04 червня 2025 року
м. Черкаси
Справа № 703/5733/24
Провадження № 22-ц/821/645/25
Категорія: 310020000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 03 січня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на навчання,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
25 жовтня 2024 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню доньку, яка продовжує навчання.
В обґрунтування своїх позовних вимог вказувала, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем у справі з 16 жовтня 2004 року по 21 грудня 2017 року.
Від шлюбу з відповідачем мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На даний час, ОСОБА_3 навчається на денній формі навчання 1-го курсу Національного університету «Києво-Могилянська академія», у зв?язку з чим потребує матеріальної допомоги.
Позивач несе всі витрати на утримання доньки - сплачує витрати на харчування, купівлю одягу, проїзди в міських громадських транспортних засобах, купівлю канцелярських виробів необхідних для навчання, побутової техніки та інші необхідні речі для навчання.
Оскільки донька вступила на навчання до університету та потребує грошової допомоги, позивач звернулася до відповідача для вирішення питання надання коштів у позасудовому порядку.
Зазначила, що відповідач на даний час отримує дохід і може надавати матеріальну допомогу, однак добровільно цього робити не бажає.
Вказала, що з відповідача проводилися стягнення аліментів на користь позивача на утримання доньки до 18-річного віку.
ІНФОРМАЦІЯ_2 донці сторін виповнилося 18 років, а тому стягнення аліментів на утримання доньки припинено, інших стягнень з відповідача не проводиться.
З врахуванням вищевказаних обставин, позивач просила суд стягувати з ОСОБА_2 на її користь аліменти на період навчання доньки в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи від дня пред?явлення позову і до закінчення донькою навчання, але не більше ніж до досягненням нею 23 років.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 03 січня 2025 року позовні вимоги задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , яка продовжує навчання, в розмірі 1/4 частини всіх видів доходів, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду, тобто з 25 жовтня 2024 року і до закінчення донькою навчання, але не довше ніж до досягнення нею 23-річного віку.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1 211 грн 20 коп.
Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване тим, що оскільки відповідачем не надано доказів його непрацездатності, скрутного матеріального становища, що унеможливлює утримання ним своєї повнолітньої доньки ОСОБА_3 , яка продовжує навчання та потребує матеріальної допомоги, неможливості надання ним матеріальної допомоги донці, у зв?язку з її навчанням у вищому навчальному закладі, перебування на його утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей, непрацездатних батьків, суд вважав, що відповідач ОСОБА_2 спроможний сплачувати аліменти на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання.
За вказаних обставин суд прийшов до висновку про задоволення позову.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій вказав, що рішення суду першої інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не надана належна правова оцінка ситуації, суд не взяв до уваги докази, які були подані стороною відповідача та не вказав причину відхилення цих доказів.
Зауважив, що своєму відзиві на позовну заяву відповідачем було зазначено, що він не заперечує щодо сплати аліментів на утримання своєї доньки ОСОБА_3 , але просив суд врахувати те, що обов?язок по утриманню повнолітньої дочки, яка продовжує навчання, згідно закону - покладено в рівній мірі на обох батьків, тому просив стягувати з нього аліменти на період навчання доньки в розмірі 1/9 частини його заробітку щомісячно.
Крім того, зазначив, що при ухваленні рішення суд не врахував, що частка 1/4 від усіх видів заробітку, є значною для нього, так як відповідач несе фінансові витрати не тільки на свою повнолітню доньку і на власні потреби, а ще на свою хвору матір, яка перенесла тяжку операцію в 2021 році. Реабілітація по відновленню нормальних функцій, належне лікування і підтримання посиленим харчуванням потребує додаткових та значних витрат.
Вважає, що задоволення позову про стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини має наслідок порушення принципу рівності обов?язків обох батьків та порушує його майнові права, адже стягнення з нього саме такої частки від всіх видів заробітку поставить його в тяжке матеріальне становище.
Звернув увагу, що судом першої не були досліджені такі докази: розмір заробітку позивача та розмір стипендії доньки. Цей фактор є важливим для встановлення розміру стягнення аліментів.
Також, відповідачем до апеляційної скарги додано клопотання про долучення доказів, в якому останній просить приєднати до матеріалів справи: консультативний висновок спеціаліста ОСОБА_4 , виписку з історії хвороби ОСОБА_4 за 2017 рік, виписку з медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_4 від 10 вересня 2021 року, консультативний висновок спеціаліста ОСОБА_4 від 20 грудня 2024 року, діагностичне заключення, свідоцтво про народження ОСОБА_2 та довідку про доходи ОСОБА_4 .
Таким чином, скаржник просить апеляційний суд змінити рішення Смілянського міськрайонного суду від 03 січня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким стягувати з нього на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітньої доньки - ОСОБА_3 , яка продовжує навчання, у розмірі 1/9 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня звернення з заявою до суду, тобто з 25 жовтня 2024 року і до закінчення донькою навчання, але не довше ніж до досягнення нею 23 річного віку.
Відзив на апеляційну скаргу
20 травня 2025 року позивач - ОСОБА_1 подала відзивна апеляційну скаргу, в якому, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, мотивуючи тим, що доводи відповідача є безпідставними та необґрунтованими, оскільки вона самостійно несе витрати, які пов'язані з навчанням спільної доньки та жодної допомоги від відповідача в добровільному порядку не отримує.
Зазначила, що заперечує відносно поданого відповідачем клопотання про долучення доказів у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 надані нові докази, які вже були в нього на момент розгляду справи в суді першої інстанції, проте останній їх не надав.
Звернула увагу, що твердження відповідача про те, шо він є єдиною дитиною в матері, тому несе витрати на її утримання є неправдивими, оскільки відповідач має рідного брата - ОСОБА_5 , 1983 року народження, який на даний час перебуває в ЗСУ.
Таким чином, вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 з 16 жовтня 2004 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розрізано рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 21 грудня 2017 року, яке набрало законної сили 22 січня 2018 року, у справі № 703/2703/17 (а.с. 8-9).
Згідно з копією Свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 від 27 жовтня 2006 року, виданого Виконавчим комітетом Костянтинівської сільської ради Смілянського району Черкаської області за актовим записом № 45, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , а її батьками зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 7).
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 21 грудня 2017 року у справі № 703/2703/17 з відповідача здійснювалось стягнення аліментів на користь позивача на утримання доньки - ОСОБА_3 до 18 років (а.с. 8 - 9 ).
Відповідно до довідки № 90/24 від 08 жовтня 2024 року, з 01 вересня 2024 року ОСОБА_3 навчається на першому курсі денної форми навчання, 4 рівня акредитації, державне замовлення, факультет природних наук, освітній рівень бакалавр, спеціальність екологія Національного університету «Києво-Могилянська академія» з терміном навчання до 01 липня 2028 року (а.с. 10).
Згідно довідки № 58 від 08 жовтня 2024 року виданої Національним університетом «Києво-Могилянська академія», ОСОБА_3 дійсно проживає в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , (незареєстрована) (а.с. 11).
На підтвердження витрат, що пов'язані з навчанням доньки, позивачем до позовної заяви додано копії платіжних документів (а.с. 15-28).
Мотивувальна частина
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги п. 1 ст. 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно з ч. 2 ст. 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 199 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину до досягнення нею повноліття (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка передбачає, зокрема обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу).
При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Таким чином, обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, що перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) існування потреби у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та своїх повнолітніх дітей).
Згідно зі ст. 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов'язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.
При цьому, подаючи до суду позовну заяву, особа має довести наявність вищевказаних фактів, які надають право стягувати аліменти на повнолітню дочку, сина, що продовжують навчання.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка надала суду довідку № 90/24 від 08 жовтня 2024 року про те, що ОСОБА_3 з 01 вересня 2024 року навчається на першому курсі денної форми навчання, 4 рівня акредитації, державне замовлення, факультет природних наук, освітній рівень бакалавр, спеціальність екологія Національного університету «Києво-Могилянська академія» з терміном навчання до 01 липня 2028 року; довідку № 58 від 08 жовтня 2024 року видану Національним університетом «Києво-Могилянська академія» у відповідності до якої ОСОБА_3 дійсно проживає в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 ; платіжні інструкції щодо сплати проживання доньки у гуртожитку; квитки на проїзд; посадочні документи на проїзд у залізничному транспорті; чеки на поповнення мобільного телефону; чеки на придбання продуктів харчування, засобів особистої гігієни та побутової хімії.
Водночас відповідачем подано до суду відзив без долучення будь-яких доказів.
Оцінивши достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно визначив розмір аліментів, які має сплачувати відповідач щомісячно, в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходів).
Згідно зі ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Докази повинні бути належні, допустимі та достовірні.
Згідно із ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Подання доказів регламентовано ст. 83 ЦПК України.
Так відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 та 4 приведеної статті сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Колегія суддів апеляційного суду, звертає увагу на відсутність, на час розгляду справи судом першої інстанції, за наявності відзиву відповідача, доказів непрацездатності відповідача, його скрутного матеріального становища, що унеможливлює утримання ним своєї повнолітньої доньки, яка продовжує навчання та потребує матеріальної допомоги, неможливості надання ним матеріальної допомоги донці, у зв'язку з її навчанням у вищому навчальному закладі, перебування на його утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей, непрацездатних батьків, тому суд обґрунтовано вважає, що відповідач спроможний сплачувати аліменти на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання.
Водночас, звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_2 зазначив, що він несе фінансові витрати не тільки на свою повнолітню доньку і на власні потреби, а ще на свою хвору матір, яка перенесла тяжку операцію в 2021 році, проте доказів на підтвердження вказаного факту ним до відзиву не було подано, як і взагалі не зазначено таких мотивів в обґрунтування часткового визнання позовних вимог.
Отже слід відхилити апеляційні посилання скаржника на те, що суд, за наявних у справі доказів, дійшов хибного висновку про стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку, адже скаржником не надано доказів того, що існують обставини, які спростовують таке твердження.
Разом з тим, скаржником до апеляційної скарги було додано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
Слід зазначити, що вказані в клопотанні документи датовані раніше часу розгляду справи судом першої інстанції та винесення оскаржуваного рішення, також відповідачем не надано доказів неможливості подання зазначених документів, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно зі ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 8 вт. 83 ЦПК України визначено, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
При цьому, апеляційний суд враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 19 травня 2021 року в справі № 488/1449/16-ц (провадження № 61-9308св20), де зазначено, що в порушення вимог ст. 367 ЦПК України позивач не надав доказів неможливості подання зазначених довідок про умови кредитування до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, тому апеляційний суд не мав процесуальних повноважень приймати вказані докази та вирішувати справу з посиланням на ці довідки.
Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги, що перегляд в апеляційному порядку справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, відповідачем не надано докази неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, суд апеляційної інстанції на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України позбавлений процесуальної можливості прийняти зазначені документи, як належні та допустимі докази та надати їм відповідну оцінку.
За викладеного апеляційний суд не може прийняти докази, які додані, оскільки не доведено неможливості їх подання до суду першої інстанції, у строки та спосіб визначені ст. 83 ЦПК України, з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 367 ЦПК України), за умови їх наявності у відповідача на момент подачі відзиву.
Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами, зокрема для зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене та приведені вимоги закону, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 , у спосіб визначений цивільним процесуальним законодавством, не подано доказів неможливості надання ним матеріальної допомоги донці у розмірі визначеному позивачем у позовній заяві, у зв'язку з її навчанням у вищому навчальному закладі.
Отже скаржником у поданій апеляційній скарзі не доведено підстав, визначених ст. 376 ЦПК України для зміни оскаржуваного судового рішення.
Відтак, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини та дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення аліментів на час навчання доньки ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини всіх видів доходів, щомісячно відповідача.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 141, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Смілянського міськрайонного суду від 03 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Текст постанови складено 04 червня 2025 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: Ю. В. Сіренко
Т. Л. Фетісова