Справа № 522/15485/24
Провадження № 2/522/1685/25
03 червня 2025 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Чорнухи Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Гудзюк Ю.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплову енергію,-
На адресу Приморського районного суду м. Одеси надійшли матеріали цивільної справи за позовною заявою Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплову енергію в розмірі 38200,94 гривень та витрат зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» забезпечує тепловою енергією квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , у якій мешкає боржник ОСОБА_1 за особовим рахунком (№ НОМЕР_1 ) якого на 01.09.2023 існує заборгованість в сумі 38200,94 гривень, що свідчить про невиконання споживачем комунальної послуги свого зобов'язання по сплаті наданих послуг та порушенні прав комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси». З цих підстав захисту порушеного права позивач звертається до суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали справи передані для розгляду судді Чорнусі Ю.В.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28.10.2024 відкрито провадження у цивільній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначенням судового засідання на 18.12.2024.
Сторони у судове засідання 18.12.2024 не з'явились, про дату, час та місце судового засідання у справі повідомлялись належним чином. Про причини неявки суд не повідомили. Розгляд справи відкладений на 04.02.2025.
У судове засідання 04.02.2025 учасники справи не з'явились, про дату, час та місце судового засідання у справі повідомлялись належним чином. Про причини неявки суд не повідомили. 29.01.2025 до суду через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшла сформована 28.01.2025 заява про розгляд справи без його участі, відсутність заперечень проти ухвалення заочного рішення. Розгляд справи відкладений на 01.04.2025.
В судове засідання 01.04.2025 сторони не з'явились, про дату, час та місце судового засідання у справі повідомлялись належним чином. Про причини неявки суд не повідомили. Розгляд справи відкладений на 03.06.2025.
В судове засідання 03.06.2025 сторони не з'явились, про дату, час та місце судового засідання у справі повідомлялись належним чином. Про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У зв'язку з неявкою у судове засідання сторін у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснювалось.
Повно і всебічно з'ясувавши обставин, дослідивши докази, наявні у справі, суд дійшов таких висновків.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст. 5 ЦПК України).
Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно зч.ч.1,4 статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов'язує.
Відповідно до ч. 1 ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ч.1 ст. 527 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання (ст. 901 ЦК України).
Позивач надав суду реєстр нарахувань та сплат за абонентом - особовий рахунок НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , за період з 10.2007 по 06.2023.
Правовідносини у сфері надання житлово-комунальних послуг між їх виробниками, виконавцями і споживачами, а також їх права та обов'язки до 01.05.2019 регулювались положеннями Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (далі - Закону 1875-IV).
Згідно положень ст. 1 Закону 1875-IV:
житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;
споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Положеннями п.п. 1, 5 ч. 3 ст. 20 Закону 1875-IV споживач зобов'язаний: укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону 1875-IV відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Згідно п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону 1875-IV виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VIII (введений в дію 01.05.2019) індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно ч. 1 ст. 9 № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно положень ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» (далі - Закон 2633-IV) споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
У постанові Верховного Суду від 09.02.2022 (справа № 953/24063/19 провадження № 61-5095 св 21) зазначено, що положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що частиною першою статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а тому факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі№ 129/1033/13-ц(провадження№ 14-400цс19) зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)).
У постанові від 27.05.2020 у справі № 2-879/13 Верховний Суд зазначив, що сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі, належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом.
Посилаючись на обставину забезпечення тепловою енергією квартири за адресою: АДРЕСА_1 , позивач не надав суду доказів того, що відповідач є власником цієї квартири, чи має обов'язок згідно договору або закону оплачувати послуги теплопостачання, надані за вказаною у позовній заяві адресою.
До позовної заяви додано виключно реєстр нарахувань та сплати за абонентом, який сам по собі не може вважатись належним доказом того, що відповідач є власником певного нерухомого майна або свідчити про виникнення у відповідача з інших підстав обов'язку з оплати послуг з теплопостачання, наданих за вказаною у позовній заяві адресою.
Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи, що відповідачем не надано суду належних та достатніх доказів того, що відповідач є власником квартири, у якій надавались житлово-комунальні послуги, або наявності інших визначених договором або законом підстав виникнення у відповідача обов'язку з оплати житлово-комунальних послуг за вказаною адресою, суд вважає позовні вимоги Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно із ч. 1ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси», судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 76-83, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 268, 352, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
У задоволенні позову Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплову енергію - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Юлія ЧОРНУХА