізації загальносуспільного інтересу, та зазнає надзвичайно великих фінансових витрат у межах його виконання, за відсутності джерела та механізму компенсації за виконання таких спеціальних обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 219 Господарського Кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Надзвичайними обставинами у даному випадку є сукупність наведених вище обставин, які вплинули на здатність Компанії своєчасно розрахуватись за надані Позивачем послуги.
З огляду на вказане суд мав врахувати, що (1) втрата Відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, (2) виконання Відповідачем в умовах воєнного спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу і (3) необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської) є надзвичайними обставинами, які перешкодили Компанії своєчасно виконати свої зобов'язання.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.
Необхідно також акцентувати увагу суду на тому, що відповідно із пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 № 18, вирішуючи, в т.ч. й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в т.ч. вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
З урахуванням викладених обставин, суд мав право звільнити Відповідача від відповідальності у вигляді стягнення 3 % річних, заявлених Позивачем у справі. Втім, суд першої інстанції не врахував ці обставини справи у своїх висновках, тобто не застосував норми закону, які мав застосувати. …» відхиляються колегією суддів з огляду на те, що чинним законодавством таке зменшення не передбачено (виключаючи випадки неправильного розрахунку цих сум сторонами).
Так, за змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Водночас, колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, оскільки у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення заявлених до стягнення відсотків річних, виключно з урахуванням конкретних обставин, які склалися саме у справі № 902/417/18.
Так, у справі № 902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96 % річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати, що не відповідало критеріям розумності, справедливості та пропорційності.
У цьому зв'язку слід зазначити, що застосування судами обмежень свободи договору має носити винятковий характер, між тим, у справі №908/1910/24 судом не встановлено обставин очевидної неспівмірності заявлених до стягнення процентів річних, таких як у справі №902/417/18, оскільки розмір заявлених до стягнення відсотків річних у справі, що розглядається відповідає розміру, встановленому законом (три відсотки).
Таким чином, обставини справи № 902/417/18 є відмінними від обставин, які мають місце у справі, що розглядається.
Доводи апеляційної скарги про надзвичайні обставини, що вплинули на здатність відповідача вчасно оплатити товар, як введення в країні воєнного стану, втрата відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, що вкрай негативно вплинуло на фінансовий стан Компанії апеляційним господарським судом відхиляються, оскільки наведені обставини також не виключають застосування до відповідача відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, у вигляді сплати 3% річних.
До того ж слід зазначити, що як відповідач так і позивач під час воєнного стану в Україні знаходяться в однакових умовах, отже несприятливі обставини, пов'язані з військовою агресію Російської Федерації проти України настали не тільки для відповідача, але й для позивача.
Всі суб'єкти підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України знаходяться в рівних умовах та здійснюють свою господарську діяльність в однаковому несприятливому економічному становищі та повинні вживати усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Підсумовуючи вищевикладене, наведені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права і не спростовують вказаних вище висновків суду, які напряму випливають із матеріалів даної справи, обставин спору та норм чинного законодавства України, що у сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що Скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про неправильне застосування судом матеріального права та про невідповідність висновків, викладених у рішенні обставинам справи не знайшли свого підтвердження.
За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційних скарг в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.11.2024 у справі № 908/1910/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 05.11.2024 у справі № 908/1910/24 залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 05.06.2025.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя М.О. Дармін