05 червня 2025 року м. Харків Справа № 905/1641/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.
розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (вх.№643 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 28.02.2025 (прийняте у приміщенні Господарського суду Донецької області суддею Аксьоновою К.І., повний текст рішення складено та підписано 28.02.2025) у справі №905/1641/24
за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго", м. Київ,
до відповідача Приватного акціонерного товариства "Шахтоуправління "Покровське", м.Покровськ, Донецька область,
про стягнення пені у сумі 29135,94 грн, 3% річних у сумі 3143,30 грн, інфляційних втрат у сумі 8006,35 грн, всього 40285,59 грн,
Позивач, Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго", звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Приватного акціонерного товариства "Шахтоуправління "Покровське" про стягнення пені у сумі 29135,94 грн, 3% річних у сумі 3143,30грн, інфляційних втрат у сумі 8006,35грн, всього 40285,59грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором від 29.12.2017 №80/3896-17 в частині здійснення своєчасної оплати за надані послуги щодо оперативного та технічного обслуговування обладнання.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 28.02.2025 у справі №905/1641/24 відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Вказане рішення суду першої інстанції з посиланням на приписи статей 11, 509, 526, 530, 626, 628, 901, 903 ЦК України мотивоване тим, що з урахуванням заперечень відповідача щодо підписання акту приймання-передачі наданих послуг №12/23 саме 31.12.2023 та отримання його за результатом направлення позивачем 31.12.2023, відсутності в даному акті відомостей щодо дати його підписання та відсутності в матеріалах справи доказів надіслання позивачем в адресу відповідача акту та рахунку, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин здійснення направлення акту приймання-передачі наданих послуг №12/23 та рахунку № 211 відповідачу 31.12.2024. Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського судочинства, закріплені у ст.129 Конституції України та ст.ст. 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про недоведення позивачем обставин прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати за надані послуги за договором від 29.12.2017 №80/3896-17 у період, визначений заявником позову як період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 28.02.2025 у справі №905/1641/24; ухвалити нове судове рішення у справі №905/1641/24, яким задовольнити позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"; судові витрати за подачу апеляційної скарги на рішення Господарського суду Донецької області від 28.02.2025 року у справі №905/1641/24 про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов'язання за Договором № 80/3896-17 від 29.12.2017 покласти на Приватне акціонерне товариство "Шахтоуправління "Покровське".
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на те, що НЕК "Укренерго" вчасно та в повному обсязі виконало свої зобов'язання за договором № 80/3896-17 від 29.12.2017 з надання послуг щодо оперативного та технічного обслуговування обладнання, яке належить замовнику, та вчасно направило замовнику підписаний акт приймання-передачі послуги та виставило рахунок-фактуру на оплату. Натомість, Приватне акціонерне товариство "Шахтоуправління "Покровське" свої зобов'язання за договором вчасно не виконало, допустивши прострочення платежу. Щодо відсутності дати підписання акту приймання -передачі наданих послуг № 12/23 від ___ грудня 2023 року та дати фактичного підписання даного акту (встановлення дати проведення господарської операції) скаржник зазначає про те, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції. В цій частині посилається на те, що встановлений судом першої інстанції недолік в оформленні первинного бухгалтерського документу - акту приймання -передачі наданих послуг № 12/23 від ___ грудня 2023 року може вважатися неістотним, оскільки не перешкоджає можливості встановити точну дату підписання даного акту сторонами; саме 31.12.2023 зафіксовано факт надання НЕК "Укренерго" послуги з дотриманням обумовлених термінів, щодо оперативного та технічного обслуговування обладнання яке належить замовнику та знаходиться на ПС 330кВ "Білицька" приєднання ВПС- 2 та ОЄВ-2; 31.12.2023 на підставі підписаного з боку ПрАТ "Шахтоуправління "Покровське" акту приймання -передачі наданих послуг № 12/23 від ___ грудня 2023 року НЕК "Укренерго" сформовано та направлено до Єдиного реєстру податкових накладних податкову накладну №324 від 31.12.2023 (квитанція № 1 до податкової накладної №324 від 31.12.2023 підтверджує реєстрацію даної податкової накладної в Єдиного реєстру податкових накладних); твердження ПрАТ "Шахтоуправління "Покровське" (підтримане судом першої інстанції) що акт приймання -передачі наданих послуг № 12/23 від ___ грудня 2023 року підписано та направлено відповідачу разом з листом вих.№01-10/52251 від 22.08.2024 не відповідає дійсності так як даний Лист не містить жодних додатків. За твердженням позивача, документи, необхідні для здійснення оплати (формування платіжної інструкції), а саме: акт приймання-передачі наданих послуг № 12/23 від ___ грудня 2023 року, рахунок фактура № 211 від 31.12.2023 були вчасно надіслані відповідачу, інакше ПрАТ "Шахтоуправління "Покровське" не змогло би сформувати платіжну інструкцію від 03 вересня 2024 року № 1046043.
Також, заявником до апеляційної скарги додано податкову накладну №324 від 31.12.2023, квитанцію №1 до податкової накладної №324 від 31.12.2023. Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" посилається на ст. 269 ГПК України та зазначає, що враховуючи, що справа № 905/1641/24 розглядалась Господарським судом Донецької області за правилами спрощеного позовного провадження та без виклику сторін, додаткові докази НЕК "Укренерго" до суду першої інстанції не надавались.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (вх.№643 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 28.02.2025 у справі №905/1641/24 та постановлено здійснити її розгляд у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи; встановлено позивачу строк до 25.04.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання апелянту, учасникам справи строк до 25.04.2025 для подання заяв, клопотань, тощо.
25.04.2025 до суду апеляційної інстанції через підсистему "Електронний суд" від НЕК "Укренерго" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 5202), в якому відповідач просить апеляційну скаргу НЕК "Укренерго" на рішення Господарського суду Донецької області від 28.02.2025 у справі № 905/1641/24 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своєї правової позиції посилається, зокрема, на те, що позивачем належним чином не доведено, що акт приймання-передачі був підписаний саме 31.12.2023, а також факт надсилання цього документа відповідачу, а тому його твердження про існування у ПРАТ "Шахтоуправління "Покровське" зобов'язання зі сплати на користь НЕК "Укренерго" пені, 3% річних та інфляційних втрат є безпідставним, а апеляційна скарга - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Вважає, що податкова накладна, як доказ, що не подавався до суду першої інстанції, має бути залишена судом апеляційної інстанції поза увагою.
Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2025 у зв'язку з відпусткою Пуль О.А., яка входить до складу колегії суддів, для здійснення розгляду судової справи №905/1641/24 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Лакіза В.В.
Судова колегія зазначає, що учасники справи належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження у справі та розгляд даної апеляційної скарги в порядку письмового провадження, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, сформованими в програмі Діловодство спеціалізованого суду.
Таким чином, судом апеляційної інстанції було вжито всіх можливих заходів задля повідомлення учасників процесу про хід розгляду справи, витримано терміни, які колегія суддів вважає достатніми для можливості реалізації заявником своїх процесуальних прав.
Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку апелянтом було подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Крім того, дана справа не відноситься до категорії справ, зазначених у частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження.
Клопотань від учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом) до суду апеляційної інстанції не надійшло.
За таких обставин, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття апеляційного провадження у справі та розгляд даної апеляційної скарги в порядку, передбаченому частиною 10 статті 270 ГПК України.
Щодо доданих до суду апеляційної інстанції позивачем додаткових доказів, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини 2, 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. (ч.ч. 4, 5 ст. 80 ГПК України).
Згідно з частиною восьмою статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до частини 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно із частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведені положення визначають обов'язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об'єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603, від 26.10.2021 у справі № 914/2578/20).
Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013).
Прийняття апеляційним судом доказів без встановлення й оцінки обов'язкових за частиною третьою статті 269 ГПК України передумов, крім порушення відповідних процесуальних приписів, матиме наслідком недотримання принципів рівності учасників процесу і змагальності сторін, принципу правової визначеності в аспекті однозначності та передбачуваності. Відповідну правову позицію викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 17.04.2024 у справі № 903/877/20.
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції заявником не було зазначено про докази, які не можуть бути подано; причини, з яких докази не можуть бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаних доказів.
Як вже було зазначено, заявником до апеляційної скарги додано податкову накладну №324 від 31.12.2023, квитанцію №1 до податкової накладної №324 від 31.12.2023. Подання цих доказів до суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що справа № 905/1641/24 розглядалась судом за правилами спрощеного позовного провадження та без виклику сторін, а тому додаткові докази НЕК "Укренерго" до суду першої інстанції не надавались.
З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач не позбавлений був права подати вказані докази на підтвердження своїх доводів та спростування тверджень відповідача після отримання відзиву на позовну до зареєстрованого електронного кабінету НЕК "Укренерго" та його представника (31.01.2024) та до ухвалення місцевим господарським судом оскаржуваного рішення (28.02.2025), що спростовує доводи заявника.
Отже, заявником не наведено жодної причини об'єктивної неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції та норми, яка б забороняла йому вчиняти такі дії, що виключає процесуальні підстави для дослідження їх апеляційним судом у сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи.
Водночас, прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
З огляду на викладене, судова колегія не приймає до розгляду вищенаведені додаткові докази, як такі, що подані в суд апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
29.12.2017 між Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - виконавець, позивач, НЕК "Укренерго") та Публічним акціонерним товариством "Шахтоуправління "Покровське" (за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 13.09.2018 тип акціонерного товариства був змінений на Приватне акціонерне товариство "Шахтоуправління "Покровське") (далі - замовник, відповідач, ПРАТ "ШУ "Покровське") був укладений договір №80/3896-17, відповідно до умов пункту 1 якого виконавець зобов'язується у 2018 році надати замовнику послуги щодо оперативного та технічного обслуговування обладнання, яке належить замовнику та знаходиться на ПС 330кВ "Білицька" приєднання ВПС-2 та ОЕВ-2, а замовник зобов'язується прийняти надані послуги та оплатити їх відповідно до умов договору.
Відповідно до пункту 3.1 договору річна ціна цього договору складає 37835,47 грн без ПДВ, крім того ПДВ 7567,09 грн, всього 45402,56 грн, та визначена па підставі Договірної ціни (Додаток №1) та Розрахунку вартості послуг (Додаток №2).
Згідно з пунктом 3.2 договору замовник здійснює оплату на підставі виставленого рахунку виконавця та акту приймання-передачі наданих послуг шляхом перерахування суми на поточний рахунок виконавця в термін, що не перевищує 10 банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі наданих послуг.
Форма оплати: замовник проводить оплату за надані послуги відповідно отриманого рахунку виконавця в національній валюті України, у безготівковій формі, шляхом проведення прямого платежу на поточний рахунок виконавця (п.3.3 договору).
У розділі 4 договору визначені права та обов'язки сторін договору.
Замовник зобов'язаний своєчасно сплачувати за надані виконавцем послуги в розмірі та у строки, узгоджені у договорі (пп.4.1.1 п.4.1); приймати надані послуги згідно з актом приймання-передачі наданих послуг, крім випадків, коли він має право відмовитися від послуг, які надані з порушенням умов договору, та вимагати усунення недоліків (пп.4.1.2 п.4.1). Виконавець зобов'язаний забезпечити своєчасне надання послуг у строки, встановлені договором (пп.4.3.1 п.4.3); при завершенні послуг надати замовнику протягом 5-ти днів акт прийому-передачі наданих послуг (п.4.3.2 п.4.3). Виконавець має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надані послуги (пп.4.4.1 п.4.4).
Згідно з пунктом 5.1 договору за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.
Відповідно до пункту 5.3 договору за порушення строків оплати замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент нарахування пені від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань, передбачених договором, за винятком випадків, коли замовник відмовиться від прийняття від підрядника виконання, яке внаслідок прострочення підрядником втратило для нього інтерес. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення його умов (п.8.1 договору з урахуванням додаткової угоди від 15.02.2023 № 7).
У випадку, якщо одна із сторін за один місяць до закінчення терміну дії договору не заявила про його зміну чи припинення, то договір вважається продовжений на наступний календарний рік (п. 8.2 договору).
Додатковою угодою від 15.02.2023 № 7 до договору від 29.12.2017 № 80/3896-17 сторони дійшли згоди внести зміни до пункту 3.1 договору, зокрема, передбачили, що річна ціна договору на 2023 рік складає 136567,74 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20% 27313,55 грн; разом з ПДВ 163881,29 грн.
На виконання прийнятих на себе зобов'язань за договором від 29.12.2017 №80/3896-17 виконавець надав замовнику послуги щодо оперативного та технічного обслуговування обладнання на суму 163881,29грн, а замовник їх прийняв без зауважень, що підтверджується підписаним представниками обох сторін актом №12/23 від __ грудня 2023 року на суму 163881,29грн.
Вказаний акт не містить відомостей щодо дати його підписання.
Також, позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру №211 від 31.12.2023 за надані послуги на суму 163881,29грн. Вказаний рахунок підписано електронним цифровим підписом 04.01.2024.
За твердженням позивача, 31.12.2023 відповідачу направлено рахунок-фактуру №211 та акт приймання-передачі наданих послуг №12/23. Вказаний рахунок відповідачем у строк до 12.01.2024, виходячи з дати направлення рахунку-фактури № 211 (31.12.2023), оплачено не було.
Листом від 22.08.2024 вих.№01-10/52251 НЕК "Укренерго" звернулось до ПРАТ "ШУ "Покровське" з вимогою про погашення заборгованості за договором від 29.12.2017 № 80/3896-17 за надані послуги у 2023 році в сумі 163881,29 грн з ПДВ, запропонувавши замовнику протягом 10 календарних днів з моменту отримання цього листа перерахувати на рахунок виконавця вказану суму заборгованості, а також просило надіслати паперовий оригінал акту наданих послуг за договором підписаний з боку замовника за 2023 рік на зазначену в цьому листі адресу.
Обставини щодо отримання вказаного листа відповідачем не заперечуються.
03.09.2024 відповідачем сплачено за послуги з оперативного та технічного обслуговування обладнання, яке належить замовнику та знаходиться на ПС 330кВ "Білицька" приєднання ВПС-2 та ОЕВ-2, надані позивачем на підставі договору від 29.12.2017 №80/3896-17 у сумі 163881,29 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 03.09.2024 №1046043 на суму 163881,29грн.
28.09.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією вих.№ 01/60825 про сплату штрафних санкцій, в якій просило сплатити на поточний рахунок НЕК "Укренерго" суму штрафних санкцій в розмірі 31204,95 грн, з яких: пеня (п.5.3 договору) - 19706,05 грн, 3% річних - 3492,55 грн, інфляційне збільшення - 8006,35 грн.
У цій претензії позивач посилався на те, що 31.12.2023 на адресу ПРАТ "ШУ "Покровське" направлено рахунок-фактуру № 211 та акт приймання-передачі наданих послуг № 12/23 (підписаний з боку замовника головним механіком Марченко А.С.), а тому, виходячи з дати направлення рахунку-фактури № 211 (31.12.2023), граничним строком виконання зобов'язання з оплати є 12.01.2024. НЕК "Укренерго" стверджувало, що ним вчасно та в повному обсязі виконано свої зобов'язання за договором від 29.12.2017 №80/3896-17, надано послуги щодо оперативного та технічного обслуговування обладнання, яке належить замовнику, та вчасно направлено замовнику підписаний акт приймання-передачі послуги та виставлено рахунок-фактуру на оплату, проте ПРАТ "ШУ "Покровське" свої зобов'язання за договором вчасно не виконало, чим допустило прострочення платежу.
Вказана претензія відповідача залишена без задоволення.
Наведені обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення з відповідача штрафних санкцій (пені), інфляційного збільшення та 3% річних за несвоєчасне виконання договору від 29.12.2017 № 80/3896-17 в частині своєчасного розрахунку за надані послуги.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилався зокрема, на відсутність доказів підписання акту приймання-передачі №12/23 саме 31.12.2023 з огляду на відсутність дати підписання на самому акті. Відповідач вказує на відсутність доказів надсилання акту відповідачу саме 31.12.2023, натомість зазначає, що акт №12/23 був отриманий та підписаний після отримання листа про необхідність сплати суми за надані послуги від 22.08.2024. Також зазначає про неправомірне нарахування позивачем пені понад шість місяців з дати, коли зобов'язання мало бути виконане, та просив зменшити розмір неустойки, якщо суд дійде висновку про задоволення позову.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.
Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України встановлено обов'язковість виконання договору сторонами.
Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Згідно з частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
У постанові Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №910/1801/21 вказано, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Відтак для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності. Якщо внаслідок надання послуги й створюється матеріальний результат, то він не є окремим, віддільним від послуги як нематеріального блага, об'єктом цивільних прав, через що відповідний результат не є обігоздатним сам по собі. Близька за змістом правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №761/16124/15-ц.
Отже, предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності.
Договір про надання послуг є двостороннім, оскільки виконавець і замовник наділені як правами, так і обов'язками. На виконавця покладено обов'язок надавати послугу і надано право одержувати відповідну плату. Замовник, у свою чергу, зобов'язаний оплатити послугу і наділений правом вимагати належного надання послуг з боку виконавця. Тобто замовник здійснює оплату фактично наданих послуг, якщо сторони не домовилися про інше.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
При цьому, положення частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини 1 статі 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).
Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній визначеній грошовій сумі, або в відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до пункту 5.3 договору за порушення строків оплати замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент нарахування пені від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.
Враховуючи вищевикладене, саме наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання свідчить про наявність правових та фактичних підстав для нарахування відповідачеві пені, 3% річних та інфляційних втрат.
За обставинами справи, яка переглядається, судом встановлено, що сторони узгодили: замовник здійснює оплату на підставі виставленого рахунку виконавця та акту приймання-передачі наданих послуг шляхом перерахування суми на поточний рахунок виконавця в термін, що не перевищує 10 банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі наданих послуг. Форма оплати: замовник проводить оплату за надані послуги відповідно отриманого рахунку виконавця в національній валюті України, у безготівковій формі, шляхом проведення прямого платежу на поточний рахунок виконавця (п.п. 3.2, 3.3 договору).
Так, відповідно до статті 251 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК).
Нормами статті 253 ЦК визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК).
При визначенні строку (терміну) виконання зобов'язання судам необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов'язання, на що вказувала об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
Визначення початку строку має практичне значення, оскільки від цього залежить як правильність обчислення строку, так і встановлення факту його закінчення, що обумовлює ті чи інші юридичні наслідки, які настають у зв'язку із цим.
Матеріали справи містять підписаний представниками обох сторін акт №12/23 від __ грудня 2023 року на суму 163881,29 грн, згідно з яким замовник з однієї сторони головний механік ПРАТ "ШУ "Покровське" Марченко Артем Сергійович та з другої сторони виконавець: начальник ДЕМ Східного ТУОМ Дирекції експлуатації та розвитку мережі НЕК "Укренерго" Назаренко Віктор Анатолійович, склали цей акт про те, що за договором № 80/3896-17 від 29.12.2017 виконавцем були надані наступні роботи (послуги): послуги щодо оперативного та технічного обслуговування обладнання, що належить замовнику та знаходиться на ПС 330кВ "Білицька" приєднання ВПС-2 та ОЕВ-2; загальна вартість робіт (послуг) складає: 163881,29 грн з ПДВ.
Вказаний акт не містить відомостей щодо дати його підписання.
Також, додано до матеріалів позовної заяви виставлений відповідачу рахунок-фактуру №211 від 31.12.2023 за надані послуги на суму 163881,29грн. Вказаний рахунок підписано електронним цифровим керівника НЕК "Укренерго" та начальника ВБО НЕК "Укренерго" 04.01.2024.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.
Отже, документами, які підтверджують виконання позивачем зобов'язання з надання послуг відповідачу, а також виникнення у відповідача зобов'язання з їх оплати, є акти надання послуг, які є первинними бухгалтерськими документами в розумінні вказаних положень законодавства та засвідчують факт здійснення сторонами господарських операцій і містять інформацію про вартість послуг.
Таким чином, виходячи зі змісту положень статей 509, 901, 903 ЦК України, обов'язок замовника оплатити послуги виникає з факту їх надання, а не з факту оформлення передачі послуг актом приймання-передачі виконаних робіт.
Так, у постанові від 22.08.2023 у справі №910/14570/21 Верховний Суд зазначив, що факт здійснення господарської операції може підтверджуватися не лише первинними документами, а й іншими доказами в їх сукупності, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (надання послуг).
За загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно продажу товару, надання послуг/виконання робіт, як зі сторони покупця (замовника), так і продавця (виконавця), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані товари (послуги, роботи) з прив'язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє покупця (замовника) від обов'язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то продаж товару (надання послуг чи виконання робіт), є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.
Водночас, неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання покупцем (замовником) актів приймання-передачі без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (поставці товару, наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальна поставка товару, надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.
У даному випадку матеріалами справи підтверджуються та сторонами не заперечуються обставини щодо реальності господарської операції щодо виконання позивачем зобов'язання з надання послуг відповідачу за договором на суму 163881,29 грн № 80/3896-17 від 29.12.2017, які в свою чергу оплачені відповідачем в повному обсязі.
Водночас, спірним є питання щодо дати настання граничного терміну виконання відповідачем зобов'язань з оплати наданих послуг, який за умовами договору пов'язано з моментом підписання акта приймання-передачі наданих послуг.
Так, в позовній заяві позивач стверджує про те, що 31.12.2023 на адресу ПРАТ "ШУ "Покровське" направлено рахунок-фактуру № 211 та акт приймання-передачі наданих послуг № 12/23 (підписаний з боку замовника головним механіком Марченко А.С.). А відтак, виходячи з дати направлення рахунка-фактури № 211 (31.12.2023) граничним строком виконання зобов'язання з оплати є 12.01.2024.
В апеляційній скарзі позивач також вказує на те, що саме 31.12.2023 зафіксовано факт надання НЕК "Укренерго" послуги за договором № 80/3896-17 від 29.12.2017. При цьому, позивач зазначає вже про те, що рахунок-фактуру від 31.12.2023 № 211 було підписано електронним підписом та направлено на адресу відповідача 04.01.2024 (перший робочий день після підписання з боку ПРАТ "ШУ "Покровське" акта приймання - передачі наданих послуг № 12/23 від ___ грудня 2023 року).
Судова колегія критично сприймає наведені доводи, оскільки в листі від 22.08.2024 вих.№01-10/52251 НЕК "Укренерго" вказувало на те, що виконавцем було надіслано замовнику у січні (та повторно у березні) 2024 року акт виконаних робіт за 2023 рік, рахунок до акту наступним чином: скан- копії підписаних з нашої сторони акту та рахунку на ел.адресу ІНФОРМАЦІЯ_1; оригінали підписаних власноруч з боку виконавця акта та рахунка на адресу 85300 м.Покровськ, Донецька обл. пл. Шибанкова,1А. ПРАТ "ШУ "Покровське" (оператором поштових послуг АТ "Укрпошта"). Також позивач просив на виконання вимог бухгалтерського обліку первинних документів з ведення договорів на підприємстві надіслати йому паперовий оригінал акта наданих послуг за договором підписаний з боку замовника (відповідача) за 2023 рік на зазначену в цьому листі адресу.
Наведене спростовує доводи позивача стосовно дати фактичного підписання відповідачем акта приймання - передачі наданих послуг № 12/23 від ___ грудня 2023 року - 31.12.2023, оскільки в серпні 2024 року позивач зазначив про необхідність направлення на адресу замовника підписаного лише з боку виконавця акта та просив повернути йому підписаний з боку замовника оригінал акта за грудень 2023 року.
Водночас, доводи позивача стосовно того, що ним 31.12.2023 на адресу ПРАТ "ШУ "Покровське" направлено рахунок-фактуру № 211 та акт приймання-передачі наданих послуг № 12/23, та подальші твердження позивача в апеляційній скарзі про направлення рахунок-фактуру № 211 відповідачу 04.01.2024, не підтверджуються жодними доказами, спростовується вищенаведеними висновками, та не узгоджується з принципом venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), оскільки така поведінка відповідача є непослідовною та недобросовісною.
Так, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, на яку посилається Відповідач, зроблено висновок, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини "venire contra factum proprium" знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Верховний Суд у постанові від 20.11.2019 у справі № 705/6141/14-ц зазначив, що сторона, яка вчиняє дії або робить заяви у спорі, що суперечать тій позиції, яку вона займала раніше, не повинна отримати перевагу від своєї непослідовної поведінки.
Водночас, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження дати направлення/отримання відповідачем акта приймання - передачі наданих послуг № 12/23 за грудень 2023 року та рахунка-фактури від 31.12.2023 № 211, що унеможливлює встановити кінцевий строк оплати за договором за надані послуги та, відповідно, встановити періоди прострочення виконання зобов'язання з метою перевірки правильності здійснених позивачем нарахувань пені, відсотків річних та інфляційних.
Так, одним із основних засад (принципів) господарського судочинства є змагальність сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 13 ГПК України).
Відповідно до частин 1-4 статті 13 ГПК судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Також, одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 ГПК полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За статтею 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.
У постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).
Суд враховує, що у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставинам не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Отже, сторони судового процесу, зокрема позивач, повинні брати активну участь у збиранні доказової інформації з метою підтвердження обґрунтованості своєї позиції перед судом.
Обов'язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі.
Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності.
З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що у даному випадку саме позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання має довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (зокрема, щодо строку виникнення обов'язку замовника з остаточного розрахунку за надані позивачем послуги та періоду такого прострочення).
Враховуючи обставини справи в їх сукупності, з огляду відсутність дати підписання актів здачі-приймання наданих послуг та недоведення позивачем обставин щодо дати підписання цього акта 31.12.2023, ненадання належних та допустимих доказів на підтвердження дати направлення/отримання відповідачу/ем оригіналів документів для оплати за надані послуги за договором (акт, рахунок) в порядку, визначеному п.3.2, п.п.4.3.2 п.4.3 цього договору, відсутність у суду об'єктивних даних на підставі яких можливо встановити період прострочення оплати, що є необхідним для здійснення відповідних розрахунків заявлених до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, а також їх перевірки судом, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність позивачем заявлених вимог.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та відсотків річних, оскільки неможливо встановити період прострочення.
Наведене свідчить, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення господарського суду - без змін.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 28.02.2025 у справі №905/1641/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених підпунктами а)-г) пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 05.06.2025.
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя В.В. Лакіза
Суддя Н.О. Мартюхіна