Справа № 352/1224/23
Провадження № 33/4808/456/25
Категорія ч. 1 ст. 130 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції СТРУТИНСЬКИЙ Р. Р.
Суддя-доповідач Повзло
05 червня 2025 року м. Івано-Франківськ
Суддя Судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду Повзло В.В., ознайомившись з матеріалами справи за апеляційною скаргою особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 05 вересня 2023 року з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження,
Постановою судді Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 05 вересня 2023 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, стягнуто судовий збір.
ОСОБА_1 звертається з апеляційною скаргою на це судове рішення, де також просить про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Обґрунтовує клопотання тим, що йому не було відомо про розгляд справи, копію рішення не отримав, а про рішення суду першої інстанції дізнався після ознайомлення з матеріалами у травні 2025 року.
Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді враховую наступне.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року (пункт 22), суд нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1975 року), не є абсолютним воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги.
Згідно з ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Строк на апеляційне оскарження може і повинен бути поновлений тільки у випадку, якщо він пропущений з поважних причин. Поважність причин його пропуску має довести апелянт, який заявив таке клопотання.
Враховую, що необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу юридичної визначеності, про що вказує як судова практика Верховного суду України, так і судова практика Європейського суду з прав людини.
Оскаржену постанову винесено 05 вересня 2023 року, десятиденний строк для подання апеляційної скарги, згідно з ч. 2 ст. 294 КУпАП, триває до 15 вересня 2023 року включно.
Як вбачається зі штампу на конверті, апеляційну скаргу Гасій І.І. подає 29 травня 2025 року - з пропуском строку на апеляційне оскарження постанови судді.
В той час, апелянт просить про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді.
Перевіривши доводи апелянта, доходжу висновку про те, що в клопотанні не наведено таких обставин, які є поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження постанови судді.
Про поважність причин для поновлення строку на апеляційне оскарження може свідчити наявність конкретних обставин, які об'єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду з апеляційною скаргою, яку можна змінювати та доповнювати, протягом встановленого законом строку, виникли раптово, носили несподіваний характер і не могли бути контрольовані апелянтом.
Як свідчить зміст судового рішення, ОСОБА_1 не був присутній в судовому засіданні суду першої інстанції. Проте йому було достовірно відомо про розгляд справи у суді, оскільки ОСОБА_1 знав про складення протоколу про адміністративне правопорушення (а.с. 1), який підписав. Суд першої інстанції неодноразово повідомляв ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи (а.с. 10, 12, 13).
Особи, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, розпоряджаються своїми правами на власний розсуд, однак користуватися ними повинні сумлінно в межах процесуального закону відповідно до їх призначення і тією мірою і в тих формах, які необхідні для досягнення мети провадження у справі.
Відповідно до вимог ст. 129 Конституції України, ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розгляд справ про адміністративні правопорушення відбувається в судах відкрито, що гарантує особі своєчасно дізнатись про результати судового розгляду та оскаржити постанову суду у встановлений законом строк.
Аналізуючи зміст п. 27 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Шевченко проти України» враховую, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_1 намагався дізнатися про результати судового розгляду з метою реалізувати процесуальну можливість звернутися з апеляційною скаргою у встановлений законом строк, або існували обставини, які перешкоджали скористатися таким правом.
Також апелянт вказує, що не отримав копію рішення суду першої інстанції, однак посилання на обставини не отримання копії постанови як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження, голослівні, оскільки строк на оскарження постанови судді обчислюється з дня винесення постанови, а не з дня отримання копії постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності.
Разом з тим ОСОБА_1 було відомо про зміст рішення суду першої інстанції, він сплатив штраф та виконав рішення, що підтверджується квитанціями від 19 вересня 2023 року (а.с. 18).
Це свідчить як про обізнаність ОСОБА_1 з фактом існування рішення суду першої інстанції, так й безпосередньо і з його змістом.
За відсутності доказів існування обставин, які безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість оскаржити постанову у встановлений законом строк особисто чи залучити для цього захисника, не залежали від волевиявлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та виникли протягом строку, який пропущено, не можливо дійти висновку про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Звертаю увагу, що при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді, доводи щодо законності, обґрунтованості оскарженого рішення не перевіряються, оскільки така оцінка може бути дана тільки в результаті розгляду апеляційної скарги по суті.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року (заява № 23436/03), суд нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1975 року), не є абсолютним воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги.
Враховую, що необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу юридичної визначеності, про що вказує як судова практика Верховного суду України, так і судова практика Європейського суду з прав людини.
При прийнятті рішення враховую, що з часу прийняття рішення 05 вересня 2023 року до часу подання апеляційної скарги 29 травня 2025 року пройшло понад 2 роки.
Тобто, якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. У кожному випадку суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у вказаний принцип.
За таких обставин, в задоволенні клопотання Гасія І.І. про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді належить відмовити, а апеляційну скаргу повернути апелянту.
Керуючись ст. 294 КУпАП,
Відмовити особі, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 в поновленні строку на апеляційне оскарження постанови судді Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 05 вересня 2023 року.
Апеляційну скаргу з додатками повернути апелянту - ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя В.В. Повзло