н.п.2/599/252/2025
Справа № 599/575/25
"29" травня 2025 р.
Зборівський районний суд Тернопільської області
в складі :головуючого суду судді Іваницького О.Р.
при секретарі Сеньківській З.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зборові справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки і піклування Зборівської міської ради про позбавлення батьківських прав,-
ОСОБА_1 звернулася до суду із вищезазначеним позовом. Позивач посилається на те, що 05 травня 2012 року зареєструвала шлюб із ОСОБА_2 . В шлюбі народився син ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 . 14 серпня 2017 році шлюб між ними розірвано. Дитина зареєстрована та проживає разом з нею за адресою АДРЕСА_1 . Батько, після розірвання шлюбу, з дитиною не спілкується, участі в її матеріальному забезпеченні не приймає. Враховуючи дані обставини, просить позбавити відповідача батьківських прав.
Позивачка позов підтримала, про що подала заяву.
Відповідач в судове засідання не з'явився, проте суд вважає, що є достатньо доказів для слухання справи в його відсутності.
Представник органу опіки та піклування Зборівської міської ради подала заяву про слухання справи у їх відсутності а також висновок, з якого вбачається, що в ході збирання документів про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 встановлено, що батько не приймає участі у вихованні дитини, не цікавиться його життям. Також працівникам Служби в справах дітей встановлено, що ОСОБА_2 в 2019 року вибув за межі України. В зв'язку з чим орган опіки та піклування вважає доцільним позбавлення позивача батьківських прав.
Суд, дослідивши матеріали справи вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (далі - Постанова) роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Відповідно до частини 2 статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 05 травня 2012 року зареєструвала шлюб із ОСОБА_2 . В шлюбі народився син ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 . 14 серпня 2017 році шлюб між ними розірвано. Дитина зареєстрована та проживає разом з матір'ю за адресою АДРЕСА_1 . Батько, після розірвання шлюбу, з дитиною не спілкується, участі в її матеріальному забезпеченні не приймає, а в 2019 році вибув за межі держави та після цього відсутній на території України .
Як роз'яснено у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Як встановлено, батько - ОСОБА_2 повністю самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, а саме: з дитиною не спілкується, відтак не проявляє батьківської турботи щодо неї, не піклується про її фізичний розвиток, не цікавиться здоров'ям.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 18 грудня 2008 року по справі «Савіни проти України» наголошував, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав і основних свобод людини у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з'ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.
У частині 2 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, вказано: «Держави-учасники зобов'язуються забезпечити дитині такий захист та опіку, які необхідні їй для її злагоди, приймаючи до уваги права та обов'язки її батьків, опікунів та інших осіб, котрі відповідають за неї по закону і з цією метою приймають всі відповідні законодавчі та адміністративні заходи».
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 цієї Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Також, суд приймає до уваги те, що дотримуючись рівноваги між інтересами дитини та інтересами батьків, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року по справі «Хант проти України»).
Крім цього вирішуючи даний спір, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у справі № 402/428/16-ц від 17 жовтня 2018 року, яка зводиться до такого.
Ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).
Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Оцінюючи наведені докази в їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено факт ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов'язків, оскільки останній не спілкується з дитиною, не приймає участі в його матеріальному забезпеченні не дбає про його здоров'я, а тому позовні вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.12,81,259,263-265 ЦПК України ст.ст.150, 164, 166 СК України,-
Позов задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно дитини:
ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішення може бути оскаржене до Тернопільського апеляційного суду через Зборівський районний суд протягом 30 днів.
Суддя Зборівського
районного суду О.Р.Іваницький