Справа № 597/820/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/131/25 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ч.1ст.125, ч1 ст.126 КК України
04 червня 2025 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
прокурорів - ОСОБА_5 , ОСОБА_6
за участі обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
потерпілої - ОСОБА_8 ,
при секретарі - ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі матеріали кримінального провадження №11-кп/817/131/25 за апеляційними скаргами прокурора Заліщицького відділу Бучацької окружної прокуратури ОСОБА_10 та першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_11 на вирок Заліщицького районного суду Тернопільської області від 21.01.2025 року щодо ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125, ч.1 ст. 126 КК України, -
Цим вироком ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінальних проступків передбачених ч. 1 ст. 125, ч.1 ст. 126 КК України та призначено йому покарання за ч.1 ст.125 КК України у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн., за ч.1 ст. 126 КК України у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. Відповідно до ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено остаточне покарання ОСОБА_7 у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. в дохід держави.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні умисного легкого тілесного ушкодження та умисного вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень щодо своєї тещі ОСОБА_8 та дружини ОСОБА_12 .
Згідно з вироком суду, 04 травня 2024 року близько 15 години 10 хвилин ОСОБА_7 , перебуваючи по місцю проживання за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив словесний конфлікт із матір'ю дружини - ОСОБА_8 . В ході конфлікту ОСОБА_7 діючи умисно, з метою нанесення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків в порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», наніс чотири удари кулаком лівої руки в ділянку голови та правого ока ОСОБА_8 .
Внаслідок умисних дій ОСОБА_7 потерпілій ОСОБА_8 заподіяно тілесні ушкодження у вигляді синця на верхній та нижній повіках правого ока, які за ступенем тяжкості належать до категорії легких тілесних ушкоджень.
Окрім того, 15 травня 2024 року, близько 07:00 год. ОСОБА_7 , перебуваючи по місцю проживання за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив словесний конфлікт із дружиною - ОСОБА_12 , під час якого діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків в порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» завдав один удар долонею правої руки по обличчі зліва, після чого ОСОБА_7 продовжуючи злочинний умисел схопив правою рукою ОСОБА_12 за волосся та відштовхнув в сторону, чим завдав останній фізичного болю і не спричинив тілесних ушкоджень.
Окрім того, 16 травня 2024 року, близько 16:10 год. ОСОБА_7 , перебуваючи по місцю проживання за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив словесний конфлікт із дружиною - ОСОБА_12 , під час якого діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків в порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» завдав один удар правою ногою по обличчі в ділянку перенісся ОСОБА_12 , чим завдав останній фізичного болю і не спричинив тілесних ушкоджень.
Також, 09 вересня 2024 року близько 20 години 00 хвилин ОСОБА_7 , перебуваючи по місцю проживання за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив словесний конфлікт із дружиною ОСОБА_12 . В ході конфлікту ОСОБА_7 діючи умисно, з метою нанесення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків в порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», наніс один удар долонею лівої руки в ділянку обличчя справа та один удар дерев'яною милицею по голові в ділянку тім'я зліва ОСОБА_12 .
Внаслідок умисних дій ОСОБА_7 потерпілій ОСОБА_12 заподіяно тілесні ушкодження у вигляді садна в лівій тім'яній ділянці голови, які за ступенем тяжкості належать до категорії легких тілесних ушкоджень.
Окрім того, 02 жовтня 2024 року, близько 19.00 год. ОСОБА_7 , перебуваючи по місцю проживання за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив словесний конфлікт із дружиною - ОСОБА_12 , під час якого діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків в порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» штовхнув ОСОБА_12 на ліжко та схопив її обома руками за шию і сильно стиснув утримуючи останню, чим завдав ОСОБА_12 фізичного болю і не спричинив тілесних ушкоджень.
В апеляційній скарзі прокурор Заліщицького відділу Бучацької окружної прокуратури ОСОБА_10 , не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи та кваліфікацію дій обвинуваченого, просить вирок суду в частині призначеного йому покарання змінити у зв'язку із неправильним застосуванням судом закону України про кримінальну відповідальність та постановити ухвалу, якою вважати ОСОБА_7 засудженим: ??за ч.1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. в дохід держави; за ч.1 ст. 126 КК України - штрафу у розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн. в дохід держави; на підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим просить призначити йому остаточне покарання у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. в дохід держави.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що при призначені ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 126 КК України у виді штрафу в максимальному розмірі (50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень), судом першої інстанції не були враховані обставини, що його пом?якшують покарання, а саме: наявність на утриманні у ОСОБА_7 трьох неповнолітніх дітей, а також те, що потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_12 примирились із обвинуваченим та не мають до нього претензій, дані про особу ОСОБА_7 , який є старшим солдатом, військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , тому вважає, що наведені обставини свідчать про суттєве зниження суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_7 правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 126 КК України, а тому покарання у виді штрафу в максимальному розмірі є надмірно суворим для ОСОБА_7 та не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Також зазначає, що суд першої інстанції, призначаючи остаточне покарання обвинуваченому на підставі положень ч.1 ст.70 КК України допустив неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, оскільки призначивши ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.125 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень та за ч.1 ст. 126 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень, невірно на підставі ч.1 ст.70 КК України застосував принцип поглинення, остаточно призначивши ОСОБА_7 покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень, отже, не врахував, що однакове за видом та розміром покарання не може бути поглинуте одне одним оскільки поглиненню підлягає виключно менш суворе покарання більш суворим.
В апеляційній скарзі перший заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_13 просить вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 скасувати в частині призначеного судом покарання у зв?язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушення вимог кримінального процесуального закону, а також через невідповідністю призначеного судом покарання особі обвинуваченого, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126 КК України, та призначити йому покарання: за ч. 1 ст. 125 КК України - у виді 120 годин громадських робіт; за ч. 1 ст. 126 КК України - у виді 80 годин громадських робіт. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 120 годин громадських робіт. Застосувати до обвинуваченого обмежувальні заходи, передбачені п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України, а саме направити його для проходження програми для кривдників строком на 3 місяці.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що матеріалами провадження не підтверджується щире каяття ОСОБА_7 , натомість визнання вини є формальним з метою уникнення більш суворого покарання.
Вказує на відсутність у вироку будь-якого посилання на те що ОСОБА_7 повідомив невідомі органу досудового розслідування чи суду обставини , а підтвердження обвинуваченим вже відомих органу досудового розслідування чи суду та простих за своєю суттю обставин вчинення злочинних дій, не може розцінюватись, як активне сприяння розкриттю вчиненого ним злочину, та, відповідно, враховуватись як окрема обставина, що пом?якшує його покарання.
Вважає, що суд повинен був застосувати до обвинуваченого обмежувальні заходи для кривдників, передбачені статтею 91-1 КК України, а саме направлення для проходження програми для кривдників враховуючи наявність стійкої протиправної поведінки обвинуваченого, направленої на вчинення домашнього насильства.
Посилається на практику Верховного Суду, який неодноразово наголошував, що однакові за видом і розміром покарання поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей (санкцій частин статей) КК України (на підтвердження наводить рішення ВС по справі N?225/8703/19 від 06.07.2023), тому вважає, що має місце неправильне застосування судом закону про кримінальну відповідальність, а саме неправильне застосування ч. 1 ст. 70 КК України.
Вважає, що призначене судом покарання у виді найм?якішого виду, передбаченого санкціями статей, за якими він обвинувачується, не відповідає особі ОСОБА_7 , оскільки мають місце обтяжуючі його покарання обставини, які суд не дивлячись на те що зазначив у вироку не врахував при призначенні покарання тому воно є недостатнім для виправлення і запобігання скоєнню таких правопорушень у подальшому, а враховуючи стійку протиправну насильницьку поведінку обвинуваченого щодо двох членів своєї сім?ї вважає що йому слід призначити покарання у виді громадських робіт.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурорів, які підтримали свої подані апеляційні скарги та просили їх задовольнити з викладених у них мотивів, обвинуваченого, який розкаявся у вчиненому та просив призначити йому покарання у виді штрафу та потерпілу ОСОБА_8 , яка пояснила що вибачила обвинуваченого, немає до нього жодних претензій та просила призначити йому покарання у виді штрафу, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Так, серед завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України, міститься вимога про те, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура та прийнято законне рішення як під час розслідування справи, так і за результатами її судового розгляду.
Відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України, суд першої інстанції вірно визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, з'ясувавши правильність розуміння обвинуваченим зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності його позиції, а також роз'яснивши йому, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
На думку колегії суддів, при прийнятті рішення судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини кримінального провадження та докази, які узгоджуються між собою є достатніми, допустимими та належними, які в апеляційній скарзі не оспорюються, тому колегією суддів не переглядаються, як і доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінальних проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125, та правильність кваліфікації його дій як спричинення умисного легкого тілесного ушкодження та у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, та правильність кваліфікації його дій як умисне вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.
Перевіряючи доводи першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_11 щодо необхідності застосування до обвинуваченого обмежувальних заходів передбачених статтею 91-1 КК України, а саме направлення для проходження програми для кривдників, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до п.5 ч.1 ст. 91-1 КК України в інтересах потерпілого від злочину, пов'язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов'язки, як направлення для проходження програми для кривдників. Однак ця норма не зобов'язує суд автоматично застосовувати такі заходи до кожної особи, яка вчинила правопорушення у сімейному колі.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126 КК України, які не містять обов'язкової кваліфікуючої ознаки «систематичність», необхідної для застосування ст. 91-1 КК України Відповідно до ст. 91-1 КК України, обмежувальні заходи можуть бути застосовані лише у випадках, коли злочин безпосередньо пов'язаний із домашнім насильством, їх застосування є правом, а не обов'язком суду.
Крім того, сам факт порушення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», на який посилається сторона обвинувачення, не є достатньою підставою для автоматичного застосування передбачених ст. 91-1 КК України обмежувальних заходів.
Також колегія суддів враховує позицію потерпілих, які вибачили ОСОБА_7 та просили призначити йому покарання лише у виді штрафу та те що обвинувачений є діючим військовослужбовцем та призначення щодо нього обмежувального заходу у виді направлення для проходження програми для кривдників перешкодить йому у виконанні обов'язків по захисту Вітчизни від збройної агресії РФ.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_11 щодо необхідності призначення ОСОБА_7 більш суворого покарання у виді громадських робіт колегія суддів також вважає їх необгрунтованими з огляду на наступне.
Так, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд, у відповідності із вимогами ст.ст. 65-67 КК України, врахував ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, які, відповідно до вимог ст.12 КК України відносяться до категорії кримінальних проступків, фактичні обставини справи, дані про особу винного, який повністю та беззаперечно визнав свою винуватість, відсутність у нього судимості, неперебування на обліках в лікарів нарколога чи психіатра , обставини, що пом'якшують його покарання, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень та обставини, що обтяжують його покарання, а саме: вчинення кримінальних правопорушень щодо осіб, з якими винний перебуває у сімейних відносинах та вчинення злочину повторно та визначив його в межах санкції КК України у виді штрафу. Колегія суддів погоджується з призначеним видом покарання.
Посилання прокурора на відсутність в діях ОСОБА_7 пом'якшуючих його покарання обставин - щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, колегія суддів вважає необгрунтованими оскільки вони зазначені в обвинувальному акті, тобто на досудовому слідстві орган досудового розслідування вважав що вони мали місце, а оскільки судом не досліджувались докази в зв'язку з тим що судовий розгляд проводився в спрощеному порядку у відповідності до вимог ст.349 КК України колегія суддів не може перевірити чи твердження прокурора про нездобуття органом досудового розслідування невідомих даних саме за активної участі обвинуваченого відповідають дійсності, у судовому засіданні ОСОБА_7 свою вину у скоєнні кримінальних проступків визнав повністю, щиро розкаявся, попросив вибачення у потерпілих, які повідомили суд про те що вони помирились з обвинуваченим та жодних претензій до нього не мають, тому підстав вважати його каяття нещирим чи формальним немає.
Перевіряючи доводи прокурора ОСОБА_10 щодо необхідності пом'якшення обвинуваченому покарання за ч.1 ст.126 КК України колегія суддів вважає що вони заслуговують на увагу з огляду на дані про особу обвинуваченого, який є раніше не судимим, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , що вказує на незначний ступінь його суспільної небезпеки як особи , а також з огляду на позицію потерпілих, тому вважає покарання у виді штрафу в максимальному розмірі за ч.1 ст.126 КК України є надмірно суворим та його слід визначити у меншому розмірі.
Разом з тим суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційних скарг прокурорів про невірне застосування місцевим судом принципу поглинення покарань при призначенні ОСОБА_7 остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень , який не врахував, що однакове за видом та розміром покарання за ч.1 ст.125 КК України та ч.1 ст.126 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн., не може бути поглинуте одне одним, оскільки у відповідності до вимог ч.1 ст.70 КК України поглиненню підлягає виключно менш суворе покарання більш суворим.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України апеляційний суд за наслідками апеляційного розгляду вправі змінити вирок.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом?якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України та ч.2 ст.409 КПК України підставою для зміни судових рішень при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Колегія суддів вважає що вирок суду в частині призначеного обвинуваченому покарання підлягає зміні в зв'язку з неправильним застосуванням судом закону України про кримінальну відповідальність.
Враховуючи наведене апеляційну скаргу першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_11 слід задовольнити частково, а апеляційну скарга прокурора ОСОБА_10 - задовольнити повністю, вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання - змінити, зокрема, слід вважати його засудженим за ч.1 ст.125 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. в дохід держави, за ч.1 ст. 126 КК України - до покарання у виді штрафу у розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн. в дохід держави; на підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим слід призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. в дохід держави. В решті вирок суду слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407-409, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_11 на вирок Заліщицького районного суду Тернопільської області від 21.01.2025 року задовольнити частково.
Апеляційну скаргу прокурора Заліщицького відділу Бучацької окружної прокуратури ОСОБА_10 задовольнити.
Вирок Заліщицького районного суду Тернопільської області від 21.01.2025 року щодо ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125, ч.1 ст. 126 КК України в частині призначеного покарання змінити.
Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч.1 ст.125 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) грн. в дохід держави, за ч.1 ст. 126 КК України - у виді штрафу у розмірі 40(сорока) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680( шістсот вісімдесят) грн. в дохід держави.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити остаточне покарання ОСОБА_7 у виді штрафу у розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) грн. в дохід держави.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала Тернопільського апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Головуючий
Судді