ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
02 червня 2025 року Справа №906/618/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Гудак А.В.
суддя Петухов М.Г.
секретар судового засідання Переходько К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 14.03.2025 (суддя Сікорська Н.А., повне рішення складено 24.03.2025)
за позовом ОСОБА_1
до Брусилівської селищної ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області
про визнання протиправною відмову Брусилівської селищної ради щодо укладання договору оренди та зобов'язання вчинення певних дій
за участю:
позивача - Головієнка П.В.
представника відповідача - не з'явився
представника третьої особи - не з'явився,
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 14.03.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Досліджуючи докази, надані на підтвердження та в заперечення обставин справи, суд дійшов висновку, що більш вірогідним є факт того, що документація із землеустрою на земельну ділянку загальною площею 128,6143 га, кадастровий номер 1820980300:04:000:0280 не затверджувалась, і рішення про передачу земельної ділянки в оренду не приймалось.
Отже, господарський суд зазначив, що не маючи достовірної інформації про затвердження документації із землеустрою ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, яке до 2018 року було розпорядником земель сільськогосподарського призначення, Брусилівська селищна рада прийняла правомірне рішення про відмову в укладенні договору оренди землі.
За вказаних обставин, суд першої інстанції вважає, що рішення Брусилівської селищної ради №2192 від 17.04.2024 є законним та обґрунтованим, а відтак відмовив в задоволенні позову в частині вимоги про визнання протиправною відмову Брусилівської селищної ради щодо укладання договору оренди для ведення фермерського господарства земельної ділянки площею 128,6143 га, кадастровий номер 1820980300:04:000:0280 та скасування рішення 56 сесії Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області 8 скликання №2192 від 17.04.2024.
Враховуючи встановлення судом правомірності оскарженого рішення ради №2192 від 17.04.2024 щодо відмови у передачі в оренду земельної ділянки кадастровий номер 1820980300:04:000:0280, суд вказав, що не підлягають задоволенню також позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір оренди земельної ділянки площею 128,6143 га, кадастровий номер 1820980300:04:000:0280, для ведення фермерського господарства, терміном на 49 років, та передати її в оренду.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням позивач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та направити справу №906/618/24 до Господарського суду Житомирської області на новий розгляд.
Апелянт, зокрема, зазначає, що судом першої інстанції порушено вимоги ст.162 ГПК України, оскільки ОСОБА_1 у позовній заяві не просив залучати до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області.
Крім того, вважає, що господарським судом не встановлено, яким саме законом передбачено необхідність подання Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області підтверджуючих документів до Брусилівської селищної ради до заяви ОСОБА_1 .
Також скаржник звертає увагу, що судом порушено ч.7 ст.240 ГПК України, оскільки отримане позивачем рішення суду першої інстанції від 14.03.2025 не містить підпису судді Сікорської Н.А., а лише засвідчено ОСОБА_2 . Разом з тим, копія будь-якого документа повинна відповідати оригіналу.
У відповідності до ст.263 ГПК України відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, вказує, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, не мають жодного відношення до предмета спору, не спростовують законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції та не містять підстав для скасування чи зміни ухваленого рішення.
Відтак, вважає, що апеляційна скарга є формальною та необґрунтованою, а рішення Господарського суду Житомирської області від 14.03.2025 є законним та обґрунтованим.
У судове засідання, що відбулося 02.06.2025 року, відповідач та третя особа не забезпечили явку повноважних представників, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце проведення судового засідання, про причини неявки суд не повідомили.
Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи приписи ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги, що явка учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників відповідача та третьої особи.
Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно витягу з Державного земельного кадастру від 08.08.2023 земельна ділянка площею 128,6143 га, кадастровий номер 182980300:04:000:0280 сформована і зареєстрована 25.10.2013 (т.1, а.с.222).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №6-5020/14-18-СГ від 22.12.2018 "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність", на підставі постанови КМ України від 31.01.2018 №60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад", передано Брусилівській селищній раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності (т.1, а.с.223).
Згідно додатку до акта приймання-передачі нерухомого майна від 22.12.2018 в комунальну власність було передано, зокрема, земельну ділянку площею 128,6143 га, кадастровий номер 182980300:04:000:0280 (т.1, а.с.224-232).
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.03.2025 земельна ділянка площею 128,6143 га, кадастровий номер 182980300:04:000:0280, 13.05.2019 зареєстрована на праві власності за Брусилівською селищною радою (т.1, а.с.222).
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 29.04.2024 у справі №906/440/23 за позовом ОСОБА_1 до Брусилівської селищної ради про скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії, визнано протиправною відмову Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області щодо укладення договору оренди для ведення фермерського господарства земельної ділянки площею 128,6143га, кадастровий номер 1820980300:04:000:0280 та скасовано рішення двадцять дев'ятої сесії Брусилівської селищної ради восьмого скликання №1174 від 23.08.2022; скасовано рішення чотирнадцятої сесії Брусилівської селищної ради восьмого скликання №667 від 22.10.2021; зобов'язано Брусилівську селищну раду Житомирського району Житомирської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 за вх.№Г-133 від 19.07.2022.
На виконання рішення господарського суду від 29.04.2024 у справі №906/440/23, Брусилівська селищна рада розглянула заяву ОСОБА_1 від 19.07.2022 вх. №Г-133 та прийняла рішення №2192 від 17.04.2024 "Про розгляд заяви", яким відмовила ОСОБА_1 в укладенні договору оренди на земельну ділянку площею 128,6143 га, кадастровий номер 1820980300:04:000:0280, для ведення фермерського господарства терміном на 49 років та в передачі в користування зазначеної земельної ділянки, в зв'язку з відсутністю підтверджуючих документів щодо надання Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 128,6143 га, кадастровий номер 1820980300:04:000:0280 (т.1, а.с.49-50).
Позивач, вважаючи, що рішення Брусилівської селищної ради №2192 від 17.04.2024 є протиправним, оскільки рада зловживаючи своїми дискреційними повноваженнями безпідставно відмовила йому в наданні в оренду земельної ділянки площею 128,6143 га, кадастровий номер 1820980300:04:000:0280, звернувся з даним позовом до суду.
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
У відповідності до ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад, керуючись законом, здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Пунктом 34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що до компетенції рад відносяться питання щодо регулювання земельних відносин у відповідності до вимог чинного законодавства. Повноваження сільських, селищних, районних, міських, обласних рад та їх виконавчих органів визначені в ст.8-12 ЗК України (розпорядження землями, передача земельних ділянок у власність громадянам та юридичним особам, надання земельних ділянок у користування, вилучення земельних ділянок, викуп земельних ділянок для суспільних потреб, організація землеустрою тощо).
Відповідно до ст.122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно з ч.1 ст.144 Конституції України, формами та засобами реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування є рішення уповноважених органів, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Частиною 1 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що способом реалізації компетенції органу місцевого самоврядування є нормативні та інші акти (ненормативні) у формі рішень.
Рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування щодо розпорядження землями комунальної власності є зовнішнім вираженням законодавчо обумовленої управлінської діяльності та владної волі суб'єкта владних повноважень, який в інтересах територіальної громади як власника землі здійснює правомочність щодо розпорядження нею з дотриманням земельних інтересів суспільства в цілому та територіальної громади зокрема.
Колегія суддів зауважує, що згідно з п.10 ч.2 ст.16 ЦК України (далі - ЦК України), одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Статтею 19 Конституції України гарантовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини того, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 920/456/19, від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі №906/1388/20).
Таким чином, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення в зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 17.04.2024 Брусилівською селищною радою прийнято рішення №2192 "Про розгляд заяви", яким відмовлено ОСОБА_1 в укладенні договору оренди на земельну ділянку площею 128,6143 га, кадастровий номер 1820980300:04:000:0280 з підстав відсутності підтверджуючих документів щодо надання Головним управлінням Держгеокадастру в Житомирській області в оренду гр. ОСОБА_1 вище вказаної земельної ділянки (т.1, а.с.49-50).
В обґрунтування позовних вимог позивач, зокрема, вказує, що обов'язок Брусилівської селищної ради укласти з ним договір оренди землі виник на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 01.10.2018 №6-3942/14-18-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" (т.1, а.с.131 зворот), згідно якого на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №806/550/16 від 16.05.2016 затверджено проект землеустрою з відведення земельної ділянки площею 128,6143 га для ведення фермерського господарства на території Водотиївської сільської ради Брусилівського району в оренду ОСОБА_1 та надано в оренду земельну ділянку загальною площею 128,6143 га (к. 1820980300:04:000:0280) для ведення фермерського господарства строком на 49 років із земель державної власності, розташовану на території Брусилівського району, за межами населених пунктів Водотиївської сільської ради.
Разом з тим, Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області повідомлено, що наказ від 01.10.2018 №6-3942/14-18-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" не видавався.
Натомість, ГУ Держгеокадастру видавався наказ від 01.10.2018 №6-3942/14-18-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", згідно якого громадянину ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для передачі в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 1825284000:05:000:0001, що розташована в Ружинському районі Житомирської області, для сінокосіння (т.1, а.с.192).
Копію вказаного наказу ОСОБА_1 отримав 04.10.2018 року, що підтверджується витягом із Журналу реєстрації наказів з розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності за 2018 рік (т.1, а.с.207-208; наказ 3942).
Із аналізу змісту наказу від 01.10.2018 №6-3942/14-18-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" (т.1, а.с.192) вбачається, що він виданий на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02.08.2018 у справі №0640/3398/18.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду у справі №0640/3398/18 від 02.08.2018 року зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03.05.2018 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для передачі в оренду земельної ділянки за кадастровим номером 1825284000:05:000:0001, що розташована в Ружинському районі Житомирської області, для сінокосіння та надати такий дозвіл. Вказане рішення набрало законної сили в установленому законом порядку (т.1, а.с.179-180).
Отже, наказ від 01.10.2018 №6-3942/14-18-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" не стосується спірної земельної ділянки.
Водночас, апеляційним судом встановлено, що наказ від 01.10.2018 №6-3942/14-18-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" (т.1, а.с.168), який надано позивачем, виданий на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №806/550/16 від 16.05.2016.
Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 16.05.2016 у справі №806/550/16, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 27.03.2020, позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано Відділ Держгеокадастру у Брусилівському районі Житомирської області розглянути поданий 21.03.2016 ОСОБА_1 проект відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства загальною площею 128,6143 га за межами населених пунктів Водотиївської сільської ради Брусилівського району Житомирської області та прийняти рішення відповідно до законодавства (т.1, а.с.181-183).
Предметом спору у справі №806/550/16 була бездіяльність відділу Держгеокадастру у Брусилівському районі Житомирської області в частині виконання обов'язку як органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, щодо розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з прийняттям відповідного рішення у відповідності до норм закріплених у ст. 186-1 Земельного кодексу України, частиною 1 якої визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.
Таким чином, як вірно зауважив суд першої інстанції, на виконання судового рішення у справі №806/550/16 від 16.05.2016, ГУ Держгеокадастру мало розглянути поданий ОСОБА_1 проект землеустрою та прийняти рішення у вигляді висновку про його погодження чи відмову у погодженні.
Після перегляду касаційною інстанцією постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 16.05.2016 у справі №806/550/16, яка була залишена без змін постановою Верховного Суду від 27.03.2020, ГУ Держгеокадастру у Житомирській області розглянуло поданий проект землеустрою та надало свій висновок від 30.04.2020 про відмову ОСОБА_1 в погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 128,6143га, кадастровий номер 1820980300:04:000:0280 (т.1, а.с.193-194).
З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з господарським судом, що зміст поданого позивачем примірника наказу №6-3942/14-18-СГ від 01.10.2018 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" не відповідає правовідносинам, які склались між ОСОБА_1 та ГУ Держгеокадастру, та були предметом дослідження у справі №806/550/16.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що станом на 01.10.2018 (дата видачі наказу) постанова Житомирського окружного адміністративного суду по справі №806/550/16 від 16.05.2016 була скасована постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2016.
Колегія суддів, оцінюючи примірники наказу від 01.10.2018, які мають різний зміст, як докази в межах розгляду даної справи, враховує, що відповідно до ч.3 ст.2 ГПК України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3, 4 ст.13, ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Враховуючи Журнал реєстрації наказів ГУ Держгеокадастру з розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності за 2018 рік, приймаючи до уваги зміст судових рішень у справах №806/550/16 та №0640/3398/18, а також висновок ГУ Держгеокадастру про відмову погодження проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки, колегія суддів із врахуванням положень ст.79, 86 ГПК України дійшла висновку, що вказані докази є більш вірогідними в підтвердження факту того, що документація із землеустрою на земельну ділянку загальною площею 128,6143 га, к.н. 1820980300:04:000:0280 не затверджувалась, і рішення про передачу земельної ділянки в оренду не приймалось.
З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що Брусилівська селищна рада прийняла правомірне рішення про відмову в укладенні договору оренди землі, оскільки не мала достовірної інформації про затвердження документації із землеустрою ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, яке до 2018 року було розпорядником земель сільськогосподарського призначення.
Таким чином, зважаючи на встановлений судами факт законності та правомірності рішення Брусилівської селищної ради №2192 від 17.04.2024, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення, про що правильно дійшов висновку суд першої інстанції.
Окрім того, апеляційний суд також звертає увагу, що відповідно до приписів ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 319 ЦК України унормовано, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з ч.3 ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
У відповідності до ч.1 ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Водночас, згідно ч.2 ст.638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що суд не може перебирати на себе функції і повноваження, які належать відповідачу як органу місцевого самоврядування, зобов'язавши його укласти договір оренди земельної ділянки.
При цьому, як вірно вказав господарський суд, у випадку ухилення суб'єкта господарювання від оформлення договору, який ґрунтується на державному замовленні або укладення якого є для нього обов'язковим через пряму вказівку закону, господарський суд за позовом іншої сторони ухвалює рішення про спонукання до укладення договору або про укладення договору на певних умовах. Належним у такому випадку буде спосіб захисту порушених прав у вигляді вимоги про спонукання відповідача до укладення договору за умови, що текст такого договору наведений у прохальній частині позовної заяви.
Щодо доводів апелянта про порушення господарським судом норм процесуального права в частині проголошення та підписання оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.
Як вбачається із протоколу судового засідання від 14.03.2025 у даній справі (т.1, а.с.242), позивач був присутній у судовому засіданні, яке відбулося 14.03.2025, та під час якого було оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
У відповідності до ч.6, 7 ст.240 ГПК України, у разі проголошення у судовому засіданні скороченого (вступної та резолютивної частин) рішення суд повідомляє, коли буде складено повне рішення. Рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.
Згідно зі ч.3, 4 ст.242 ГПК України, у разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення. За заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді.
За приписами п.6 розділу ХІ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затв. наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814, копія судового рішення повинна відповідати оригіналу та може бути виготовлена у паперовій формі шляхом: виготовлення ксерокопії з оригіналу судового рішення, яке знаходиться в матеріалах справи; роздруківки електронного примірника судового рішення, оригінал якого збережений в АСДС, який містить електронні підписи відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги"; роздруківки електронного примірника судового рішення, яке міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР) в режимі повного доступу.
Копія судового рішення, виготовлена апаратом суду у паперовій формі, засвідчується відповідальною особою апарату суду та відповідною печаткою суду із зазначенням дати (п.3 розділу ХІ Інструкції).
Частиною 2 ст.63 ГПК України передбачено, що помічник судді, зокрема, здійснює оформлення копій судових рішень для направлення сторонам у справі та іншим учасникам справи відповідно до вимог процесуального законодавства, контролює своєчасність надсилання копій судових рішень.
З огляду на викладене, колегія суддів, оцінюючи копію оскаржуваного рішення, що була долучена позивачем до апеляційної скарги (т.2, а.с.6), встановила, що ця копія оформлена відповідно до процесуальних вимог, а її зміст повністю відповідає оригіналу рішення Господарського суду Житомирської області від 14.03.2025. Відтак, відповідні доводи, наведені в апеляційній скарзі, є безпідставними та не приймаються апеляційним судом.
Крім того, абз.4 п.3 розділу ХІ Інструкції встановлено, що у випадках, встановлених чинним законодавством, у тому числі для проставлення апостиля, а також на вмотивовану вимогу учасника справи чи органів та установ, які виконують рішення судів, з метою недопущення порушень прав фізичних та юридичних осіб, копія судового рішення засвідчується гербовою печаткою та підписом головуючого судді (судді-доповідача), а у разі його відсутності - головою суду чи особою, що виконує його обов'язки.
Натомість, будь-яких доказів в підтвердження звернення ОСОБА_1 до суду з вмотивованою вимогою задля отримання копії судового рішення з гербовою печаткою та підписом головуючого судді позивачем не надано.
Доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо залучення судом з власної ініціативи третьої особи не заслуговують на увагу та спростовуються ч.2 ст.50 ГПК України, яка передбачає відповідне право суду, зокрема, якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Житомирської області від 14.03.2025 без змін, з огляду на що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Зважаючи на викладене колегія суддів зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
Рішення Господарського суду Житомирської області від 14.03.2025 у справі №906/618/24 залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена "05" червня 2025 р.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Петухов М.Г.