вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" травня 2025 р. Справа№ 911/2341/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Сибіги О.М.
секретар судового засідання: Романенко К.О.,
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 27.05.2025,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Гідромеханізація.»
на рішення Господарського суду Київської області
від 15.01.2025 (повний текст складено 06.02.2025)
у справі №911/2341/24 (суддя Р.М. Колесник)
за позовом Вишгородської міської ради
до Акціонерного товариства «Гідромеханізація.»
про стягнення 1 258 336, 94 грн,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2024 року Вишгородська міська рада звернулась до Акціонерного товариства «Гідромеханізація.» про стягнення 1 258 336, 94 грн заборгованості, з яких: 1 254 879, 59 гривень безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:253:0001, та 3 457, 34 гривень заборгованості з орендної плати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач з моменту реєстрації права власності на об'єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці комунальної власності площею 3,1951, у період 2022-2023 років користувався земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, при цьому не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою. Таким чином, відповідач без достатньої правової підстави за рахунок позивача, який є власником земельної ділянки, зберіг у себе грошові кошти у сумі 1 254 879, 59 грн, які мав сплатити за користування нею, а відтак зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України. До того ж, відповідач зобов'язаний сплатити суму заборгованості у сумі 3 457, 34 грн, яка виникла за 4 місяці 2024 року (по 30.04.2024 включно) у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по сплаті орендної плати за договором, який визнано укладеним між Міськрадою та Товариством рішенням Господарського суду Київської області від 09.11.2023 у справі № 911/2869/21.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду Київської області від 15.01.2025 у справі №911/2341/24 позов Вишгородської міської ради задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з Акціонерного товариства «Гідромеханізація.» на користь Фастівської міської ради 1 254 879, 59 грн безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:253:0001, 3 457, 34 грн заборгованості з орендної плати та 18 875, 05 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач, як власник об'єкту нерухомого майна протягом спірного періоду користувався земельною ділянкою за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, у зв'язку з чим місцевий бюджет недоотримував кошти у вигляді орендної плати за використання землі, а тому відповідач є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею. Відтак, відповідач зобов'язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що оскаржуване рішення було прийнято з неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не врахував що Акціонерне товариство «Гідромеханізація.» вживало всіх необхідних заходів для того щоб оформити договір оренди земельної ділянки та сплачувати орендну плату. За твердженнями скаржника Вишгородська міська рада, була проти цього протягом 2021-2023 років, що у результаті і призвело до не укладення договору оренди та неотримання нею орендних платежів за цей період.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджено матеріалами справи, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 25.06.2024 №384242324 за відповідачем 14.03.2017 зареєстровано право власності на цілісний майновий комплекс, що розташований за адресою: Київська обл., м. Вишгород, вул. Шлюзова, буд. 5, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1197390932218, а 20.03.2024 зареєстровано право оренди земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:253:0001 (надалі також - спірна земельна ділянка), площею 3,1951 га, цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств.
Рішенням Міськради від 17.06.2021 №8/10, зокрема, затверджено положення про оренду земельних ділянок на території Вишгородської міської ради та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки, відповідно до розділу 7 якого визначено ставку орендної плати за земельні ділянки - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код КВЦПЗ - 11.02) та встановлено у розмірі 4% від нормативної грошової оцінки на рік.
Рішенням Господарського суду Київської області від 09.11.2023 у справі №911/2869/21 визнано укладеним, з моменту набрання рішенням законної сили, договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:253:0001, яка розташована по вулиці Набережній у місті Вишгороді, площею 3,1951 га, між Вишгородською міською радою (код ЄДРПОУ 04054866) та Акціонерним товариством «Гідромеханізація.» (код ЄДРПОУ 04628646), яке у встановленому законом порядку набрало законної сили.
Під час розгляду справи суд, зокрема, встановив, що: «…09.06.2021 за заявою Акціонерного товариства «Гідромеханізація.» було здійснено реєстрацію технічної документації на земельну ділянку загальної площею 3,1951 га в Державному земельному кадастрі та присвоєно їй кадастровий номер 3221810100:01:253:0001, цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств….З наявного в матеріалах справи Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1815651502021 вбачається, 09.06.2021 здійснено реєстрацію технічної документації на земельну ділянку загальною площею 3,1951 га в Державному земельному кадастрі України та присвоєно їй кадастровий номер 3221810100:01:253:0001. Місце розташування (адміністративно-територіальна одиниця): Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вулиця Набережна. Цільове призначення: 11.03 для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств. Вид використання земельної ділянки: під розміщення виробничої бази. Форма власності: комунальна власність. Площа земельної ділянки, гектарів: 3,1951…», дані обставини не потребують доказуванню в розумінні частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Як свідчать матеріали справи Вишгородська міська рада звернулась до Акціонерного товариства «Гідромеханізація.» із вимогою від 06.06.2024 №02-13/1537, у якій вказувала на те, що розмір збитків пов'язаних з відсутністю оформлення договору оренди земельної ділянки за 2022-2023 роки та заборгованість з орендної плати за 4 місяці 2024 року станом на 01.06.2024 становить 1 258 336, 94 грн, у зв'язку з чим вимагала від відповідача, як власника цілісного майнового комплексу сплатити на користь позивача у десятиденний строк від дня пред'явлення вимоги безпідставно збережені кошти орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою в сумі 1 254 879, 59 грн за період з 01.01.2022 по 31.01.2023 та заборгованість з орендної плати за 4 місяці 2024 року в сумі 3 457, 34 грн.
У відповідь на вказану вимогу Акціонерне товариство «Гідромеханізація.» повідомило Вишгородську міську раду про необґрунтованість пред'явленої вимоги та відмовило у її задоволенні, оскільки зважаючи на положення Податкового та Земельного кодексу України особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні статті 269 Податкового кодексу України до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку, визначеному законом. До такого моменту зазначена особа відповідно до вимог Податкового кодексу України не повинна сплачувати земельний податок.
Також, Акціонерне товариство «Гідромеханізація.» зазначило про те, що право оренди щодо спірної земельної ділянки виникло у останнього лише з 04.01.2024 на підставі рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2023 у справі №911/2869/21.
Підставою звернення до суду з даним позовом стало те, що відповідач будучи власником нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці комунальної власності площею 3,1951 га за адресою: Київська обл., м. Вишгород, вул. Шлюзова, буд. 5, у період з 2022-2023 років користувався земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, при цьому не сплачуючи орендну плату за користування земельної ділянки. Таким чином, відповідач без достатньої правової підстави за рахунок позивача, який є власником земельної ділянки, зберіг у себе грошові кошти (орендну плату) у сумі 1 254 879, 59 грн, які мав сплатити за користування нею, а відтак зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Крім того, відповідач всупереч умовам договору, визнаного укладеним між сторонами рішенням суду від 09.11.2023 у справі № 911/2869/21, не виконав взяте на себе зобов'язання щодо сплати орендної плати, внаслідок чого за відповідачем обліковується заборгованість з орендної плати за 4 місяці 2024 року (по 30.04.2024 включно) в сумі 3 457, 34 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача у судовому порядку.
Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що право оренди щодо спірної земельної ділянки виникло у останнього з 04.01.2024, відповідно до рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2023 у справі №911/2869/21, яким визнано укладеним між Вишгородською міською радою та Акціонерним товариством «Гідромеханізація.» договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:253:0001 з моменту набрання законної сили вказаного рішенням. За доводами відповідача, у період з 01.01.2021 по 03.01.2024 останній не був власником, землекористувачем та орендарем земельної ділянки, оскільки у вказаний період не було укладено відповідного договору, відтак не міг бути суб'єктом справляння орендної плати за користування спірною земельною ділянкою у зазначений період.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Згідно з частиною 1 статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону земель» до повноважень обласних рад у галузі охорони земель належить, зокрема, забезпечення реалізації державної політики щодо використання та охорони земель, участь у реалізації загальнодержавних програм щодо використання та охорони земель на відповідній території, затвердження та участь у реалізації регіональних програм щодо використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, вирішення інших питань у галузі охорони земель відповідно до закону.
З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.
Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.
Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Крім того, правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.
Виходячи зі змісту вказаної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку в разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.
За змістом статті 120 Земельного кодексу України виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведені в оренду попередньому власнику.
За умовами частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Тобто, незалежно від наявності вини, сам факт несплати за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини «виправдане очікування» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
При цьому, суд зазначає, що відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які мали бути сплачені за звичайних умов землекористувачем.
Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів статей 1212-1214 Цивільного кодексу України. (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.)
За приписами статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків та об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).
Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Отже, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Проте, з реєстрацією права власності на споруду у власника виникає право користування земельною ділянкою, на якій розміщена така споруда, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
При цьому, вирішуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у рішенні, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно, насамперед, з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
У справах №922/1646/20 (постанова від 16.06.2021), №922/3463/19 (постанова від 04.03.2021), №922/2060/20 (постанова від 05.08.2022), №922/1717/20 (постанова від 04.10.2022), у справі №922/519/20 (постанова від 16.11.2022) Верховний Суд із посиланням на положення статті 79-1 Земельного кодексу України викладав позицію, відповідно до якої для розрахунку безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без оформленого права оренди має використовуватись площа сформованої земельної ділянки.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, з моменту реєстрації відповідачем права власності на нерухоме майно (14.03.2017), право користування земельною ділянкою чи то у спосіб набуття її у власність, чи у спосіб укладання договору оренди у 2022-2023 років оформлено не було, тобто правова підстава для користування земельною ділянкою відсутня. До моменту такого оформлення позивач, як власник земельної ділянки не має втрачати тих доходів, які він міг би отримувати, якщо б щодо зазначеної земельної ділянки було укладено договір оренди.
Відповідно до положень статті 79-1 Земельного кодексу України визначення площі земельної ділянки, її конфігурація визначається під час формування земельної ділянки та внесення відомостей про неї до Державного земельного кадастру з присвоєнням кадастрового номеру. Саме площа сформованої земельної ділянки використовується для визначення розміру коштів, які власник нерухомого майна має сплатити за користування такою земельною ділянкою без оформленого права на неї.
За приписами статті 79-1 Земельного кодексу України саме з моменту державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та присвоєння їй кадастрового номера така земельна ділянка є сформованою та може бути об'єктом цивільних прав, зокрема може бути передана в оренду власнику нерухомого майна.
За своєю правовою природою безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою без оформленого права на неї є орендною платою за землю, тобто, це ті кошти, які мав би сплатити власник нерухомого майна в разі укладення договору оренди землі, на якій знаходиться його нерухоме майно.
В оренду може бути передана лише сформована земельна ділянка, тобто з визначеною площею, межами та конфігурацією.
Як вже зазначалось під час розгляду справи №911/2869/21, суд, зокрема встановив, що 09.06.2021 за заявою Акціонерного товариства «Гідромеханізація.» здійснено реєстрацію технічної документації на земельну ділянку загальною площею 3,1951 га в Державному земельному кадастрі України та присвоєно їй кадастровий номер: 3221810100:01:253:0001; місце розташування: Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вулиця Набережна; цільове призначення: 11.03 для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств; вид використання земельної ділянки: під розміщення виробничої бази; форма власності: комунальна власність.
Таким чином, судом встановлено, що у користуванні відповідача перебуває сформована земельна ділянка, із визначеною площею, присвоєним кадастровим номером та адресою, отже зазначена земельна ділянка цілком відповідає ознакам об'єкта цивільних прав, може виступати у якості предмета відповідного договору купівлі-продажу та/чи оренди.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про оренду землі» об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 названого Закону).
Щодо розміру орендної плати, то судом встановлено, що розмір заявлених позовних вимог ґрунтується на двох витягах з технічної документації з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.
Згідно з частиною 7 статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.
Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі: визначення розміру земельного податку; визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Відповідно до частин 1, 2 статті 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років.
Відповідно до частини 2 статті. 20 та частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Отже, нормативна грошова оцінка є основою для визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності (Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17).
За умовами підпунктів 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5. статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
Як встановлено судом, відповідно до рішення Вишгородської міської ради Київської області «Про орендну плату за землю на території Вишгородської міської ради» від 17.06.2021 №8/10, яким було затверджено Положення про оренду земельних ділянок на території Вишгородської міської ради та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки, ставку орендної плати за земельні ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств встановлено у розмірі 4% від нормативної грошової оцінки за 1 рік.
На підтвердження розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки у 2022 році позивачем надано до матеріалів справи витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, відповідно до якого нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки у 2022 році становила 15 490 177, 81 грн.
На підтвердження розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки у 2023 році позивачем надано до матеріалів справи на інформацію з офіційного сайту Державної служби України з питань геодезії, картографії, та кадастру, відповідно до якої нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки у 2023 році становила 16 996 562 ,07 грн.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі №905/1680/20 зазначила, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, як власник об'єкта нерухомого майна, користувався земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розміщено, за відсутності оформленого у спірному періоді (за 2022-2023) відповідно до вимог чинного законодавства права користування цією земельною ділянкою, не сплачуючи орендну плату.
Отже, відповідач, як фактичний користувач земельною ділянкою, без достатньої правової підстави за рахунок позивача, який є власником земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тобто орендну плату, тому зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки - позивачу на підставі статей 1212 та 1214 Цивільного кодексу України, в розмірі 1 254 879, 59 грн, за розрахунком позивача, перевіреного судом.
Щодо вимог про стягнення 3 457, 34 грн заборгованості з орендної плати за спірну земельну ділянку, колегія суддів зазначає таке.
Так, за умовами п.п. 8-11 договору, визнаного укладеним рішенням Господарського суду Київської області від 09.11.2023 у справі №911/2869/21, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 679 862, 48 грн, визначеному, виходячи з річної відсоткової ставки орендної плати за земельні ділянки у розмірі 4 %, відповідно до Положення про оренду земельних ділянок на території Вишгородської міської ради та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки, яке затверджене рішенням Вишгородської міської ради від 17.06.2021 №8/10 «Про орендну плату за землю на території Вишгородської міської ради; обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладення або зміни умов договору оренди чи продовження його дії; орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно пропорційно річній орендній платі не пізніше 30 числа наступного місяця; розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі, зокрема, зміни нормативно-грошової оцінки землі, розмірів земельного податку, зміни ставок орендної плати, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.
В силу статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
За змістом частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно положень ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно вимог статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Проте, всупереч наведених вище положень укладеного між сторонами договору, відповідач своїх зобов'язань щодо сплати орендних платежів за спірну земельну ділянку за 4 місяці 2024 року (по 30.04.2024 включно) у визначеному договором порядку та розмірі не виконав, у зв'язку з чим за вказаний період за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 3 457, 34 грн.
Доказів сплати заборгованості матеріали справи не містять.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати за спірну земельну ділянку у розмірі 3 457, 34 грн є обґрунтованою та матеріалами справи підтвердженою.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2025 у справі №911/2341/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Гідромеханізація.» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2025 у справі №911/2341/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2025 у справі №911/2341/24 залишити без змін.
Матеріали справи №911/2341/24 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 04.06.2025.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
О.М. Сибіга