Справа № 1309/9120/12 Головуючий у 1 інстанції: Постигач О.Б.
Провадження № 22-ц/811/3532/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
28 травня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.
секретаря: Цьони С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 13 листопада 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , на дії/бездіяльність державних виконавців та органу примусового виконання Західного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції.,-
В листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із скаргою на дії/бездіяльність державних виконавців та органу примусового виконання Західного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції.
Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 13 листопада 2024 року відмовлено у відкриті провадження за скаргою ОСОБА_1 , на дії/бездіяльність державних виконавців та органу примусового виконання Західного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції.
Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та неповним з'ясуванням усіх обставин справи. Зокрема покликається на те, що направляючи скаргу 06 листопада 2024 року щодо здійснення судового контролю, за відсутності ефективного поновлення порушення прав, зазначав, що змушений звертатися з чисельними скаргами, оскільки 08.03.2023 у справі № 1309/9120/12 Верховний Суд зобов'язав Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції вжити заходів щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20.02.2013 у цій справі, про контакт дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком, що в межах виконавчого провадження № 70201785 від 03.11.2022, яке перебуває на примусовому виконанні державного виконавця Шевченківського ВДВС.
Покликаючись на практику Європейського суду з прав людини, зазначає, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, а також Європейський суд з прав людини завжди з'ясовує фактори і здійснює їх оцінку у справах за для визначення найкращих інтересів дитини, коли подібне може зашкодити її здоров'ю та розвитку. Звертає увагу на висновки суду у справі Вихованок проти України.
Стверджує, що втручання державних виконавців та органу примусового виконання по суті вже десять років зводиться до некомпетентності у формі повідомлень про неуспішні спроби провести побачення та відмову дитини бачитися із батьком.
Згідно із дублікатом виконавчого листа від 16.04.2016 у справі № 1309/9120/12, батьку встановлено такий спосіб участі у вихованні та спілкуванні з донькою та усунення йому перешкод в цьому, згідно витягу з протоколу № 17 засідання комісії з питань захисту прав дитини Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 13.09.2012, а саме: щотижнево з 18.00 год п'ятниці до 21.00 год суботи за місцем проживання батька ( АДРЕСА_1 ), щотижнево з 18.00 год до 21.00 год середи спільна прогулянка з батьком; 15 днів у зимовий та 15 днів у літній періоди спільного відпочинку з батьком, про що 03.11.2022 відкрито ВП № 70201785.
Вважає, що не може відповідати за некомпетентність суб'єктів владних повноважень навіть якщо ця некомпетентність домінує вже 10 років, оскільки, резолютивна частині рішення у справі № 1309/9120/12 в жодну середу чи п'ятницю, жодного разу виконана не була.
Стверджує, що звертаючись до суду із скаргою у цій справі, мав всі підстави вимагати належного виконання виконавчого листа та конкретизував, що така подана з підстав некомпетентності щодо виконання рішення суду саме в середу 30.10.2024.
При цьому, скарга, на яку зроблено посилання в оскаржуваній ухвалі, стосувалася невиконання рішення 18.10.2024, відтак скарги були направлені з різних підстав і були подібні, але не були тотожними.
Наводить поняття спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а також думки щодо можливості об'єднання його скарг у справі, оскільки наявні усі умови та процесуальна доцільність.
Покликаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду висловлену у постанові від 31 серпня 2023 року у справі № 990/114/23, з якої слідує, що суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не має права давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права.
Звертає увагу на кількість поданих до суду першої інстанції скарг та апеляційних скарг на судові рішення, ухвалені за наслідками їх розгляду.
Просить скасувати ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 13 листопада 2024 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча про час та дату розгляду справи були повідомлені належним чином.
Від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З урахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Сторони мали реальну можливість реалізувати свої процесуальні права з доведенням своєї позиції по справі, у тому числі через можливість брати участь в судовому засідання в режимі відеоконференції або через представника.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "ЮніонАліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність учасників справи, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов'язковою.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені ОСОБА_1 вимоги у скарзі є загальними щодо дій/бездіяльності начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бабини Юлії Василівни та державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Мельника Юрія Романовича у виконавчому провадженні № 70201785, і такі вимоги не конкретизовано щодо відповідного епізоду примусового виконання рішення суду № 1309/9120/12 в межах виконавчого провадження № 70201785, а саме 01.11.2024 року та 06.11.2024 року, які зазначені у змісті даної скарги, відтак дійшов висновку, що вимоги скарги є аналогічними із вимогами скарги, яка була подана ОСОБА_1 до Залізничного районного суду м. Львова 22.10.2024 та по розгляду якої ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 04.11.2024 скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в особі начальника Бабини Юлії Василівни та державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мельника Юрія Романовича, заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 - задоволено частково.
Таким чином, врахувавши положення п. 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, за якими суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для прийняття до провадження скарги ОСОБА_1 та відкриття провадження у справі, оскільки встановлено, що дана скарга містить аналогічні вимоги зі скаргою, яка перебуває у провадженні судді Кирилюка А.І. (справа №1309/9120/12, провадження №4-с/462/58/24), тому відмовив ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Встановлено, що на примусовому виконанні у Шевченківському ВДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває ВП № 70201785 з виконання виконавчого листа № 1309/9120/12 про контакт батька з дитиною.
Встановлено, що у грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність заступника начальника Сихівського відділу ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів).
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 05 січня 2022 року в задоволенні скарги відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково.
Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 05 січня 2022 року - скасовано.
Постановлено нове судове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність заступника начальника Сихівського відділу ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) - задоволено частково.
Визнано неправомірною бездіяльність Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо примусового виконання рішення Залізничного районного суду м.Львова у справі №1309/9120/12 про участь батька у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою.
Постановою Верховного Суду від 08 березня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року скасовано в частині відмови у задоволенні скарги на бездіяльність Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та зобов'язання вчинити дії щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення суду скасувати.
Скаргу ОСОБА_1 в цій частині задоволено частково.
Зобов'язано Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції вжити заходів щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення суду у справі № 1309/9120/12 про контакт дитини з батьком.
В іншій частині постанову Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року залишено без змін.
Звертаючись із скаргою на дії державного виконавця у даному провадженні ОСОБА_1 , як стягувач у виконавчому провадженні, свої доводи фактично зводить до того, що Верховний Суд зобов'язав Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції вжити заходів щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20.02.2013 у цій справі, про контакт дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком, що в межах виконавчого провадження № 70201785 від 03.11.2022, однак слідуючи його доводам, рішення суду у справі № 1309/9120/12, що стосується зустрічей у середу чи п'ятницю, жодного разу виконано не було.
Як зазначалося вище, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені ОСОБА_1 вимоги у скарзі є загальними щодо дій/бездіяльності начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бабини Юлії Василівни та державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Мельника Юрія Романовича у виконавчому провадженні №70201785, вимоги не конкретизовані щодо відповідного епізоду примусового виконання рішення суду №1309/9120/12 в межах виконавчого провадження №70201785, а саме 01.11.2024 року та 06.11.2024 року.
Поряд з цим, колегія суддів приходить переконання, що дійшовши відповідного висновку, суд першої інстанції вдався до аналізу прохальної частини скарги, без розгляду такої по суті.
Зокрема, колегія суддів враховує, що спір та рішення суду у справі №1309/9120/12, а відтак і їх виконання є такими, що вимагають систематичного вчинення відповідними суб'єктами (сторонами виконавчого провадження, виконавцем) дій з дотриманням вимог закону.
Враховуючи наведене, відповідні висновки місцевого суду суперечать процесуальному закону та є передчасними, тому свідчать про помилковість оскаржуваної ухвали.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України»).
При цьому, ні Розділ VII ЦПК України, ні Закон України «Про виконавче провадження» не регламентує порядок вирішення питання у разі, якщо скарга не відповідає за своєю формою та змістом вимогам ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, якщо подання позову у будь якій справі є початковою стадією (етапом), яка завершується прийняттям рішення по суті спору, то питання розгляду скарги у порядку судового контролю належить до заключної стадії та стосується правовідносин виконання вже ухваленого рішення суду у справі.
Більше того, якщо у позовному провадженні є етап відкриття провадження у справі, де передбачена можливість суду з тих чи інших підстав відмовити у відкритті провадження, то етап виконання рішення, як заключна стадія цивільного судочинства, такої можливості чи права суду не передбачає.
При цьому, у частині п'ятій статті 448 ЦПК України надано право суду повернути скаргу скаржнику без розгляду у випадку, якщо скаргу подано без додержання вимог частин третьої та/або четвертої цієї статті.
Іншими словами, цивільним процесуальним законом не передбачено права чи обов'язку суду відкривати провадження за скаргою на дії державного чи приватного виконавця, а відтак і можливості відмовити у відкритті провадження у такій категорії справ.
Більше того, у частині 3 статті 451 ЦПК України зазначено, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Тобто положеннями статті, якою врегульоване питання судового рішення за скаргою не передбачено можливості постановлення інших судових рішень, за виключенням як про задоволення чи відмову в задоволенні скарги.
Разом з цим, зважаючи на те, що порядок розгляду скарг у порядку судового контролю, передбачений окремим розділом ЦПК України, колегія суддів вважає, що застосування аналогії закону у даному випадку не потребується.
Таким чином, вирішуючи питання прийняття до розгляду скарги ОСОБА_1 суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, не визначився з характером спірних правовідносин, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки застосування ст. 186 ЦПК України призвело до постановлення помилкової ухвали.
Також, згідно із практикою Європейського суду з прав людини, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог, що визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.
Принцип справедливості судового розгляду повинен знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Таким чином, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи.
Встановлені колегією суддів факти щодо допущення відповідних порушень судом першої інстанції свідчать про необхідність скасування оскаржуваної ухвали, а відтак про часткову підставність доводів апеляційної скарги.
На новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно звернути увагу, з врахуванням принципу диспозитивності та відповідних положень ЦПК України, на категорію спору та вирішити по суті скаргу ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України однією із підстав для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 13 листопада 2024 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 28 травня 2025 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.