вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"20" травня 2025 р. Справа№ 911/2702/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Кропивної Л.В.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі: Реуцькій Т.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Старцев Ю.К., ордер ВІ № 1289859 від 31.03.2025;
від відповідача: Шпакович О.В., ордер АА № 1578033 від 14.05.2025,
розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Макпау Проперті Менеджмент" на рішення господарського суду Київської області від 18.02.2025 у справі № 911/2702/24 (суддя - Черногуз А.Ф.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Макпау Проперті Менеджмент"
до Циблівської сільської ради
про визнання інформації недостовірною та зобов'язання її спростувати, стягнення заподіяної діловій репутації шкоди,-
Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Макпау Проперті Менеджмент" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Циблівської сільської ради про (враховуючи заяву позивача від 14.01.2025 про залишення без розгляду частини позовних вимог; а.с. 210-211 том 1):
1) визнання такою, що є недостовірною та завдає шкоди діловій репутації ТОВ "Макпау Проперті Менеджмент" інформацію, поширену у мережі інтернет 06.01.2022 головою Циблівської сільської ради ОСОБА_2 за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині:
- "… на березі де стоїть басейн… де люди наші ходять, там фекалії викидають…у мене відео є, як знімав наш поліцейський, як воно бурлить, викидає фекалії ці…";
- "… до того вже дійшло, що приїжджають їхні представники, які там не малі люди, вліяніє мають, тут сидять тупо розказують, що ми розуміємо, що тут усе незаконно, але там два бики, один з яких єсть ОСОБА_1 , оцього ОСОБА_4 дядько… ну шулер якийсь, і оце він усе творить…";
- "… усі люди, що у них працюють є ФОПами, там вони податків не платять… я вам ще можу показати, де вони фекалії викидають…";
- "вони не хочуть чути нас…приїжджав їхній представник з Макпау, Олександр, ну цей, що штатний там директор…, але він просто далекий від цього всього, тут на місцях все вирішується, все робиться і все. Покривають їх багато, я знаю багато імен, але озвучувати не буду на камеру. Хто покривав, хто там доносить інформацію, що так должно буть, але там все, я вам скажу, там на 90 % все незаконно";
2) зобов'язання Циблівську сільську раду за її рахунок не пізніше наступного дня після набрання законної сили рішенням суду спростувати недостовірну інформацію як таку, що завдає шкоди діловій репутації ТОВ "Макпау Проперті Менеджмент" шляхом опублікування на головній сторінці сайту https://tsg.gov.ua у розділі "Новини" https://tsg.gov.ua/news/ повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію повного тексту такого рішення;
3) стягнення із Циблівської сільської ради на користь ТОВ "Макпау Проперті Менеджмент" 1 000 000,00 грн шкоди заподіяної діловій репутації товариства.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що у мережі інтернет 06.01.2022 було опубліковано відеозапис на якому голова Циблівської сільської ради ОСОБА_2 поширив недостовірну інформацію про позивача вищезазначеного змісту, з 15 секунди по 54 секунду; з 2 хвилини 30 секунд по 2 хвилину 51 секунду; з 3 хвилини 24 секунди по 3 хвилину 51 секунду; з 5 хвилини 28 секунди по 5 хвилину 54 секунду, а саме: на веб-сайті: https://stopcor.org, відео-файл (публікація, стаття) за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою: "Екокатастрофа на Київщині: ІТ-шники забруднюють Канівське водосховище?" (далі - відеозапис).
Позивач стверджував про те, що інформація, яка міститься у вищевказаній публікації не є оціночними судженнями голови Циблівської сільської ради ОСОБА_2 , а містить конкретні фактичні дані щодо позивача, які не відповідають дійсності, є неправдивими. Разом з цим, оскільки на самому відеозаписі зафіксовано, що інформацію надає голова Циблівської сільської ради, а також на веб-сайті "Стопкор" процитовано висловлювання вказаної особи, тож ОСОБА_2 , як голова Циблівської сільської ради, здійснював службові повноваження від імені Циблівської сільської ради, яка є належним відповідачем у цьому спорі.
На переконання позивача, поширення недостовірної інформації головою Циблівської сільської ради ОСОБА_2 заподіяло його діловій репутації шкоди, яка оцінена у 1 000 000,00 грн, оскільки підриває довіру інвесторів та громадян до діяльності позивача, викликає у слухача негативну оцінку позивача як суб'єкта господарювання, створює переконання у протиправності його дій, наслідком чого є зниження престижу товариства та формування у суспільства, діючих та потенційних клієнтів негативного ставлення до діяльності позивача.
Рішенням господарського суду Київської області від 18.02.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Мотивуючи судове рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 , озвучуючи спірну інформацію, перебував у приміщенні Циблівської сільської ради, та є головою сільської ради, у зв'язку з чим ця інформація озвучена ним, як посадовою особою, керівником відповідача, а не як приватною особою, тож належним відповідачем у цій справі є Циблівська сільська рада, а не ОСОБА_2 , як фізична особа. Разом з цим, позивачем не доведено того, що відеозапис був поширений відповідачем, а спірна інформація у ньому є фактичними твердженнями поширеними відповідачем відносно позивача.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТОВ "Макпау Проперті Менеджмент" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначав, що оскільки у відеозаписі міститься посилання на голову Циблівської сільської ради ОСОБА_2 і саме він висловлював недостовірну інформацію, яка і є предметом судового розгляду, позовна заява пред'явлена до належного відповідача. Разом з цим, інформація, яка міститься у відеозаписі доступна необмеженому колу осіб, не є оціночними судженнями голови Циблівської сільської ради ОСОБА_2 , а містить конкретні фактичні дані щодо ТОВ "Макпау Проперті Менеджмент" (відеозапис містить ідентифікаційні відомості товариства, стосується однієї особи - позивача, і такі дані не заперечені відповідачем), які не відповідають дійсності, є неправдивими, адже спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а також завдають шкоди діловій репутації позивача.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025, у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В., відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 20.05.2025.
18.04.2025 до апеляційного суду надійшов відзив відповідача із запереченнями на апеляційну скаргу, в якому представник, зокрема, зазначав, що відповідач не розповсюджував інформацію в мережі інтернет, не викладав відеозапису, не є власником веб-сайту на якому була написана стаття кореспондентом Стопкору та яким викладено відповідний відеозапис. Разом з цим у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації належними відповідачами є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації, якщо позов пред'явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, - організація Стопкор не є лише платформою для висловлювань, а згідно відеозапису додає редакційний коментар, і тому її відповідальність не може бути обмеженою.
В судовому засіданні, яке відбулось 20.05.2025, відповідач заперечував доводи апеляційної скарги та вказував на законність прийнятого судом першої інстанції рішення. Позивач доводи апеляційної скарги підтримав, просив оскаржуване рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, 06.01.2022 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 опубліковано статтю з назвою - Екокатастрофа на Київщині: ІТ-шники забруднюють Канівське водосховище? (а.с. 26-32 том 1), яка містить посилання на веб-сайт youtube ІНФОРМАЦІЯ_2, канал - Стоп Корупції, назва - ОСОБА_3 "хакнув" набережну Дніпра заради комфорту? Як ІТ-шники відпочивають | СтопКор, у вказаній публікації / відеозаписі ОСОБА_2 повідомляє спірну інформацію.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 , озвучуючи спірну інформацію, перебував у приміщенні Циблівської сільської ради, та є головою сільської ради, у зв'язку з чим ця інформація озвучена ним, як посадовою особою, керівником відповідача, а не як приватною особою, тож належним відповідачем у цій справі є Циблівська сільська рада, а не ОСОБА_2 , як фізична особа. Разом з цим, позивачем не доведено того, що відеозапис був поширений відповідачем, а спірна інформація у ньому є фактичними твердженнями поширеними відповідачем відносно позивача.
Переглядаючи спір колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України "Про інформацію" масова інформація - це інформація, що поширюється з метою її доведення до необмеженого кола осіб.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про електронні комунікації" мережа інтернет (інтернет) - це глобальна електронна комунікаційна мережа, що призначена для передачі даних та складається з фізично та логічно взаємоз'єднаних окремих електронних комунікаційних мереж, взаємодія яких базується на використанні єдиного адресного простору та на використанні інтернет-протоколів, визначених міжнародними стандартами.
З огляду на викладене інформація, яка поширюється через мережу інтернет, орієнтована на необмежене коло осіб, відповідно є масовою інформацією. При цьому інтернет-видання (вебсайт) є засобом, призначеним для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації, є засобом масової інформації (постанова Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 927/791/18).
За змістом статті 91 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Згідно зі статтею 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).
При вирішенні спору про визнання недостовірною та спростування інформації підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору має бути встановлено не лише наявність підстав визнання недостовірною та спростування інформації, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 910/1255/20).
Розглядаючи справи, предметом позову в яких є спростування недостовірної інформації, суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18).
Це означає, що достовірна інформація, тобто така, що відповідає дійсності та викладена правдиво, не може бути спростована, навіть у випадку, коли вона порушує особисті майнові права.
Відповідно до частини 4 статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Статтею 277 ЦК України встановлено, що спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (ч. 4). Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний (ч. 5). Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (ч. 6). Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (ч. 7).
Верховний Суд виснував, що доказування позивачем обґрунтованості свого позову, зокрема, недостовірності, неточності поширеної відповідачем інформації, має відбуватися у загальному порядку (постанови Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 910/17819/17, від 17.07.2019 у справі № 757/49189/16-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/13556/18 та від 06.11.2019 у справі № 165/2559/15-ц, від 14.11.2023 у справі № 910/8562/22).
За загальним правилом, відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Верховний Суд у постанові від 11.10.2023 по справі № 758/13555/21 виснував, що для позивача діє загальний тягар доведення позову: 1) факту поширення недостовірної інформації та 2) недостовірність цієї інформації. Водночас, оскільки відповідно частини 2 статті 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності, на відповідачеві, який поширює інформацію або відповідальний за її поширення (твердження про факти), лежить обов'язок довести, які вчинялися заходи, щоб переконатися в достовірності. Поширенням інформації вважається опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Статтею 30 Закону України "Про інформацію" встановлено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень (частина 1). Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (частина 2).
ЄСПЛ зазначав, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.
Тобто, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати (постанова Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/10429/18).
При вирішенні питання про визнання поширеної інформації недостовірною, має бути визначено характер такої інформації та з'ясовано, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. У свою чергу, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом (постанова Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 910/19082/16).
Позивач повинен довести факт поширення недостовірної інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
У своїй практиці ЄСПЛ розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, то правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі "Лінгенс проти Австрії" від 08.07.1986).
Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження, необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ у справі "Бразільє проти Франції" від 11.04.2006), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (рішення ЄСПЛ "Патурель проти Франції" від 22.12.2005, "ТОВ "Інститут економічних реформ" проти України" від 02.06.2016).
Однак навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення ЄСПЛ у справі "Де Хаес і Гійселс проти Бельгії" від 24.02.1997).
Отже, за змістом наведених положень чинного законодавства та усталеної практики ЄСПЛ судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки, і пов'язане із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
У свою чергу, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт сам по собі є категорією об'єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Виходячи з викладеного, при вирішенні спору, предметом якого є захист ділової репутації шляхом спростуванням відомостей, що були поширені у тому числі за допомогою мережі інтернет з метою задоволення суспільного інтересу, ключовим є чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями в інформації, що викладалася у спірній публікації. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню (постанова Верховного Суду від 21.05.2021 у справі № 918/132/20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18 та у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 439/1469/15-ц, зроблено висновок, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі інтернет.
Верховний Суд у постанові від 13.02.2019 по справі № 439/1469/15-ц вказав, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.
Тлумачення ч. 4 ст. 277 ЦК України свідчить, що у разі поширення недостовірної інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з'ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов'язків, то належним відповідачем є саме вона (постанова Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 761/29315/16-ц).
У постанові від 03.04.2019 справі № 750/2052/16-ц (провадження № 14-641цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що "з урахуванням положень статті 15 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій та статей 1, 12 ГПК, з огляду на те, що характер спірних правовідносин є цивільно-правовим (незалежно від суб'єктного складу), то всі справи зазначеної категорії підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, за винятком справ про захист ділової репутації між юридичними особами та іншими суб'єктами підприємницької діяльності у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності, що розглядаються в порядку господарського судочинства. Відповідачем у випадку поширення інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, зокрема під час прес-конференції щодо діяльності окремої виробничої установи (її результатів) в якій вона працює, є саме ця юридична особа. Ураховуючи, що розгляд справи може вплинути на права та обов'язки цієї фізичної особи, остання може бути залучена до участі у справі як третя особа. У разі поширення такої інформації посадовою чи службовою особою, для визначення належного відповідача судам необхідно з'ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов'язків, то належним відповідачем є саме вона".
Таким чином, аби дійти висновку про належного відповідача у даній справі та, як результат, про те, за правилами якого виду судочинства повинен розглядатися спір у цій справі, необхідно встановити чи Палагута О.М. діяв в якості голови відповідача, чи в якості фізичної особи.
Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
Тому суди при розгляді справ мають виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.
Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
За приписами статті 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
У постанові Верховного Суду від 27.06.2023 у справі № 910/333/21 зазначено, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Разом з тим, визначення сторін у справі, між якими спір відсутній, і не визначення належного складу сторін є порушенням вимог процесуального закону (статті 41, 45 ГПК України).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача можлива в порядку, визначеному ГПК України, однак за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Близькі за змістом висновки викладені також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц, від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17).
Суд під час розгляду справи повинен вирішувати спір, виходячи зі складу сторін, які визначені позивачем, і не вправі зі своєї ініціативи без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів (подібний висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.04.2021 у справі № 925/440/18, від 29.08.2023 у справі № 912/1550/22).
З матеріалів справи вбачається, що листами № 17/2-0725-24 від 12.08.2024 (а.с. 33 том 1) та № 17/2-0788-24 від 09.09.2024 (а.с. 34 том 1) позивач звертався до відповідача з адвокатськими запитами щодо надання інформації:
- чи виступав ОСОБА_2 (на відеозаписі) під час інтерв'ю від імені Циблівської сільської ради та/або при виконанні службових обов'язків;
- чи виступав ОСОБА_2 під час інтерв'ю від власного імені;
- повідомити дату та час проведення інтерв'ю, під час якого Циблівської сільської ради - ОСОБА_2 повідомляв про зазначену у адвокатському запиті відомості. Яким чином було узгоджену дату проведення інтерв'ю в приміщенні Циблівської сільської ради;
- хто був ініціатором такого інтерв'ю;
- чи надходили запити до Циблівської сільської ради інформаційного агентства "Стоп корупція", що стосується ТОВ "Макпау Проперті Менеджмент"?
У відповідь виконавчий комітет Циблівської сільської ради Бориспільського району Київської області листом № 924 від 10.09.2024 (а.с. 35-36 том 1) повідомив, що перехід за посиланням не відображає інформацію (сторінка не знайдена), тож не має можливості здійснити перегляд відеозапису та надати відповіді на поставлені питання (1-4). Стосовно останнього питання зазначено, що запити не надходили.
Листами № 17/2-0791-24 від 10.09.2024 (а.с. 37-44 том 1) та № 17/2-0810-24 від 19.09.2024 (а.с. 45-47 том 1) позивач звертався до відповідача з адвокатськими запитами щодо надання інформації по питанням 1-4 з роздруківками відповідних веб-сайтів.
У відповідь на № 17/2-0810-24 від 19.09.2024 Циблівська сільська рада Бориспільського району Київської області листом № 960 від 25.09.2024 (а.с. 48 том 1) повідомила, що рада не є володільцем веб-сайту інформаційного порталу "Стопкор"; в повноваженнях ради не передбачено та не закріплено на законодавчому рівні перегляд недержавних веб-сайтів, ютуб каналів та інших інтернет порталів для збору та обробки інформації; у ради відсутня інформація від інформаційного порталу "Стопкор" щодо проведення будь-яких інформаційно-комунікаційних заходів.
Відповідач у відзиві на позов зазначав (а.с. 147-150 том 1), що Циблівська сільська рада не є належною стороною у справі, оскільки не є власником сторінки Стопкор і не могла поширити шляхом викладення в інтернет відеоролика. Разом з цим, стверджувати в який день та час (робочий чи позаробочий) висловлював ОСОБА_2 інформацію встановити не можливо, як і чи виконував він свої посадові (службові) обов'язки в цей день, чи висловлювався, як житель села Циблі. За твердженням відповідача, належними відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації; якщо позов пред'явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу інформації чи інша установа, що виконує її функції.
У відповіді на відзив позивач зазначав (а.с. 169-173 том 1), що ОСОБА_2 обіймає посаду голови Циблівської сільської ради і будь-яких доказів про те що він діяв не під час виконання посадових обов'язків ради відповідач до відзиву не надавав, а оскільки відеозапис відбувся в робочому кабінеті ОСОБА_2 , то можна дійти висновку що надання інформації відбулось під час виконання ним посадових обов'язків. Також зазначав, що постановою Київського апеляційного суду від 18.11.2024 у справі № 373/2243/24 було притягнуто ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності (а.с. 180 зворот - 182 том 1; https://reyestr.court.gov.ua/Review/123311857). При цьому, Апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 як голова Циблівської сільської ради неодноразово ухилявся від виконання норм ч. 2 ст. 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", не надавав запитувану інформацію вчасно та не у обсязі, який був зазначений у запитах, що фактично у своїй сукупності розцінюється як відмова від надання інформації на адвокатські запити.
Зі змісту заяви свідка голови Циблівської сільської ради ОСОБА_2 , якого у судовому засіданні, що відбулось 20.01.2025, допитано як свідка, він, зокрема, зазначав (а.с. 204-207 том 1), що з відео, при його перегляді не можливо стверджувати, що інформація надавалась в робочі часи, оскільки на відео часу не зазначено; твердження позивача, що під час повідомлення інформації, ОСОБА_2 знаходився при виконання службових обов'язків, не підтверджує того факту, що це відбувалось в робочий час.
Згідно зі ст. 88 ГПК показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім'я (прізвище, ім'я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.
При зверненні до суду з вказаним позовом позивач самостійно визначив відповідача (Циблівську сільську раду) у справі, який неодноразово та послідовно наводив свої зауваження щодо неналежності суб'єктного складу сторін.
Враховуючи встановлене та матеріали справи, позивачем документально не доведено, що ОСОБА_2 поширив інформацію при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, як голова Циблівської сільської ради, а твердження позивача ґрунтуються на припущеннях.
Таким чином, Циблівська сільська рада не є належним відповідачем у даній справі, а пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові.
Також слід зазначити, що відповідач, як юридична особами на офіційних засобах комунікації, що маються у Циблівської сільської ради, не висловлював жодних тверджень, які можливо було б розцінити як порушення честі, гідності чи ділової репутації позивача, а за висловлення ОСОБА_2 , як фізичної особи, відповідач не може бути притягнутий до відповідальності.
Отже, в даному випадку, відсутній склад юридичного правопорушення щодо поширення відповідачем недостовірної інформації, а тому відсутні підстави для задоволення вимог про визнання інформації недостовірною та зобов'язання її спростувати.
Щодо вимоги позивача про стягнення із відповідача 1 000 000,00 грн шкоди заподіяної діловій репутації товариства колегія суддів зазначає.
За приписами частини 1 статті 201 ЦК України ділова репутація належить до особистого немайнового блага, яке охороняється цивільним законодавством.
Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Частиною 1 статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.
Позивачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження понесення моральної шкоди, не подано доказів наявності причинного зв'язку між діями саме відповідача та шкодою (зниження престижу, ділової репутації тощо) та вини останнього в її заподіянні.
Тож позивач не обґрунтував, в чому саме полягає порушення (приниження) його ділової репутації, а отже не довів наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, що є обов'язковою умовою для застосування відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн не підлягають задоволенню.
Подана відповідачем заява про застосування строку позовної давності (а.с. 132-134 том 1) до уваги не приймається, з огляду на відмову у задоволенні позову.
З огляду на наведене, на переконання судової колегії, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, однак з викладених у цій постанові мотивів.
Відтак, переглянувши оскаржуване рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що твердження скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд,-
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Макпау Проперті Менеджмент" на рішення господарського суду Київської області від 18.02.2025 у справі № 911/2702/24 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Київської області від 18.02.2025 у справі № 911/2702/24 залишити без змін.
Матеріали справи № 911/2702/24 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 05.06.2025.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді Л.В. Кропивна
Є.Ю. Пономаренко